Рішення № 99791979, 02.09.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

02 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2287/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Пономарьової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері що виховує двох дітей віком до 15 років за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 18.01.2019;

- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері що виховує двох дітей віком до 15 років за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 18.01.2019 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 19.04.2016 по 18.01.2019 проходила військову службу за контрактом у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону (м. Вінниця). Позивач є одинокою матір`ю що виховує двох дітей віком до 15 років та має право на додаткову соціальну відпустку. Зазначена відпустка позивачу не надавалась та грошова компенсація не виплачувалась, навіть після звільнення. 16.02.2021 позивач звернулась до відповідача з приводу не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки як одинокій матері, що виховує двох дітей віком до 15 років. 25.02.2021 відповідач листом повідомив, що відповідно до абзацу 3 пункту 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, в особливий період військовослужбовцям надаються відпустки, визначені п.17,18 ст.10 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 19 ст.10 зазначеного Закону визначено, що надання військовослужбовцям інших видів відпусток під час особливого періоду припиняється.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації передбаченої чинним законодавством, та такою, що порушує її конституційні права та гарантії на соціальних захист.

Ухвалою від 12.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (арк. спр. 27-28).

Ухвалою від 07.06.2021 залучено до участі у справі як другого відповідача Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, розгляд справи відкладено до 05.07.2021 (арк.спр. 44-45).

Ухвалою від 05.07.2021 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.07.2021 (арк.спр. 58).

Ухвалою від 21.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.07.2021 (арк.спр. 64-65).

27.07.2021 судове засідання не відбулося з причини, зазначеної у довідці, розгляд справи перенесено на 02.09.2021 (арк.спр.69).

03.06.2021 Військово-медичним клінічним центром Центрального регіону через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог (арк.спр. 32-39).

Відповідач зазначає, що копією витягу з наказу військового комісара Сєвєродонецького міського військового комісаріату №10 від 17.10.2019, підтверджується, що позивач не проходила військову службу у ВМКЦ ЦР у період з 19.04.2016 до 18.01.2019. Крім того, як вбачається із заяви від 16.02.2021, з якою позивач звернулась до начальника Військово-медичного Центру Центрального регіону, остання зазначає, що проходила службу в 7-й окремій автомобільній санітарній роті з 19.04.2016 до 13.03.2018. А 13.03.2018 була переведена в Сєвєродонецький МВК, де проходила службу з 14.03.2018 до 18.01.2019. Таким чином, з наведеного вбачається, що ОСОБА_1 не проходила службу у ВМКЦ ЦР у період з 19.04.2016 до 18.01.2019.

Просив суд звернути увагу на те, що позивач була звільнена з військової служби наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 14 січня 2019 року №3-РС. Тобто останнім місцем служби в лавах Збройних Сил України позивача був саме Луганський обласний військовий комісаріат. Адже позивача, яка раніше проходила військову службу у 7-й окремій автомобільній санітарній роті, що знаходиться на фінансовому забезпеченні ВМКЦ ЦР, було не звільнено, а переведено в межах Збройних Сил України.

Зазначив, що саме наказом військового комісара Сєвєродонецького МВК (по стройовій частині) №10 від 17.01.2019 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Сєвєродонецького МВК Луганської області. Тобто, звільнено з лав Збройних Сил України. І, саме при звільнені, з позивачем провели (повинні були провести) остаточний розрахунок за невикористані відпустки. Отже, переведення позивача з 7-ї окремої автомобільної санітарної роти до нового місця служби відбулося законно - у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Наказ про вибуття до нового місця служби позивачем не оскаржувався.

Таким чином перший відповідач вважає, що повний розрахунок з позивачем мав бути здійснений не ВМКЦ ЦР (при переведені), а за останнім місцем служби позивача при звільнені. Отже, будь-якої вини чи протиправних дій з боку ВМКЦ ЦР стосовно позивача допущено не було.

Від другого відповідача - Луганського ОТЦ та СП 02.07.2021 надійшов відзив на позов, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог (арк. спр. 50-51).

Зазначив, що відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» право на соціальну додаткову відпустку та у разі її невикористання - грошову компенсацію, має, зокрема, одинока мати. Пунктом 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Представник відповідача вважає, що основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька.

Розлучена жінка, яка дійсно виховує сама дитину (без батька), для отримання додаткової соціальної відпустки має надати роботодавцю докази, що підтверджують її статус, зокрема: копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини. Відповідні докази мають надаватися роботодавцю щороку, що і буде надавати одинокій матері права на отримання такої відпустки, при звільненні - право на отримання грошової компенсації за її невикористання.

Однак позивачкою не надано жодного документу на підтвердження того, що вона самостійно виховує дитину без участі батька, тобто є одинокою матір`ю.

Відповідач зазначає, що позивач з 2016 року до моменту звільнення та при звільненні не зверталась до відповідача із рапортом про надання додаткової соціальної відпустки, а також не надавала документів, які б підтверджували статус одинокої матері у спірний період. Відповідно за позивачем не виникло права на такий вид відпустки, відповідно й на її грошову компенсацію.

Оскільки у позивача відсутня підстава для нарахування та виплати їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю за необґрунтованістю.

13.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (арк.спр.62).

Суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження за відсутності учасників справи відповідно до статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79,90 КАС України, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини, що склалися між сторонами.

Згідно з копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків, встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк. спр. 4-6).

Відповідно до довідки Сєвєродонецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 01.07.2021 № 1197, ОСОБА_1 дійсно проходила військову службу з 30.03.2016 по 15.04.2016 курсантом навчальної роти 507 окремого навчального ремонтно відновлювального батальйону 169 навчального гвардійського центру КСВ ЗСУ; з 15.04.2016 по 13.03.2018 на посаді - швець взводу матеріального забезпечення 7 окремої автомобільної санітарної роти 59 військового мобільного госпіталю; з 13.03.2018 по 18.01.2019 старшим кухарем відділення забезпечення Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області (арк.спр. 56).

З копії витягу із наказау військового комісара Сєвєродонецького міського військового комісаріату (по стройовій частині) від 17.01.2019 № 10 вбачається, що солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого кухаря відділення забезпечення Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід», звільнену наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 14 січня 2019 року № 3-РС у запас за підпунктом «г» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), військовослужбовці - жінки, які мають (дитину) дітей віком до 18 років», вважати такою, що 18 січня 2019 року справи та посаду здала, виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18.01.2019, а з котлового забезпечення - з 19.01.2019. При звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері не нараховувалась та не виплачувалась (арк. спр. 7).

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 21.05.2001 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько дитини - ОСОБА_3 (арк. спр. 9).

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 10.09.2015 № 00015785584 підтверджується, що відомості про батька у свідоцтві про народження дитини від 21.05.2001 серії НОМЕР_2 , записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України - за вказівкою матері (арк.спр.10).

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 15.01.2009 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько дитини - ОСОБА_5 (арк. спр. 11).

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 10.09.2015 № 00015785455 підтверджується, що відомості про батька у свідоцтві про народження дитини від 15.01.2009 серії НОМЕР_4 , записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України - за вказівкою матері (арк.спр.10).

Позивач звернулася до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону із заявою від 16 лютого 2021 року, в якій просила виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2016-2017 роки (арк. спр. 14).

Листом від 25.02.2021 Військово-медичним клінічним центром Центрального регіону, посилаючись на абзац третій пункту 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (зі змінами) повідомлено позивача, що військовослужбовцям під час дії особливого періоду додаткова відпустка як матері, яка має двох і більше дітей віком до 15 років не надається (арк.спр.8).

З довідки від 24.02.2021 № 35, виданої 7 окремою автомобільною санітарною ротою на ім`я позивача, вбачається, що з 19.04.2016 по 13.03.2018 додаткова соціальна відпустка як жінці, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, не надавалась, відповідно до пункту 19 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2012-ХІІ (зі змінами). Грошова компенсація за зазначений період не виплачувалась (арк.спр.13).

Сєвєродонецьким міським військовим комісаріатом, довідкою від 01.07.2021 № 1196 повідомлено суд, що за час проходження військової служби з 30.03.2016 по 17.01.2019 ОСОБА_1 не було використано додаткової відпустки як учасника бойових дій терміном 42 (сорок дві) календарних доби з року отримання статусу учасника бойових дій. Рапорт позивачем під час проходження військової служби за контрактом та заяви після її звільнення про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки до Сєвєродонецького міського військового комісаріату не надходили (арк.спр.57).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

До спірних правовідносин необхідно застосовувати Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Відповідно до статті 19 Закону № 504/96-ВР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин - з 30.03.2016 по 19.01.2019) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. (стаття 73 КЗпП України).

Згідно з вимогами абзацу 1 частини 1 статті 135 КАС України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Позивачем разом з позовною заявою на підтвердження її статусу одинокої матері надано копії свідоцтва про народження дітей та витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Отже, позивач надала суду належні докази на підтвердження свого права на отримання додаткової відпустки як одинокій матері, в тому числі і в спірний період за 2016-2019 роки, а також право на додаткову відпістку жінці, яка має двох дітей віком до 15 років - в 2016 році (оскільки 21.05.2016 її старшій дитині виповнилося 15 років, то в період з 2017 року позивач вже не має права на отримання додаткової відпустки з такої підстави).

Відповідачі як суб`єти владних повноважень не довели тих обставин, що такі відпустки надавалися позивачу у спірний період, а також не підтвердили той факт, що позивач отримала грошову компенсацію за невикористані відпустки при звільненні.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».

Абзацами перши - третім пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

З вищевикладеного слідує, що при звільненні з військової служби, у разі невикористання такої відпустки, особа має право на отримання її компенсації, в тому числі за минулі роки.

В свою чергу, другий відповідач заперечує свою обізнаність про статус ОСОБА_1 як одинокої матері та, як наслідок, свій обов`язок компенсувати позивачу такий вид соціальної відпустки.

При цьому, як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 14 січня 2019 року № 3-РС у запас за підпунктом «г» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), військовослужбовці - жінки, які мають (дитину) дітей віком до 18 років», вважати такою, що 18 січня 2019 року справи та посаду здала.

Отже, на час прийняття наказу від 14 січня 2019 року № 3-РС про виключення позивача зі списків особового складу, Луганський обласний військовий комісаріат, правонаступником якого є Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, як уповноважений орган, не вирішив питання про наявність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як одинокій матері за 2016-2019 роки та як матері, що виховує двох дітей віком до 15 років, за 2016 рік, чим допустив протиправну бездіяльність.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, тому з метою ефективного захисту прав позивача суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.245 КАС України.

Оскільки позивач просила захистити її право на отримання додаткових відпусток за період 2016-2019 років, зазначивши обидві підстави для їх надання у спірний період, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1, 4 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (місце знаходження: 21018, м. Вінниця, вул. Князів Коріатовичів, буд. 185; ЄДРПОУ 07816153), Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місце знаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 38; ЄДРПОУ 07668758) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не вирішення питання про наявність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як одинокій матері за 2016-2019 роки та як матері, що виховує двох дітей віком до 15 років, за 2016 рік, виходячи з розміру її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 18.01.2019.

Зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вирішити питання щодо наявності підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як одинокій матері за 2016-2019 роки та як матері, що виховує двох дітей віком до 15 років, за 2016 рік, виходячи з розміру її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 18.01.2019, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 13 вересня 2021 року.

Суддя В.С. Шембелян