Рішення № 99814568, 22.09.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10334/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді Данко В.Й., з участю секретаря судових засідань Павлюх Л.М.,

з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про зняття з реєстрації місця проживання особи,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про зняття з реєстрації місця проживання особи.

Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що вона відповідно до договору найму нежитлового приміщення у будівлі №44/17 кімната №3 та оплати за надані комунальні послуги та енергоносії від 07 лютого 2017 року № 25, винаймає приміщення зі складом сім`ї 4 (чотири) особи за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 року у справі №308/13063/16-ц, яке набуло законної сили 26 травня 2017 року, шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. При цьому, у даному судовому рішенні встановлено факти припинення шлюбних відносин між сторонами, відсутності ведення ними спільного господарства, не проживання подружжя з липня 2016 року. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 проживає окремо разом з іншою жінкою. Крім того, факт не проживання за вищезазначеною адресою підтверджує актами від 18 вересня 2017 року та 11 серпня 2020 року.

Позивач вважає, що факт не ведення спільного господарства засвідчується довідкою про заборгованість, типовим договором про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 31 липня 2017 року №1 та довідкою від 18 серпня 2020 року вих. № 128.

Позивач вказує, що незалежно від проживання за адресою військового містечка Ужгородського гарнізону №44, вона та всі члени її сім`ї, у тому числі колишній чоловік, зареєстровані за юридичною адресою військової частини НОМЕР_1 , у якій проходила військову службу, а саме: АДРЕСА_2 .

Разом з зим, стверджує, що ОСОБА_2 не перебуває з нею на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 .

Вказує, що відповідно до абзацу 3 пункту 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: - рішення суду, яке набрано законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Позивач вважає, що реєстрація ОСОБА_2 за адресою розташування військової частини НОМЕР_1 суперечить її інтересам, оскільки є ймовірність з`явлення його за місцем проживання, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про зняття з реєстрації місця проживання.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позові.

Представник відповідача військової частини НОМЕР_1 Гелетій О. в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву відповідно до якої заперечує та просить відмовити позивачу у задоволенні всіх позовних вимог та розглянути справу без участі військової частини НОМЕР_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі.

За правилами ч. 6 ст. 19 ЦІІК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України, а також ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі і призначення справи в спрощеному позовному провадженні від 24.11.2020 року справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням та за участю осіб.

Заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Судом з матеріалів справи, а саме договору №25 найму нежитлового приміщення у будівлі № 44/17 кімната № 3 та оплати за надані комунальні послуги та енергоносії, укладеного 07 лютого 2017 року між квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве ЗС України та наймачем ОСОБА_1 , встановлено, що наймачеві надано в користування приміщення за адресою: АДРЕСА_3 площею 58.50 кв.м. (а.с. 14-15). Строк найму договором не обумовлено.

Таким чином, суд констатує, що позивач не є власником вищенаведеного житла.

З долученої копії паспорта позивачки серії НОМЕР_2 , видного Ужгородським MB УМВС України в Закарпатській області 18.03.1996 року, вбачається, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 з 24.01.2013 року значиться адреса: АДРЕСА_2 (а.с. 6-7).

Разом з тим, відомостей щодо адреси, за якою зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , копія долученого до позовної заяви паспорта серії НОМЕР_3 , виданого ОСОБА_3 . Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області 14.03.1996, станом на день звернення з позовом не містить (а.с. І 2).

Частина доказів, долучених ОСОБА_1 на обгрунтування позовних вимог до позовної заяви, підтверджує реєстрацію (проживання) третьої особи за адресою: АДРЕСА_3 . а саме:

-копія Акту підтвердження фактичного (не)проживання осіб, за якими закріплена кімната в приміщенні, яке використовується для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей, складена 11.08.2020 року, затверджена начальником КЕВ м. Мукачеве 12.08.2016 року (а.с. 21);

-копія довідки, виданої Квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління міністерства оборони України 12.08.2020 року за №127 (а.с. 26);

-копія довідки, виданої Квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління міністерства оборони України 18.08.2020 року за №128 (а.с. 24);

Водночас, інші докази, подані позивачем, підтверджують реєстрацію (проживання) третьої особи за адресою: АДРЕСА_2 , а саме:

-копія Акту підтвердження фактичного (не)проживання осіб, за якими закріплена кімната в приміщенні, яке використовується для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей, складена 18.09.2017 року, затверджена начальником КЕВ м. Мукачеве 18.09.2017 року (а.с. 20);

-копія довідки /витяг з домової книги про склад сім`ї та прописку/ від 24.12.2019 року №716, узгодженою ТВО командира військової частини НОМЕР_1 (а.с. 25).

Згідно з доданою до справи довідкою про перевірку житлових умов від 01.03.2017 року членами комісії перевірено житлові умови військовослужбовця запасу ОСОБА_1 , що мешкає у АДРЕСА_4 . постановивши, що вказаний будинок належить КЕВ м. Мукачево, склад сім`ї чотири особи: 1. ОСОБА_2 , чоловік, 1975 року народження, зареєстрований у цьому населеному пункті з 2002 року; 2. ОСОБА_4 , дочка, 1992 року народження, зареєстрована у цьому населеному пункті з 2002 року; 3. ОСОБА_5 , син, 1997 року народження, зареєстрований у цьому населеному пункті з 2002 року.

Згідно з даними, зазначеними у копії паспорта сина позивачки ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 . виданого Ужгородським MB УМВС України в Закарпатській області 18.04.2013 року, судом встановлено, що місце проживання останнього з 24.01.2013 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9).

Також копією паспорта серії НОМЕР_5 , виданого доньці позивачки ОСОБА_4 . Ужгородським МИ УМВС України в Закарпатській області 29.12.2011 року, підтверджено реєстрацію її місця проживання на адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).

Отже місце проживання як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 зареєстроване не за адресою житла (будинок 87). яке винаймає позивачка.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 1 ст. 55).

Відтак, особа може звернутися до суду за захистом свого права не в будь-який спосіб, а в порядку та у формі, встановлених нормами ЦПК України та ЦК України, зокрема, заява повинна містити чітко сформульоване прохання (позовні вимоги), відповідне обгрунтування таких вимог, що і дає можливість належно вирішити такі вимоги по суті.

Статтею 16 ЦК України регламентовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права: 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії. яка порушує право: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення: 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди: 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди: 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК Крим або органу місцевого самоврядування, посадових в службових осіб.

Статтею 25 Загальної декларації прав людини, прийнятою та проголошеною в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 10 грудня 1948 року визначено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (стаття 10).

Пунктом 1 статті 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року наголошено, що право на житло мас реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі (Gillovv v. the U. К. від 21 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року ).

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з визначенням статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» терміну «місце проживання» - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесення відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою: свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства: підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав про право користування житловим приміщенням.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те. що при здійсненні зняття з реєстрації місця проживання особи до уповноваженого органу подаються документи, які свідчать про позбавлення права користування житловим приміщенням: судове рішення, що набрало законної сили, інший документ, який свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Право на житло є одним з фундаментальних прав людини гарантованих не тільки Конституцією України, а і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, має велике економічне і соціальне значення, а тому суд, при вирішенні спору пов`язаного з правами на житло, зобов`язаний встановити не тільки законність втручання у право на повагу до житла та його мету, а також необхідність такого втручання в демократичному суспільстві.

Тлумачення положень чинного законодавства дає можливість стверджувати, що особа може бути позбавлена права на житло чи визнана такою, що втратила право користування конкретним житлом, або виселена лише з підстав, передбачених законом за рішенням суду.

На підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow V. the U.K. 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

Згідно із ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання, перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюють органи реєстрації.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону орган реєстрації виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Таким чином, зняття з реєстраційного обліку є компетенцією виключно органів реєстрації, а вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 16 січня 2012 року № 6-57цс11).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції обов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до у ваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки, позивачем заявлено позовну вимогу про зняття з реєстрації місця проживання третьої особи до військової частини НОМЕР_1 без обгрунтування належними і допустимими доказами наявності порушеного, оспореного чи невизнаного цивільного права, без мотивування що її право порушено саме військовою частиною НОМЕР_1 , а також враховуючи те, що вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку вирішується компетентним органом, в тому числі на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою: то суд приходить до висновку, що задоволенні позову необхідно відмовити.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦІІК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 10. 11. 12. 14. 76-81, 259, 265. 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про зняття з реєстрації місця проживання особи відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, місцезнаходження: Закарпатська обдасть, м. Ужгород. вул. Другетів, буд. 91, код (ЄДРПОУ 07662750.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог : ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 23.09.2021 року

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко