Рішення № 99792314, 21.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7682/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_2 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини № НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини № НОМЕР_2 Національної гвардії України 17 травня 2018 року;

- зобов`язати військову частину № НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2018 року та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року;

- стягнути з військової частини № НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середнього грошового забезпечення у розмірі 459,82 грн. за період з 17 травня 2018 року по дату винесення судового рішення.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. На день виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення відповідач не здійснив нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби. На звернення позивача до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення відповідач надав письмову відповідь, з якої слідує, що індексація грошового забезпечення не може бути виплачена у зв`язку з тим, що її проведення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того, відповідь військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України не містить відомостей про розмір щомісячної індексації грошового забезпечення, яка нібито виплачувалася у 2015-2016 роках. Позивач уважає дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року протиправними, оскільки індексація є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи. При цьому зауважує, що базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення має бути січень 2008 року, оскільки саме тоді, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були затверджені нові схеми посадових окладів військовослужбовців та встановлені для них нові види грошового забезпечення.

Також позивач зазначає, що оскільки відповідач при звільненні з військової служби не провів з ним розрахунок у повному обсязі, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за період з дня звільнення з військової служби по дату винесення судового рішення у справі.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивач пропустив встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення з позовом до суду, оскільки виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 17 травня 2018 року, а з цією позовною заявою до суду звернувся лише 30 квітня 2021 року.

По суті спору відповідач зазначає, що відповідно до пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078), виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. З урахуванням викладеного відповідач вказує, що у 2015-2018 роках індексація грошового забезпечення позивача проводилась відповідно до пункту 6 Порядку № 1078, з урахуванням фінансових ресурсів на відповідний рік. При цьому Порядок № 1078 не передбачає механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки. У 2018 році було підвищено грошове забезпечення позивача за рахунок збільшення його посадового окладу, базовим місяцем став березень 2018 року, який почав індексуватись та проводилась виплата індексації грошового забезпечення з грудня 2018 року. Також відповідач звертає увагу на те, що нарахування індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця належить виключно до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Щодо вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідач вказує, що на військовослужбовців не поширюються норми Кодексу законів про працю України щодо порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Індексація грошового забезпечення не є складовою заробітної плати, а тому на неї не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця. Крім того, відповідач уважає, що вимоги позивача про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, оскільки визначити остаточний обсяг своїх вимог позивач може лише у день фактичного розрахунку.

У зв`язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково вказує про те, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнав його право на виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, а також право на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середнього грошового забезпечення у розмірі 459,82 грн. по дату винесення судового рішення у справі. Вважає, що невиплата йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби свідчить про умисне порушення його права відповідачем та небажання виконувати вимоги закону.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 17 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 23 липня 2019 року (а.с.10) позивач є інвалідом 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

З 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4 (а.с.12) та копією трудової книжки серії НОМЕР_5 (а.с.13).

15 березня 2021 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із заявою (а.с.14), в якій просив нарахувати та вплатити йому індексацію грошового забезпечення з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року згідно діючого законодавства.

Листом від 22 квітня 2021 року № 40/57/32-1300 «Про розгляд звернення» (а.с.11) військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України повідомила позивача на його заяву від 15 березня 2021 року про те, що «згідно п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого ПКМУ від 17.07.2003 року № 1078, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Протягом 2015-2016 року Вам виплачувалася індексація згідно чинного законодавства, у кошторисі та штатному розпису на 2017 рік кошти на виплату індексації не були передбачені. У 2018 році було підвищено грошове забезпечення за рахунок збільшення посадового окладу, базовим місяцем став березень 2018 року, тому виплачувати індексацію почали з грудня 2018 року (п. 5 Порядку про проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого ПКМУ від 17.07.2003 року № 1078 (зі змінами)».

Уважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України 17 травня 2018 року протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року; надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року; стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середнього грошового забезпечення у розмірі 459,82 грн. за період з 17 травня 2018 року по дату винесення судового рішення у справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд відзначає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються, зокрема, вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року.

Суд враховує, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, які визначали б строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Водночас, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Указана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 340/184/19.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо пропуску позивачем встановленого строку звернення з цим позовом до суду, тому такі доводи суд відхиляє.

По суті спору суд зазначає наступне.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України 17 травня 2018 року та зобов`язання військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2018 року, та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року суд враховує таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що відповідач у період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення.

Оцінюючи наведені відповідачем у листі від 22 квітня 2021 року № 40/57/32-1300 «Про розгляд звернення» та відзиві на позовну заяву доводи щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, суд зазначає таке.

Щодо періоду з 16 грудня 2014 року по 28 лютого 2018 року суд враховує наступне.

Стосовно посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, є безпідставними та до уваги судом не беруться.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є безпідставними, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункт 6 Порядку № 1078, на які посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Щодо періоду з 01 березня 2018 року по 17 травня 2018 року суд враховує наступне.

У своєму листі від 22 квітня 2021 року № 40/57/32-1300 «Про розгляд звернення» відповідач вказує, що «(…) У 2018 році було підвищено грошове забезпечення за рахунок збільшення посадового окладу, базовим місяцем став березень 2018 року, тому виплачувати індексацію почали з грудня 2018 року (п. 5 Порядку про проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого ПКМУ від 17.07.2003 року № 1078 (зі змінами)».

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Відтак, березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача. Вказана обставина сторонами у справі не заперечується.

Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Проте як слідує з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин відповідач, при вирішенні питання щодо наявності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, починаючи з 01 березня 2018 року, (місяць підвищення посадового окладу позивача згідно Постанови № 704) врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Саме тому, із урахуванням зазначених норм, та із застосуванням, як місяця підвищення грошового доходу позивача (базового місяця) березня 2018 року, відповідач уважає, що в позивача право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення виникло б лише з грудня 2018 року.

Однак, на переконання суду, у межах спірних правовідносин відповідач безпідставно оминув норми абзаців третього, четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.

Як наслідок, не перевіривши наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та, не встановивши факту перевищення розміру підвищення грошового доходу позивача суми індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, відповідач не міг встановити право позивача на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078.

При цьому оскільки обов`язок визначення наявності у позивача права на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 покладений на відповідача, то у межах спірних правовідносин суд лише констатує ту обставину, що відповідач безпідставно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених законом, не перевірив наявність у позивача права на отримання зазначеної вище суми індексації, починаючи з 01 березня 2018 року.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених Законом «Про індексацію грошових доходів населення», не нараховував та не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року (включно).

Разом з тим, у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за весь період служби з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року.

З приводу цієї позовної вимоги суд зазначає про те, що за своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов`язків, завдань), які він зобов`язаний вчинити (виконати) в силу норм чинних законодавчих актів.

З матеріалів справи суд встановив, що відповідач не вчиняв жодних дій в частині нарахування чи виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, з чим і не погодився позивач, звернувшись з цим адміністративним позовом до суду. Таким чином, не нарахувавши та, не виплативши позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, за відсутності для цього правових підстав, відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, а не дії, а тому позовну вимогу у цій частині належить задоволити частково у спосіб: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_6 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року.

Щодо обрання способу захисту порушеного права позивача суд враховує таке.

Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За змістом пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Тож, оскільки суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

При цьому суд враховує, що відповідно до вимог частини 6 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та абзацу першого пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Крім того, абзацом четвертим пункту 4 Порядку № 1078 передбачено, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Відтак, відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача саме в частині не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2018 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2018 року.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога в частині зобов`язання відповідача надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року, оскільки така вимога є передчасною, позаяк права позивача у цій частині не порушені.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суд відзначає, що право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У межах спірних правовідносин, які виникли між сторонами, відповідач не порушував права позивача відмовою надати йому довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року та не міг його порушити, адже як встановив суд індексація грошового забезпечення позивачу за указаний період не нараховувалася.

З огляду на наведене, враховуючи, що судовому захисту підлягає порушене, а не ілюзорне право, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середнього грошового забезпечення у розмірі 459,82 грн. за період з 17 травня 2018 року по дату винесення судового рішення суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин 1 та 2 статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина 1 цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17, яку суд у силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховує при вирішенні цих спірних правовідносин.

Поряд з цим, слід зауважити, що аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, доводять, що визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Так, суд встановив, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення відповідач не здійснив з ним розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення. При цьому індексація грошового забезпечення не виплачена позивачу і на час розгляду справи.

Зазначене дає підстави для висновку, що у цих спірних правовідносинах строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.

Також варто врахувати, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Оскільки на час розгляду справи судом сторонами не надано доказів виплати позивачу індексації грошового забезпечення, то для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні неможливо правильно визначити суму такої компенсації, з урахуванням критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_7 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середнього грошового забезпечення у розмірі 459,82 грн. за період з 17 травня 2018 року по дату винесення судового рішення, заявлена передчасно, та її вирішення в судовому порядку є можливим лише після фактичного нарахування та виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду висловленій, зокрема, у справах № 802/28/16-а (постанова від 20 червня 2018 року), № 823/761/17 (постанова від 25 липня 2019 року), № 440/2896/19 (постанова від 25 червня 2020 року), № 120/1407/19-а (постанова від 30 вересня 2020 року).

Тому у задоволенні вищевказаної позовної вимоги належить відмовити повністю.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

23 червня 2021 року від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання від 18 червня 2021 року щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, в якому представник позивача просить суд у разі ухвалення рішення у справі № 380/7682/21 на користь ОСОБА_1 включити до судових витрат стягнення з відповідача військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України суму задоволених позовних вимог та суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката ОСОБА_3 в розмірі 2500,00 гривень.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд встановив, що між ОСОБА_3 (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено Договір від 26 квітня 2021 року про надання правової допомоги (далі Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору Клієнт в порядку та на умовах визначених цим Договором доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу в обсязі, визначеним цим Договором.

Клієнт зобов`язаний сплатити гонорар, який встановлюється за домовленістю сторін (пункт 3.1 Договору).

Договір укладається сторонами на стадію: вивчення нормативної бази, підготовку та складання позовної заяви, відповіді на відзив до Львівського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії військова частина НОМЕР_2 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 23313948) (пункт 4.1 Договору).

Згідно Акта від 18 червня 2021 року приймання-передачі послуг, наданих адвокатом, згідно з Договором про надання послуг від 26 квітня 2021 року Адвокат надав Клієнту такі види послуг:

1. 26 квітня 2021 року надання правової консультації Клієнту у справі та обговорення умов договору 2 години, вартість 400,00 грн.;

2. 27 квітня 2021 року складання договору про правову допомогу, вивчення та опрацювання нормативно-правової бази, аналіз судової практики, формування та узгодження правової позиції 4 години, вартість 600,00 грн.;

3. 30 квітня 2021 року підготовка та подання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії військова частина НОМЕР_2 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) 4 години, вартість 1000,00 грн.;

4. 18 червня 2021 року підготовка та складання відповіді на відзив до Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/7682/21 1 година, вартість 500,00 грн.

Згідно указаного акту (пункт 4) за виконану роботу Клієнт сплатив Адвокату гонорар у розмірі 2500,00 грн., який отримано особисто Адвокатом.

Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.

З цього приводу суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов`язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 2500,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1500,00 грн.

При цьому суд також ураховує, що відповідно до вимог частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то суд, ураховуючи приписи частини 3 статті 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а відтак, розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_2 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (пр-т. Нахімова, 186, м. Маріуполь, Донецька область) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 грудня 2014 року по 17 травня 2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ) 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 21 вересня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.