Рішення № 99817262, 20.09.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/111/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2021 справа № 908/1542/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1542/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоносії України” (61202, м.Харків, вул. Цілиноградська, 58А, офіс 35)

до відповідача Комунального закладу “Степногірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів” Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області (71611, Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Лесі Українки, 2)

про стягнення 84241,34 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Заявлено позовні вимоги про стягнення з Комунального закладу “Степногірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів” Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області 84241,34 грн. основного боргу за договором поставки електричної енергії № 41 від 28.12.2019.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки електричної енергії № 41 від 28.12.2019. В порушення умов договору відповідач вартість спожитої у січні 2021 року електроенергії не сплатив, що призвело до утворення заборгованості за спожиту активну електричну енергію в розмірі 84241,34 грн. Посилаючись на ст.ст. 16, 525, 526, 530, 610, 612, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 218 Господарського кодексу України, просив позов задовольнити, справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності представників сторін.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2021 справу № 908/1542/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 22.06.2021, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1542/21, присвоєно справі номер провадження 18/111/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1542/21 та також, запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 14.07.2021, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк – протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку.

Від відповідача 16.07.2021 (відправлений 14.07.2021, в межах визначеного судом строку) до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач визнав позов в частині стягнення 84241,34 грн. основного боргу. Заперечення відповідача стосуються стягнення витрат на правову допомогу. При цьому відповідач посилається на норми ст. 130 ГПК України, якою передбачено повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору у разі визнання відповідачем позову, а також на те, що відповідач є бюджетною установою. Просить врахувати надані пояснення при ухвалені судового рішення.

Від позивача відповідь на відзив не надходила.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 22.06.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 22.07.2021 та закінчити 25.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена. З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, зважаючи на знаходження судді-доповідача у справі Левкут В.В. у щорічній відпустці по 13.09.2021 та у відрядженні по 18.09.2021, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 22.09.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.

При цьому суд зауважує, що з огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням наданих стонами пояснень та заперечень, справа розглянута судом у розумний строк, який є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, правильного вирішення справи по суті та застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Енергоносії України” ” (Постачальником електричної енергії, позивачем у справі) та комунальним закладом “Степногірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів” Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області (Споживачем, відповідачем у справі) 28.12.2019 укладений договір про постачання електричної енергії споживачу № 41 (надалі – Договір).

Відповідно п. 1.1 Договору цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі – Споживач) постачальником електричної енергії (далі – Постачальник) та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього договору.

За визначенням п. 2.1 Договору за цим договором Постачальник продає електричну енергію в кількості 350000 кВт. год., найменування предмету закупівлі згідно ДК 021:2015 – 09310000-5 – Електрична енергія (Електрична енергія) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Додатковими угодами 1-7 до цього Договору сторонами вносились зміни до п. 2.1 щодо кількості електричної енергії.

Додатковою угодою № 7 від 25.11.2020 до Договору п. 2.1 викладено в наступній редакції – «п. 2.1. За цим договором Постачальник продає електричну енергію в кількості 235045,175584 кВт.

Відповідно до п. 5.5 Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 5.7 Договору сторони узгодили, що оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем.

Відповідно до п. 4 Додатка № 2 розрахунок за фактично передану електричну енергію здійснюється до 15-го числа (включно) місяця, наступного за змісяцем поставки електричної енергії.

Згідно із п. 13.1 договору цей договір укладається на строк з 01.01.2020 по 31.12.2020, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) Постачальника.

Додатковою угодою № 9 від 26.01.2021 сторони дійшли взаємної згоди про продовження строку дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року. Дана додаткова угода діє до 31.03.2021.

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2021 року на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу електричну енергію обсягом 33,736535 тс. кВт/год на загальну суму 84241,34 грн. з ПДВ., що підтверджується актом приймання-передачі № 87 від 31.01.2021.

Відповідач в порушення умов Договору вартість отриманої від позивача у січні 2021 року електричної енергії не оплатив.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості активної електроенергії стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Господарські взаємовідносини сторін врегульовано договором про постачання електричної енергії № 41 від 28.12.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6 та 7 статті 276 ГК України закріплено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати вартості отриманої електричної енергії визначено у п. 4 додатка № 2 до договору (Комерційна пропозиція) – до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманої від Постачальника у січні 2021 року електричної енергії у визначений договором строк, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за договором в розмірі 84241,34 грн. Зазначені обставини відповідачем визнані.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов`язанням термін вартості отриманої електроенергії є доведеним.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 84241,34 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на заяву відповідача, викладену у відзиві на позов, про визнання ним позовних вимог в повному обсязі, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.

На підставі викладеного, суд визнав позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Водночас, відповідно до частини 3, якою доповнено статтю 7 Закону України “Про судовий збір” згідно із Законом України від 03.10.2017 N 2147-VIII, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Із змісту частини 1 ст. 130 ГПК України слідує, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи наведені приписи ГПК України та Закону України “Про судовий збір”, зважаючи на визнання відповідачем позову, 50% судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову в розмірі 1135,00 грн. підлягає поверненню позивачу – за наявності відповідної заяви позивача.

Отже, на відповідача на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України покладається судовий збір в сумі 1135,00 грн.

Позивач у позові просив стягнути з відповідача судові витрати в частині витрат на правову допомогу. В орієнтовному розрахунку судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, позивач зазначив про понесені судові витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позов проти стягнення витрат на правову допомогу заперечив, зазначивши про те, що позов ним визнано, справу до розгляду призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно, її розгляд не потребував від сторін понесення витрат. Крім того звернув увагу, що відповідач є бюджетною установою, що забезпечує освітній процес та має граничний бюджет та витрати для забезпечення такого процесу.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, відповідно до приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Правову допомогу позивачу надавав адвокат Макаров Сергій Олександрович згідно ордеру на надання правової допомоги серія СВ № 1013800 від 14.05.2021 та договору №20/21 про надання послуг з правової (адвокатської) допомоги від 04.01.2021, укладеного з ТОВ “Енергоносії України”.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2021 Адвокатом Макоровим Сергієм Олександровичем (Адвокат, Виконавець) та ТОВ “Енергоносії України” (Клієнт) укладений договір № 20/21 про надання послуг з правової (адвокатської) допомоги. Відповідно до Додатку № 1 до цього договору розмір послуги за складання позовної заяви становить 40000,00 грн.

Адвокатом та ТОВ “Енергоносії України” складений акт приймання-передавання наданих послуг від 14.05.2021, в якому наведено перелік наданих послуг та їх вартість, в тому числі, за складання позовної заяви - 4000,00 грн.

Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Отже, суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус адвоката Макорова Сергія Олександровича, а відтак правова природа зазначених витрат ТОВ “Енергоносії України” є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Відносно заперечень відповідача про стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі “Баришевський проти України” від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі “Гімайдуліна і інших проти України” від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі “Меріт проти України” від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв`язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач заперечив розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, проте не довів їх неспівмірності заявленим у позові вимогам.

Розмір наведених витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним заявленим у позові вимогам.

Доводи відповідача на те, що він є бюджетною установою з обмеженим фінансуванням суд відхилив, оскільки сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

На підставі викладеного, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 908/1542/21, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального закладу “Степногірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів” Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області (71611, Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Лесі Українки, 2; ідентифікаційний код 26251299) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоносії України” (61202, м.Харків, вул. Цілиноградська, 58А, офіс 35; ідентифікаційний код 42949165) 84241,34 грн. (вісімдесят чотири тисячі двісті сорок одну грн. 34 коп.) заборгованості за спожиту електричну енергію та 1135,00 грн. (одну тисячу сто тридцять п`ять грн. 00 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 22.09.2021.

Суддя В.В. Левкут