Постанова № 9979623, 09.06.2010, Донецький окружний адміністративний суд

<Список >

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2010 р. Справа № 2а-14374/09/0570

12 год. 35 хв. Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого- судді Шальєвої В.А.

суддів Кірієнко В.О., Чучко В.М.

при секретарі Химич М.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів Вінічука М.В., Олейник Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Донецьку, по вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків,

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої Служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Міністерства оборони України про визнання незаконною бездіяльності, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків. Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року на користь позивача стягнуто із Державного бюджету України через Державне казначейство України 150000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою суду від 16 листопада 2007 року змінено спосіб і порядок виконання цього рішення шляхом стягнення шкоди з Міністерства оборони України. Відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», представником позивача було подано заяву до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з відповідними документами, у якій зазначено, що перерахування коштів необхідно здійснити на рахунок ОСОБА_1

Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої Служби Міністерства юстиції України від 7 грудня 2007 року було відкрито виконавче провадження. У звязку із тривалим невиконанням рішення суду представник позивача звернувся з листом від 17 березня 2008 року до Міністерства юстиції України, на що було отримано відповідь № К-65-25/12 від 13.06.2008 року, № 2136-0-33-08/12 від 18.06.2008 року та № 4459-0-4-0825 від 27.06.2008 року, відповідно до яких кошти надійшли частково, в сумі 13500 грн., що складає 9 відсотків від присудженої суми та запропоновано позивачу ОСОБА_4 надати його банківські реквізити для перерахування зазначеної суми. На підставі вказаних повідомлень ОСОБА_1 повторно направлено заяву про перерахування коштів саме на його рахунок.

На повторне звернення представника позивача Департаментом державної виконавчої служби було повідомлено листами № в-25403-25 від 15.09.2008 року та № 6166-0-4-08-25/1 від 22.10.2008 року, № 9079-0-4-25 від 28.10.2008 року про стягнення усієї суми з проханням вказати рахунок позивача.

Також представник позивача вказує, що ним 05.08.2008 року було надіслано відповідачам заяву про сплати суму боргу в розмірі 150000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час, тобто по день виконання, а також три відсотка річних від вказаної суми також по день виконання. На момент звернення до суду відповідь за вказаним зверненням отримана не була.

Листом від 19.02.2009 року відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомлено про закінченн6я виконавчого провадження у звязку із перерахуванням 150000 грн. на новий рахунок позивача.

Не погодившись із такими діями ОСОБА_1 оскаржив їх у адміністративному порядку. Листом від 10.04.2009 року № В-8436-25, В-8435-25 йому було повідомлено про відсутність підстав для скасування постанови про закриття виконавчого провадження. Також у листі вказується, що виконання судового рішення проводилось Державним казначейством України.

Із вказаними діями відповідачів позивач та його представник не погоджуються та вказують, що на момент подачі позовної заяви до суду залишились без відповіді та виконання звернення про виплату та стягнення з Міністерства оборони України суми індексу інфляції та 3% річних за невиконання рішення суду у встановлені законом строки, що призвело до не завершення виконавчого провадження. Також вказує, що такими діями відповідачів були порушені його конституційні права та нанесено моральну шкоду. Просить визнати незаконною бездіяльність відповідачів щодо несвоєчасного виконання рішення, щодо залишення без відповіді звернення представника позивача від 05.08.2008 року про нарахування та стягнення на суму боргу 150000 грн. індексу інфляції та 3% річних за весь час невиконання судового рішення, невиконання вищевказаної вимог, що призводить до порушення вимог чинного законодавства, зобовязати відповідачів провести нарахування та стягнення індексу інфляції та 3% річних на суму основного боргу, перерахунок провести на рахунок представника позивача, стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та стягнути збитки, понесені при розгляді справи.

В судовому засіданні представником позивача збільшено позовні вимоги. Позивач просить визнати незаконною бездіяльність держави щодо забезпечення доступних процесуальних законів та ясного визначення органу, який уповноважений представляти державу у суді, щодо своєчасного й належного виконання рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року на користь ОСОБА_4, щодо сплати позивачу санкцій, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у порядку, встановленому п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 534 ЦК України, зобовязати державу проводити нарахування індексу інфляції та 3% річних на залишок суми основного боргу, що підлягає стягненню, тобто на суму 102347,78 грн. за весь період продовження невиконання зобовязання у повному обсязі, тобто починаючи з 3 лютого 2009 року по день повного завершення перерахування на рахунок представника позивача усіх нарахувань та суми залишку основного боргу, визнати незаконною бездіяльність держави щодо відсутності доступних та ясних законів стосовно порядку реальної реалізації її відповідальності за органи й осіб, які виконують рішення суду України про відповідальність держави, визнати незаконною бездіяльність держави щодо відсутності доступних та ясних законів стосовно відповідальності держави за відсутність у державному бюджеті України належних рахунків, коштів на них тощо для своєчасного виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача, визнати незаконною бездіяльність держави щодо відсутності тяганини із виконанням стягнення на користь позивача ОСОБА_4 за виконавчим листом, поданим до виконання 1 березня 2007 року, визнати незаконною бездіяльність держави щодо не запобігання тяганини за виконанням рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року по справі № 2-97-2005 на користь позивача ОСОБА_4, стягнути з держави моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Також позивач просить визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо вжиття необхідних заходів, наприклад для звернення до відповідних органів підпорядкування відповідача або застосування до нього санкцій з метою внесення до державного бюджету України відповідної статті витрат на сплату позивачеві за виконавчим листом, поданим 1 березня 2007 року на користь ОСОБА_4, визнати незаконною бездіяльність щодо неповідомлення про дату передачі заяви від 1 березня 2007 року державному виконавцеві, визнати незаконною бездіяльність щодо не розяснення права оскарження тяганини із переданням заяви від 1 березня 2007 року державному виконавцеві, визнати незаконним винесення постанови від 1 червня 2007 року про повернення виконавчого документа та повернення виконавчого листа замість виконання рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року по справі № 2-97-05 на користь ОСОБА_4, визнати незаконною бездіяльність щодо не розяснення усіх можливостей дії у результаті винесення ним постанови від 1 червня 2007 року, визнати незаконним перевищення повноважень щодо виконання рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року стосовно виконання зобовязання держави на виплату на користь ОСОБА_4, якщо першому не надано таких повноважень законом визнати незаконною бездіяльність щодо не розяснення позивачеві відсутності у цього відповідача повноважень виконувати стягнення з держави на користь позивача, визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не розяснення стягувачеві усіх можливостей захисту його прав у результаті перевищення цим відповідачем повноважень виконувати стягнення з держави на користь позивача, визнати незаконною бездіяльність щодо неповідомлення про дату передачі заяви від 27 листопада 2007 року державному виконавцеві, визнати незаконною бездіяльність щодо не розяснення права оскарження тяганини із переданням заяви від 27 листопада 2007 року державному виконавцеві, визнати незаконною бездіяльність щодо не звернення до суду за розясненням у процесі виконання судового рішення щодо повноважень на стягнення з держави та процедури виконання такого стягнення, включно застосування примусових заходів й санкцій, визнати незаконною бездіяльність щодо не звернення ним до суду за розясненням у процесі виконання судового рішення щодо заяви від 4 серпня 2008 року, визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не розяснення права оскарження ненадання відповіді на заяву від 4 серпня 2008 року, визнати незаконною постанову відповідача від 12 лютого 2009 року про закінчення виконавчого провадження, стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Просить визнати незаконною бездіяльність Державного казначейства України щодо невиконання ним рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року за виконавчим листом, поданим 1 березня 2007 року, визнати незаконною бездіяльність щодо не розяснення усіх можливих дій у результаті повернення ним виконавчого листа, визнати незаконною бездіяльність щодо не звернення до суду за розясненням у процесі виконання судового рішення щодо виконавчого листа, поданого 1 березня 2007 року, визнати незаконною бездіяльність щодо ненадання відповіді на заяву від 4 серпня 2008 року, визнати незаконною бездіяльність щодо не стягнення ним на користь позивача індексу інфляції та 3% річних за затримку виконання судового рішення, визнати незаконною бездіяльність щодо не звернення до суду за розясненням у процесі виконання судового рішення щодо заяви від 4 серпня 2008 року, стягнути моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Також ОСОБА_4 просить визнати незаконною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невиконання ним у добровільному порядку рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року, визнати незаконною бездіяльність щодо не звернення до суду за розясненням у процесі виконання судового рішення, визнати незаконною бездіяльність щодо ненадання відповіді на заяву від 4 серпня 2008 року, визнати незаконною бездіяльність щодо несплати на користь позивача індексу інфляції та 3% річних за затримку виконання судового рішення, визнати незаконною бездіяльність щодо не звернення до суду за розясненням у процесі виконання судового рішення заяви від 4 серпня 2008 року, стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Стягнути збитки, заподіяні позивачеві тяганиною із виконанням рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні позову.

Ухвалою суду від 11 лютого 2010 року до участі у адміністративній справі притягнуто в якості відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Представник відповідачів відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України позовні вимоги не визнав, пояснив, що в провадженні державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебував виконавчий лист Дзержинського міського суду № 2-97/2005 від 22.11.2007 року про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 150000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача вказує, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження за вказаним документом було відкрито 7 грудня 2007 року, виконавчий документ надійшов 4 грудня 2007 року, тобто провадження було відкрито у триденний строк, відповідно до вимог Закону.

Згідно до ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та бюджетних установ, здійснюються органами державного казначейства, у звязку з чим до Державного казначейства України були направлені оригінали виконавчих документів для списання коштів з рахунків Міністерства оборони України. Платіжним дорученням від 03.02.2009 року № 5419 кошти в сумі 150000 грн. були перераховані на рахунок стягувача, та відповідно до п. 8 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», 12.02.2009 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вважає, що державним виконавцем були здійснені усі дії, передбачені чинним законодавством, вживались усі заходи для належного виконання рішення суду.

Також вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Просить відмовити позивачу в задоволенні його вимог у повному обсязі.

Представник відповідача Державного казначейства України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що списання коштів з бюджетних установ на відшкодування моральної шкоди здійснюється з особових рахунках, які передбачені для виконання рішень судів, які передбачають відшкодування у випадках, передбачених Законом України «»Про Державний бюджет України на 2007 рік» та відповідно до закону шкоди, завданої громадянам незаконними діями органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів.

Вимогами Бюджетного кодексу України передбачений принцип цільового використання бюджетних коштів-використання тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які можливо здійснювати лише за призначенням.

Відповідач вказує, що бюджетні призначення на відшкодування шкоди, у випадках, що виходять за межі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в даному випадку на відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не були передбачені, а відповідно, рахунки з яких би здійснювалось таке відшкодування у Державному казначействі України були відсутні.

Органи Державного казначейства України не мають повноважень встановлювати бюджетні призначення та змінювати їх цільове призначення.

Також представник відповідача вказує, що рішення Дзержинського суду про стягнення моральної шкоди було виконано у лютому 2009 року, при наявності коштів на відповідних розрахунках. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача Міністерства оборони України до судового засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про отримання судової повістки, заяви про відкладення судового засідання або розгляд справи за його відсутністю до суду не надходило. За таких обставин суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача Міністерства оборони України на підставі наявним в матеріалах справи доказів, відповідно до вимог ст. 128 Кодексу адміністративного кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, по підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року солідарно стягнуто на користь ОСОБА_4 з Міністерства оборони України, Військової прокуратури Миколаївського гарнізону на відшкодування моральної шкоди 150000 грн.

На підставі вказаного рішення Дзержинським міським судом виданий виконавчий лист № 2-97/2005 від 20 червня 2005 року (т. 1 а.с. 149-150).

Примусове виконання рішень в Україні відповідно до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно положень частини першої статті 20 вказаного Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Поряд з цим, статтею 20-1 цього Закону визначені виконавчі провадження, підвідомчі відділу та підрозділу примусового виконання рішень органів державної виконавчої служби.

Зокрема, на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими боржниками є органи державної влади, а на підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції - рішень, за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст. 7 Закону України «Про виконавчу службу», зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» - використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.

В силу ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.

Заявою від 1 березня 2007 року ОСОБА_1 як представником стягувача ОСОБА_4 подано заяву до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про прийняття виконавчого листа з вимогою перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 із зазначенням реквізитів (т. 1 а.с. 177).

Постановою від 13 березня 2007 року відкрито виконавче провадження № 3200866 про відшкодування моральної шкоди , завданої солідарними відповідачами Міністерством оборони України, Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону, яким встановлено виконавця Державне казначейство України (т. 1 а.с. 178).

Листом Державного казначейства України від 23.04.2007 року № 4.3-04/1759-5176 повернуто виконавчі листи Дзержинського міського суду у звязку із неможливістю їх виконання на даний час (т. 1 а.с. 180).

Відповідно до вказаного листа, до Державного казначейства України надійшла вимога державного виконавця від 11.04.2007 року за № 25/10-235/2 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 150000 грн., згідно виконавчого листа Дзержинського міського суду. У платіжній вимозі ставиться питання про стягнення з рахунку № 35257018003271, ОПЕРУ ДКУ, МФО 820172, ЄДРПОУ 20055032 бюджетних коштів. За вказаними розрахунками обліковуються кошти для виконання рішень судів, які передбачають відшкодування у випадках, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури а також судів. Пунктом 8 статті 7 Бюджетного кодексу України передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів-бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Згідно до ст. 23 Бюджетного кодексу, будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Останні встановлюються законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення на відшкодування шкоди, у випадках, що виходять за межі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» в даному випадку-на відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не передбачені, а відповідно, рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування в Державному казначействі України відсутні.

Крім того у листі зазначено, що органи Державного казначейства України встановлювати бюджетні призначення та змінювати їх цільове спрямування не мають повноважень.

На підставі вказаного листа органу казначейства, відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі п. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачені від 01.06.2007 року (т. 1 а.с. 179).

Відповідно до вимог п. 15 Постанови № 609 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державних та місцевих бюджетів або бюджетних установ», яким передбачено, що у разі коли бюджетні призначення для виконання програми вичерпуються до закінчення бюджетного періоду, Державне казначейство наступного робочого дня повертає надіслані органами державної виконавчої служби платіжні та супровідні документи з відміткою про відсутність залишку бюджетних асигнувань.

Відповідно до п. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частина друга даної статті передбачає, що про наявність обставин, зазначених у пунктах 2 - 6 частини першої цієї статті, державний виконавець складає акт.

ОСОБА_1 була оскаржена постанова про повернення виконавчого документа в адміністративному порядку (т. 1 а.с. 181-182), рішенням Департаменту Державної виконавчої служби в задоволенні скарги відмовлено, з посиланням на той факт, що Державний бюджет України не є юридичною чи фізичною особою, що унеможливлює здійснення заходів щодо звернення стягнення на майно боржника (т. 1 а.с. 184).

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", повернення виконавчого документа стягувачеві у випадку відсутності у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених ст. 21 Закону.

Вказана норма цієї статті не була розяснена у постанові про повернення виконавчого документа стягувану від 01.06.2007 року.

Пунктом 3 частини 6 статті 40 «Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

Крім того, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Так, в судовому засіданні представник відповідача підрозділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України наполягав на застуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду.

У звязку з цим, а також враховуючи те, що позивач та його представник дізнались про відмову в скасуванні постанови про повернення виконавчого провадження в 2007 році, десятиденний строк, протягом якого позивач міг звернутися до суду з вказаною вимогою, сплинув.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо визнання незаконним винесення постанови від 1 червня 2007 року про повернення виконавчого документа та повернення виконавчого листа замість виконання рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року у цивільній справі № 2-97/2005 на користь позивача ОСОБА_4

Щодо вимог позивача та його представника про визнання незаконною бездіяльності підрозділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невжиття необхідних заходів для виконання рішення за виконавчим листом, поданим ОСОБА_1 1 березня 2007 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження; повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об'єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження, тощо.

Разом з тим, вимоги Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють право, а не обов'язок державного виконавця вчиняти такі дії або звертатись до відповідних органів. Крім того, право на аналогічне звернення цими нормами встановлено і для стягувача, який ним не скористався.

Щодо вимог про визнання незаконною бездіяльність підрозділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про неповідомлення стягувачу та його представнику про дату передачі заяви від 1 березня 2007 року та від 27 листопада 2007 року державному виконавцеві, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Таким чином, вимогами цього Закону не передбачено повідомлення стягувача щодо строку передачі заяви про виконання судового рішення та виконавчих документів державному виконавцю.

Також позивачем та його представником оскаржується бездіяльність Державного казначейства України з приводу невиконання ним рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року у цивільній справі № 2-97/2005 за виконавчим листом, наданим ОСОБА_1 1 березня 2007 року.

В позові представник позивача ОСОБА_1 вказує, що Державним казначейством України було допущені грубе порушення Конституції України та інших законодавчих актів з приводу не звернення до відповідних органів для внесення змін до Державного бюджету України, не звернувся до судового органу за розясненням у процесі виконання судового рішення щодо виконавчого листа, поданого ОСОБА_1 1 березня 2007 року.

Пунктом 8 статті 7 Бюджетного кодексу України передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Кодексу, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно до п.п. 8, 10 п. 5 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, казначейство має право: звертатися до суду, в тому числі у разі виявлення бюджетних правопорушень, одержувати в установленому порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, підприємств, установ, організацій і банків пояснення, довідки, інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Разом з тим, вимоги цього положення встановлюють право, а не обов'язок Державного казначейства України звертатись до відповідних органів, судів, тощо.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 5 листопада 2007 року (т. 1 а.с. 186), ухвалою Дзержинського міського суду від 16 листопада 2007 року був змінений спосіб і порядок виконання рішення шляхом стягнення вказаної суми у виконавчому листі з органу, яким безпосередньо було завдано шкоду - Міністерство оборони України (т. 1 а.с. 48). На підставі вказаної ухвали Дзержинським міським судом виданий виконавчий лист від 22 листопада 2007 року.

Заявою від 27 листопада 2007 року представником стягувача ОСОБА_1 подано до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий лист з вимогою перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 із зазначенням реквізитів (т. 1 а.с. 49).

Постановою про відкриття виконавчого провадження № 5624533 від 7 грудня 2007 року виконавче провадження відкрито, надано боржнику строк для добровільного виконання рішення до 14 грудня 2007 року (т. 1 а.с. 50).

Частинами 1, 6 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Вказана норма Закону передбачає право а не обовязок боржника виконати рішення суду у добровільному порядку, до того ж, у разі невиконання у добровільному порядку рішення боржником, державний виконавець розпочинає його примусове виконання.

Таким чином, суд не має підстав для визнання бездіяльності Міністерства оборони України щодо невиконання рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року у добровільному порядку незаконною.

У звязку із тривалим невиконанням рішення суду, ОСОБА_1 було направлено звернення від 17 березня 2008 року до Міністерства юстиції України про прийняття заходів щодо виконання вказаних виконавчих листів (т. 1 а.с. 51-52).

Листами відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13.06.2008 року № К-65-25/12 на імя ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 54), від 18.06.2008 року №2136-0-33-08/12 (т. 1 а.с. 55) та від 27.06.2008 року №4459-0-4-08-25 (а.с. 56) на імя ОСОБА_1 повідомлено, що частково надійшли кошти в сумі 13500 грн., яка становить 9% від присудженої суми та просить повідомити розрахункові рахунки стягувача ОСОБА_4 Вказана інформація також надавалась у листах від 08.08.2008 року № 6166-0-4-08-25 (т. 1 а.с. 59), від 13.08.2008 року № 6166-0-4-08-25 (т. 1 а.с. 60) та від 15.09.2008 року № В-25403-25 (т. 1 а.с. 62).

Листом відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.10.2008 року № 6166-0-4-25/1 на імя ОСОБА_4 втретє повідомлено про надходження з Державного казначейства України на депозитний рахунок відділу коштів в сумі 150000 грн.. за виконавчим листом № 2-97, виданого 22.11.2007 року Дзержинським міським судом про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 з проханням повідомити банківські реквізити (т. 1 а.с. 54).

У звязку із тривалим, на думку представника позивача ОСОБА_1, невиконанням рішення, ним було направлено заяву до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Міністерству оборони України від 4 серпня 2008 року про сплату суми боргу 150000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час, тобто по день виконання, а також 3% річних від вказаної суми також по день виконання, у порядку, встановленому п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 534 ЦК України (т. 1 а.с. 65).

Листом від 13.02.2009 року № 13-802-25/1 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив учасників та сторін виконавчого провадження про його закінчення, у звязку із фактичним виконанням рішення суду (т. 1 а.с. 67).

Представником стягувача ОСОБА_1 була оскаржена вказана постанова до начальника виконавчої служби з посиланням на той факт, що виконавче провадження виконано не в повному обсязі, тобто без врахування індексу інфляції та 3% річних за весь час невиконання рішення (т. 1 а.с. 68). За результатами розгляду скарги заявнику було відмовлено у скасуванні постанови (т. 1 а.с. 69).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у випадках фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований або до суду у 10-денний строк.

Таким чином, оскільки у виконавчому листі було призначено до стягнення 150000 грн., після виконання вказаного зобовязання відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було правомірно закінчено виконавче провадження, у звяжу із фактичним його виконанням.

Щодо вимог позивача та його представника про визнання незаконної бездіяльності Міністерства оборони України щодо несплати ним на користь позивача та визнання незаконної бездіяльності Державного казначейства України про не стягнення з Міністерства оборони України індексу інфляції та 3% річних за невиконання судового рішення у встановлені законом строки, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11 Закону України «Про виконавче провадження», учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Державне казначейство України у даному випадку є учасником виконавчого провадження, до повноважень якого відноситься списання бюджетних коштів, будь-які інші повноваження цьому органу не надані.

Виконавча служба виконує рішення судів лише в межах виконавчих документів, сум грошових коштів, присуджених судом та самостійно збільшувати або перераховувати суми, що підлягають стягненню за рахунок нарахування індексі інфляції та 3% річних не має повноважень.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» чітко встановлено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Вимогами статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншим органам чи посадовим особам не допускається.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, боржник Міністерство оборони України не має повноважень самостійно нараховувати додаткове зобовязання індекс інфляції та 3% річних без відповідного рішення судового органу.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Оскільки моральна шкода є разовою виплатою, суд приходить до висновку, що вона не підлягає індексації.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма розповсюджується на договірні зобовязання, що виникають між учасниками відносин, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Оскільки між сторонами не було уклеєно будь-яких договірних зобовязань, не має підстав для застосування п. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо вимог позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Міністерства оборони України про визнання незаконної бездіяльності в частині не звернення ними до суду за розясненням у процесі виконання судового рішення щодо заяви від 4 серпня 2008 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

Таким чином, вимоги Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють право, а не обов'язок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Міністерства оборони України звернення до судових органів для розяснення виконання судового рішення. Крім того, право на аналогічне звернення цими нормами встановлено для всіх сторін виконавчого провадження, яким позивач та його представник також не скористувались.

Вимоги позивача та його представника про визнання незаконною бездіяльності відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 4 серпня 2008 року суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенні, з наступних підстав.

Як вказувалось раніше, ОСОБА_1 було направлено заяву до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Міністерству оборони України від 4 серпня 2008 року про сплату суми боргу 150000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час, тобто по день виконання, а також 3% річних від вказаної суми також по день виконання, у порядку, встановленому п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 534 ЦК України.

Представник позивача вказує, що ані ним, ані позивачем від відповідачів відповіді за вказаною заявою отримано не було.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядну, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян». Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Статтею 1 цього Закону визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надано відповідь ОСОБА_1, відповідно до звернення за виконавчим провадженням про стягнення коштів з відшкодування моральної шкоди в сумі 150000 на користь ОСОБА_4 від 15.09.2008 року за № В-25403-25 (т. 1 а.с. 199).

Державним казначейством України надано відповідь ОСОБА_9 за його зверненням від 4 серпня 2008 року від 21.08.2008 року за № 18-08/9205-14129 (т. 2 а.с. 37-38).

Згідно ч.ч. 1 та 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Частиною 1 статті 7 цього Закону передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Порядок розгляду заяв (клопотань) громадян встановлений ст. 15 вказаного Закону, відповідно до ч. 1, 3 якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги, зазначене передбачено п. 6 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 1 ст. 20 цього Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Частиною 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Так, відповіді від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державним казначейством України надані відповіді вчасно та в повному обсязі.

Щодо вказаний вимог позивача та його представника до Міністерства оборони України суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем не надано суду підтвердження надання відповіді ОСОБА_1Г та ОСОБА_4

Таким чином, оскільки відповідачем Міністерством оборони України не надано підтверджень щодо належного направлення відповіді на звернення позивача, суд приходить до висновку, що така відповідь взагалі не була надана заявникові. .

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що Міністерством оборони України було допущено порушення ст. 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» в частині незабезпечення обєктивної, всебічної, вчасної перевірки заяви, неналежного розгляду заяви позивача, його представника та ненадання відповіді за результатами проведеної перевірки та визнає таку бездіяльність протиправною.

Також представником позивача ОСОБА_1 заявлені вимоги до Держави. А саме визнання бездіяльності протиправною щодо забезпечення доступних процесуальних законів та ясного визначення органу, який уповноважений представляти державу у суді, щодо своєчасного й належного виконання рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року на користь ОСОБА_4, щодо сплати позивачу санкцій, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у порядку, встановленому п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 534 ЦК України, зобовязати державу проводити нарахування індексу інфляції та 3% річних на залишок суми основного боргу, що підлягає стягненню, тобто на суму 102347,78 грн. за весь період продовження невиконання зобовязання у повному обсязі, тобто починаючи з 3 лютого 2009 року по день повного завершення перерахування на рахунок представника позивача усіх нарахувань та суми залишку основного боргу, визнати незаконною бездіяльність держави щодо відсутності доступних та ясних законів стосовно порядку реальної реалізації її відповідальності за органи й осіб, які виконують рішення суду України про відповідальність держави, визнати незаконною бездіяльність держави щодо відсутності доступних та ясних законів стосовно відповідальності держави за відсутність у державному бюджеті України належних рахунків, коштів на них тощо для своєчасного виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача, визнати незаконною бездіяльність держави щодо відсутності тяганини із виконанням стягнення на користь позивача ОСОБА_4 за виконавчим листом, поданим до виконання 1 березня 2007 року, визнати незаконною бездіяльність держави щодо не запобігання тяганини за виконанням рішення Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року по справі № 2-97-2005 на користь позивача ОСОБА_4, стягнути з держави моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Відповідно до ч. 21 ст. 2 Цивільного кодексу України, учасниками цивільних відносин є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Статтею 173 цього Кодексу передбачено, що у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Також суд звертає увагу, що відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суд вважає, що спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем-предявлення позову до держави-не відповідає зазначеним нормам законодавства

Послідуючий аналіз зазначає, що правові норми дають суду підстави для висновку, що держава може відповідати тільки через відповідні органи державної влади.

В даному випадку це відповідачі, які, на думку позивача, порушили його права. Вимоги до цих органів розвязані даним рішенням.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Так, позивачем та його представником не надані належні докази, які підтверджують заподіяння ОСОБА_4 моральної шкоди, таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

В задоволенні вимог позивача та його представника ОСОБА_1 щодо стягнення збитків суд відмовляє за безпідставністю.

З урахуванням викладеного, суд частково задовольняє позовні ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання ОСОБА_4 відповіді на заяву від 04.08.2008 р.

В частині позовних вимог ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків відмовити.

Повний текст постанови виготовлений 14 червня 2010 р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Головуючий суддя Шальєва В.А.

Судді< Призвище судді >

< Призвище судді >