Рішення № 99802416, 15.09.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3501/21

Провадження № 2/740/1070/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2021 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Зінич А. С.,

учасники справи:

-позивач ОСОБА_1 ,

-представник позивача - ОСОБА_2 ,

-представник відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області - Яцина Алла Миколаївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю,

установив:

У червні до суду звернувся ОСОБА_1 з указаним позовом, в якому просив стягнути з державного Казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у сумі 18 818,69 грн, з яких: 2383 грн - борг з невиплаченої зарплати, 15 190,59 грн - коефіцієнт інфляції, 1245,10 грн - штрафні санкції і 3 % річних від суми боргу.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював начальником спеціального конструкторського відділу СКО-6 на військовому заводі НВК «Прогрес» у м. Ніжині. У 1997 році ОСОБА_1 через нерегулярні невиплати зарплати звільнився за згодою сторін. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області № 2-127 від 17 січня 2002 року на користь ОСОБА_1 стягнуто борг у сумі 4112,08 грн.

03 червня 2002 року Ніжинським відділом ДВС відкрито виконавче провадження та виплачено частину боргу. Платіжним дорученням № 51 від 26 травня 2003 року та № 390 від 17 грудня 2003 року завод «Прогрес» перерахував невиплачену позивачу зарплату на депозитний рахунок відділу ДВС Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області. З відповіді ДВС № Г-998 від 25.11.2004 вбачається, що у 1998 році боржник (завод «Прогрес») перерахував на рахунок ДВС належні позивачеві суми з невиплаченої зарплати 11-м працівникам заводу, а державний виконавець Ніжинського ДВС частково погасив позивачу борг у розмірі 1729,07 грн, а залишок суми 2383 грн виконавець на свій розсуд витратив на погашення боргів заводу перед іншими працівниками-стягувачами.

Згідно з відповіддю № Г-998 від 25.11.2004 р. Ніжинський відділ ДВС не може виплатити решту суми грошових коштів, оскільки державний виконавець Гунько О. С. привласнила вказану суму, однак з цим позивач категорично не погоджується. На час перерахування заводом «Прогрес» сум заборгованості (1998 рік) позивач ще не звертався до суд, а станом на червень 2002 року, коли відкривалося виконавче провадження в справі ОСОБА_1 , державний виконавець Гунько О. С. була засуджена, відсторонена від роботи та вже відбувала покарання.

Упродовж 2002-2008 років позивач неодноразово звертався до різного рівня органів ДВС, про що свідчать надані листи-відповіді.

Державна виконавча служба, в свою чергу, повертала виконавчий лист, зверталася до суду про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, затягувала набрання чинності рішення суду зверненням до Верховного Суду (намагаючись перекласти борг на засуджену колегу), поновлювала виконавче провадження, але не збиралася його виконувати.

В інтересах ОСОБА_1 прокуратура зверталася до суду з позовом про повернення боргу, але прокурора, який подав позов в інтересах фізичної особи, суд апеляційної інстанції визнав неналежним заявником.

Численні скарги, регулярні відвідування позивачем Ніжинського відділу ДВС, усні запевняння виконавців про виплати не справдилися. Останні кілька років ОСОБА_1 щоквартально звертався до заступника начальника Ніжинського ДВС Гаврилей І. О., який запевняв, що справа з поверненням заборгованості практично вирішена. Позивач також звертався з листом-скаргою до Міністерства юстиції і впродовж наступного місяця йому надійшли відповіді з Головного територіального управління юстиції та Міністерства юстиції.

За захистом своїх прав позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 червня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання призначено на 14-00 год. 02 серпня 2021 року.

У відзиві на позов представник Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) - Бабіч К. заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні.

На обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» визначено, що Північно-Східне міжрегіональне управління юстиції (м. Суми) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області в частині виконання функцій та здійснення повноважень з 28 грудня 2019 року.

Відповідно до доданих до позовної заяви документів виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-127, виданого місцевим судом м. Ніжина, від 28 травня 2002 року перебувало на виконанні у Ніжинському міському управлінні юстиції в період з 03.06.2002 (дата відкриття) по 01.10.2007 (дата винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу).

Ніжинське міське управління юстиції, а згодом Ніжинське міськрайонне управління юстиції не перебувало у підпорядкуванні Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області та відповідно не перебуває у підпорядкуванні Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Перевіркою відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що відкритих проводжень з примусового виконання виконавчого листа № 2-127, виданого Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, від 28 травня 2002 станом на дату подання відзиву не перебуває.

Також відзив мотивовано тим, що строк позовної давності для відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю (стягнення 3% річних та інфляційних втрат) становить три роки.

Крім цього, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.12.2007 р. у справі № 2-4595/2007 частково задоволено позов Ніжинського міськрайонного прокурора Чернігівської області в інтересах ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення грошових коштів у розмірі 2383 грн 01 коп., але це рішення скасовано ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21.02.2008.

15 липня 2021 року до суду надійшло пояснення на позовну заяву представника Державної казначейської служби України І. Устименко, в якому зазначено, що Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало з ним у правовідносини і жодної шкоди позивачеві не завдавало, відповідно до законодавства України не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Крім цього, безумовний обов`язок щодо виконання рішення покладається в першу чергу на визначеного судом боржника, а у вказаній справі боржником є орган виконавчої служби у м. Ніжині.

20 липня 2021 року до суду також надійшло пояснення на позовну заяву від Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, в якому вказано, що Головне управління не є розпорядником коштів Державного бюджету України та не веде єдиний казначейський рахунок, не є органом, що здійснює безспірне списання коштів державного бюджету за судовим рішенням про стягнення матеріальної та моральної шкоди, жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, жодних прав та законних інтересів позивача не порушувало.

Механізм безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним чи юридичним особам, врегульовано п. 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02 серпня 2021 року задоволено клопотання представника позивача - ОСОБА_2 про залучення до участі як співвідповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, судове засідання відкладене на 11-00 год. 15 вересня 2021 року.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов у повному обсязі з викладених у ньому обставин та просили задовольнити.

Представник відповідача - ГУ ДКСУ в Чернігівській області заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, і це не заперечується учасниками справи, що згідно з виконавчим листом від 17 січня 2002 року № 2-127/2002, виданим Місцевим судом м. Ніжина, з НВК «Прогрес» на користь ОСОБА_1 стягнуто 4112,08 грн у рахунок компенсації втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, заробітну плату та моральну шкоду.

Боржник НВК «Прогрес» перерахував на депозитний рахунок ВДВС Ніжинського МРУЮ зазначену суму грошових коштів, але з вини виконавчої служби стягувач не може отримати кошти в повному обсязі, оскільки державний виконавець Гунько О. С. під час виконання трудових обов`язків привласнювала грошові кошти, що надходили від НВК «Прогрес» у 1999 році для погашення боргу із заробітної плати іншим фізичним особам, і заборгованість за вказаним виконавчим листом складає 2383,01 грн, що вбачається з довідки від 28 лютого 2008 року № 03-33/1201.

Згідно з відповіддю ВДВС Ніжинського МРУЮ від 21 березня 2008 року ОСОБА_1 повідомлено, що державний виконавець Гунько О. С. засуджена вироком суду від 29 листопада 1999 року, яким установлено, що вона, працюючи старшим судовим виконавцем Ніжинського суду і будучи посадовою особою, у період з 03.02.1998 по 10.01.1999, а також будучи призначеною на посаду заступника начальника Ніжинського міського управління юстиції, у період з 11 січня по 19 травня 1999 року, зловживаючи посадовим становищем, систематично, з метою розкрадання грошових коштів та їх привласнення, виписувала фіктивні банківські чеки, як на підставних осіб, так і на своє імя, по яких отримувала з депозитного рахунку гроші, які були призначені на виплату громадянам заробітної плати за виконавчими листами. За скоєний злочин ОСОБА_3 засуджена до позбавлення волі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2007 року, ухваленим у справі № 2-4595\2007 за позовом Ніжинського міжрайонного прокурора Чернігівської області в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Чернігівській області, треті особи: відділ Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції, Головне управління Державного казначейства України у Чернігівській області, про стягнення грошових коштів, указаний позов задоволено частково: стягнуто з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2383,01 грн; у задоволенні позову про стягнення 2383,01 грн з Головного управління юстиції у Чернігівській області - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 лютого 2008 року задоволено частково апеляційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Чернігівській області, скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2007 року, а вказаний позов Ніжинського міжрайонного прокурора Чернігівської області в інтересах ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався за захистом своїх прав до різних органів державної влади, останній раз із письмовим зверненням у 2019 році до Міністра юстиції України, і відповіддю від 06 грудня 2019 року Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України його повідомлено, зокрема, що перевіркою даних автоматизованої системи виконавчого провадження, в тому числі даних спецрозділу Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень встановлено, що у відділах державної виконавчої служби Чернігівської області, зокрема, у Ніжинському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області виконавчі документи про стягнення з НВК «Прогрес» на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 4112,08 грн на виконанні не перебували та не перебувають.

За твердженням позивача, саме з моменту отримання листа в грудні 2019 року слід рахувати відлік позовної давності, адже саме з цього листа він зрозумів, що гроші йому не повернуть, хоч до цього і після йому обіцяли виконати рішення суду. Крім письмових звернень він неодноразово звертався до Ніжинської виконавчої служби з усними зверненнями, і його запевняли, що рішення суду буде виконане, а тому порушення своїх прав він вважає триваючим, а позовну давність - не пропущеною.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1173,1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позов у частині вимоги про відшкодування майнової шкоди у розмірі 2383 грн у вигляді неотриманої заробітної плати, стягнутої за рішенням суду, яке до цього часу не виконане в повному обсязі з вини виконавчої служби, є доведеним та обґрунтованим, і таке відшкодування повинно бути здійснене за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Частиною 2 цієї статті визначено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» - «Рисовський проти України» від 20.10.2011).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) та, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року в справі № 636/2922/18 (провадження № 61-9217св19), які відповідно до ст. 263 ЦПК України враховуються судом.

Вимога позивача про відшкодування інфляційних втрат, штрафних санкцій і трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України не підлягає задоволенню, оскільки за змістом ч. 2 цієї статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами в цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення, в яких державна виконавча служба не є боржником у грошовому зобов`язанні, натомість несе відповідальність за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, однак Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) та Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області не є боржником перед ОСОБА_1 .

При цьому суд ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), від 11 червня 2020 року у справі № 720/454/16-ц (провадження № 61-47441св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19).

Стосовно позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, слід зазначити таке.

За змістом ст. 256 - 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Тобто для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Діяння (дія або бездіяльність) як правопорушення є активним (чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним (у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що має наслідком юридичну відповідальність.

Дія - здійснення особою своїх обов`язків у межах наданих чинним законодавством повноважень чи всупереч їм.

Бездіяльність - певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов`язків і згідно із законодавством України.

Бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

Такі висновки зробив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 753/5043/19 (провадження № 61-21852св19), які також враховуються судом.

З урахуванням предмета та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин та встановлених судом обставин справи, суд вважає, що позивач не пропустив позовну давність для звернення до суду з цим позовом, адже про порушення своїх прав він дізнався з останнього письмового листа-відповіді від 06 грудня 2019 року, крім цього, бездіяльність стосовно невиконання рішення суду є триваючим порушенням, а судові процедури повинні бути справедливими.

Так, статтею 2 ЦПК України встановлено, що з авданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

За правилами ст. 89 ЦПК України с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши зібрані у справі докази, кожного окремо та в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Наведені відповідачами доводи не спростовують обґрунтованості позовних вимог у задоволеній судом частині.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 259, 263 - 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 2 383 (дві тисячі триста вісімдесят три) гривень на відшкодування майнової шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У задоволенні позову в іншій частині вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене і підписане 21 вересня 2021 року.

Суддя І. М. Шевченко