Рішення № 99789383, 02.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 серпня 2021 р. Справа № 120/7619/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кобильняк А.О.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Вітвіцького О.Ю.,

представника відповідача 1: Книжник К.В.,

представника відповідача 2: Олійник Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Могилів-Подільського районного територіальнго центру комплектування та соціальної підтримки, Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки

про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач-2) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.11.2020 №52 (по особовому складу державних службовців) його звільнено зі служби у зв`язку з скороченням штату державних службовців та реорганізацією на підставі п. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу та виплачено передбачені виплати при звільненні.

Позивач зазначає, що вважає наказ про його звільнення протиправним, необґрунтованим, таким, що порушує конституційні права позивача, прийнятим з порушенням чинного законодавства, оскільки, на дату звільнення ОСОБА_1 реорганізації ІНФОРМАЦІЯ_4 не відбулось, а посада, яку він обіймав, не скорочена та не внесено змін в структуру та штатний розпис Ямпільського РВК.

Ухвалою суду від 15.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.01.2021 від представника відповідача-1 надійшов відзив на адміністративний позов. Зокрема, у відзиві зазначено, що відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 02.09.2020 № Д-321/7/дск Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році та з метою удосконалення організаційно-штатних структур військових частин оперативного командування на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов Витяг із Директиви командувача військ Оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03.09.2020 № 8дск ( даний документ знаходиться в таємній частині ІНФОРМАЦІЯ_6 ).

Згідно зазначеного Витягу із Директиви Військовим комісарам обласних військових комісаріатів, Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки було поставлено завдання:

протягом 3 діб з отримання директиви видати відповідний наказ щодо проведення організаційного заходу у військових комісаріатах, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки;

з отриманням штатів, переліків змін до штатів на протязі 1 доби з дня отримання, видати накази щодо введення в дію штатів, переліку змін до штатів;

видати накази про призначення (перепризначення) особового складу відповідно до номенклатури призначення.

Крім того, згідно додатку 2 до Витягу із Директиви командувача військ Оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 02.09.2020 № 8дск вносилися зміни до директиви командувача військ оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 06.03.2020 № 4дск Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 в 2020 році.

Згідно зазначеного додатку одним із заходів ставилося здійснити переформування до 31.10.2020 року Ямпільського районного військового комісаріату м. Ямпіль Вінницької області, що утримується за штатом № 43/040- 04, чисельністю 19 військовослужбовців та 8 працівників у Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки та утримувати за штатом № 43/062 - 51(01), чисельністю 15 військовослужбовців та 7 працівників (зі зміною штатної чисельності працівників - 6), дислокувати на попередніх фондах, підпорядкувати військовому комісару Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно витягу із штату № 43/062 у Ямпільському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (3 розряд) утворився новий основний підрозділ - відділення призову, що частково є правонаступником попереднього відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки функції відділення комплектування Ямпільського районного військового комісаріату розподіленні між двома основними підрозділами Ямпільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а саме відділення призову та відділення рекрутингу та комплектування.

Таким чином у відділенні призову за штатом розміщені чотири нових посади: начальник відділення, старший офіцер, офіцер та головний спеціаліст.

Надалі відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.11.2020 № 202 (що додається) на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 02.09.2020 № Д-321/7/дск та Директиви командувача військ Оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03.09.2020 № 8дск було введено в дію з 12 листопада 2020 року штати Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Вінницької області № 43/057, № 43/059, № 43/061, № 43/062.

Наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.11.2020 № 202 був доведений до ІНФОРМАЦІЯ_3 10.11.2020 року телеграмою № 9/5/3565 від 10.11.2020.

Крім того, телеграмою ІНФОРМАЦІЯ_7 № 9/5/3565 від 10.11.2020 Ямпілському РВК поставлено завдання: 11.11.2020 звільнити державних службовців; 12.11.2020 ввести в дію штати та розпочати роботу районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.08.2020 року № 103 позивача було попереджено 27.08.2020 року про проведення організаційних заходів та про скорочення посади на якій він перебуває.

Відповідно до ст. 87 Закону України Про державну службу підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої ст. 87 Закону України Про державну службу у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може, а не зобов`язаний пропонувати державному службовцю будь яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Відповідно до наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13.11.2020 року № 146 було оголошено добір на заміщення вакантних посад державної служби, на період карантину, у Ямпільському РТЦК та СП з внесенням даної інформації на сайт Національного агентства України з питань державної служби, тобто дана інформація мала публічний статус, та всі бажаючі мали можливість прийняти в доборі участь (витяг з наказу додається). Однак ОСОБА_1 на дану інформацію не відреагував та участь у доборі не приймав.

Таким чином, на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.11.2020 № 202 та штату № 43/062, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.11.2020 № 52 позивача звільнено зі служби з 11.11.2020 року, у зв`язку із скороченням штату державних службовців внаслідок переформування ІНФОРМАЦІЯ_3 у Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 11.11.2020 року №52 ОСОБА_1 виплачено вихідну допомогу, в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, відповідно до чинного законодавства України.

Відтак, на думку представника відповідача-1, дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , правонаступником якого є Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, у вигляді видання наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.11.2020 № 52 є результатом виконання вимог та наказів вищестоящого керівництва, в підпорядкуванні якого перебуває останній, щодо здійснення реформування військових комісаріатів у районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Також, представник відповідача заперечує проти стягнення з відповідачів моральної шкоди.

Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.

15.01.2021 представник Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подав відзив на адміністративний позов, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, наводячи доводи, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву Ямпільського районного військового комісаріату.

Також 15.01.2021 представником відповідача-2 подано до суду клопотання про заміну первісного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_9 на правонаступника Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

01.03.2021 представником відповідача-2 подано до суду додаткові докази.

Усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 23.03.2021, у зв`язку з витребуванням додаткових доказів оголошено перерву у судовому засіданні.

01.04.2021 відповідачем-2 подано витребуванні судом додаткові докази.

Також, 01.04.2021 представником відповідача-2 подано до суду відзив на позовну заяву, аналогічний за змістом з відзивом, який подано 15.01.2021 представником Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Ухвалою суду від 01.04.2021 витребувано додаткові докази, у зв`язку з чим оголошено перерву у підготовчому засіданні ( т. 1 а.с. 135 137 ).

17.05.2021 відповідачем-1 подано до суду витребуванні ухвалою суду докази.

05.07.2021 позивачем подано до суду клопотання про заміну відповідача-1 правонаступником.

Усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання від 05.07.2021 клопотання про заміну відповідача-1 правонаступником задоволено, замінено Ямпільський районний військовий комісаріат Вінницької області на правонаступника Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Ухвалою суду від 05.07.2021 витребувано у відповідача-2 додаткові докази та вирішено закрити підготовче провадження в справі та призначено справу до розгляду по суті.

06.07.2021 року Міністерством оборони подано до суду витребувані докази ( т. 1 а.с.226 228 ).

21.07.2021 від відповідача-2 на адресу суду надійшло клопотання про заміну ІНФОРМАЦІЯ_2 на правонаступника Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Також 21.07.2021 надійшло клопотання про заміну відповідача-1 Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки на правонаступника Могилів-Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 21.07.2021 замінено відповідача-1 - Ямпільський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки на правонаступника Могилів-Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки та замінено відповідача-2 ІНФОРМАЦІЯ_9 на правонаступника Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

28.07.2021 представниками відповідачів подано до суду додаткові докази.

У судових засіданнях 28.07.2021 року та 02.08.2021 позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на доводи викладені у позовній заяві.

В свою чергу, представники відповідачів 1 та 2 просили у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на мотиви, наведені у відзивах на позовну заяву.

З`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, заслухавши усні пояснення позивача його представника та представників відповідачів 1 та 2, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам, судом встановлено наступні фактичні обставини.

ОСОБА_1 з 10.04.2017 по 11.11.2020 року працював на посаді головного спеціаліста відділення комплектування Ямпільського районного військового комісаріату.

27.05.2020 року позивачу присвоєно 7 ранг державного службовця.

27.08.2020 ОСОБА_1 попередженням №6 від 27.08.2020 року повідомлено про те, що у зв`язку з проведенням організаційних заходів посада, яку він обіймає, підлягає скороченню. Зазначено, що при наявності вакантних посад йому буде запропонована інша посада, а у разі відмови, в термін до 31.10.2020 року він буде звільнений за пунктом 1 частини 1 ст. 87 Закону України « Про державну службу».

Відповідне попередження позивача здійснено на виконання наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 №103 від 27.08.2020 Про попередження особового складу про звільнення у зв`язку із скороченням посад.

Як слідує із змісту даного наказу, останній прийнятий відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 №Д-322/1/11дск, директиви командувача військ оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 06.03.2020 №4дск, згідно із якими, Ямпільський РВК до 31.10.2020 переформовують у Япільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

В подальшому наказом військового комісара Ямпільського РВК №52 від 11.11.2020 припинено державну службу головного спеціаліста відділення комплектування Ямпільського РВК Кінзерського з 11.11.2020, у зв`язку з скороченням штату державних службовців та реорганізацією (п. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу).

Разом із тим, не погоджуючись із своїм звільненням, вважаючи, що на дату звільнення посада, яку позивач обіймав в Ямпільському РВК, не була фактично скорочена, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується наступним правовим регулюванням.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу".

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону України Про державну службу, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частини 3 та 4 статті 87 Закону України Про державну службу визначають процедуру, якої слід дотримуватися суб`єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.

Так, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1. ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставіпункту 1частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У разі звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Як вже зазначалося судом, на трудові відносини із державним службовцем поширюється законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Законом України Про державну службу.

Так однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В силу вимог п. 1 ст. 40 Кодексу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Суд зазначає, що в надаючи оцінку спірним правовідносинам доцільним, на переконання суду, є застосування позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 19 постанови від 06.11.92 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

Так, постановою визначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Зі змісту частини другої статті 40 КЗпП України випливає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В даному ж випадку, як було встановлено судом та зазначено вище, відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України від 02.09.2020 №9-321/7дск, директиви командувача військ оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03.09.2020 №8дск, наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.11.2020 №202 та розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10.11.2020 №9/5/3565, Ямпільський районний військовий комісаріат Вінницької області переформовано в Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області та з 12.11.2020 введено в дію штат №43/062-51 (по державних службовцях).

Відповідно до витягу із штатно-посадового обліку особового складу Ямпільського районного територіально центру комплектування та соціальної підтримки Вінницької області №43/062-51 (по державних службовцях) станом на 12.11.2020 штатна чисельність працівників становить 7 (що на одну одиницю менше відповідно до попереднього штату).

Із наведеного слідує, що в даному випадку в Ямпільському РВК відбулись зміни в організації роботи, а саме Ямпільський РВК переформовано в Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області та з 12.11.2020 введено в дію штат №43/062-51 (по державних службовцях), що призвело до скорочення штату на одну одиницю ( т. 1 а.с. 77, 242 ).

Згідно попередження про наступне звільнення, яке підписане позивачем 27.08.2020 року, позивача повідомлено про його наступне вивільнення на підставі частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу. Також зазначено, що при наявності вакантних посад йому буде запропонована інша посада.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем позивачу була запропоновано інша посада в установі.

При цьому суд наголошує, що відповідачем не надано доказів що на момент звільнення позивача у відповідача була відсутня вакантна посада, що відповідає кваліфікації державного службовця ( позивача ), рівнозначна тій або нижча тої, яку позивач обіймав.

Навпаки, порівняльний аналіз штату №43/040-04 ( діючий до звільнення позивача ) та штату № 43/062-51 ( нововведений штат ) свідчать про наявність відповідної посади головного спеціаліста ( т. 1 а.с. 117, 116 та т. 2 а.с. 83 ).

Крім того, судом встановлено, що наказом військового комісара Ямпільського ТЦК та СП №146 від 13.11.2020 (по адміністративно господарській діяльності) оголошено добір на зайняття вакантних посад, зокрема, головного спеціаліста відділення призову на період проходження основним працівником військової служби ( т. 1 а.с. 60 ).

Як пояснила представниця відповідача-1 у судовому засіданні, внаслідок організаційних заходів відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якому обіймав посаду позивач, було розділено на два відділення: призову та рекрутингу і комплектування, і згідно з новим штатом №43/062-51 у відділенні призову передбачена 1 посада головного спеціаліста, яка була не зайнята.

Суд з посиланням на частини першу та третю статті 87 Закону України "Про державну службу" зазначає, що суб`єктом призначення позивача є відповідач 1, який при прийняті рішення про звільнення зобов`язаний забезпечити дотримання норм чинного законодавства.

Вищезазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 826/12583/16.

Суд ще раз наголошує, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівнозначної посади, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідачем 1 при прийняті рішення про звільнення позивача не дотримано вимог щодо обгрунтованості такого рішення, зокрема, суду не надано доказів, що приймаючи таке рішення враховувалась можливість залишення на посаді більш кваліфікованого працівника, при цьому суд зауважує таке.

Відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.08.2020 року № 103 наказано:

попередити державних службовців, службовців та працівників ( у тому числі за штатним розписом ) та військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 про призначення на інші посади або звільнення, у звязку з можливим скороченням посад;

начальникам відділень та служб Ямпільського районного військового комісаріату до 30.09.2020 року прийняти рішення та надати мені пропозиції щодо залишення на посадах найбільш підготовленого особового складу, який сумлінно виконує посадові обов`язки ( т. 1 а.с. 58 ).

Суд зауважує, що відповідачем 1 не надано відповідних пропозиції щодо залишення на посадах найбільш підготовленого особового складу, якими відповідач керувався, зокрема, при прийнятті оскаржуваного рішення про звільнення позивача.

Так, на запитання суду представник відповідача 1 пояснила, що таких письмових пропозицій не може надати суду, оскільки вони не подавались, а керівництво в усних консультаціях вирішило, що позивач не володіє достатніми компетенціями щодо користування комп`ютерними програмами.

При цьому, в ході судового розгляду справи позивач зазначав, що посада головного спеціаліста у відділенні призову є рівнозначною тій, що займав позивач у відділенні комплектування, і вона жодним чином не збільшує обсяг повноважень ( роботи ), а навпаки, фактично зменшує, оскільки робота, яка виконувалась працівниками відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_3 була розподілена між працівниками двох відділень: призову та рекрутингу і комплектування.

Зазначені твердження відповідачами не спростовано.

Відтак, позивач наголошував, що відповідачем було порушено вимоги Закону України «Про державну службу» в частині рівного доступу до державної служби, оскільки всі інші працівники були переведені на інші посади, а звільнено було лише позивача, при цьому в зв`язку з чим відповідачем було прийнято саме таке рішення є незрозумілим, внаслідок чого вбачається нерівність між працівниками Ямпільського районного військового комісаріату в доступі до державної служби.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", оскільки з наявних доказів вбачається, що фактично скорочення посади, яку займав позивач, не відбулось, а було скорочено лише чисельність працівників на 1 одиницю, а відповідачем не було в повній мірі дотримано процедури звільнення позивача із займаної посади, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та необхідність його скасування.

Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом встановлено, що у зв`язку з проведенням організаційних заходів, відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 02.09.2020 №Д-321/7/дск Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2020 році, директиви командувача військ Оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03.09.2020 №8дск, директиви командувача військ оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 06.03.2020 №4дск Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 в 2020 році, наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.11.2020 № 2020 Вінницький обласний військовий комісаріат переформовано у Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, а Ямпільський районний військовий комісаріат переформовано у Ямпільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

В подальшому відповідно до наказу військового комісара Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 09.07.2021 №123 Могилів-Подільський об`єднаний міський, Мурованокуриловецький районний, Ямпільський районний та Чернівецький районний територіальні центри комплектування та соціальної підтримки з 14.07.2021 року переформовано у Могилів-Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області, штат 43/077-52(02).

На підставі вищезазначеного наказу, начальником Могилів-Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки видано наказ (по особовому складу державних службовців) від 14.07.2021 № 28, згідно з яким Могилів-Подільський об`єднанийміський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Мурованокуриловецький районний, Ямпільський районний та Чернівецький районний територіальні центри комплектування та соціальної підтримки з 14.07.2021 року переформовано у Могилів-Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області, штат 43/077-52(02).

Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 11.11.2020 року № 52 в частині припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 та його скасування судом, а також приймаючи до уваги переформування Ямпільського районного військового комісаріату в Могилів-Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, суд дійшов висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 з 12.11.2020 року у Могилів-Подільському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді головного спеціаліста відділення комплектування або рівнозначній тій, яку він займав до звільнення.

Обираючи саме такий спосіб захисту порушеного права, суд зважає на те, що за умови неможливості поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено і якої (формально) вже немає, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, що аналогічна тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення.

Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16, від 28 лютого 2018 року у справі №817/280/16.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік (частина 2 статті 235 Кодексу законів про працю України).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Кількість днів вимушеного прогулу позивача станом на день прийняття цього рішення становить 179 робочих днів (з 12.11.2020 по 02.08.2021), середній заробіток за 1 робочий день згідно наданої відповідачем довідки складає 585 грн. 59 коп., у зв`язку з чим сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 104820,61 грн. (585, 29 грн. х 179 дн.).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

В силу положень пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць із відповідним відрахуванням загальнообов`язкових платежів слід допустити до негайного виконання.

Що ж до вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд зазначає наступне.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди позивач зазначає, що внаслідок прийняття неправомірного рішення про його звільнення було завдано шкоди його честі, гідності та діловій репутації, що призвело до моральних переживань та страждань психологічного характеру, призвели до порушення звичайного ритму життя.

Так, в ході судового розгляду справи позивач пояснив, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, він був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду, і таке рішення відповідача викликало у нього переживання та стрес.

Разом з тим, позивачем не надано належних доказів завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали внаслідок протиправних дій відповідача, не зазначено якими доказами це підтверджується, а також не обґрунтовано розмір заявленої моральної шкоди.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем в обґрунтування заявлених вимог, суд доходить висновку, що з вищенаведених мотивів і підстав, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Вітвіцьким О.Ю. (далі - Адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги № 114 від 01.12.2020 (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1 цього Договору, Адвокат надає Клієнту правову допомоги у справі щодо скасування наказу військового комісара №52 від 11.11.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби та поновлення на роботі.

Вартість юридичних послуг становить 5000 грн. (п. 4 Договору).

До договору складено розрахунок №114 наданих послуг та виконаної роботи від 02.12.2020 року ( а.с. 30 31 ).

Відповідні кошти було сплачено позивачем 02.12.2020 року, що підтверджується квитанцією №114 ( т. 1 а.с. 32 ).

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Крім того, щодо належності доказів, які б підтверджували фактичне здійснення витрат для надання правничої допомоги, слід зазначити, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (ст.ст.134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів ( фізичних та юридичних осіб), а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.

Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи представниками відповідачів було заявлено клопотання про зменшення розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу, проте не наведено обгрунтованих доводів щодо неспівмірності таких витрат.

Суд, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаної роботи, значення даної справи для позивача, дійшов висновку, що в даній справі витрати позивача на правову допомогу в сумі 5000 грн. є реальними та необхідними, оскільки позивач не є особою, яка володіє знаннями в галузі права, а дана справа не є типовою справою та має для позивача важливе значення.

З огляду на викладене, а також зважаючи на приписи ч. 1 ст. 139 КАС України, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 з Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн., як з юридичної особи, яка має самостійний баланс та реєстраційні рахунки в органах Казначейства, є розпорядником коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по особовому складу державних службовців) від 11.11.2020 року №52, в частині припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 зі служби 11 листопада 2020 року, у зв`язку з скороченням штату державних службовців та реорганізацією, на підставі пункту 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Поновити ОСОБА_1 з 12.11.2020 року у Могилів-Подільському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді головного спеціаліста відділення комплектування або рівнозначній тій, яку він займав до звільнення.

Стягнути з Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.11.2020 по 02.08.2021 включно в сумі 104820,61 гривень (сто чотири тисячі вісімсот двадцять гривень 61 копійка ), з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 12.11.2020 року у Могилів-Подільському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді головного спеціаліста відділення комплектування або рівнозначній тій, яку він займав до звільнення, а також в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач 1: Могилів-Подільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Свободи, 73, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500, код ЄДРПОУ 09683874);

Відповідач 2: Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Д. Галицького, 31, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 08362793).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна