Ухвала суду № 99811355, 19.05.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12119/21

Провадження № 1-кс/761/7579/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва Циктіч В.М., за участі секретаря судового засідання Путрі Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 320 171 000 000 000 02 від 12.01.20217,

у с т а н о в и в :

До Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту грошових коштів, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Дельта Банк», та належать ОСОБА_1 .

На обґрунтування клопотання його ініціатор зазначила, що СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 320 171 000 000 000 02 від 12.01.20217, уякому ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києві від 10.04.2017 (справа № 761/11329/17) накладений арешт, зокрема, на грошові коштиОСОБА_1 , що знаходяться на банківському рахунку у ПАТ «Дельта Банк».

Вказаний захід забезпечення кримінального провадження застосований у зв`язку з тим, що, грошові кошти на рахунках низки фізичних осіб здобуті протиправним шляхом, тобто є речовими доказами у кримінальному провадженні.

У судове засідання заявник не прибула, надала слідчому судді заяву, у якій просила здійснити розгляд клопотання за її відсутності, наполягала на його задоволенні.

Слідчий СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду клопотання, до суду також не прибув, про поважність причини неявки не повідомив.

У зв`язку з неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК фіксація за допомогою технічних засобів кримінального провадження у суді не здійснювалась.

Слідчий суддя, дослідивши надані документи, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У рішенні «Смірнов проти Росії» від 07.06.2007 ЄСПЛ зазначив, що найбільш важлива вимога ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-який акт втручання державного органу у здійснення права на безперешкодне користування своїм майном повинен бути законним.

У практиці ЄСПЛ неодноразово зазначалось, що таке втручання держави у права особи повинно здійснюватися на підставі закону.

Крім того, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

У силу ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України до завдань кримінального провадження з-поміж іншого віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

У контексті клопотання, що розглядається слідчим суддею, має бути надана оцінка правомірності обмеження власника можливості реалізації ним права власності.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження до яких, серед інших, віднесені законність (ст. 9 КПК), недоторканність права власності (ст. 16).

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У силу ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв`язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов`язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов`язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Рішенням слідчого судді від 10.04.2017 (справа № 761/11329/17) накладений арешт, зокрема на грошові кошти ОСОБА_1 , що перебувають на банківському рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Дельта Банк» у зв`язку з тим, що колишнім керівництвом АТ «Дельта Банк» у період з 30.10.2014 по 03.03.2015, у супереч Постанові НБУ від 30.10.2014 №692/БТ, за попередньою змовою з службовими особами ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», умисно вчинено дії, які збільшили гарантовану законом суму відшкодування за вкладами фізичних осіб, що призвело до віднесення банку до категорії неплатоспроможних та завдало великої матеріальної шкоди державі.

У той же час, на день розгляду клопотання про скасування арешту майна стороною обвинувачення не надано доказів, що ОСОБА_1 причетна до вчинення кримінального правопорушення за ст. 2181 КК України та грошові кошти на рахунку, що належіть останній, здобуті злочинним шляхом.

Також, слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК.

У силу ст. 98 КПК до речових доказів кримінальний процесуальний закон відносить, серед іншого, об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення або набуті протиправним шляхом.

Водночас, як встановлено вище слідчим суддею не отримано даних на підтвердження того, що грошові кошти ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «Дельта Банк», відповідають вимогам ст.98 КПК України.

Викладені обставини свідчать, що ризики, які стали підставою для арешту грошових коштів, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому ОСОБА_1 у ПАТ «Дельта Банк», на час розгляду клопотання про скасування арешту майна відпали, що обґрунтовано матеріалами, доданими до клопотання.

Виходячи з того, що слідчим не спростовані аргументи ініціатора клопотання про те, що піддане арешту майно має законне походження, а також відсутні інші ознаки для віднесення його до речових доказів, застосування щодо нього зазначеного заходу забезпечення не відповідає положенням ст. 170 КПК.

Також, враховуючи тривалість досудового розслідування, ненадання слідчим на день розгляду клопотання про скасування арешту належних і допустимих доказів того, що кошти на банківському рахунку мають кримінально протиправне джерело, подальше перебування їх під арештом не відповідає завданням, визначеним ч. 3 ст.132 КПК.

Зазначене приводить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про скасування арешту.

Приймаючи до уваги вищенаведене, керуючись ст. 7, 9, 132, 170, 174 КПК України, слідчий суддя

у х в а л и в :

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10.04.2014 (справа № 761/11329/17) у кримінальному провадженні № 320 171 000 000 000 02 від 12.01.20217 на грошові кошти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ «Дельта Банк» (код 34047020).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя В.М. Циктіч