Рішення № 99817707, 30.06.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2961/19

Розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»

до Приватного акціонерного товариства «Укргазбуд»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного підприємства «Ново-Ком»

про визнання недійсними договору та додаткової угоди

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю секретаря судового засідання Беркут Я.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Кириленко О.П. (ордер ЗП № 031520 від 13.06.2019 року);

від відповідача: Михайлов Т.М. (ордер КС № 855302 від 05.03.2021 року);

від третьої особи: не з`явилися.

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/2961/19 за позовом Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до Приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного підприємства «Ново-Ком» про визнання недійсними договору та додаткової угоди.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.06.2020 року у справі № 911/2961/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року, в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду від 25.03.2021 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року та рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2020 року у справі № 911/2961/19 скасовано, справу № 911/2961/19 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Після повернення матеріалів до Господарського суду Київської області, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2961/19 визначено суддю Карпечкіна Т.П.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.04.2021 року прийнято справу № 911/2961/19 до провадження в порядку нового розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 17.05.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.05.2021 року підготовче засідання відкладалось на 14.06.2021 року у зв`язку з витребуванням у відповідача додаткових доказів.

09.06.2021року представником відповідача подано письмові пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 14.06.2021 року позивач позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримав, уточнень позовних вимог не має. Також зазначив і про те, що повідомлено всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Представники відповідача в судовому засіданні 14.06.2021 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві. Також зазначив і про те, що відповідачем повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі.

Третя особа належним чином повідомлена про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 14.06.2021 року не з`явилася.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.06.2021 року.

В судовому засіданні 30.06.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 30.06.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (позивач) звернулось з позовом до Приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» (відповідач), в якому просило:

- визнати недійсним з моменту укладення Договір підряду від 05.10.2010 року №1086, укладений між Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та Публічним акціонерним товариством «Укргазбуд»;

- визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 29.12.2011 року №3/1429 до Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086, укладену між Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та Приватним акціонерним товариством «Укргазбуд».

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний Договір підряду суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим цивільним законодавством, зокрема, у зв`язку з тим, що ПрАТ «Укргазбуд» незаконно заволоділо грошовими коштами ДАТ «Чорноморнафтогаз» у розмірі вартості будівельних матеріалів та обладнання, отриманих відповідачем за нереальними господарськими операціями. Також позивач зазначав, що на укладення спірного правочину, як значного, необхідно було отримати письмове погодження від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», чого зроблено не було. У частині обґрунтування підстав позову щодо недійсності додаткової угоди від 29.12.2011 року № 3/1429 до Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086, позивач посилався на те, що при її укладенні сторони повинні були виконати загальні вимоги цивільного законодавства, які регулюють питання дійсності правочинів (частина перша статті 203 Цивільний кодекс України) та спеціальні вимоги, що містяться в окремих законодавчих актах - ч.5 ст.40 Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Під час попереднього розгляду справи № 911/2961/19 рішенням Господарського суду Київської області від 19.06.2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року, повністю відмовлено у задоволенні позову.

Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.03.2021 року, справу № 911/2961/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області у зв`язку з наступними обставинами.

Верховний Суд не погодився з висновками місцевого суду, що позивачем не доведено наявності обставин, які б відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України свідчили про нікчемність спірного правочину, зокрема щодо порушення Договором підряду від 05.10.2010 року публічного порядку, конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, або пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним внаслідок укладення вказаного правочину.

Також, Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду, що позовна вимога ДАТ «Чорноморнафтогаз» про визнання нікчемного правочину недійсним на підставі норм статті 228 Цивільного кодексу України не є належним способом захисту прав.

Як визначив суд касаційної інстанції, згідно з частинами першою, другою статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину. Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 року у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 року у справі № 461/5273/16.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.

Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави

Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень частини другої статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним.

Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Однак, апеляційний господарський суд викладеного не врахував та, зазначивши, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки формально вказав предмет позову як визнання спірного договору недійсним відповідно до норм статті 228 Цивільного кодексу України, яка прямо встановлює нікчемність відповідного правочину, залишив поза увагою посилання ДАТ «Чорноморнафтогаз» в якості обґрунтування цих позовних вимог на порушення в результаті укладення спірного договору інтересів держави в частині використання державних коштів, що, згідно з частиною третьою зазначеної статті, може бути підставою для визнання вказаного правочину недійсним та не дослідив спроможність таких доводів з огляду на відповідні правові норми, зокрема щодо належності обраного позивачем способу захисту прав.

У свою чергу господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині у зв`язку з тим, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення спірним договором підряду публічного порядку, також не дослідив підстави позову з огляду на фактичні обставини, якими ДАТ «Чорноморнафтогаз» обґрунтовувало свої позовні вимоги, у зв`язку з чим також не дослідив і належність обраного позивачем способу захисту прав з точки зору положень статті 228 Цивільного кодексу України, яка диференціює нікчемність та недійсність правочинів в залежності від ступеня порушення прав, свобод чи інтересів особи, суспільства, держави.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Крім того, Верховний Суд зауважив на безпідставності врахування встановлених під час розгляду справи № 910/16725/17 обставин, як преюдиційних, та відмови в дослідженні ознак неправомірності договору з огляду на фактичне його виконання сторонами.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Зважаючи на той факт, що предметом позову у справі № 910/16725/17 було стягнення з ДАТ «Чорноморнафтогаз» заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням позивачем умов Договору підряду № 1086 від 05.10.2010 року, тобто питання дійсності спірного договору не було предметом судового розгляду у вказаній справі, суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу (№ 911/2961/19), зобов`язані були надати вичерпну правову оцінку доводам позивача щодо недійсності спірного правочину. Наявність судового рішення про стягнення з ДАТ «Чорноморнафтогаз» заборгованості за договором не обмежує його у праві звернутися до суду з позовом про визнання зазначеного договору недійсним та не виключає можливість судового розгляду такої справи.

Також, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що продовження строку дії Договору № 1086 внаслідок укладення спірної додаткової угоди № 3/1429 не порушило вимоги Закону України «Про здійснення державних закупівель».

З огляду на вищевикладене Верховний Суд визначив, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у справі № 911/2961/19 є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи.

Згідно зі ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З огляду на вказівки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 25.03.2021 року, якою справу № 911/2961/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області, під час нового розгляду судом досліджено та встановлено наступне.

Позивач зазначає, що внаслідок окупації території Автономної Республіки Крим у 2014 році, рухоме та нерухоме майно Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», розташоване на території Республіки Крим, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, яке увійшло і не увійшло до статутного капіталу ДАТ «Чорноморнафтогаз» у складі необоротних (в тому числі нематеріальних) і оборотних активів, у тому числі державне (України) майно, передане йому у користування та те, що перебуває на балансовому і позабалансовому обліку, бухгалтерська, статистична та інша документація підприємства стало власністю Республіки Крим та передано на баланс юридичної особи з назвою «Крымское республиканское предприятие «Черноморнефтегаз», яка створена за законодавством Російської Федерації на тимчасово окупованій території України. Вказані факти підтверджені в Сертифікаті від 03.12.2014 № 2018 про форс-мажорні обставини, що виданий Торгово-промисловою палатою України.

У зв`язку з чим, як зазначає позивач, документи у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції за весь час існування ДАТ «Чорноморнафтогаз», включаючи розпорядження та дозволи адміністрації позивача та загальних зборів акціонерів позивача на їх проведення, у незаконний спосіб перейшли у документальний фонд вищезазначеної юридичної особи з назвою «Крымского республиканского предприятия «Черноморнефтегаз».

Втрата ДАТ «Чорноморнафтогаз» первинних документів бухгалтерського обліку створила передумови для покладення на підприємство сумнівної заборгованості та покладення на державний бюджет тягаря відповідальності за зобов`язаннями, реальність яких не підтверджено ні належними доказами, ні певним матеріальним результатом.

Позивач зазначає, що у зв`язку з анексією Криму та втратою документації підприємства, про обставини, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом, він дізнався після звернення відповідача у вересні 2017 року до Господарського суду м.Києва з позовом про стягнення з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» (перейменоване у АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») заборгованості за Договором піряду № 1086 від 05.10.2010 року (у загальній сумі 1 409 372,60 грн., з яких основний борг складав 605 467,90 грн.). Відповідний позов розглядався в матеріалах справи № 910/16725/17, в якій рішенням від 30.11.2017 року, яке підтримано апеляційною та касаційною інстанціями, позовні вимоги задоволено, зокрема, в частині основного боргу та частково по штрафним санкціям.

Судами у справі № 910/16725/17 встановлено, що ПрАТ «Укргазбуд» відповідно до умов Договору № 1086 виконано, а ДАТ «Чорноморнафтогаз» прийнято будівельно-монтажні роботи на загальну суму 10 408 440,83 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт: за жовтень 2010 року №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 1 094 544,00 грн., за листопад 2010 року №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 329 072,10 грн., за грудень 2010 року №№ 1, 2, 3 на загальну суму 957 270,66 грн., за січень 2011 року №№ 1, 2 на загальну суму 535 612,68 грн., за лютий 2011 року №№ 1, 2, на загальну суму 340 340,52 грн., за березень 2011 року №№ 1, 2, 3 на загальну суму 191 858,40 грн., за квітень 2011 року №№ 1, 2, 3 на загальну суму 880 999,14 грн., за червень 2011 року № 1 на суму 611 508,06 грн., за вересень 2011 року № 1, № 3 на суму 1 530 515,82 грн., за жовтень 2011 року №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 1 655 091,50 грн., за листопад 2011 року №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 367 598,22 грн., за червень 2012 року №№ 1, 2, 3, 4, 5 на загальну суму 915 268,73 грн.; актами № 1, 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об`єкті від 28.11.2011 року на загальну суму 997 761,00 грн., а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт /і затрати/. Зазначені акти з боку ДАТ «Чорноморнафтогаз» було підписано та скріплено печаткою без зауважень та заперечень.

Судовим рішенням у вказаній справі також встановлено, що відповідно до банківських виписок, наданих ПрАТ «Укргазбуд», ДАТ «Чорноморнафтогаз» здійснило погашення заборгованості у розмірі 9 443 557,30 грн. Крім того, між сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 359 415,63 грн., що підтверджується заявами № 02 від 24.12.2012 року на суму 254 537,23 грн., № 01 від 24.12.2012 року на суму 60 263,60 грн.

Однак, як зазначає позивач, документи у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції між ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ПрАТ «Укргазбуд», втрачені внаслідок захоплення цілісного майнового комплексу ДАТ «Чорноморнафтогаз» під час тимчасової окупації території України.

Позивач зазначає, що з копій документальних матеріалів, наданих Приватним акціонерним товариством «Укргазбуд» до матеріалів справи № 910/16725/17, а також документальних матеріалів, відновлених ДАТ «Чорноморнафтогаз» самостійно та за допомогою правоохоронних органів, встановлено наявність обставин, достатніх для висновків, що Договір підряду від 05.10.2010 року №1086 суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим цивільним законодавством, та був укладений без письмового погодження від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», а додаткова угода від 29.12.2011 року № 3/1429 до вказаного договору не відповідає вимогам чинного законодавства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним спірного договору підряду, позивач з посиланням на норми статті 228 Цивільного кодексу України зазначає, що вказаний правочин суперечить закріпленим у цивільному законодавстві принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки підписання між ПрАТ «Укргазбуд» і ДАТ «Чорноморнафтогаз» актів (форми № КБ-2в) та довідок (форми № КБ-3) із визначенням у них обсягів витрат відповідача за нереальними, на думку позивача, господарськими операціями на придбання будівельних матеріалів та обладнання свідчить про те, що ПрАТ «Укргазбуд» незаконно заволоділо грошовими коштами ДАТ «Чорноморнафтогаз» у розмірі вартості будівельних матеріалів та обладнання.

Позивач стверджує, що про наміри ПрАТ «Укргазбуд» на заволодіння грошовими коштами, які передбачені договором підряду від 05.10.2010 року № 1086 на придбання будівельних матеріалів та обладнання, свідчать обставини укладення та виконання договорів між ПАТ «Укргазбуд», як покупцем, та ПП «Ново-Ком», як постачальником, про постачання будівельних матеріалів та обладнання від 01.02.2011 року № 4/02, від 01.03.2011 року № 03/01, від 10.03.2011 року № 17/03, за якими ПАТ «Укргазбуд» було здійснено реальне перерахування грошових коштів, що встановлено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2013 року у справі № 2а-2086/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2014 року, і за якими реальне виконання вказаних правочинів не настало.

Також позивач, посилаючись на пп. 8.4.3. Статуту ДАТ «Чорноморнафтогаз», зазначає, що на укладення спірного правочину, як значного, необхідно було отримати письмове погодження від НАК «Нафтогаз України». У зв`язку з цим позивач вважає, що вказаний правочин суперечить правовим приписам ч.1 ст.70 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), оскільки умовами вказаного договору визначено, що ціна предмета договору є приблизною (динамічною) і становить 8674768,83 грн, крім того ПДВ - 1 734 953,76 грн., всього 10 409 722,59 грн., а рішення загальних зборів акціонерів ДАТ «Чорноморнафтогаз» за підписом голови правління НАК «Нафтогаз України», про надання згоди на вчинення ДАТ «Чорноморнафтогаз» правочину від 05.10.2010 № 1086 на суму 10 409 722,59 грн., відсутнє (не приймалось).

Також, за твердженнями позивача, додатковою обставиною, яка свідчить про вчинення правочину від 05.10.2010 № 1086 з метою, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, у тому числі порушення інтересів держави у частині, що стосується використання державних коштів, є те, що станом на момент укладання договору підряду від 05.10.2010 № 1086, яким визначений обсяг та вартість будівельних робіт по об`єкту «Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242», не було проведено дослідницькі роботи з обстеження зсувних та зсувонебезпечних ділянок і визначення напруженого стану магістрального газопроводу (МГ) Сімферополь-Севастополь ПК 90 - ПО, ПК 320, ПК 245; МГ Бахчисарай-Ялта ПК 410, ПК 260, ПК 400-406, ПК 310-320; МГ Ялта-Алушта ПК 242, 220/.

Щодо підстав недійсності додаткової угоди від 29.12.2011 року № 3/1429 до договору підряду від 05.10.2010 року № 1086 позивач посилається на те, що при її укладенні сторони повинні були виконати загальні вимоги цивільного законодавства, які регулюють питання дійсності правочинів, а саме ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України та спеціальні вимоги, що містяться в окремих законодавчих актах і встановлюють спеціальні вимоги до укладення окремих видів договорів, зокрема ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Як вбачається зі змісту відзиву, відповідач заперечує позовні вимоги, також заявляє про застосування позовної давності. В заперечення позовних вимог відповідач посилається на встановлення факту укладення договору, його дійсності та обставин фактичного виконання в ході розгляду справи № 910/16725/17, рішення в якій набрало законної сили.

Також, відповідач заперечував проти аргументів позивача щодо ПП «Ново-Ком», в спростування яких посилався на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2019 у справі № 826/3357/13-а. Відповідач вважає, що правовідносини з ПП «Ново-Ком» жодним чином не вказують на безтоварність чи нереальність господарських операцій між позивачем та відповідачем за спірним договором. Відповідач зауважує, що навіть якщо у ланцюгу постачань за усіма господарськими операціями, які було здійснено для виконання договору відповідачем, усіма його субпідрядниками та субпостачальниками, було б виявлено певне підприємство з ознаками фіктивності, це могло б свідчити про невиконання такими особами обов`язків щодо сплати податків, а не про фіктивність чи порушення публічного порядку під час укладення самого договору.

Також, відповідач наполягає, що продовження строку договору шляхом укладення спірної додаткової угоди було спричинено простроченням сплати авансу, іншими об`єктивними обставинами. Наведене, за словами відповідача, узгоджувалось з приписами ст. 5 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, відповідач заперечував твердження позивача про відсутність у особи, яка уклала договір від його імені, повноважень на укладення значного правочину.

Щодо вимоги про недійсність додаткової угоди, відповідач посилається на її недоведеність та необґрунтованість позивачем з урахуванням приписів ст.ст. 203, 515 Цивільного кодексу України, крім того зазначає, що відсутні кримінальні справи та вироки як передумова застосування ст. 228 Цивільного кодексу України. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач хоча і послався на порушення публічного порядку, а саме - вчинення договорів з метою «незаконного заволодіння державними коштами», однак не обґрунтував жодним чином в чому саме договір порушує публічний порядок.

В ході нового розгляду судом досліджено та встановлено, що 05.10.2010 року між Державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз» (замовник) та Акціонерним товариством фірмою «Укргазбуд» (змінено назву на ПрАТ «Укргазбуд», підрядник) укладено Договір підряду № 1086 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого його предметом є виконання будівельно-монтажних робіт з придбанням і подальшим монтажем обладнання об`єкта «Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242».

За змістом п.1.3. Договору всі необхідні матеріали і обладнання для виконання робіт замовляються і постачаються підрядником.

Згідно з п.2.1. Договору ціна його предмета є приблизною (динамічною) і становить 10 409 722,59 грн. (з ПДВ) і складається із Договірної ціни (Додаток № 1) та вартості обладнання відповідно до Специфікації обладнання (Додаток № 2) - 2 378 313,20 грн. (з ПДВ),

Пунктом 3.1. Договору обумовлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно згідно з актами приймання виконаних будівельно-монтажних робіт (№ КБ-2в) і довідками про вартість виконаних будівельних робіт/і витрат/ (№ КБ-3), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 04.12.2009 року № 554, протягом десяти календарних днів після підписання вказаних документів.

Відповідно до п.3.2. Договору вартість змонтованого обладнання, придбаного підрядником за власні кошти і включеного в довідку про вартість виконаних будівельних робіт /і витрат/ (Ф № КБ-3), підтверджується актом змонтованого обладнання. В акт змонтованого обладнання включається перелік змонтованого обладнання, його кількість і вартість, підтверджена бухгалтерськими документами, із зазначенням позиції монтажу обладнання згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт (№ КБ-2в) з наданням паспортів та/або сертифікатів якості, що підтверджують відповідність придбаного обладнання державним стандартам і проектній документації. Перелік і кількість обладнання повинні відповідати Специфікації обладнання.

За умовами п.3.5. Договору вартість матеріально-технічних ресурсів підтверджується бухгалтерськими документами. Матеріали, які придбаває підрядник для виконання робіт на об`єкті, повинні бути новими.

Підрядник зобов`язується приступити до виконання робіт протягом 10 днів з моменту підписання договору, за умови передачі замовником проектно-кошторисної документації і в повному обсязі виконати роботи, які становлять предмет договору, протягом 360 календарних днів відповідно до Календарного графіку (п. 4.1. Договору).

Пунктом 5.1. Договору обумовлено, що за результатами виконаних за поточний місяць робіт підрядник складає акт прийняття виконаних будівельно-монтажних робіт (№ КБ-2в), довідку про вартість виконаних робіт /і витрат/ (№ КБ-3), акт змонтованого обладнання (при виконанні за звітний період робіт з монтажу обладнання), документи згідно з п. п. 3.4. і 3.5. Договору та передає на підпис замовнику.

Згідно з п.п. 5.2.-5.4. Договору замовник протягом трьох днів розглядає акти та підписує їх або надає мотивовану відмову. У випадку мотивованої відмови замовника прийняти роботи, замовник і підрядник спільно визначають строк, протягом якого підрядник за свій рахунок усуває недоліки. У випадку не надання замовником письмової мотивованої відмови у строк, встановлений п. 5.2. Договору, роботи вважаються прийнятими замовником у повному обсязі.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 року (п.12.1 договору).

Між сторонами були підписані Додатки № № 1-3 до Договору, а саме щодо договірної ціни, графіку виконання робіт на об`єкті та специфікації обладнання.

15.06.2011 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1/634 до Договору № 1086 про внесення змін до його умов в частині, що стосується нової назви та нових платіжних реквізитів замовника.

06.10.2011 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 2/1115 про внесення змін до умов Договору № 1086 в частині, що стосується нової назви підрядника.

29.12.2011 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 3/1429 до Договору №1086, відповідно до якої сторони дійшли згоди про внесення наступних змін і доповнень: пункт 13.2. Договору № 1086 викладено у наступній редакції: « 13.2. Істотні умови договору не повинні змінюватись після його підписання до повного виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення об`єму робіт у залежності від реального фінансування; поліпшення якості робіт, якщо поліпшення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; продовження строку дії договору і строку виконання робіт за договором при виникненні об`єктивних обставин, які зумовили причини такого продовження, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі»;

- пункт 12.1. Договору № 1086 викладено в наступній редакції: «12.1. Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 01.07.2012 року»;

- решта умов Договору № 1086 залишена без змін і є обов`язковими для виконання сторонами.

28.05.2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 4/528 до Договору № 1086 в частині щодо зміни банківських реквізитів підрядника.

Як стверджує позивач, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2013 року у справі № 2а-2086/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2014 року, встановлена нереальність господарських операцій із придбання ПАТ «Укргазбуд» у ПП «Ново-Ком» товарно-матеріальних цінностей, які придбавались для використання при виконанні робіт на будівництві об`єкта «Заміна магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК № 242», відповідно і завищення вартості робіт за оспорюваним Договором № 1086.

Зокрема, як встановлено в ході розгляду адміністративної справи № 2а-2086/12/2670, в якій досліджувалась правильність відображення в податковому обліку господарських операцій ПрАТ «Укргазбуд» з ПП «Ново-Ком», в тому числі з придбання товарно-матеріальних цінностей, обумовлених Договорами купівлі-продажу від 01.02.2011 року № 4/02, від 01.03.2011 року № 03/01, від 10.03.2011 року № 17/03, за результатами документальної невиїзної перевірки ПАТ «Укргазбуд» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Ново-Ком» за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року, що проведена ДПІ у Солом`янському районі м. Києва та визначена у Акті перевірки від 13 січня 2012 року № 203/23/14277604, встановлено, що при відображенні в податковому обліку результатів фінансово-господарських взаємовідносин, відповідно до відомостей отриманих за результатами перевірки ПП «Ново-Ком», ПАТ «Укргазбуд» занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 255 513 грн., у тому числі за лютий 2011 року на 990 033 грн., за березень 2011 року на 265 480 грн.

Такий висновок ДПІ у Солом`янському районі м.Києва мотивований тим, що за період 01 лютого 2011 року по 30 вересня 2011 року встановлено відсутність реальної можливості придбання товарів (робіт, послуг) підприємством ПП «Ново-Ком» від контрагентів - постачальників, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

При цьому, ПрАТ «Укргазбуд» в ході розгляду спору стверджував, що отримані товари за Договорами купівлі-продажу від 01.02.2011 року № 4/02, від 01.03.2011 року № 03/01, від 10.03.2011 року № 17/03, що укладались із ПП «Ново-Ком», не оплачувались, а отриманий товар був повернутий постачальнику за відповідними накладними, однак відповідні операції були помилкового відображені в податковому обліку.

В той же час, контролюючими органами було встановлено, що оплата вказаного товару реально проведена, що підтверджується банківськими виписками від 10, 14, 22, 24 березня 2011 року; 07, 18, 19, 20 квітня 2011 року.

На що, ПАТ «Укргазбуд» стверджувало, що з метою виконання договірних зобов`язань (виконання робіт) перед своїми замовниками, у т.ч. ДАТ «Чорноморнафтогаз», обладнання та будівельні матеріали були придбані ПАТ «Укргазбуд» у ТОВ «ЕК Верес», згідно договорів купівлі-продажу від 01.02.2011 року № 4/02, від 01.03.2011 року № 03/01, від 10.03.2011 року № 17/03. В той же час, у зв`язку із відступленням права вимоги, розрахунки на вказаний товар здійснювалися ПАТ «Укргазбуд» на користь ПП «Ново-Ком» на підставі повідомлення про відступлення права вимоги, що надійшло від ТОВ «ЕК Верес».

Наведені обставини свідчать, що також підтверджується наданими в матеріалах адміністративної справи № 2а-2086/12/2670 поясненнями ПАТ «Укргазбуд», що при виконанні робіт на будівництві об`єкту «заміна магістрального газопровода Ялта-Алушта у районі зсувної ділянки на ПК № 242» ПАТ «Укргазбуд» були використані товарно-матеріальні цінності, придбані в межах господарських взаємовідносин з ПП «Ново-Ком» та/або ТОВ «ЕК Верес».

Однак, контролюючими органами та адміністративними судами було встановлено, що відсутні достатні докази на підтвердження використання ПАТ «Укргазбуд» у власній господарській діяльності придбаних товарів, зокрема, ПАТ «Укргазбуд» не надано суду копії актів виконаних робіт на вищезазначених об`єктах будівництва, тощо. Відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб`єктами господарювання, здійсненні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування, несплати податків, порушення ч. 1. ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними у правочинах, здійснених ПП «Ново-Ком» з постачальниками та покупцями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2013 року у справі № 2а-2086/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2014 року у справі № 2а-2086/12/2670 (провадження К/800/59849/13), в повному обсязі відмовлено у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Укргазбуд» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2012 року № 000532302.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2013 року у справі № 2а-2086/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2014 року у справі № 2а-2086/12/2670 (провадження К/800/59849/13), підтверджено обставину щодо нереальності господарських операцій із придбання будівельних матеріалів та обладнання, передбачених Договором від 05.10.2010 року №1086 для виконання будівельно-монтажних робіт з придбанням і подальшим монтажем обладнання об`єкта «Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242», за якими було протиправно занижено податок на додану вартість.

Факт свідомого перерахування ПАТ «Укргазбуд» грошових коштів на користь ПП «Ново-Ком» за відсутності підтвердження реальності господарських операцій з ПП «Ново-Ком» та/чи ТОВ «ЕК Верес» з придбання товарно-матеріальних цінностей, які за твердженням самого ПАТ «Укргазбуд» використовувались при виконанні робіт на будівництві об`єкту «заміна магістрального газопровода Ялта-Алушта у районі зсувної ділянки на ПК № 242», тобто за Договором від 05.10.2010 року № 1086, свідчить про порушення ПАТ «Укргазбуд» інтересів держави та намір заволодіння державними коштами ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Підписання між ПАТ «Укргазбуд» та ДАТ «Чорноморнафтогаз», в особі начальника департаменту будівництва та облаштування родовищ Сазикіна С.М., який діяв на підставі довіреності від 23.07.2010р. №11/198, актів (Ф №КБ-2в) та довідок (Ф №КБ-3), з урахуванням визначення у них обсягів витрат ПАТ «Укргазбуд» за нереальними господарськими операціями на придбання вартості будівельних матеріалів та обладнання, свідчить про те, що ПАТ «Укргазбуд» незаконно заволоділо грошовими коштами ДАТ «Чорноморнафтогаз» у розмірі вартості будівельних матеріалів та обладнання.

При цьому, пояснення відповідача з посиланням на матеріали справи № 826/3357/13-а, в якій встановлено, що платежі здійснювались ПАТ «Укргазбуд» на користь ПП «Ново-Ком» в оплату поставок від ТОВ «ЕК Верес» на підставі відступлення права вимоги, не приймаються судом, оскільки є лише правовою оцінкою обставин справи, в якій досліджувались інші правовідносини ПАТ «Укргазбуд», зокрема, з ТОВ «Лугпростройсантехномонтаж» та ПП «Ново-Ком» щодо поставок матеріалів, які використовувались ПАТ «Укргазбуд» під час виконання іншого договору - з ремонту частини магістрального аміакопроводу УДП «Укрхімтрансаміак». Таким чином, матеріали справи № 826/3357/13-а не можуть містити і не містять відомостей, які б підтверджували реальність господарських операцій ПАТ «Укргазбуд» з ПП «Ново-Ком» та/чи ТОВ «ЕК Верес» з придбання товарно-матеріальних цінностей, які використовувались при виконанні робіт на будівництві об`єкту «заміна магістрального газопровода Ялта-Алушта у районі зсувної ділянки на ПК № 242», тобто за Договором від 05.10.2010 року № 1086.

З огляду на встановлені в адміністративній справі № 2а-2086/12/2670 обставини щодо нереальності господарських операцій ПАТ «Укргазбуд» з ПП «Ново-Ком» та/чи ТОВ «ЕК Верес» з придбання товарно-матеріальних цінностей, які використовувались при виконанні робіт на будівництві об`єкту «заміна магістрального газопровода Ялта-Алушта у районі зсувної ділянки на ПК № 242», тобто за Договором від 05.10.2010 року № 1086, хоча такі обставини не мають преюдиційного значення для справи, однак дають достатні підстави стверджувати про неможливість реального виконання Договору від 05.10.2010 року № 1086, що свідчить про його укладення з наміром заволодіння державними коштами без досягнення обумовленого ним результату.

У зв`язку зі встановленими в адміністративній справі № 2а-2086/12/2670 обставинами позивачем обгрунтовано поставлено під сумнів реальність господарських операцій за спірним Договором від 05.10.2010 року № 1086 та подано позов.

Як визначено ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Таким чином, враховуючи твердження позивача про порушення відповідачем порядку укладення Договору від 05.10.2010 року № 1086, що полягало у намірі заволодіння державними коштами без досягнення обумовленого ним результату, саме відповідач має довести реальність господарських операцій за таким договором.

Однак, відповідач лише стверджує, що не придбавав товари у ПП «Ново-Ком», використані матеріали для виконання робіт за Договором № 1086 були якісними та достатніми, про що свідчить відсутність претензій замовника.

При цьому, відповідач не надав доказів щодо наявності у нього достатніх виробничих потужностей для поставки обладнання та матеріалів, необхідних для виконання спірного договору, не надав доказів та пояснень щодо постачальників матеріалів, які фактично використовувались під час виконання робіт за Договором від 05.10.2010 року № 1086.

Відповідно до вимог ст.5, ч.3 ст.10 Закону України «Про природні монополії» (в редакції, чинній з 31.07.20210 року, тобто на момент укладенні спірного договору підряду) відносин) ДАТ «Чорноморнафтогаз», як суб`єкт господарювання, який провадить діяльність у сфері транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, здійснюють закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до вимог та процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Частиною 5 ст.2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) було встановлено заборону укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) було передбачено, що закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; закупівля в одного учасника.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлено, що відповідальність за вибір та застосування процедур закупівлі несуть виключно службові (посадові) особи замовника - члени комітету з конкурсних торгів персонально.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) було передбачено, що замовник вимагає від учасників або учасників попередньої кваліфікації подання ними документально підтвердженої інформації про їх відповідність кваліфікаційним критеріям.

Для участі у процедурах закупівель учасники повинні мати кваліфікаційні дані, які відповідають таким критеріям:

наявність обладнання та матеріально-технічної бази;

наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід;

наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічних договорів;

наявність фінансової спроможності (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, довідка з обслуговуючого банку про відсутність (наявність) заборгованості за кредитами).

Таким чином, з огляду на ч.2 ст.16 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) наявність обладнання та матеріально-технічної бази для виконання договору про державні закупівлі є одним з визначальних кваліфікаційних критеріїв для укладення спірного Договору.

Тому, встановлення відповідних обставин щодо наявності у підрядника відповідного обладнання та матеріально-технічної бази безпосередньо стосується питання законності укладення договору про державні закупівлі і недотримання відповідних кваліфікаційних вимог свідчить про усвідомлення сторонами порушення законодавства про державні закупівлі, відповідно і наявність наміру отримання державних коштів в спосіб, що суперечить встановленому порядку.

Також, суд враховує, що адміністративна справа № 2а-2086/12/2670 розглядалась саме за позовом ПАТ «Укргазбуд», яке не погоджувалось з донарахуванням йому податкових зобов`язань внаслідок неправомірності використання податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Ново-Ком» та/чи ТОВ «ЕК Верес». При цьому, позивач у справі № 2а-2086/12/2670 сам в своїх поясненнях стверджував, що матеріали та обладнання перевозилися ПАТ «Укргазбуд» власними транспортними засобами та були використані при виконанні робіт на будівництві: залізнично-автомобільний мостовий перехід через р.Дніпро в м.Києві; роботи по ремонту лоткової частини магістрального аміакопроводу підроблювальної дільниці на території придніпровського управління магістрального аміакопроводу УДП «Укрхімтрансаміак»; будівництво третьої черги тролейбусного руху в м. Керч; заміна магістрального газопроводу Ялта-Алушта у районі зсувної ділянки на ПК № 242.

В задоволенні позовних вимог у справі № 2а-2086/12/2670 було відмовлено, оскільки не знайшли підтвердження посилання позивача на реальність відповідних господарських операцій та не надано доказів використання придбаних товарів у господарській діяльності.

Крім того, судом у справі № 2а-2086/12/2670 встановлено, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаних товарів, зокрема, позивачем не надано суду копії актів виконаних робіт на вищезазначених об`єктах будівництва, тощо; матеріали справи не містять інформації щодо умов постачання третім особам товару за замовленням позивача, умов підписання акту виконаних робіт, доказів отримання предмету перевезення третіми особами суду не надано; враховуючи те, що позивачем на вимогу суду не надано первинних документів та документів на підтвердження наявності та використання в межах своєї господарської діяльності отриманих товарів, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що доказів на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у спірному періоді.

Норма статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмета доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягає доказуванню, чи він є просто надуманим.

Щодо відсутності всіх документів, які свідчать про реальність господарських операцій за спірним Договором, суд не приймає посилання відповідача на правомірність знищення відповідних документів у зв`язку з закінченням строку їх зберігання, оскільки щодо правовідносин, яких стосувались відповідні документи існували невирішені питання, зокрема, щодо оплати робіт (про що в 2017 році подавався позов) та щодо передачі виконавчої документації, про яку йдеться в листі відповідача за 2014 рік. Відповідно, Договір не був завершений виконанням обома сторонами, і у підрядника мали і могли виникнути обґрунтовані підстави передбачати існування спору за таким Договором.

В сукупності наведених обставин, та враховуючи відсутність достовірних пояснень відповідача стосовно постачальників матеріалів та обладнання, необхідних для виконання робіт за договором та/або доведення наявності у нього необхідних виробничих потужностей, добросовісність поведінки відповідача викликає обґрунтовані сумніви.

В ході розгляду даної справи відповідач зауважив, що матеріали та обладнання могли постачатись іншими контрагентами, ніж які досліджувались у справі № 2а-2086/12/2670. Однак, з метою доведення реальності господарських операцій відповідач не надав доказів, та навіть не пояснив, хто був постачальником відповідних матеріалів та обладнання, які використовувались при виконанні спірного Договору, що свідчить про недоведеність відповідачем наявності у нього матеріально-технічної бази, необхідної для виконання Договору підряду, укладеного в межах публічної закупівлі.

Щодо обставин, встановлених судовим рішенням у господарській справі № 910/16725/17, суд зазначає, що обставини виконання зобов`язання не можуть мати преюдиційного значення при вирішення питання правомірності підстав виникнення такого зобов`язання і підлягають дослідженню судом в контесті відповідного спору.

Щодо тверджень відповідача про підписання первинних документів про виконання договору уповноваженою особою, позивач наголошує, що засвідчення відповідною особою факту виконання робіт за спірним договором ставиться під сумнів обставинами, які спростовують реальність виконання господарських операцій, тому не може прийматись як безумовне.

Суд також не погоджується з твердженнями відповідача, що обставини виконання договору не впливають на його дійсність, оскільки у випадку, коли мова йде про намір укладення договору з метою, що суперечить інтересам держави, обставини щодо виконання/невиконання договору можуть свідчити про наміри сторін в момент його укладення. Наявність доказів про обсяги та факти виконання робіт, відповідно і в строки, визначені основним договором, мають значення для встановлення реальності відповідного договору та необхідності в укладенні спірної додаткової угоди, зокрема щодо існування дійсних законних підстав для продовження строків виконання робіт.

Також, за твердженнями позивача, додатковою обставиною, яка свідчить про вчинення правочину від 05.10.2010 року № 1086 з метою, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, у тому числі, порушення інтересів держави у частині, що стосується використання державних коштів, є те, що станом на момент укладання Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086, якими визначений обсяг будівельних робіт та вартість будівельних робіт по об`єкту «Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242», не було проведено дослідницькі роботи з обстеження зсувних та зсувонебезпечних ділянок і визначення напруженого стану магістрального газопроводу (МГ) Сімферополь-Севастополь ПК 90 - ПО, ПК 320, ПК 245; МГ Бахчисарай-Ялта ПК 410, ПК 260, ПК 400-406, ПК 310-320; МГ Ялта-Алушта ПК 242, 220. Виконання відповідних робіт, що мало передувати укладенню Договору, неодноразово відкладалось, що додатково свідчить про порушення порядку укладення договору та відсутність наміру його реального виконання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.05.2021 року у відповідача витребовувались оригінали для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчені копій для долучення до матеріалів справи документів:

- належним чином затвердженої проектної документації по об`єкту «Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242», загальною інвестиційною вартістю 10 409 722,59 грн.;

- затвердженої інвестиційної програми і проекту будівництва та проведення їх державної експертизи по об`єкту «Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242», що складені у відповідності до вимог Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року № 1269;

- розробленого ремонтно-будівельною організацією (ПрАТ «Укргазбуд») проекту виробничих робіт, відповідно до вимог п. 1.8 Правил виконання капітального ремонту лінійної частини магістральних газопроводів ВСН 2-112-79;

- акту приймальної комісії відповідно до вимог п. 1.16 Правил виконання капітального ремонту лінійної частини магістральних газопроводів ВСН 2-112-79;

- акту приймання-передачі між замовником (позивачем) та підрядником (відповідачем) затвердженої проектної документації по об`єкту «Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242», загальною інвестиційної вартістю 10 409 722,59 грн., у порядку, передбаченому п. 6.1 статті 6 Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086 та ВСН 2-112-79.

Однак, відповідачем без поважних причин не надано суду вищенаведених документів, які можуть свідчити про реальність намірів сторін щодо досягнення обумовленого Договором результату.

Також, в якості підстави недійсності Договору підряду № 1086 від 10.05.2010 року позивач посилається на порушення порядку вчинення значного правочину. За твердженнями позивача вчинення правочину відбулось без погодження Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», що суперечить пп. 8.4.3. підрозділу 8.4. «Правління товариства» розділу 8 «органи управління товариства» Статуту ДАТ «Чорноморнафтогаз», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 27.08.2010 року, оформленого протоколом № 1 (далі - Статут).

Як вбачається з матеріалів справи, Договір підряду № 1086 від 05.10.2010 року укладений між ДАТ «Чорноморнафтогаз» в особі начальника департаменту капітального будівництва та облаштування родовищ Сазикіна С.М., який діяв на підставі довіреності від 23.07.2010 року № 11/198 та Акціонерним товариством фірмою «Укргазбуд» в особі директора структурного підрозділу «Факел» Бондаренко В.І., який діяв на підставі довіреності від 12.09.2010 року № 332.

За приписами ст.70 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочинів до категорії значних правочинів. Вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цим розділом, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законодавством або статутом акціонерного товариства.

Так, підпунктом 8.4.3. підрозділу 8.4. «Правління товариства» розділу 8 «органи управління товариства» Статуту передбачено, що до компетенції правління товариства належить, зокрема, надання згоди на вчинення Товариством правочинів (в тому числі укладання договорів та угод) на суму 10 000 000 (десяти мільйонів) гривень, крім укладання угод щодо продажу природного газу, нафти, газового конденсату (в тому числі суміші нафти та газового конденсату) та договорів на виконання геологорозвідувальних робіт з рахунок держбюджетних коштів за попереднім письмовим погодженням (наказом) акціонерного Товариства - Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі його голови правління.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З огляду на зміст ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України, дії представника не є безумовно правомірними і порушення представництва породжує солідарну відповідальність за збитки особі, яку представляють.

Враховуючи існування норми ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), контрагент позивача, укладаючи договір на значну суму, мав усвідомлювати необхідність перевірки та з`ясування наявності обмежень на вчинення відповідного правочину, в тому числі за умовами Статуту. Тобто, відповідач міг і повинен був знати про обмеження представництва, однак не здійснив необхідних заходів для з`ясування відповідних обставин, тому його посилання на необізнаність оцінюються судом критично.

Відповідно до ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями до ч. ч.1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Нікчемними як такі, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Враховуючи, що спірний Договір підряду пов`язаний з публічними закупівлями і передбачає фінансування за рахунок державних коштів, порушення укладення такого договору свідчить про порушення публічного порядку. Враховуючи наявність обставин, зокрема, встановлених рішенням в адміністративній справі, які обґрунтовано ставлять під сумнів спроможність підрядника виконати умови договору, відтак і реальність господарських операцій за договором, що підрядником (відповідачем) не спростовано - не доведено достатніми доказами спроможності та реальності договору, наведені обставини свідчать про порушення публічного порядку укладення договору та відсутність наміру його реального виконання.

Оскільки, Договір мав укладатись в межах правил про публічні закупівлі за кошти державного бюджету, відносини за таким договором не обмежуються домовленостями сторін, а й зачіпають інтереси держави, тому самі лише первинні документи, які підписані одними і тим же представником без ознак їх належного схвалення особою, яку представляють, в сукупності встановлених у справі обставин, не є достатніми доказами для висновків про реальність Договору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання недійсним Договору підряду № 1086 від 05.10.2010 року згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, як такого, що укладений з порушенням публічного порядку і спрямований на незаконне заволодіння державними коштами.

Також позивач заявив вимогу про визнання недійсною додаткової угоди від 29.12.2011 року № 3/1429, якою продовжено строк дії спірного Договору підряду. На думку позивача, вказана угода суперечить вимогам ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» та жодних підстав для зміни істотної умови Договору підряду № 1086 від 05.10.2010 року не існувало.

В свою чергу, відповідач зазначав, що спірну додаткову угоду було укладено через затримки у фінансуванні, а також через постійні випадки порушення позивачем строків оплати за договором підряду.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, та відбудеться не раніше трьох місяців з дня його укладення;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;

4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;

5) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

Відповідно до вимог ч.3 ст.180 Господарського кодексу України строк дії договору є істотною умовою договору, яку при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити.

Щодо посилання відповідача на існування об`єктивних обставин, що спричинили продовження Договору, відповідні твердження не доведені та необґрунтовані жодними доказами, чи хоча б детальними поясненнями.

Зокрема, не обґрунтовано які затримки і на які суми мали місце і як такі затримки могли вплинути на виконання Договору і на які періоди, враховуючи також, що умовами Договору авансування робіт не передбачено.

Суду не надані докази звернення до позивача з вимогами щодо своєчасної оплати робіт в період виконання Договору, попередження про призупинення робіт у зв`язку з відсутністю фінансування, тощо.

Оскільки відповідачем не доведено існування саме документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили продовження договору, спірна додаткова угода не підпадає під виняток, наведений в п. 4 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 № 2289-УІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), тому є такою, що укладена з порушенням законодавства про публічні закупівлі, що має ознаки наміру використання державних коштів у спосіб, що суперечить чинному законодавсту.

Крім того, преамбула спірної додаткової угоди до договору підряду не містить посилання на будь-які підстави або причини для вчинення вказаного правочину, у тому числі не містить жодного посилання на відсутність фінансування.

Листування між ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ПрАТ «Укргазбуд» з питань укладання додаткової угоди до договору підряду, яке передувало вчиненню відповідного оспорюваного правочину, відсутнє.

Також, законність продовження спірною додатковою угодою строків виконання робіт за договором має значення для визначення своєчасності їх виконання за договором та наявності підстав для застосування наслідків, пов`язаних з порушенням зобов`язання.

Продовження строків виконання робіт за договором, укладеним на виконання державного замовлення без достатніх правових підстав, порушує інтереси держави в особі відповідного державного підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Норма ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції станом на момент виникнення правовідносин) встановлює заборону на зміну істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, за виключенням наведених в ній випадків, зокрема, крім випадків продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі.

Таким чином, Додаткова угода від 29.12.2011 року № 3/1429 про продовження строку дії Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086 укладена між Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та Приватним акціонерним товариством «Укргазбуд» всупереч ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що з огляду на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання її недійсною.

З огляду на висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

За наслідками нового розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому вимоги Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до Приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» про визнання недійсним з моменту укладення Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086 та про визнання недійсною з моменту укладення Додаткової угоди від 29.12.2011 року № 3/1429 до Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності та відсутність поважних причин для його відновлення, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності позивач посилається на обставини, які є підставою зупинення перебігу строку давності, а саме позивач зазначає, що внаслідок окупації території Автономної Республіки Крим у 2014 році, постановою незаконно створеної організації з назвою «Государственный Совет Республики Крым» від 17.03.2014 № 1758-6/14 «О вопросах энергетической безопасности Республики Крым» та розпорядженням незаконно створеної організації з назвою «Совет Министров Республики Крым» від 17.03.2014 № 165-р «О создании Крымского республиканского предприятия «Черноморнефтегаз» рухоме та нерухоме майно Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», розташоване на території Республіки Крим, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, яке увійшло і не увійшло до статутного капіталу ДАТ «Чорноморнафтогаз» у складі необоротних (в тому числі нематеріальних) і оборотних активів, у тому числі державне (України) майно, передане йому у користування та те, що перебуває на балансовому і позабалансовому обліку, бухгалтерська, статистична та інша документація підприємства стало власністю Республіки Крим та передано на баланс юридичної особи з назвою «Крымское республиканское предприятие «Черноморнефтегаз», яка створена за законодавством Російської Федерації на тимчасово окупованій території України.

Вказані факти підтверджені Сертифікатом від 03.12.2014 № 2018 про форс-мажорні обставини, що виданий Торгово-промисловою палатою України.

Документи у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції за весь час існування ДАТ «Чорноморнафтогаз», включаючи розпорядження та дозволи адміністрації позивача та загальних зборів акціонерів позивача на їх проведення, у незаконний спосіб перейшли у документальний фонд вищезазначеної юридичної особи з назвою «Крымского республиканского предприятия «Черноморнефтегаз».

Позивач зазначає, що про обставини, які свідчать про порушення права, дізнався з копій документальних матеріалів, наданих Приватним акціонерним товариством «Укргазбуд» до матеріалів справи № 910/16725/17, провадження в якій відкрито за позовом Приватного акціонерного товариства «Укргазбуд», поданим у вересні 2017 року, а також документальних матеріалів, відновлених ДАТ «Чорноморнафтогаз» самостійно та за допомогою правоохоронних органів.

Як визначено ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, у разі, якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).

Згідно з ч. 2 ст. 263 Цивільного кодексу України у разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

З огляду на ч.ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про існування з 2014 року обставин, які є підставою зупинення перебігу строку давності.

Крім того, суд враховує, що спірний правочин вчинено представником, дотримання обсягу повноважень яким, може бути оспорено особою, яку він представляє. Тому, обізнаність представника, який вчиняв правочин, не свідчить про безумовну обізнаність з таким правочином особи, від імені якої вчинявся правочин.

Таким чином, суд дійшов висновку про поважність причин пропущення позовної давності, тому порушене право підлягає захисту.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до Приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного підприємства «Ново-Ком» про визнання недійсними договору та додаткової угоди задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір підряду від 05.10.2010 року №1086, укладений між Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та Публічним акціонерним товариством «Укргазбуд».

3. Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду від 29.12.2011 року № 3/1429 до Договору підряду від 05.10.2010 року № 1086, укладену між Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та Приватним акціонерним товариством «Укргазбуд».

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укргазбуд» (07415, Київська обл., Броварський район, с. Зазим`є, вул. Деснянська, 141, ідентифікаційний код 14277604) на користь Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 26, оф. 505, ідентифікаційний код 00153117) 17 289,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 16.09.2021 р.

Суддя Т.П. Карпечкін