Рішення № 99819389, 16.09.2021, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2936/21

провадження № 2/175/898/21

РІШЕННЯ

Іменем України

16 вересня 2021 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Васюченка О.Г.,

при секретарі Кульпіній Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. В обґрунтування позову зазначає, що у 2009 році померла її сестра - ОСОБА_2 , яка за життя склала заповіт на користь ОСОБА_1 після смерті сестри ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину на дві земельні ділянки, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок було відмовлено, оскільки спадкодавицею ОСОБА_2 за життя на було отримано правовстановлюючого документу на житловий будинок. У позасудовому порядку вирішити питання про визнання права власності на спадкове майна в даному випадку не можливо, що змусило ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про слухання справи за її відсутності, просить суд ухвалити рішення про визнання за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Так, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи повідомлення належним чином Миколаївську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області про дату, час і місце цього засідання, суд розглядає справу за відсутності представника сільської ради, та його неявка перешкоджає розгляду справи по суті.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи здійснення розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов до наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого повторно 16 лютого 2009 року виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 23 березня 2001 року Миколаївською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області за №4, яким все своє майно, де б воно не було і з чого-б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на усе належне їй майно, яке складається з: домоволодіння АДРЕСА_1 та відповідної земельної ділянки, що належало спадкодавцеві на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку від 21 квітня 1982 року.

Звернувшись до Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті сестри, ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з: земельної ділянки (кадастровий номер - 1221485600:02:006:0007) площею 0,2137 га: призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території АДРЕСА_1 , що належало спадкодавиці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП ДН №036836, виданого виконкомом Миколаївської сільської ради 27 листопада 1998 року, згідно рішення від 23 серпня 1996 року і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землею за №229; земельної ділянки (кадастровий номер - 1221485600:02:006:0006) площею 0,2500 га: призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на території АДРЕСА_1 , що належало спадкодавиці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП ДН №036836, виданого виконкомом Миколаївської сільської ради 27 листопада 1998 року, згідно рішення від 23 серпня 1996 року і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землею за №229.

Разом з тим, державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кобрусєвої Л.В. була постановлена постанова, згідно якої відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не підтверджується факт належності їй спадкового майна, а саме: житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що згідно пунктів 4.14, 4.15, 4.18, 4.20 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (№ 296/5 від 22.02.2012 року), при видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке підлягає Державній реєстрації, нотаріус перевіряє належність цього майна спадкодавцеві на підставі правовстановлюючих документів, але спадкодавицею за життя не було отримано правовстановлюючого документу на житловий будинок.

Таким чином, реалізувати своє право на спадщину позивач може тільки в судовому порядку.

Відповідно до п. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Оскільки спірне майно розташоване на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, тому зазначена позовна заява за підсудністю відноситься до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч.2, ч.З ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України

Згідно ст.ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частина 1 ст.328, ч.2 ст.373 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 1 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 29, 317, 319, 321, 328, 373, 379, 380, 392, 1217, 1218, 1223, 1228, 1254, 1268, 1271 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 19, 23, 28, 31,32, 48, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 89, 128, 133, 141, 142, 177, 209, 223, 229, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія НОМЕР_2 виданий 01 жовтня 1996 року Дніпропетровським РВУ МВС України в Дніпропетровській області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , місце реєстрації - АДРЕСА_3 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті сестри ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати віднести за рахунок позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Васюченко