Рішення № 99817717, 25.08.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1524/21

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засіданняФроль В.В., дослідивши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»доУправління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністраціїЗа участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фастівська районна державна адміністраціяпростягнення 43 178,13грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: Чешковський В.А.;

від відповідача: не з’явився;

від третьої особи: не з’явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського Київської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації про стягнення 43 178,13 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1524/21 від 31.05.2021 позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» залишено без руху.

15.06.2021 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 31.05.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.06.20212021 було відкрито провадження у справі № 911/1524/21. Приймаючи до уваги малозначність справи, в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у зв`язку з чим призначено судове засідання на 14.07.2021; надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу –для подання відповіді на відзив; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фастівську районну державну адміністрацію та надано строк для подання письмових пояснень щодо позову; витребувано у позивача копії позовної заяви по справі № 640/32816/20.

12.07.2021 на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

14.07.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення копії документів до матеріалів справи на вимогу ухвали від 24.06.2021.

14.07.2021 у судове засідання прибув представник позивача; представник відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, у той час, про дату та час розгляду справи були повідомлений належним чином.

У судовому засіданні винесено ухвалу про відкладення судового засідання у справі № 911/1524/21 на 25.08.2021, яка занесена до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача та третю особу про дату судового засідання, судом складено та направлено на їх адреси ухвалу-повідомлення від 14.07.2021.

19.07.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.07.2021 до канцелярії суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову та клопотання про відкладення розгляду справи.

26.07.2021 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

29.07.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло заперечення на пояснення третьої особи щодо позову.

16.08.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

25.08.2021 у судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по суті спору.Представники відповідача та третьої особи вдруге у судове засідання не з`явились, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

Позовні вимоги мотивовані тим, що залізниця є суб`єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, а відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт`збитки залізничного транспорту загального користування від використання пільгових тарифів відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. Позивач у період з 01.10.2020 року по 31.12.2020 року включно надав послуги з перевезення пільгових категорій громадян 2 609 пасажирам, при цьому зазнавши витрати на перевезення цих пільгових категорій громадян по залізничним станціям та посадочним платформам, які розташовані на території Фастівського району Київської області на загальну суму 43 178,13 грн. У зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 43 178,13 грн.

Представник відповідача та третьої особи в жодне судове засідання не з`явились, вимоги ухвали суду не виконали, про дату та час розгляду справи були повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу Українивбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днівз дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст.3 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України`істатті 4 Господарського процесуального кодексу Українигосподарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України(справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У судовому засіданні 25.08.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Частина 6 ст. 233 ГПК Українивстановлює, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Частина 6 ст. 233 ГПК України встановлює, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 30.08.2021 по 10.09.2021 включно знаходилась у відпустці, тому повний текст рішення суду складено суддею після виходу на роботу.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши усні пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, –

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українськазалізниця» є національним перевізником вантажів та пасажирів. Метою діяльності товариства є задоволення потреб у безпечних та якісних залізничних перевезеннях, забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, створення умов для підвищення конкурентоспроможності галузі тощо.

Згідно ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Частиною шостою статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з жовтня по грудень 2020 року позивач надав послуги з перевезення пільгових категорій громадян, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги встановлені законодавством України та мають право на пільги з їх оплати згідно Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства", у приміському сполученні по залізничним станціям та посадочним платформам (з/п 8-й кілометр, ст. Кожанка, з/п Паляниченці, з/п Потіївка, з/п Снітинка, ст. Триліси, ст. Фастів-ІІ), які розташовано на території Фастівського району Київської області.на загальну суму 43 178,13 грн., а саме: згідно рахунку № 8 за жовтень 2020 в сумі 17 102,81 грн.; рахунку № 9 за листопад в сумі 13 652,17 грн.; рахунку № 10 за грудень 2020 в сумі 12 423,15 грн. (копії наявні в матеріалах справи).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Постанова № 256) встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому, згідно п. 3 Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання соціального захисту населення.

Одночасно, 24.12.2019 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 24 грудня 2019 N 1101 “Деякі питання виплати державної соціальної допомоги”, якою було затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення (далі – порядок № 1101). Зазначена постанова набрала чинності 26.12.2019.

Разом із тим, відповідно до п. 6 Постанови № 1101, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування, крім пунктів 1 - 3 цієї постанови, які набирають чинності з 1 січня 2020 року.

Отже, з урахуванням п. 3 постанови № 1101 та п. 1 розділу “Перелік постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність”, постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” втратила чинність з 01.01.2020.

Враховуючи вищенаведене, механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначенийпостановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1101 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям громадян» (далі – Порядок № 1101).

Відповідно допункту 2 Порядку № 1101, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

Пунктом 3 Порядку № 1101визначено, що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі – регіональні органи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі – структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).

Відповідно до п. 4 Порядку № 1101,бюджетні кошти спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які перераховують такі кошти структурним підрозділам з питань соціального захисту населення.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 1101, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення подають щомісяця до 25 числа регіональним органам соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на наступний місяць;до 8 числа заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на поточний місяць.

Відповідно до п. 8-11 Порядку № 1101, регіональні органи соціального захисту населення узагальнюють отримані від структурних підрозділів з питань соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення та не пізніше ніж протягом двох робочих днів подають Мінсоцполітики узагальнену заявку за встановленою ним формою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

Мінсоцполітики після надходження від регіональних органів соціального захисту населення узагальнених заявок щодо виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення не пізніше ніж протягом трьох робочих днів перераховує бюджетні кошти регіональним органам соціального захисту населення.

Регіональні органи соціального захисту населення не пізніше ніж протягом наступного робочого дня перераховують бюджетні кошти на рахунки структурних підрозділів з питань соціального захисту населення.

Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення протягом двох робочих днів перераховують бюджетні кошти на рахунки одержувачів деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення, відкриті в установі уповноваженого банку, або через виплатні об`єкти АТ «Укрпошта».

В пункті 11 Порядку № 11-1 зазначено, щоструктурні підрозділи з питань соціального захисту населення подають щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом, регіональним органам соціального захисту населення за встановленою Мінсоцполітики формою інформацію про використання бюджетних коштів та про виконання результативних показників для її узагальнення та подання до 15 числа Мінсоцполітики.

Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у Фастівському районі Київської областіє Управління соціального захисту населення Фастівської РДА, а відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

З огляду на наведене, органом уповноваженим державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах є Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації- відповідач у справі.

При цьому, відповідно до п. 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117(надалі - Положення № 117), структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (Уповноважені органи) організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації для Реєстру та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Пунктом 1 Порядку встановлено, що цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; виплати громадянам частини невикористаної субсидії для відшкодування витрат на оплату природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з електропостачання для індивідуального опалення; допомоги сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, особам з інвалідністю з дитинства, дітям з інвалідністю, тимчасової державної допомоги дітям, допомоги по догляду за особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в тому числі на догляд (крім державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю I групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років "муніципальна няня", допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях, та поштові витрати за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Судом встановлено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не було передбачено виділення із державного бюджету коштів на компенсацію підприємствам транспорту за надання послуг з пільгового перевезення окремих категорій громадян.

Проте, відповідно до п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Одночасно, судом враховані заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву, у якій відповідач посилається на неможливість виконання договірних зобов`язань та укладання договору на відшкодування коштів з перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом у 2020 році, через відсутність кошторисних призначень та заблоковані рахунки управління; у зв`язку з чим договір з позивачем на 2020 рік не укладався. Крім того, відповідач посилається на п. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зазначаючи, що бюджетні установи не мають укладати договори на придбання товарів, робіт та послуг, відповідно до яких необхідно здійснити платежі на суму більшу ніж затверджена в кошторисі, або якщо видатки за таким договором взагалі не заплановані в кошторисі на поточний бюджетний рік.

Судом також враховані пояснення третьої особи щодо позову, у якому вона посилається на ті самі підстави неможливості укладання договору на відшкодування коштів з перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом в 2020 році, що і відповідач.

Щодо посилань відповідача та третьої сторони на неможливість укладання договору на відшкодування коштів з перевезення пільгових категорій громадян на 2020 рік через відсутність кошторисних призначень суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В порядку ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд Київської області в даному питанні враховує правові висновки з постанови Великої Палати Верховного Суду України від 3 березня 2020 року у справі № 904/94/19 (провадження № 12-179гс19) https://precedent.ua/88265303 про те, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах.Перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Відсутність договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Відповідно до пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією Українита законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 вказаного Законупередбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Частиною шостою статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком № 1359, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі – пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Пунктом 5 Порядку № 1359 визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.

При цьому відповідно до пункту 7 Порядку № 1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Як передбачено пунктами 9 – 11 Порядку № 1359, на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

Судом встановлено,що позивач, на виконання державної програми соціального захисту населення, у період з 01.10.2020 по 31.12.2020 надав послуги з пільгового перевезення громадян 2 609 пасажирам на загальну суму 43 178,13 грн., що підтверджується обліковими формами, наявними в матеріалах справи. Листами № 145 від 10.11.2020, № 153 від 09.12.2020 та №3 від 15.01.2021 позивач направляв відповідачу акти звіряння розрахунків за надані послуги, рахунки та облікові форми з вимогою підписати та повернути екземпляр, які були залишені відповідачем без уваги. Разом з тим, облікові форми, складені позивачем за спірний період та надані в справу – повністю відповідають положенням п.9,10 та Додатку до Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян № 1359, а тому такі облікові форми повинні бути оплачені розпорядником бюджетних коштів.

Заборгованість відповідно до облікових форм за період жовтень-грудень 2020 року у розмірі 43 178,13 грн. відповідачем не сплачена, протилежного не доведено, доказів сплати суду не надано.

Крім того, судом встановлено, що позивачлистом № 627 від 23.10.2019 до прийняття місцевого бюджету на 2020 звертався до органу місцевої державної адміністрації щодо передбачення у місцевому бюджеті на 2020 рік коштів у сумі 520 тис. грн. на відшкодування збитків на перевезення пасажирів пільгових категорій.

В подальшому, позивачем також було направлено лист № 713 від 10.12.2019 до голови Фастівської районної державної адміністрації з пропозицією укласти договір на компенсацію за перевезення пільгових категорій громадян. Відповідач листом № 06-23/29 від 08.01.2020 надав відповідь на лист позивача № 713 від 10.12.2019, у якому посилається на неможливість укласти договір про розрахунки за надані послуги по перевезенню пільгових категорії громадян з АТ «Українська залізниця», у зв`язку з заблокованими рахунками управління соціального захисту населення.

Листом № 277 від 22.07.2020 позивач повторно звернувся до відповідача з проханням відшкодувати понесені збитки за перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом в приміському сполученні та укласти договір на 2020 рік. Зазначений лист залишений відповідачем без уваги.

Листом № 357 від 30.09.2020 позивач знову звернувся до відповідача з проханням відшкодувати збитки, понесені позивачем, та передбачити у бюджеті на 2021 рік кошти на компенсацію за перевезення в приміському сполученні окремих категорій громадян залізничним транспортом у розмірі не менше 400 тис. грн. Зазначене звернення залишене відповідачем без уваги.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України,зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України,зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України,юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК Українипрямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Закон України «Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), а саме у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган – відповідач у справі у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Вищевикладеним спростовуються доводи відповідача та третьої особи про те, що оплата не була здійснена відповідачем, оскільки з державного бюджету на 2020 рік не виділено субвенцій місцевому бюджету в спірному розмірі на здійснення пільгового перевезення залізничним транспортом.

Одночасно, господарським судом відхиляються аргументи скаржника, що між сторонами не було укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення залізничним транспортом за 2020 рік на спірну суму, оскільки відповідно до приписів статті 174 ГК Українигосподарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Таким чином, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 43 178,13 грн.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 395,49 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Соборна, 16;код ЄДРПОУ 03190780) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця`в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»(місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6; код ЄДРПОУ40081221) 43 178,13 грн. основного боргута 2 395,49 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2021.

Суддя Л.В. Сокуренко