Рішення № 99794690, 21.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року м. Київ № 640/1818/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 )

до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15)

про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на

посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року №241 про неуспішне проходження прокурором відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1984ц від 20 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України з 23 грудня 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури з 23 грудня 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України з 23 грудня 2019 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 грудня 2019 року до моменту фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням у розмірі 100 000,00 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначила, що спірне рішення Першої кадрової комісії від 04 листопада 2019 року є передчасним та таким, що прийняте без урахування всіх обставин (поважності причин неявки позивача на складання іспиту), і як наслідок, прийнятого в порушення Порядку проходження атестації прокурорами, затвердженого Наказом Генерального прокурора №221 від 03 жовтня 2019 року.

На переконання позивача оскаржуваний наказ не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності. Відомості про можливу ліквідацію, реорганізацію чи можливе скорочення кількості прокурорів Генеральної прокуратури України на офіційному сайті Генеральної прокуратури України та у ЄДР відсутні.

Також позивач звернув увагу на те, що норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», суперечать нормам чинного трудового законодавства України, а процедура атестації носить дискримінаційний характер.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено реформування системи органів прокуратури. Згідно пункту 6 розділу ІІ вказаного Закону усі прокурори вважаються персонально попередженими у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Приписами пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-IX передбачено можливість переведення прокурорів лише у разі успішного проходження ними атестації.

На переконання представника відповідача, рішення Кадрової комісії та наказ про звільнення позивача з займаної посади є прийнятими у відповідності до Закону №113-IX та Порядку проходження атестації прокурорами. При цьому відповідач наголосив, що норми Закону №113-IX є спеціальними по відношенню до Кодексу законів про працю України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України №1602 05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України.

В зв`язку з прийняттям Верховною радою України 19 вересня 2019 року Закону України №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (набув чинності 25 вересня 2019 року), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора, - позивачем 15 жовтня 2019 року було подано заяву встановленого зразка про переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Іспит у формі анонімного тестування для позивача було призначено на 23 жовтня 2019 року.

Однак, 22 жовтня 2019 року позивач подала на ім`я голови першої кадрової комісії та секретаря першої кадрової комісії заяву, в якій повідомила, що з 16 жовтня 2019 року перебуває на стаціонарному лікуванні, а тому просила перенести дату іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Рішенням Першої кадрової комісії, викладеним у протоколі №5 від 29 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 допущено до складання іспиту за умови надання документального підтвердження інформації про поважні причини неявки до початку перенесеного іспиту.

Додатком №1 до протоколу №5 від 29 жовтня 2019 року затверджено графік складання іспиту в формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора на 04 листопада 2019 року.

В матеріалах справи міститься заява позивача від 01 листопада 2019 року, якою остання повідомляла голову та секретаря першої кадрової комісії про своє перебування з 16 жовтня 2019 року перебування на лікуванні. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, позивач просила про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та зазначила, що документальне підтвердження буде надано в день, на який комісією буде перенесено проходження відповідного етапу атестації.

З протоколу №7 засідання Першої кадрової комісії від 04 листопада 2019 року вбачається, що по другому питанню порядку денного щодо розгляду заяв прокурорів про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та щодо надання підтверджуючих документів, а також інших заяв, прийняли рішення стосовно ряду прокурорів, серед яких прізвище ОСОБА_1 відсутнє.

По третьому питанню слухали членів комісії щодо підтверджених фактів неявки прокурорів 04 листопада 2019 року на іспит. Вирішили зафіксувати таку неявку та доручити робочій групі підготувати проекти рішень щодо осіб, які не з`явилися на іспит 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року і не допускаються до проходження наступних етапів атестації.

Суд звертає увагу, що в протоколі №7 засідання комісії від 04 листопада 2019 року як по другому питанню, так і по третьому питанню не деталізовано та не зазначено прізвищ осіб прокурорів, які подали заяви про перенесення іспиту, чи які не з`явились на іспит.

Водночас, в Додатку 1 до Протоколу №7 від 4 листопада 2019 року в Списку осіб, які не з`явилися 4 листопада 2019 року для складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (додатковий день), наявне прізвище позивача ОСОБА_1 .

Рішенням №241 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» від 04 листопада 2019 року, в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не з`явилася на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувся 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року, вона не допускається до проходження наступних етапів атестації, та у зв`язку з цим прокурор відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшла атестацію.

В подальшому, наказом Генерального прокурора України №1984ц від 20 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 грудня 2019 року.

В якості підстави в наказі зазначено «рішення кадрової комісії №1».

Незгода позивача із вказаними рішенням кадрової комісії та наказом про звільнення зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

За змістом статті 4 Закону №1697-VII у редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 16 Закону №1697-VII незалежність прокурора забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; функціонуванням органів прокурорського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

У свою чергу, статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з положеннями статті 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.

В контексті викладеного суд зазначає, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 807/211/17.

Враховуючи викладене суд вважає, що у межах спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові у справі №804/211/16 від 08 жовтня 2019 року.

Перевіряючи рішення кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року №241 на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Так, у рішенні кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року №241 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" зафіксовано, що ОСОБА_1 не з`явилася на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 23, 24 жовтня, 4 листопада 2019 року, відповідно остання не допускається до проходження наступних етапів атестації. У зв`язку з цим прокурор відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшла атестацію.

Позивач вважає, що відповідачем передчасно прийняте таке рішення, без врахування поважності причин, за яких позивач не змогла прибути на складання іспиту.

Згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-IX) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 11 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

При цьому, пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX встановлено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Так, наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Згідно з пунктами 2 - 4 Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).

Пунктом 2 Порядку № 233 установлено, що Комісії забезпечують:

- проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур;

- здійснення добору на посади прокурорів;

- розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.

Під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України "Про прокуратуру", розділом «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", цим Порядком та іншими нормативними актами.

Пунктом 3 Порядку №233 передбачено, що для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.

Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №234 утворено першу кадрову комісію у такому складі: Чумак В.В. - голова комісії, Толочко О.М. - член комісії (секретар комісії), Капліна О.В. - член комісії, а також делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: Жовнір Роман, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 16 Порядку №233 організаційний і технічний супровід роботи комісії, підготовку проектів її документів, забезпечення фіксації засідань комісії за допомогою технічних засобів, своєчасне розміщення комісією інформації на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора, чи офіційному веб-сайті відповідної обласної (регіональної) прокуратури тощо може здійснювати робоча група, яка формується у кількісному складі залежно від потреби. Кількісний і персональний склад робочої групи визначаються Генеральним прокурором із числа працівників кадрових підрозділів органів прокуратури, а також осіб, які не є працівниками органів прокуратури (за їх згодою). Організація діяльності робочої групи визначається головою комісії.

Членам робочої групи надається доступ до матеріалів атестації, що формуються відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, для їх обробки та підготовки до розгляду членами комісії.

За змістом пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктами 9, 10 Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно).

Заява підписується прокурором особисто.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що позивачем було подано на ім`я Генерального прокурора заяву встановленої форми та у законодавчо визначений строк.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №221 після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.

Відповідно до пункту 13 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

За змістом пункту 6 Порядку N 221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

При цьому, у відповідності з пунктом 11 Порядку №221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.

У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

З аналізу наведеної норми вбачається, що неявка прокурора є підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

17 жовтня 2019 року Першою кадровою комісією було затверджено графік складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідність здійснювати повноваження прокурора.

Однак, 22 жовтня 2019 року позивач подав на ім`я голови та секретаря першої кадрової комісії заяву, у якій повідомила, що у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні пройти атестацію, передбачену Порядком проходження прокурорами атестації, у визначений відповідним графіком термін не має можливості.

Рішенням Першої кадрової комісії, викладеним у протоколі №4 від 24 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 допущено до складання іспиту за умови надання документального підтвердження інформації про поважні причини неявки до початку перенесеного іспиту, тобто фактично перенесено дату іспиту.

В матеріалах справи наявна заява позивача від 01 листопада 2019 року на ім`я голови та секретаря першої кадрової комісії щодо неможливості проходження атестації позивачем 04 листопада 2019 року у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні.

Утім Додатком 1 до протоколу №7 від 04 листопада 2019 року зафіксовано неявку позивача на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

При цьому, як уже було зауважено судом вище, в протоколі №7 засідання комісії від 04 листопада 2019 року як по другому питанню, так і по третьому питанню не деталізовано та не зазначено прізвищ осіб прокурорів, які подали заяви про перенесення іспиту, чи які не з`явились на іспит. Лише в Додатку 1 до протоколу №7 від 04 листопада 2019 року зафіксовано неявку позивача на складання іспиту.

З наведеного слід дійти висновку, що заява позивача від 01 листопада 2019 року щодо неможливості проходження атестації позивачем 04 листопада 2019 року у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні, взагалі не розглядалася комісією, оскільки відсутня будь-яка згадка про таку заяву у протоколі №7 та рішенні комісії №241.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача повідомив, що лише згодом після прийняття рішення №241 від 04 листопада 2019 року заява ОСОБА_1 від 01 листопада 2019 року про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки розглянута першою кадровою комісією на засіданні 13 листопада 2019 року, що підтверджується відповідним протоколом №8. Згідно вказаного протоколу комісією прийнято рішення про відхилення заяви у зв`язку з тим, що оскільки 04 листопада 2019 року перша кадрова комісія по вказаній особі прийняла рішення про неуспішне проходження атестації у зв`язку з неявкою на іспит та Порядок проходження атестації прокурорами не передбачає можливості повторного призначення нової дати складання іспиту.

На думку суду вказані дії відповідача є непослідовними.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, шо ОСОБА_1 відповідно до листка непрацездатності Серії АДР №931216 спочатку перебувала на лікуванні у стаціонарі в період з 16 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2019 року, відповідно до листка непрацездатності Серії АДШ №880659 перебувала на амбулаторному лікуванні з 31 жовтня 2019 року по 13 листопада 2019 року, відповідно до листка непрацездатності Серії АДШ №272187 позивач перебувала на лікуванні у стаціонарі в період з 14 листопада 2019 року по 28 листопада 2019 року, відповідно до листка непрацездатності Серії АДШ №880660 перебувала на амбулаторному лікуванні з 29 листопада 2019 року по 04 грудня 2019 року, в період з 05 грудня 2019 року по 12 грудня 2019 року позивач також перебувала на лікарняному.

Суд враховує, що єдиним документом, який підтверджує тимчасову непрацездатність особи є листок непрацездатності.

Таким чином, встановлені обставини об`єктивно унеможливили особисту участь позивача у першому етапі атестації та унеможливили надати документ в день іспиту щодо поважності причин неприбуття позивача на атестацію, оскільки єдиним документом, що підтверджує тимчасову непрацездатність є листок непрацездатності, який виданий був позивачу в день виписки. До того ж позивач перебувала на стаціонарному лікуванні до 30 жовтня 2019 року, що в свою чергу позбавляло останнього можливості навіть з`явитись до кадрової комісії в день атестації.

В той же час, рішення комісії №241 жодним чином не містить будь-яких мотивів та обґрунтувань щодо висновку про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації з огляду на вище наведені обставини.

Суд звертає увагу, що у пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

У даному випадку, про що вже було зазначено вище, позивачем підтверджено поважність причин неприбуття для складання іспиту. У свою чергу, перебування на лікуванні з об`єктивних підстав не дає змоги для належного та своєчасного повідомлення секретаря кадрової комісії з наданням підтверджуючих документів до моменту виписки про неможливість прибути для проходження відповідного етапу атестації.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що оспорюване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є необ`єктивним та необґрунтованим, що є правовою підставою для його скасування.

З`ясовуючи обставини, що були підставою звільнення позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1697-VII, у редакції, що діяла до внесення змін Законом №113-IX систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону №1697-VII Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури. Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.

Стаття 9 Закону №1697-VII визначає повноваження Генерального прокурора, зокрема, щодо видачі наказів з питань призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом, а також виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до оскаржуваного наказу від 20 грудня 2019 року №1984ц, який виданий на підставі статті 9 Закону №1697-VII, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

За змістом пункту 2 частини другої статті 41 Закону №1697-VII повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

Так, Закон №113-IX набрав чинності 25 вересня 2019 року.

Відповідно до пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Враховуючи встановлену судом протиправність рішення Першої кадрової комісії від 04 листопада 2019 року суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1984ц, як похідної позовної вимоги.

Щодо поновлення позивача на посаді суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 17 Розділу ІІ Закону №113 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Оскільки судом скасовано оскаржуване рішення Першої кадрової комісії з підстав необґрунтованості, невмотивованості та за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, суд дійшов висновку, що позивачем процедуру проходження атестації не завершено.

Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначених у частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, позаяк встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд приймає рішення про поновлення працівника на попередній роботі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про поновлення позивача на посаді прокурора відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України.

Згідно пункту 7 частини першої статті 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України).

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

За наведеного правового регулювання та враховуючи, що позивача поновлено на посаді прокурора, яку він обіймав до звільнення, позовні вимоги щодо поновлення в Офісі Генерального прокурора «на рівнозначній посаді», задоволенню не підлягають, оскільки позивачем повністю атестація не пройдена, а суд, скасовуючи рішення комісії №241 та наказ про звільнення №1984ц, повертає позивача до стану на час виникнення порушеного права.

Так, спірним наказом №1984ц від 20 грудня 2019 року позивача звільнено з посади з 23 грудня 2019 року.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

З аналізу вищевикладеного слідує, що день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

З огляду на те, що позивача було звільнено з посади прокурора з 23 грудня 2019 року, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню не посаді з наступного дня від дати звільнення, а саме з 24 грудня 2019 року, а не з 23 грудня 2019 року, як зазначає позивач в частині обрахунку часу вимушеного прогулу.

Щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (Порядок №100) встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки Генеральної прокуратури України заробітна плата позивача у жовтні 2019 року складала 14 189,94 грн., а у листопаді 2019 року - 30 670,08 грн.

При цьому, вказана довідка не містить відомостей стосовно фактично відпрацьованих робочих днів за вказаний період.

З урахуванням того, що разом за жовтень-листопад 2019 року позивач отримала 44 860,02 грн., а середня кількість робочих днів у місяці становить 21,5, середньоденна заробітна плата позивача становить 1043,26 грн. (44 860,02 грн./21,5*2).

Оскільки днем звільнення позивача є 23 грудня 2019 року, справа вирішена по суті 21 вересня 2021 року, то на період часу вимушеного прогулу позивача з 24 грудня 2019 року по 21 вересня 2021 року припадає 433 робочих днів.

З урахуванням викладеного стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по 21 вересня 2021 року у сумі 451731,58 грн. (1043,26 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 433 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора.

В свою чергу згідно з абзацом третім пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).

Пунктом 7 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Як вище було зауважено, оскільки судом скасовано оскаржуване рішення Першої кадрової комісії з підстав необґрунтованості, невмотивованості та за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, суд дійшов висновку, що позивачем процедуру проходження атестації не завершено.

Відтак, застосування коефіцієнта 4,04 можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації.

Таким чином, застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує проходження прокурором успішно атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом.

Встановлення штатного розпису та прийняття наказу про призначення чи переведення є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень.

Отже, застосування для обрахування позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнта 4,04 є передчасним, а відтак не може бути застосовано.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, на виконання вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22 430,09 грн. (1043,26 грн х 21,5 робочий день) та поновлення ОСОБА_1 на посаді, яку вона займала на час проведення атестації.

В частині вимог щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує наступне.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно статті 1173 цього ж Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Позивачем не наведено жодних обставин погіршення його самопочуття та психічного стану внаслідок незаконних дій відповідачів, як і не надано жодних інших доказів завдання моральної шкоди позивачу, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

В силу частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року №241 про неуспішне проходження прокурором відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1984ц від 20 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України з 23 грудня 2019 року.

Поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді прокурора організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 24 грудня 2019 року по день постановлення рішення в даній справі) в розмірі 451731,58 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 22 430,09 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук