Рішення № 99817376, 22.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2021Справа № 910/11313/21Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11313/21

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альянс"

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення 117662,56 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альянс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 117662,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №23.0021406.03 від 16.05.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Mercedes-Benz» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/11313/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу строк протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

19.08.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що ним було виконано в повному обсязі свої зобов`язання та сплачено страхове відшкодування позивачу в межах ліміту відповідальності за полісом №АО5788001 у розмірі 99000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №19317 від 12.08.2021, у зв`язку з чим просить закрити провадження у справі №190/11313/21 в цій частині позовних вимог.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 була отримана відповідачем - 26.07.2021.

Отже, позивачем подано відзив на позовну заяву з порушенням строку на його подання, встановленого ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач просить поновити строки для його подання та прийняти останній до розгляду.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

Тому, в задоволенні вимоги відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву слід відмовити.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" строку для подачі відзиву на позовну заяву до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2019 між позивачем, як страховиком, та Підприємством з іноземними інвестиціями «Іст Болт Україна», як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №23.0021406.03, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, дорожньо-транспортна пригода.

Строк дії договору встановлено з 18.05.2019 по 17.05.2020.

19.11.2019 року о 15 годині 30 хвилин, в районі буд. № 134/5 по вул. Набережна Перемоги в м. Дніпрі відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме: гр. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , перед початком руху та зміною його напрямку ліворуч не переконався в безпечності свого маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному напрямку, у зв`язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16.12.2019 у справі №201/13370/19 встановлено порушення гр. ОСОБА_1 вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, у зв`язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

12.12.2019 страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №23.0021406.03 від 16.05.2019 на рахунок СТО.

Відповідно до висновку експерта №259/19А з визначення матеріальної шкоди, заподіяної власнику КТЗ від 16.01.2020, складеного судовим експертом Пилипенком О.С, (свідоцтво №1062 від 27.11.2006, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України), вартість ремонту автомобіля марки «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП становить 194370,67 грн.

Згідно рахунку-фактури №СЧDЕ-00318 від 10.12.2019, виставленого філією «Автосалон Мерседес» Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровськ-Авто», вартість ремонту автомобіля марки «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 166032,78 грн з ПДВ.

12.12.2019 позивачем був складений та підписаний страховий акт №23.0414.19, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 166032,78 грн.

На підставі складеного страхового акту №23.0414.19 від 12.12.2019 позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №23.0021406.03 від 16.05.2019, перерахував на рахунок СТО - філії «Автосалон Мерседес» Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровськ-Авто» суму страхового відшкодування в розмірі 166032,78 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №2267 від 13.12.2019.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альянс" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з довідки Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Національної поліції України №3019324408791468, транспортний засіб марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 та знаходився під керуванням ОСОБА_1 .

Доказів того, що ОСОБА_1 не мав права керування транспортним засобом марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , відшкодовується ОСОБА_1 , який на законних підставах володів транспортним засобом марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , оскільки зворотного суду не доведено.

Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 19.11.2019 суду не надано.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом №АО5788001 з Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант", предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був діючим на момент ДТП - 19.11.2019.

При цьому, згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатував автомобіль марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант".

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вказаним договором (поліс № АО5788001) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100000,00 грн, франшиза - 1000,00 грн.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes-Benz Vito Tourer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 166032,78 грн, а до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах виплаченої суми.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альянс", з метою досудового врегулювання спору, направило на адресу відповідача заяву вих.№2048 від 03.04.2020 про виплату страхового відшкодування.

Однак відповідач у встановлений законом строк відшкодування не здійснив.

09.02.2021 позивач направив на адресу відповідача лист вих.№47 з вимогою повідомити причини незадоволення вимог з оплати страхового відшкодування в порядку суброгації за полісом № АО5788001, втім відповіді на лист відповідачем не надано.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом № АО5788001 розміри лімітів відповідальності (100000,00 грн) та франшизи (1000,00 грн), суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 99000,00 грн є обґрунтованою.

В той же час, як встановлено судом, після подання позову до суду, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 99000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №19317 від 12.08.2021.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, враховуючи, що відповідач оплатив суму страхового відшкодування в розмірі 99000,00 грн, яка визнана судом обґрунтованою і доведеною, спір в цій частині позовних вимог припинив своє існування під час розгляду справи.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині стягнення 99000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий 12.07.2021, а оплата здійснена 12.08.2021).

Щодо вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків виплати страхового відшкодування суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

При цьому, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідачем не заперечується факт отримання заяви про виплату страхового відшкодування 16.04.2020.

Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач зобов`язаний був сплатити страхове відшкодування не пізніше 15.07.2020.

Відтак, позивач правомірно нарахував пеню за період з 16.07.2020 по 16.01.2021 у розмірі 6006,34 грн.

Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 2852,32 грн та інфляційні втрати у розмірі 9803,90 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з цим, у заяві про застосування строків позовної давності відповідач вказує, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки позовна заява подана до суду 12.07.2021, про що свідчить штемпель оператора поштового зв`язку, ані трирічний строк за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, ані однорічний строк позовної давності за вимогою про стягнення пені не сплинули на час звернення позивача з даним позовом до суду.

Відтак, правові підстави для застосування строку позовної давності за вищезазначеними позовними вимогами відсутні.

При цьому доводи відповідача про невірність обрахунку позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат з огляду на їх нарахування більше ніж за шість місяців, є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, розрахунок пені позивачем здійснено в межах шестимісячного строку (з 16.07.2020 по 16.01.2021), що відповідає вимогам ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, а, по-друге, відповідачем помилково застосовано положення зазначеної норми до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Суд звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної сплати страхового відшкодування в порядку суброгації, в той час як відповідач під час розгляду справи не надав суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі №910/11313/21 в частині стягнення 99000,00 грн страхового відшкодування та задоволення позовних вимог в іншій частині.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому пунктом 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, пов`язаних з несвоєчасною сплатою страхового відшкодування, що змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 99000,00 грн страхового відшкодування закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альянс" до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альянс" (49044, м. Дніпро, бульвар Катеринославський, 2, оф.603; ідентифікаційний код 32495221) пеню у розмірі 6006 (шість тисяч шість) грн 34 коп., 3% річних у розмірі 2852 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят дві) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 9803 (дев`ять тисяч вісімсот три) грн 90 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2021.

Суддя Т.В.Васильченко