Рішення № 99817232, 20.09.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/94/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2021 справа № 908/1629/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1629/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Термопром” (адреса реєстрації: 03134, м. Київ, пр. Корольова, буд. 12-Л, кв. 65; фактичне місцезнаходження: 03194, м. Київ, бул. Кольцова, 14-Д, оф. 1088)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, 18)

про стягнення 47307,48 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Заявлено позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” 47307,48 грн., які складаються з: 21460,00 грн. заборгованості за договором № 378 від 29.05.2018, 18215,05 грн. пені, 2200,19 грн. 3% річних та 5432,24 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 378 від 29.05.2018 щодо оплати отриманого товару в повному обсязі та у визначений договором строк, що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку з урахуванням передбачених договором та законом санкцій. Посилаючись на приписи ст.ст. ст.ст. 525, 530, 536 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2021 справу № 908/1629/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 09.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1629/21, присвоєно справі номер провадження 18/94/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1629/21 та також, запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 02.07.2021, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк – протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштової кореспонденції копія ухвали суду про відкриття провадження у справі вручена повноважному представнику відповідача 14.06.2021.

Від позивача 23.06.2021 до суду надійшов орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи на суму 7457,21 грн., в якому позивачем до понесених судових витрат, зокрема, віднесено витрати на надання правової допомоги в розмірі 2187,21 грн. (згідно акта № 1 від 14.06.2021).

Від відповідача 06.07.2021 (конверт від 02.07.2021, в межах визначеного судом строку) до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив про ненадання позивачем доказів направлення рахунку, що передбачено п. 4.4 договору. Крім того відповідач відзначив, що до позовної заяви позивач надав копію видаткової накладної № СФ-0000303 від 26.07.2018, яку сформовано на підставі рахунку-фактури № СФ-0000426 від 29.05.2018, проте не надав копії вказаного рахунку-фактури та копії довіреності на підтвердження повноважень на отримання ТМЦ за зазначеною накладною. Відносно наданого позивачем орієнтовного розрахунку судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи на суму 7457,21 грн., відповідач вказав на його неспівмірність. Наведені доводи просить врахувати при вирішенні спору по суті та ухваленні рішення у справі.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 09.06.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 09.07.2021 та закінчити 09.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, зважаючи на знаходження судді-доповідача у справі Левкут В.В. у щорічній відпустці по 13.09.2021 та по 18.09.2021 у відрядженні, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 20.09.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.

При цьому суд зауважує, що з огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням наданих стонами пояснень та заперечень, справа розглянута судом у розумний строк, який є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, правильного вирішення справи по суті та застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Термопром” (Постачальником, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (Покупцем, відповідачем у справі) 29.05.2018 укладений договір № 378 (надалі – Договір).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Договору Постачальник зобов`язується у 2018 році поставити Покупцеві товари, які зазначені у Специфікації № 1, а Покупець – прийняти ті оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) товарів зазначені в Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору. Предметом поставки є теплообмінники (ДК 021:2015 код 42510000-4) (надалі – товари), загальна кількість, асортимент, номенклатура зазначені в Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно із пунктом 3.1 Договору ціна цього договору становить 264600,00 грн., в т.ч. ПДВ 44100,00 грн. Ціна договору визначається Специфікацією № 1, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 4.1-4.3 Договору сторони узгодили, що Покупець перераховує Постачальнику попередню оплату в розмірі 30% від суми договору протягом 10 банківських днів після підписання цього договору. Сума, що в розмірі 60% від суми договору, сплачується на поточний рахунок Постачальника протягом 10 банківських днів після повідомлення Постачальника про готовність товарів до відвантаження. Сума, що залишилась у розмірі 10% від суми договору сплачується на протязі 10 банківських днів від дати поставки товару.

Для здійснення вищевказаних розрахунків Постачальник своєчасно направляє Покупцеві рахунок (п. 4.4 Договору).

За умовами п. 6.1.1 Договору Покупець зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Пунктом 10.1. Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018.

До вказаного Договору сторонами підписана Специфікація № 1, якою узгоджено поставку товарів на загальну суму 264600,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар (теплообмінник – 3 шт.) на суму 264600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № СФ-0000303 від 26.07.2018 на суму 264600,00 грн. з ПДВ.

Видаткова накладна підписана повноважним представником відповідача без зауважень.

Вартість поставленого товару відповідачем сплачено частково: 01.06.2018 на суму 79380,00 грн., 25.07.2018 на суму 158760,00 грн., 12.05.2021 на суму 50000,00 грн., всього на суму 243140,00 грн.

Оплату 21460,00 грн. залишку вартості отриманого товару відповідачем не здійснено.

Направлена позивачем 29.04.2021 на адресу відповідача вимога (вих. № 41 від 28.04.2021) щодо сплати заборгованості залишена без відповіді та задоволення.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати отриманого товару визначено пунктами 4.1-4.3 Договору - попередня оплата в розмірі 30% протягом 10 банківських днів після підписання договору; 60% протягом 10 банківських днів після повідомлення про готовність товарів до відвантаження; 10% на протязі 10 банківських днів від дати поставки товару.

Наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що відповідач здійснював оплату за поставкою невчасно та не в повному обсязі.

Стосовно суми поставки та часткової оплати спір між сторонами відсутній. Відповідач щодо порушення строків оплати отриманого товару також не заперечує. Заперечення відповідача стосуються ненадання позивачем до позовної заяви доказів направлення йому рахунку відповідно до п. 4.4 договору, рахунку-фактури, зазначеного у видатковій накладній № СФ-0000303 та довіреності на отримання товару.

Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на те, що відповідачем вартість отриманого від позивача товару, здійснення оплати з затриманням та розміру заборгованості не заперечується, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.

Доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів направлення відповідачу обумовленого п. 4.3 договору рахунку та зазначеного у видатковій накладній рахунку-фактури і довіреності, суд визнає безпідставними, оскільки підставою для здійснення оплати за поставлених товар є насамперед видаткова накладна, яку відповідач підписав без жодних зауважень щодо відсутності рахунку або інших документів.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманого товару у повному обсязі у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 21460,00 грн. основного боргу за отриманий за Договором товар заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

Крім зазначеної вимоги про стягнення суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 18215,05 грн. пені, 2200,19 грн. 3% річних та 5432,24 грн. інфляційних втрат.

Суд звертає увагу, що період нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання позивачем визначено виходячи з дати остаточного розрахунку – 10 банківських днів від дати отримання товару, що є цілком правомірним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

Враховуючи положення статті 232 Господарського кодексу України, нарахування пені припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не передбачено договором.

Позивачем вимога про стягнення 18215,05 грн. пені за період з 10.08.2018 по 19.05.2021 заявлена на підставі п. 7.3 Договору, згідно з яким у разі несвоєчасної оплати поставлених товарів Покупець сплачує пеню у розмірі 0,1% від простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Таким чином, в договорі сторонами не погоджено іншого періоду нарахування, ніж передбаченого ст. 232 Господарського кодексу України, тому нарахування пені слід обмежити пів роком, як то передбачено зазначеною нормою права.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” суд встановив, що з урахуванням дати прострочення оплати з 10.08.2018 та суми заборгованості в цей період 26460,00 грн., враховуючи обмеження нарахування пені в шість місяців, правильним періодом нарахування пені є – з 10.08.2018 по 09.02.2019, за який до стягнення підлягає 4781,65 грн. пені. В решті вимоги про стягнення пені (13433,40 грн. пені) суд відмовляє, як заявленої необґрунтовано.

Заяв щодо затосування наслідків спливу позовної давності за вимогою про стягнення пені від сторін спору не надходило.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період з 10.08.2018 по 19.05.2021 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої суми вартості поставленого товару, суд встановив, що розрахунок виконано правильно, до стягнення підлягає сума 2200,19 грн., як і визначено позивачем.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки інфляційних втрат за визначений позивачем період: серпень 2018 року – квітень 2021 року за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що позивачем помилково включено до періоду розрахунку серпень 2018 року, оскільки порушення в цей період тривало менше місяця. Разом з тим, за належний період з вересня 2018 року по квітень 2021 року до стягнення підлягає сума 5623,36 грн., що є більшою сумою ніж заявлено позивачем. Тому, враховуючи відсутність у суду повноважень виходити за межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом у визначеній позивачем сумі 5432,24 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі та у визначений договором строк, не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 21460,00 грн. основного боргу, 4781,65 грн. пені, 2200,19 грн. 3% річних та 5432,24 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (13433,40 грн. пені) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1625,41 грн. судового збору.

Позивач у позові просив стягнути з відповідача судові витрати в частині витрат на правову допомогу. В орієнтовному розрахунку судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, позивач зазначив про понесені судові витрати згідно акту № 1 прийому-передачі відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 25.04.2021 в розмірі 2187,21 грн. та очікувані судові витрати в розмірі 3000,00 грн.

До матеріалів справи позивачем надано Акт № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги (звіт про надану правову допомогу) за договором № 67 від 05.09.2019 про надання правничої (правової) допомоги та відповідно до додаткової угоди № 1 від 25.04.2021, згідно з яким вартість правової допомоги становить 2000,00 грн. Також в акті зазначено про компенсацію поштових витрат в сумі 187,00 грн.

Відповідач проти наданого позивачем орієнтовного розрахунку судових витрат заперечив та зазначив про неспівмірність заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, відповідно до приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Правову допомогу позивачу надавав адвокат Ніколаєнко Максим Вадимович згідно ордеру на надання правової допомоги серія АА № 0009547 від 13.05.2021 та договору №67 про надання правничої (правової) допомоги від 05.09.2019, укладеного з ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Термопром”.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2019 Адвокатським об`єднанням «Штайєр, Студзінський та Ніколаєнко» (Адвокат, Виконавець) та ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Термопром” (Клієнт) укладений договір № 67 про надання правничої (правової) допомоги. Також Виконавцем та Клієнтом до цього договору укладено додаткову угоду № 1 від 25.04.2021.

Адвокатом та ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Термопром” складений акт № 1 прийому-передачі надаваної правової допомоги (звіт про надану правову допомогу) від 14.06.2021, в якому наведено перелік наданих послуг та їх вартість - 2000,00 грн.

Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Отже, суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус Адвокатського об`єднання «Штайєр, Студзінський та Ніколаєнко», а відтак правова природа зазначених витрат ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Термопром” є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Відносно доводів відповідача про неспівмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу предмету позову суд зазначає наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі “Баришевський проти України” від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі “Гімайдуліна і інших проти України” від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі “Меріт проти України” від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв`язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач вказав на завищення позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, проте не довів їх неспівмірності заявленим у позові вимогам.

Позивачем в акті № 1 прийому-передачі надаваної правової допомоги наведено перелік наданих послуг та їх вартість – вивчення наданої Клієнтом документації, пов`язаної з заборгованістю ТОВ “Запорізький титано-магнієвий комбінат”; визначення правової позиції; складання та направлення листа-вимоги (вих. № 41 від 28.04.2021); складання та направлення позовної заяви з розрахунками пені, 3% річних та розміру інфляційних втрат - 2000,00 грн.

Розмір наведених витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним заявленим у позові вимогам.

Відносно відсутності доказів фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу суд зауважує, що виходячи із положень пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2020 у справі №908/2614/19.

На підставі викладеного, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1432,08 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 908/1629/21, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В Акті № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 25.04.2021 позивачем зазначено про компенсацію поштових витрат в сумі 187,00 грн.

Витрати, пов`язані з направленням поштової кореспонденції іншій стороні у справі, не віднесені до пунктів 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, разом з тим, аналізуючи їх на предмет відповідності витратам, вказаним у пунктів 4 такої частини, суд дійшов висновку, що диспозиція такого пункту пов`язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії "витрат, пов`язаних з розглядом справи", а відтак і до категорії "судових витрат" - їх пов`язаність з вчиненням інших "процесуальних дій".

З системного аналізу ст.ст. 3, 12, 13, 15, 120, 121, 185, 223, 331, 338 ГПК України будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом - в т.ч. відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і витрати понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на відправку кореспонденції є такими, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та правомірно заявлені позивачем на підставі п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач зазначив про понесення витрат на листування в сумі 187,00 грн., проте, матеріали справи містять докази понесених витрат на листування у розмірі 105,60 грн. (оплата послуг поштового зв`язку: за надсилання відповідачу листа-вимоги – 17,00 грн.; за надсилання копії позовної зави та доданих до неї документів відповідачу – 53,60 грн.; за надсилання орієнтовного розрахунку судових втрат на адресу відповідача – 35,00 грн.). Відтак, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг поштового зв`язку на суму 105,60 грн., які підтверджені документально.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 75,61 грн. витрат на витрат на оплату послуг поштового зв`язку, пов`язаних з розглядом справи № 908/1629/21, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький титано-магнієвий комбінат” (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18; ідентифікаційний код 38983006) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Термопром” (адреса реєстрації: 03134, м. Київ, пр. Корольова, буд. 12-Л, кв. 65; фактичне місцезнаходження: 03194, м. Київ, бул. Кольцова, 14-Д, оф. 1088; ідентифікаційний код 37163529) 21460,00 грн. (двадцять одну тисячу чотириста шістдесят грн. 00 коп.) основного боргу, 4781,65 грн. (чотири тисячі сімсот вісімдесят одну грн. 65 коп.) пені, 2200,19 грн. (дві тисячі двісті грн. 19 коп.) 3% річних, 5432,24 грн. (п`ять тисяч чотириста тридцять дві грн. 24 коп.) інфляційних втрат, 1625,41 грн. (одну тисячу шістсот двадцять п`ять грн. 41 коп.) судового збору, 1432,08 грн. (одну тисячу чотириста тридцять дві грн. 08 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 75,61 грн. (сімдесят п`ять грн. 61 коп.) витрат на оплату послуг поштового зв`язку. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 22.09.2021.

Суддя В.В. Левкут