Рішення № 99794796, 22.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року м. Київ № 640/16395/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 - Державного секретаря Міністерства закордонних справ пропро визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України та просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 (а саме: порушення ним вимог Конституції і Законів Украї6ни «Про звернення громадян», «Про запобігання корупції» та «Про державну службу»), які порушили встановлений порядок розгляду звернень громадян, охоронювані законом права, свободи та інтереси ОСОБА_1 і спричинили їй моральну шкоду;

- зобов`язати Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 05.04.2021;

- стягнути з Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування спричиненої моральної шкоди у сумі 6000,00 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач стверджує, що відповідачем порушено встановлений порядок розгляду звернень громадян, що мало своїм наслідком порушення її охоронюваних законом інтересів, свобод і прав та завдання моральної шкоди.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній вказує, що всі звернення позивача були розглянуті в порядок та спосіб визначений Законом України «Про звернення громадян», а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову, у тому числі, стягнення моральної шкоди.

В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, де остання наполягає на задоволенні позовних вимог та посилається на рішення в адміністративній справі №826/11676/17 та стверджує про наведення представником відповідача у відзиві на позовну заяву недостовірної інформації.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.

Згідно із наказом Міністерства закордонних справ України від 15.07.2019 №1457-ос «Про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною» на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №826/12705/18 наказано надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19.06.2018 по 08.05.2021 (далі - Наказ № НОМЕР_1 ).

Відповідно до пункту 2 Наказу №1457-ос наказано ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку ротації посадових осіб дипломатичної служби в органах дипломатичної служби, затвердженого наказом МЗС від 18.10.2018 №427, не пізніше десяти робочих днів до закінчення відпустки з`явитися до Департаменту менеджменту персоналу МЗС для ознайомлення з переліком наявних посад, які вивільняються у порядку ротації, для вирішення питання подальшого проходження дипломатичної служби.

22.02.2021 позивач звернулась із заявою до відповідача (вх. №5-548 від 01.03.2021), у якій проінформовано про виконання пункту 2 Наказу №1457-ос та наведено перелік посад, які вивільняються і, які, на її переконання можуть бути зайняті нею для подальшого проходження дипломатичної служби (далі - звернення №1).

Про розгляд звернення №1 ОСОБА_1 просила повідомити в порядку статей 15, 18-20 Закону України «Про звернення громадян».

Листом від 26.03.2021 №201/201-091-19231 за підписом начальника Управління кадрового менеджменту ОСОБА_5 позивача повідомлено, що у контексті підготовки Плану ротації апарату МЗС та представництва МЗС на території України у 2021 році Конкурсна комісія розглянула заяву на заміщення посад в апараті МЗС, за результатами розгляду якої кандидатуру ОСОБА_1 не було рекомендовано на заміщення обраних нею посад.

05.04.2021 позивач, у зв`язку із отриманням наведеної вище відповіді на її звернення №1 звернулась із зверненням до відповідача (вх. Б-1038 від 13.04.2021), у якому просила надати належним чином засвідчену копію або витягу відповідної частини з протоколу відповідного засідання Конкурсної комісії, а також аргументацію та висновки членів цієї Комісії щодо відхилення її кандидатури для заміщення посад в Центральному апараті МЗС України (далі - звернення від 05.04.2021).

Відповідь на вказане звернення ОСОБА_1 просила надіслати їй в порядку статей 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Листом від 20.04.2021 №201/201-091-25793 за підписом начальника Управління кадрового менеджменту ОСОБА_5 позивача повідомлено, що працівниками УКМ в телефонному режимі 16.04.2021 було повідомлено рішення керівництва МЗСМ щодо подальшого проходження ОСОБА_1 дипломатичної служби, а саме запропоновано посада 2 секретаря відділу Південної Америки Третього територіального департаменту, яка є рівнозначною тій, яку позивач обіймала до направлення у довготермінове відрядження та під час такого відрядження.

Також, у наведеному листі повідомлено ОСОБА_1 , що у разі її згоди просять повідомити про прийнятну для неї дату та час прибуття до Міністерства закордонних справ України з метою завчасної підготовки наказу про призначення та включення до списків на прохід до будівлі МЗС.

Листом від 19.05.2021 №201/201-091-32675 на додаток до листа від 20.04.2021 №201/201-091-25793 позивачу запропоновано посаду 2 секретаря відділу ООН ДМО, 2 секретаря відділу прав людини та Ради Європи ДМО.

У наведеному листі відповідач просив надати відповіді на зазначені пропозиції до 18:00 20.05.2021.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи наказом Міністерства закордонних справ України від 05.07.2021 №1115-ос «Про надання відпустки і зарахування у розпорядження МЗС О.Я. Будько» довготермінове відрядження другого секретаря Посольства України в Сполучених штатах Америки ОСОБА_1 закінчено 08.05.2021, зараховано її у розпорядження МЗС з 09.05.2021 по 08.11.2021, а на період перебування у розпорядженні МЗС направлено ОСОБА_1 до Політичного директорату.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

В свою чергу, питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною 1 статті 2 Закону № 393/96-ВР регламентовано, що законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Відповідно до частин 1, 3 статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно із положеннями частин 1, 3, 4 статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У відповідності до статті 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Разом з цим, положеннями частини 1 статті 19 Закону № 393/96-ВР регламентовано, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно із статтею 20 Закону № 393/96-В звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Аналіз наведених положень дає суду підстави, серед іншого, дійти до висновку, що право громадянина одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги кореспондується із обов`язком органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення в порядок та строки встановленні Закон № 393/96-В.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач звернулась до відповідача із зверненням від 05.04.2021, на яке, як стверджує відповідач, ним була надана відповідь листами від 20.04.2021 №201/201-091-25793, від 19.05.2021 №201/201-091-32675.

Разом з цим, ОСОБА_1 вказує, що жодних письмових відповідей від відповідача не отримувала.

Проаналізувавши матеріали справи суд звертає увагу, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження обставин направлення позивачу листів від 20.04.2021 №201/201-091-25793, від 19.05.2021 №201/201-091-32675 засобами поштового та/або іншого зв`язку.

Тобто, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження обставин надання ОСОБА_1 письмової відповіді на її звернення від 05.04.2021, адже, на переконання суду, надання відповіді на звернення включає в себе не тільки підготовку відповіді на звернення на паперовому носії, а й направлення такої відповіді суб`єкту звернення.

Беручи до уваги вищевикладене суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо порядку розгляду звернення позивача від 05.04.2021, адже в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження направлення відповідачем відповіді на таке звернення, що, в свою чергу свідчить про відсутність обставин надання відповіді як такої.

Між тим, суд акцентує увагу на тому, що позивачем у прохальній частині позовної заяви заявлено позовні вимоги у 2 альтернативних способах захисту порушеного права, а саме шляхом визнання протиправними дій та визнання протиправною бездіяльності позивача. В той же час, на переконання суду, в межах спірних правовідносин відповідачем не допущено протиправних дій, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження обставин надання відповіді на звернення позивача від 05.04.2021, що вказує на наявність ознак протиправної бездіяльності відповідача в цій частині.

Тобто, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій ОСОБА_2 - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України.

Як наслідок, суд вважає наявними правові підстави для зобов`язання Державного секретаря Міністерства закордонних справ України ОСОБА_2 надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 05.04.2021 в порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Додатково суд зазначає, що позивач у зверненні від 05.04.2021 порушувала питання щодо надання їй належним чином засвідчену копію або витягу відповідної частини з протоколу відповідного засідання Конкурсної комісії, а також аргументацію та висновки членів цієї Комісії щодо відхилення її кандидатури для заміщення посад в Центральному апараті МЗС України. Разом з цим, із наданих відповідачем листів від 20.04.2021 №201/201-091-25793, від 19.05.2021 №201/201-091-32675 слідує, що відповіді на порушенні ОСОБА_1 питання у зверненні від 05.04.2021 надано не було.

Разом з цим, при вирішенні спору по суті суд відхиляє всі посилання відповідача, які наведені ним у пункті 4 відзиву на позовну заяву (арк. 6), адже предметом розгляду адміністративної справи не є безпосередньо оцінка наявності чи відсутності підстав для надання інформації, яку просила позивач надати у зверненні від 05.04.2021. Суд вкотре наголошує, що матеріалами справи не підтверджено належними та допустимими доказами факт надання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 05.04.2021 як таке, а не зміст самої відповіді.

Водночас, суд при вирішенні спору по суті також відхиляє доводи позивача в частині порушення відповідачем законів України «Про дипломатичну службу», «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55 «Деякі питання документування управлінської діяльності», адже всі ці доводи стосуються безпосередньо обставин прийняття Конкурсною комісією рішення щодо не рекомендації кандидатури ОСОБА_1 на заміщення обраних нею посад, а не порядку розгляду звернення від 05.04.2021.

Також не можуть бути взяті до уваги посилання позивача на рішення в адміністративній справі №826/11676/17 як підстави для задоволення позовних вимог, оскільки мотиви (підстави позову), які оцінені судом під час розгляду такої справи, не були покладені позивачем в обгрунтування позовних вимог при поданні позовної заяви в межах даної адміністративної справи.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 6000,00 грн. суд вкаже наступне.

ОСОБА_1 зазначає, що моральна шкода полягає у тому, що відповідачем позбавлено її права безперешкодно дізнатися підстави відмови Конкурсної комісії МЗС щодо рекомендації її на заміщення відповідних посад в центральному апараті МЗС України у 2021 ротаційному році, що, в свою чергу, має безпосередній негативний вплив на реалізацію нею наданих їй прав частиною 1 статті 7 Закону України «Про державну службу», призводить до моральних страждань та психологічного стресу за рахунок вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках, зниження престижу та ділової репутації, необхідності витрачання часу та зусиль для відновлення свого попереднього стану.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

Судом під час розгляду справи не встановлено підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку настання моральної шкоди з предметом позову.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що звернення до суду не є приниженням його гідності, а реалізація права на захист свого порушеного права.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази понесення сторонами судових витрат та зважаючи на те, що позивача звільнено від сплати судового збору суд вважає відсутніми підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат у відповідності до частини 5 статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Мінським РУГУ МВС України в м. Києві 18.04.1995 року) до ОСОБА_2 - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України (01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1, код ЄДРПОУ 00026620) про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 05.04.2021 (вх. Б-1038 від 13.04.2021) в порядку Закону України «Про звернення громадян».

3. Зобов`язати ОСОБА_2 - Державного секретаря Міністерства закордонних справ України надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 05.04.2021 (вх. Б-1038 від 13.04.2021) в порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян».

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева