Рішення № 99793239, 21.09.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4434/21

21 вересня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2016 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2016 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2016 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2016 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року у повному обсязі відповідно до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

В обґрунтування позову позивач вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, м. Харків, (надалі Військова частина НОМЕР_1 , Відповідач), що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_4 . 11.07.2016 позивач виключений зі списків особового складу на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.07.2016 №138, що підтверджується витягом з наказу.

Позивач являється учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія дій НОМЕР_5 від 28 березня 2016 року.

10.06.2021 року Позивач направив запит від 10.06.2021 року Військової частина НОМЕР_1 про надання інформації щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, а також щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року.

Відповідачем надано Позивачу лист від 07.07.2021 року №465, про неотримання Позивачем грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік.

Крім того, в зазначеному листі Відповідач повідомив Позивача, що за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року йому взагалі не виплачувалась індексація грошового забезпечення, у зв`язку з відсутністю коштів передбачених у кошторисі вказаної військової частини.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, а також вважає, що наявні підстави зобов`язати Відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 30.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідачем 31.08.2021 надіслано на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки відповідач виконував вимоги роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, в якому було зазначено про ненарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у вказаний період у Міністерства оборони України не було.

Щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідач вказує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до виду щорічних відпусток, а тому така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, не виплачується компенсація за дні невикористаної відпустки.

Також зазначає, що під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), відтак вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку до задоволення не підлягають.

З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

31.08.2021 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Інших заяв по суті справи від учасників справи не надходило.

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення тридцятиденного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві та відзиві на позов, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, м. Харків, (надалі Військова частина НОМЕР_1 , Відповідач), що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_4 . 11.07.2016 позивач виключений зі списків особового складу на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.07.2016 №138, що підтверджується витягом з наказу.

Позивач являється учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія дій НОМЕР_5 від 28 березня 2016 року.

10.06.2021 року Позивач направив запит від 10.06.2021 року Військової частина НОМЕР_1 про надання інформації щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, а також щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року.

Відповідачем надано Позивачу лист від 07.07.2021 року №465, про неотримання Позивачем грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік.

Крім того, в зазначеному листі Відповідач повідомив Позивача, що за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року йому взагалі не виплачувалась індексація грошового забезпечення, у зв`язку з відсутністю коштів передбачених у кошторисі вказаної військової частини.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив індексацію його грошового забезпечення за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року та грошову компенсацію за невикористану у 2016 році додаткову відпустку, що належить йому як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За змістом частини другої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ).

У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до змісту статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частини друга та третя статті 4 Закону №1282-XII).

Частинами першою та другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Відповідно до пункту 11 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Суд зазначає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з листа відповідача від 07.07.2021 року №465, про неотримання позивачем грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік. Також зазначено, що за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року йому взагалі не виплачувалась індексація грошового забезпечення, у зв`язку з відсутністю коштів передбачених у кошторисі вказаної військової частини.

Водночас, посилання відповідача на ту обставину, що індексація не нараховувалась і не виплачувалась військовослужбовцям з огляду на вимоги роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 є безпідставними, оскільки роз`яснення не є нормативно-правовими актами, натомість відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до таких посилань відповідача як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача та не бере їх до уваги.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність фінансового ресурсу на виплату сум індексації не заслуговують на увагу.

При цьому, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.

Відтак, суд погоджується аргументами позивача в цій частині, адже вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, що вказує на протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 29.05.2015 по 11.07.2016.

Окрім того, листом відповідача від 07.07.2021 №465 підтверджено право позивача на індексацію грошового забезпечення, що не спростовано у ході розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2015 по 11.07.2016.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення 11.07.2016 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористаної календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2016, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993року №3551-XII (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991року №2011-ХІІ (зі змінами та доповненнями) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливий період наведено у Законі України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року №3543-XII, та Законі України Про оборону України від 06 грудня 1991року №1932-XII.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Також, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України Про відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2016, у зв`язку з чим, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в Постанові від 21.08.2019 №620/4218/18, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної заяви шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористаної календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2016.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява №63134/00), зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999р. №8-рп/99, та від 23.03.2002р. №5-рп/2002 зазначено, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2016 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2016 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2016 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.07.2016 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.05.2015 року по 11.07.2016 року у повному обсязі відповідно до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 вересня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

третя особа:

- (місцезнаходження/місце проживання: код ЄДРПОУ/РНОКПП ) .

Головуючий суддяПодлісна І.М.