Рішення № 99794409, 16.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року м. Київ № 640/29276/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу,

встановив:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач, МОУ), у якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ Державного секретаря Міністерства оборони України (далі - ДС МОУ) від 08.09.2020 №249 про звільнення ОСОБА_1 ;

-поновити позивача на займаній посаді.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказ ДС МОУ від 08.09.2020 №249 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки норми п.1 ч.1 ст.83, п.2 ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу», з посиланням на які її звільнено з роботи, не може бути застосована до неї. Крім того, звертає увагу суду на те, що її звільнення відбулося під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва суду від 26.11.2020 позовну заяву залишено без руху, на виконання вимог якої позивачем виправлено недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва суду від 18.12.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) відповідачем подано відзив на позов та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

У відзиві представником відповідача зазначено, що МОУ, звільняючи позивача на підставі п.1 ч.1 ст.83, п.2 ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу», діяло виключно на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства в Україні і жодним чином не порушило права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва суду від 07.04.2021 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2021 скасовано, а справу № 640/29276/20 направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, зазначає наступне.

Позивач з 01.07.2020 по 08.09.2020 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування та розвитку спроможностей департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України.

На вказану посаду позивач була призначена Наказом Державного секретаря Міністерства оборони України №169 від 26.06.2020.

07.09.2020 Наказом ДС МОУ (по особовому складу державних службовців) №247 позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07.09.2020 по 08.07.2023.

08.09.2020 Наказом ДС МОУ (по особовому складу державних службовців) №249 згідно листа Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ від 03.03.2020 №26/2/3-6503дск, подання директора Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України від 08.09.2020 позивачу було припинено державну службу та звільнено з роботи 08.09.2020 відповідно до п.1 ч.1 ст.83 та п.2 ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із встановленням факту наявності громадянства іноземної держави.

Як зазначає позивач, вона народилась на території АР Крим та до 2012 року постійно проживала на вказаній території зі своїми батьками. У 2014 році під час анексії території Криму внаслідок примусової паспортизації мешканців території АРК без її згоди та надання необхідних документів з її сторони, був виданий паспорт громадянства Російської Федерації, яким вона не користувалася і в 2017 році його втратила. Також зазначає, що не відновлювала втрачений паспорт, оскільки не мала жодних намірів набувати громадянства Російської Федерації і відмовлятися від громадянства України. Жодної заяви або клопотання з метою отримання іноземного громадянства не писала, відтак громадянства іншої держави не набувала. Указ Президента про припинення мною громадянства України не виносився. На момент проходження спеціальної перевірки під час конкурсу на посаду державної служби жодних підстав для відмови у прийнятті мене на службу виявлено не було.

08.09.2020 актом про доведення до працівника наказу ДС МОУ щодо звільнення з роботи позивача проінформовано по телефону за номером НОМЕР_1 про припинення державної служби та звільнення з роботи у зв`язку із встановленням факту наявності громадянства іноземної держави та про необхідність отримати трудову книжку, витягу з наказу про звільнення в каб.№593 Департаменту кадрової політики МОУ, на що позивач повідомила, що не має на це змоги у зв`язку з відсутністю в Києві.

19.09.2020 позивачем отримано лист директора Департаменту кадрової політики МОУ від 08.09.2020 №226/3722, яким позивачу повідомлено зміст, причини та підстави звільнення її з роботи та припинення державної служби (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №03168 02639241).

28.09.2020 особисто позивачем подано декларацію за 2019 рік у зв`язку зі звільненням з роботи та припиненням державної служби.

28.09.2020 на адресу Департаменту кадрової політики МОУ надійшли дві заяви позивача (вх.№№11366 ДКП, 11367ДКП), в яких остання надає згоду на надсилання їй трудової книжки, копію витягу оскарженого наказу та копію витягу з наказу про надання відпустки для догляду за дитиною.

23.10.2020 позивачем отримано вище зазначені документи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №03168 02671218.

На думку позивача, відповідачем було порушено Інструкцію «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 в частині п.4.1 та 4.2 щодо отримання трудової книжки звільненою особою. Всупереч зазначеним вимогам Інструкції 23.10.2020 при отриманні поштового відправленням позивач отримала Наказ ДС МОУ від 08.09.2020 №249 про припинення державної служби та звільнення з роботи, а також трудову книжку. Крім того, зазначає, що її звільнення відбулося під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Вважаючи Наказ від 08.09.2020 №249 незаконним та протиправним, таким, що прийнятий із порушенням Конституції України та законодавства України в сфері держаної служби та праці, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Пунктом 1 частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 57 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, який набрав чинності 1 травня 2016 року (далі - Закон України «Про державну службу»).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

За приписами пунктів 2, 5, 9 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, таких принципів:

- верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

- законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;

- прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.

Державний службовець зобов`язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби (пункти 1, 2, 9, 10 статті 8 Закону України «Про державну службу»).

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну службу» право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: магістра - для посад категорій «А» і «Б»; бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії «В».

Разом з тим, п. 6 частини другої цієї статті визначено, що на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави.

Згідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про державну службу» особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про державну службу» особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов`язки".

Підстави для припинення державної служби визначені ст. 83 Закону України «Про державну службу», згідно із пунктом 1 частини першої якої державна служба припиняється, у разі втрати права на державну службу або його обмеження.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.

Частиною другою статті 84 цієї статті визначено, що у випадках, зазначених у пунктах 1 - 4 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що підставою для припинення державної служби особи є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.

Вказана обставина є самостійною та безумовною підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою державним службовцем права на державну службу. При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 84 Закону №889-VIII, наявність вказаної підстави не надає суб`єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає імперативний обов`язок - звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею.

Як вже встановлено судом, оскаржуваним наказом позивача звільнено відповідно до п. п.1 ч.1 ст.83, п.2 ч.1 ст.84 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з втратою права на державну службу або його обмеженням внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку мова йде про звільнення працівника на підставі встановленого факту громадянства іншої держави, внаслідок чого позивач втратив право на обіймання посади в державних органах.

При цьому, Верховний Суд, неодноразово аналізуючи в своїх рішеннях текст присяги державного службовця (міститься в Законах України "Про державну службу" від 16.12.1993р. № 3723-XII та від 10.12.2015 р. № 889-VIII), дійшов таких правових висновків.

За змістом Присяги в основі поведінки службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця.

Таким чином, порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Як встановлено судом позивач є громадянином України, що підтверджується копією ID карткою № НОМЕР_2 , запис 19941223-0212, який повинен додержуватись ст. 68 Конституції України та Законів України, Закону України "Про державну службу", присяги Державного службовця.

Копія трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_3 містить наступні відомості:

- навчання в КНУ ім.Тараса Шевченка з 2012 по 2018;

- призначена за результатами конкурсу на посаду головного спеціаліста відділу координації стратегічного планування ресурсів управління стратегічного планування та розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва Міністерства оборони України з випробуванням строком на один місяць (наказ ДС МОУ від 01.11.2018 №220);

- прийняла Присягу державного службовця 01.11.2018;

- присвоєно 9 ранг державного службовця (наказ ДС МОУ №245 від 30.11.2018);

- переведена на посаду головного спеціаліста планового відділу Департаменту воєнної політики та стратегічного планування (наказ ДС МОУ від 29.05.2020 №140);

- переведена на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування МОУ (наказ ДС МОУ від 26.06.2020 №169);

Частинами 3, 4 ст.36 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підписаний текст Присяги державного службовця є складовою особової справи державного службовця. Про складення Присяги державного службовця робиться запис у трудовій книжці державного службовця.

У разі відмови особи від складення Присяги державного службовця вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби, і акт про її призначення на посаду скасовується суб`єктом призначення. У такому разі застосовується відкладене право суб`єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.

Стаття 37 Закону України «Про державну службу» встановлено, що стосовно кожного державного службовця ведеться особова справа, складовою якої є особова картка встановленого зразка, затвердженого Наказом Національного агентства України з питань державної служби 05.08.2016 №156, в якій зазначаються, в тому числі, громадянство, зазначається назва країни, громадянином якої є претендент на посаду. Рядок «Реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності)» та пункти 1-13, 15, 16, 30, 31 заповнює претендент на посаду.

Таким чином, заповнюючи особову картку державного службовця, позивач власноручно вказала про те, що вона не є громадянином іншої держави, тобто приховала факт про те, що вона мала паспорт громадянина Російської Федерації та навіть при його втраті, мала повідомити про це відповідні органи, що вказує на невідповідність даних та на недодержання позивачем вимог Конституції України, Закону України "Про державну службу", присяги Державного службовця.

Крім того, як вбачається з листа МОУ від 13.07.2020 №410/700, позивача повідомлено, що Службою безпеки України (лист №26/2/3-4946 дск/п від 30.06.2020) прийнято рішення щодо скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці у зв`язку з порушенням вимог ст.28 Закону України «Про державну таємницю» в частині неповідомлення посадових осіб, які надали їй доступ до державної таємниці та відповідні режимно-секторні органи про виникнення обставин, передбачених п.1 ч.2 ст.23 Закону України «Про державну таємницю», або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної їй державної таємниці. Розпорядженням ЦУ СБУ від 30.06.2020 №173 д. допуск до державної таємниці за формою 3 скасовано.

Згідно п.1 ч.2 ст.23 Закону України «Про державну таємницю» у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.

Статтею 28 Закону України «Про державну таємницю» громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов`язаний повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці.

Таким чином, позивачем як при вступі на державну службу, так і під час її проходження, було приховано обставини, які стали підставою для її звільнення, при цьому, у разі, якщо позивач мала бажання позбутися громадянства Російської Федерації, вона повинна була звернутися до відповідних органів із заявою про позбавлення громадянства у встановленому Законом порядку, але такою можливістю не скористалася.

Також, матеріали справи свідчать про надану згоду позивача на отримання поштовим відправленням трудової книжки, копії витягу оскарженого наказу та копії витягу з наказу про надання їй відпусти для догляду за дитиною, що підтверджується заявами останньої №№11366ДКП, 11367ДКП, що також спростовує доводи позивача в частині невручення їй в порядку КЗпП України та Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» трудової книжки.

Пунктом 4.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» N 58 від 29.07.93 р. якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Також суд зазначає, що згідно зі ст. 19 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. №2235-III добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Більш детально процедуру перевірки (встановлення) факту набуття особою громадянства іншої держави законодавство не визначає.

Зокрема, положення п. 5, 9 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 171, також не визначає питання перевірки набуття громадянства іншої країни як окремого пункту перевірки, що спростовує доводи позивача в частині не з`ясування належності позивача до громадянства іншої держави під час проходження спеціальної перевірки на посаду державної служби.

В частині твердження позивача щодо її звільнення в період відпустки по догляду за дитиною, суд зазначає.

Так, на підставі Наказу ДС МОУ від 07.09.2020 №247 з 07.09.2020 позивачу було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 07.09.2020 по 08.07.2023. Проте Наказом ДС МОУ від 08.09.2020 №249 її було звільнено наступного дня після виходу у відпустку.

Приписами ч.5 ст.42 Закону України «Про зайнятість населення» іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю у разі, коли відповідно до законодавства призначення на відповідну посаду або провадження відповідного виду діяльності пов`язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п.6 ч.2 ст.19 Закону України «Про державну службу» на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави.

Як було зазначено вище п.1 ч.1 ст.83 державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону). Підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави.

У випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Норми частини третьої статті 40 КЗпП України щодо обмеження на звільнення працівників у період їхньої тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також норми статті 184 КЗпП України щодо заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда поширюються лише на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачених статтями 40 і 41 КЗпП України.

Звільнення з державної служби особи, яка займала державну посаду в МОУ та мала доступ до державної таємниці у зв`язку із встановленням факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави на підставі п.1 ч.1 ст.83, п.2 ч.1 ст.84 Закону України "Про державну службу" не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, і передбаченні законодавством про працю обмеження та заборони на звільнення не можуть застосовуватись до даного випадку.

В частині позовних вимог про поновленні позивача на посаді є похідними від позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ДС МОУ від 08.09.2020 №249 про звільнення ОСОБА_1 , відтак задоволенню не підлягають.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин у суду відсутні підстави для висновку, що отримані відповідачем докази в частині наявності у позивача громадянства Російської Федерації є неналежними чи недопустимими або отримані з порушенням встановленого порядку. Тим більше, що відсутність громадянства Російської Федерації позивачем не спростовано під час розгляду справи. Вище зазначена оперативна інформація є достатньою для висновку про наявність у позивача громадянства Російської Федерації, що стала підставою для припинення державної служби та звільнення останньої з роботи.

Також, суд зазначає, що згідно з постановою Верховної Ради України від 27.02.2015 р. №129-VIII "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором" постановлено затвердити відповідне звернення.

З врахуванням стану українсько-російських відносин, не є очевидним, що інформація про наявність у позивача (або іншої особи) громадянства Російської Федерації може бути достовірно встановлена шляхом звернення до компетентних органів вказаної держави в порядку надання правової допомоги, тому суд не вважає, що відсутність такої інформації безумовно свідчить про недоведення отриманою від органів Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ інформацією вказаного факту.

За таких обставин одним з факторів, що в сукупності підлягають оцінці судом, є поведінка позивача, яка мала можливість своїми діями сприяти отриманню від компетентних органів Російської Федерації інформації щодо наявності чи відсутності громадянства цієї держави, і бездіяльність позивача є непрямим свідченням про її небажання сприяти з`ясуванню вказаних обставин.

Щоб держава-відповідач могла для позбавлення заявника захисту посилатися у суді на його статус державного службовця, повинні бути дотримані дві умови. По-перше, законодавство держави повинно чітко передбачати позбавлення осіб, що займають певні посади або категорії посад, права на звернення до Суду. По-друге, таке позбавлення має бути обґрунтованим об`єктивними підставами, пов`язаними з інтересами держави (рішення Європейського суду у справі "Vilho Eskelinen and Others v. Finland").

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем не доведено протиправності оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій