Рішення № 99794662, 21.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року м. Київ № 640/377/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі по тексту - відповідач-1, з урахуванням процесуального правонаступництва), Державної податкової служби України (надалі по тексту також - відповідач-2, з урахуванням процесуального правонаступництва), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві та ДПС України щодо відмови у нарахуванні податкової знижки та збільшення суми податкового зобов`язання за податком на доходи фізичних осіб;

- зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві скасувати результати акту камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 09 серпня 2018 року №2590/26-15-13-11-28;

- зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві нарахувати позивачу податкову знижку у розмірі 450,07 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2018 року №0251941311;

- стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві судові витрати на надання правничої допомоги;

- стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.;

- стягнути з ДПС України кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 гривня.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачами безпідставно не надано податкову знижку, оскільки відповідно до платіжного доручення №Р24А2761836006А51094 від 20 серпня 2017 року в коментарі вказано прізвище та ініціали позивача та адреса проживання. Крім того, факт сплати коштів за договором страхування життя у 2017 році підтверджено ПрАТ «МетЛайф».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачі надали до суду відзиви на адміністративний позов, у яких зазначили, що відмова у наданні податкової знижки є обґрунтованою, адже перевіркою встановлено завищення витрат дозволених до включення до податкової знижки на суму 2 500,42 грн., оскільки відповідно до квитанції від 20 серпня 2017 року платником є ОСОБА_2 , що вказує на те, що дійсні витрати фактично понесені не ОСОБА_1 . Згідно позиції відповідачів, якщо в документах на переказ коштів в даних платника зазначено дані іншої особи, то така особа є ініціатором переказу коштів.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій заявлені вимоги підтримав з підстави, викладених в адміністративному позові.

З огляду на викладене вище, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує клопотання позивача про прискорення розгляду та вирішення даної справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 08 липня 2017 року ОСОБА_1 подано заяву про укладення договору добровільного страхування життя до Приватного акціонерного товариства «МетЛайф», яка у серпні 2017 року схвалена, що підтверджується страховими полісами №100457623 та №100457624.

16 червня 2018 року позивачем подано до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію про майновий стан і доходи за звітний 2017 рік з метою отримання податкової знижки за накопичувальним страхуванням життя.

На підтвердження права на отримання податкової знижки позивачем до декларації було долучено копії наступних документів: страхових полісів; квитанції про сплату страхового платежу за 2017 рік; паспорту та реєстраційного номеру облікової картки платника податків; довідки по заробітній платі за 2017 рік.

В поданій декларації позивачем зазначено суму власного доходу, який включається до загального оподатковуваного доходу за 2017 рік у розмірі 194 626,82 грн. та суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 35 032,82 грн.

Крім того, у рядку 17 декларації у розділі V «розрахунок суми податку, на яку зменшуються податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у зв`язку з використанням права на податкову знижку із статтею 166 розділу IV Податкового кодексу України» позивачем було визначено суму податку, на яку зменшуються податкові зобов`язання у зв`язку з використанням права на податкову знижку, в розмірі 450,07 грн. Дану суму позивачем було зазначено також у рядку 22.2 вказаної декларації як таку, що підлягає поверненню з бюджету. Податкова знижка, визначена позивачем, складалася з витрат у виді сплачених сум страхових платежів за договорами страхування життя.

За результатами поданої декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено камеральну перевірку, результати якої оформлені відповідним актом від 09 серпня 2018 року №2590/26-15-13-11-28.

Вказаною перевіркою встановлено, що у громадянина ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для включення до податкової знижки суми витрат, оскільки відповідно до квитанції від 20 серпня 2017 року платником є ОСОБА_2 , тобто фактично понесені витрати не ОСОБА_1 .

На підставі висновків акта камеральної перевірки Головним управлінням ДФС у місті Києві 31 серпня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0251941311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 450,07 грн.

За результатами адміністративного оскарження даного податкового повідомлення-рішення останнє залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Незгода позивача із діями відповідачів щодо відмови у наданні йому податкової знижки, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (надалі по тексту - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно із підпунктом 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Платник податку, який бажає скористатись податковою знижкою, заявляє про своє бажання шляхом подання податкової декларації за минулий календарний рік (до 1 травня року, наступного за звітним, в якому понесені витрати - відповідно до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України).

Відповідно до підпункту 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 ПК України підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

Підпунктом 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 ПК України передбачено, що до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Згідно з підпунктом 166.3.5 пункту 166.3 статті 166 ПК України, платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: суму витрат платника податку на сплату страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та пенсійних внесків, сплачених платником податку страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, банківській установі за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади та рахунки учасників фондів банківського управління як такого платника податку, так і членів його сім`ї першого ступеня споріднення, які не перевищують (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування): а) при страхуванні платника податку або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом платника податку, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління чи за їх сукупністю - суму, визначену в абзаці 1 підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу; б) при страхуванні члена сім`ї платника податку першого ступеня споріднення або за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, або на банківський пенсійний депозитний рахунок, пенсійний вклад, рахунок учасника фонду банківського управління на користь такого члена сім`ї чи за їх сукупністю - 50 відсотків суми, визначеної в абзаці 1 підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, в розрахунку на кожного застрахованого члена сім`ї.

При цьому, контролюючий орган зазначив, що сума не може перевищувати розміру доходу, визначеного в абзаці 1 підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 ПК України, в розрахунку на кожну особу, яка страхується, за кожний повний або неповний місяць страхування протягом звітного податкового року.

Як вже зазначено вище, на підтвердження права на отримання податкової знижки позивачем до декларації було надано копії: страхових полісів; квитанції про сплату страхового платежу за 2017 рік; паспорту та реєстраційного номеру облікової картки платника податків; довідки по заробітній платі за 2017 рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-VIII було встановлено такий розмір прожиткового мінімуму на 2017 рік: сума місячного прожиткового мінімуму у 2017 році з 01 січня 2017 року по 30 квітня 2017 року складає 1544,00 грн, а з 01 травня 2017 року по 30 листопада 2017 року - 1624 грн..

Як було визначено підпунктом 166.4.2 пункту 166.4 статті 166 ПК України, загальний розмір нарахованої податкової знижки не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року у вигляді заробітної плати.

Судом встановлено, що між позивачем та Приватним акціонерним товариств «МетЛайф» (надалі по тексту - ПрАТ «МетЛайф») було укладено договори страхування життя. Факт укладання договорів страхування посвідчується страховими полісами №№ 100457623, 100457624, виданими 01 вересня 2017 року, в яких відображено страхову суму у розмірі 75 940,00 грн та річну страхову премію у розмірі 4 014,00 грн.

20 серпня 2017 року сплачено вартість страхових послуг у розмірі 6001,0 грн на користь ПрАТ «МетЛайф», що підтверджується квитанцією від 20 серпня 2017 року №Р24А276183606А51094.

Відповідно до поданої податкової декларації про майновий стан і доходи за підсумками 2017 року позивач, який є резидентом і має реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 , мав дохід у вигляді заробітної плати у розмірі 194 626,82 грн.

З огляду на наведене, сума, яка підлягає поверненню позивачу згідно поданої декларації, складає 450,07 грн.

В обґрунтування власних заперечень відповідач посилався на акт камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи, який, за словами відповідача, містить перелік порушень позивачем норм ПК України, які, на думку відповідача, позбавили позивача підстав для нарахування податкової знижки за наслідками звітного 2017 року.

За результатами камеральної перевірки податкової декларації позивача встановлено, що на підставі квитанції від 20 серпня 2017 року №Р24А276183606А51094 неможливо ідентифікувати, що витрати понесені саме позивачем, оскільки у квитанції наявна інформація про платника ОСОБА_2 ..

З цього приводу суд зазначає, що у квитанції від 20 серпня 2017 року №Р24А276183606А51094 відображена така обов`язкова інформація: вартість сплачених послуг - 6001,00 грн; дата здійснення операції - 20 серпня 2017 року; в рядку «коментар до платежу» зазначено П.І.Б. позивача; індекс та адресу проживання, а в рядку отримувач зазначено - ПрAT «МетЛайф».

В свою чергу, у копіях страхових полісів №№100457623, 100457624, які надавалися відповідачу разом з поданою декларацією за 2017 рік, вказано: страховик - ПрAT «МетЛайф», страхувальник - позивач.

Також, листом №26400-2018-POS від 18 вересня 2018 року Приватне акціонерне товариство «МетЛайф» підтвердило, що ОСОБА_1 у 2017 році дійсно сплатив чергові страхові премії, а саме - за договором довгострокового страхування життя №100457623 суму 4 398,00 грн., за договором страхування життя №100457624 суму 1 603,00 грн.

На підставі викладеного суд робить висновок, що у поданому відповідачу платіжному документі наявна вичерпна інформація, що ідентифікує продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача).

Отже, доводи відповідача в цій частині суд вважає безпідставними. Інших тверджень, як підстави для відмови позивачу у наданні податкової знижки, не вказано.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на включення до податкової знижки звітного 2017 року суми витрат на страхування, фактично понесених ним протягом цього періоду, як це передбачено підпунктом 166.3.5 пункту 166.3 статті 166 ПК України, а дії відповідача-1 щодо відмови у наданні такої знижки є протиправними.

При цьому, на думку суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача-1 надати ОСОБА_1 податкову знижку в законодавчо визначений спосіб у розмірі 450,07 грн.

Стосовно вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 серпня 2018 року №0251941311, суд виходить з наступного.

Так, вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновку контролюючого органу про відсутність у позивача підтвердженого права на отримання податкової знижки, який спростований судом вище.

Крім того, суд зазначає, що згідно з п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:

невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;

завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;

заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Тобто, вказаним положенням передбачено виключний перелік підстав для винесення податкового повідомлення-рішення, а в інших випадках воно не може бути винесене.

В даному випадку оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене за наслідками податкової перевірки, якою не встановлено заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, оскільки зазначене позивачем у податковій декларації податкове зобов`язання вже сплачене з врахуванням суми, визначеної як податкова знижка.

Виходячи з аналізу наведених вище норм права та обставин справи, суд приходить до висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з порушенням норм права, а отже, підлягає скасуванню.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові від 06 листопада 2018 року в справі №826/1041/18, відмова у отриманні податкової знижки не є підставою для визначення вказаної суми платнику податків, як зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та суперечить самій суті «податкової знижки», оскільки такий податок уже був сплачений особою під час отримання доходу у вигляді заробітної плати.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність законодавчо визначених підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в судовому порядку.

Згідно із частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

З урахуванням того, що відповідачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта перевірки, то саме таке повідомлення-рішення зумовлює зміну прав та обов`язків позивача у сфері публічно-правових відносин. Відтак, вимога про скасування висновків акта перевірки не узгоджується із завданням адміністративного судочинства, а її задоволення не призведе до відновлення порушених прав позивача. Відтак, на думку суду, підстави для задоволення вимог в даній частині відсутні.

В частині вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд враховує наступне.

Так, згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно статті 1173 цього ж Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Позивачем не наведено жодних обставин погіршення його самопочуття та психічного стану внаслідок незаконних дій відповідачів, як і не надано жодних інших доказів завдання моральної шкоди позивачу, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Стосовно вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат, понесених на правову допомогу в розмірі 3 500,00 грн., суд враховує наступне.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом пункту першого частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев`ятий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та адвокатом Адвокатського об`єднанням «Кодекс-Груп» Хайнаком Тарасом Леонідовичем укладено договір про надання правової допомоги №01-09.10 від 10 вересня 2018 року

Пунктом 4.1 даного договору визначено, що за надання юридичної допомоги клієнт зобов`язується виплатити захиснику гонорар у розмірі, передбаченому додатком №1.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг №10 від 08 квітня 2019 року загальна вартість послуг складає 3 500,00 грн. підписанням цього акту клієнт підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень договору від 10 вересня 2018 року №1-09.10, а також не має претензій до адвоката стосовно отриманих від нього послуг, вказаних у цьому акті.

Наявною в матеріалах справи копією квитанції №0.0.1318924699.1 від 08 квітня 2019 року здійснено оплату за послуги в розмірі 3 500,00 грн.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог суд вбачає наявними підстави для присудження на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору підстави для відшкодування судових витрат зі сплати судового збору - відсутні.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 31 серпня 2018 року №0251941311.

Визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у місті Києві щодо відшкодування ОСОБА_1 суми податкової знижки за наслідками звітного 2017 року у розмірі 450,07 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві надати ОСОБА_1 суму податкової знижки за наслідками звітного 2017 року у розмірі 450,07 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук