Рішення № 99786900, 22.09.2021, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/2645/21

Номер провадження 2/213/1820/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Нестеренка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - адвокат Єгоров С.О. звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою та просить стягнути з відповідача АТ «Київметробуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 10427,64 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 79471,44 грн. та моральну шкоду у розмірі 90000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 з 21 січня 2020 року по 02 березня 2021 року працювала в АТ «Київметробуд». Оскільки відповідачем систематично порушувались строки виплати заробітної плати, вона звільнилася з підприємства на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін. В день звільнення позивачу було видано трудову книжку, але не проведено розрахунок, не виплачено заборгованість по заробітній платі за грудень 2020 року та січень-лютий 2021 року. Вирішити питання щодо погашення відповідачем перед нею заборгованості по заробітній платі позивач не змогла, та звернулася до адвоката за наданням правничої допомоги. Вже після направлення адвокатом до підприємства адвокатського запиту, а саме 14 червня 2021 року відповідач сплатив позивачу заборгованість по заробітній платі за грудень 2020 року та січень-лютий 2021 року у розмірі 31960,09 грн. (4840,46 грн. + 10241,97 грн. + 16877,66 грн.) Однак, станом на час звернення з позовом до суду суми, які підлягали позивачу при звільненні, зокрема заборгованість по заробітній платі за березень 2021 року та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, всього на суму 10427,64 грн. підприємством так і не були виплачені. Тому, просить стягнути вказану заборгованість по невиплаченій заробітній платі з відповідача.

Крім того, оскільки її середньоденна заробітна плата перед звільненням становила 863,82 грн., вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення за період з 03.03.2021 по 16.07.2021, тобто за 92 робочих дні, який становить 79471,44 грн., яку позивач розрахував, виходячи із середньоденної заробітної плати (сума отриманої заробітної плати за 2 останні місяці / на число фактично відпрацьованих днів у цих місяцях) Х на число робочих днів у розрахунковому періоді (14993,50 грн. + 18695,48 грн. / (19+20) = 863,82 грн./день. Тому просить стягнути з відповідача саме цю суму.

Також, посилаючись на те, що позивач є єдиною дитиною у сім`ї, її батько тяжко хворіє на онкозахворювання, крім того переніс у грудні 2020 року захворювання коронавірусною хворобою, і вона змушена надавати батькам матеріальну допомогу, про що неодноразово повідомляла безпосереднього керівника, прохаючи не допускати затримку у виплаті заробітної плати, зазначає, що позивач понесла моральні страждання, які виразилися в переживаннях, пов`язаних з необхідністю пошуку коштів на життя, допомогу в лікуванні батька, пошуку адвоката для захисту своїх прав, та призвели до зміни способу життя позивача, докладання додаткових зусиль для утримання себе та батьків, принизило позивача, а отже - завдало їй моральної шкоди, яку позивач оцінила у 90000 грн., та просить їх стягнути з відповідача.

Ухвалою від 30.07.2021 було відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Після отримання копії позовної заяви Відповідач в установлений нормами ЦПК України строк подав відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги Позивача про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі, середнього заробітку за затримку при розрахунку та моральної шкоди є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

При цьому, заперечуючи розмір заборгованості по невиплаченій заробітній платі, посилається на те, що 01 та 02 березня 2021 року Позивач перебувала у відпустці без збереження на підставі Наказу № 58 від 01.03.2021, і тому у березні 2021 року Позивачеві не було нараховано заробітної плати згідно окладу, а лише належна при звільненні компенсація відпустки за 12 календарних днів у розмірі 10 427,64 грн., з них до виплати після відрахування податків і зборів у загальному розмірі 2 033,39 грн. належить 8 394,25 грн., а не всі 10 427,64 грн., як просить позивач. Зазначив, що Відповідач робить все можливе для виплати Позивачеві вищевказаної суми.

Також Відповідач заперечує про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки при розрахунку, посилаючись на скрутне матеріальне становище підприємства. Зазначає, що виплата заробітної плати Позивачу не була здійснена при звільненні не з своєї волі, а у зв`язку із існуванням об`єктивних обставин, а саме протиправних дій правоохоронних органів, які протягом 2020-2021 років постійно блокували рахунки підприємства. Враховуючи складну ситуацію Відповідача, рахунки якого арештовані на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.09.2020 у справі 757/39567/20-к, то стягнення досить значної суми у вигляді середньомісячного заробітку за час затримки виплат Позивачу призведе до непоправних наслідків не лише для підприємства, робота якого може бути зупинена, а й для численного штату працівників Відповідача, які будуть позбавлені робочих місць та заробітних плат. Стверджує, що внаслідок скрутного матеріального становища підприємства велика частина працівників звільнилася у зв`язку із затримкою виплат заробітної плати, певна частина яких звернулася до суду за захистом своїх прав. Так, у провадженнях суддів щодо стягнення належних сум при звільнені та компенсацій за затримку з АТ «Київметробуд» перебуває близько 20 справ, у разі задоволення стягнень за час затримки призведе до незворотних наслідків для підприємства та його працівників. Просить врахувати позицію, викладену Верховним Судом під час розгляду справ відповідної категорії, згідно з якою обсяг відповідальності має бути пропорційним наслідкам правопорушення, справедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, не бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, Відповідач вважає, що Позивачем не надано до суду жодних доказів того, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди на суму 90 000,00 гри. Стверджуючи, що допомагає хворому батькові, Позивач навіть не надав ані направлення лікаря, на підставі якого має здійснюватися обстеження хворого та призначення лікаря, ані квитанцій, які підтверджують проходження обстежень та/або придбання ліків чи будь яку іншу допомогу хворому саме в період грудень 2020 - березень 2021 року. Стверджуючи, що в результаті затримки заробітної плати Позивач змушений був змінити звичний спосіб життя та наявність додаткових зусиль для утримання себе чи батьків, Позивач також не дає ніяких доказів, які підтверджують такі зміни, а також не довів наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому виходить з наступного.

Згідно з положеннями ч.1. ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1. ст.13 цього Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із трудової книжки позивача видно, що з 21.01.2020 по 02.03.2021 працювала в Акціонерному товаристві «Київметробуд» (до 08.12.2020 - Публічне акціонерне товариство «Київметробуд»), звільнилася згідно з наказом № 58 від 02.03.2021 за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України /а.с.14-20/.

Згідно з наказом № АТ «Київметробуд» № 58 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), виданому АТ «Київметробуд» 02.03.2021, ОСОБА_1 звільнена з посади старшого менеджера з постачання Відділу з організації закупівель та матеріально-технічного постачання згідно п.1 ст.38 КЗпПУ за угодою сторін на підставі її заяви, з виплатою компенсації 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 21.01.2020 року по 01.03.2021 року /а.с.13/.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Із наданої Відповідачем довідки видно, що заробітна плата за січень 2021 року у розмірі 10241,97 грн., та за лютий 2021 року у розмірі 16877,66 грн. за відрахуванням утриманих податків позивачу виплачена /а.с.76/.

Разом з тим, Відповідачем доведено, що на підставі Наказу від 01.03.2021 № 58 Позивачу ОСОБА_1 на 2 календарних дні - з 01 березня 2021 року по 02 березня 2021 року - була надана відпустка без збереження заробітної плати /а.с.75/.

Згідно з вищевказаним розрахунком, при звільненні у березні 2021 року, Позивачу нарахована компенсація відпустки у сумі 10427,64 грн., доказів виплати якої Відповідачем не надано /а.с.77/, тому суд критично ставиться до тверджень Позивача, що Відповідач крім компенсації за невикористані дні щорічної відпустки має виплатити йому заробітну плату за 2 дні березня 2021 року.

Отже, вирішуючи вимогу про розмір невиплаченої позивачу заборгованості по заробітної платі, суд не погоджується з позивачем, який зазначає, що у березні 2021 року відпрацював на підприємстві відповідача 2 дні, у зв`язку з чим відповідач начебто зобов`язаний був виплатити йому нараховану за ці дні заробітну плату та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10427,64 грн., оскільки Відповідачем доведено, що 01 та 02 березня 2021 року ОСОБА_1 знаходилася у відпустці без збереження заробітної плати, а тому суд погоджується з Відповідачем, що за березень 2021 року Позивачеві не було нараховано заробітну плату згідно окладу, а лише належну при звільненні компенсацію відпустки за 12 календарних днів у розмірі 10427,64 грн. А тому, з врахуванням того, що у червні 2021 року Відповідач виплатив Позивачу заборгованість по заробітній платі за грудень 2020 року, січень та лютий 2021 року, залишилася невиплаченою компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10427,64 грн.

Водночас, згідно з чинним податковим законодавством, при кожній виплаті заробітної плати Відповідач зобов`язаний утримувати (відраховувати) із нарахованої заробітної плати Позивача наступні податки - податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі 18 % та військовий збір (ВЗ) у розмірі 1,5 %, і згідно розрахунковим листком за березень 2021 року із нарахованих сум підлягає утриманню 2033,39 грн., а отже, до виплати Позивачеві належить сума 8 394,25 грн., у зв`язку з чим саме така сума підлягає до стягнення з Відповідача.

Розглядаючи вимогу щодо стягнення Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд керується наступним.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що, оскільки Позивачу не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП України.

При цьому суд враховує, що відповідно до рішення ЄСПЛ «Brumarescu v. Romania» від 28.11.1999, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

Механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки його виплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно з цією постановою, під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплати.

Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Як вбачається із наданого Відповідачем розрахунку при звільненні від 31.03.2021, за останні 2 місяці перед звільненням, а саме у січні 2021 року заробітна плата Позивача склала 14993,50 грн., відпрацьовано 13 днів, 102,6 годин; за лютий 2021 року - 18695,48 грн., відпрацьовано 5 днів, 40 годин, середньогодинна заробітна плата позивача становить 868,97 грн. /а.с.77/.

Керуючись наданими Відповідачем показниками, судом розрахована середньоденна заробітна плата Позивача за два останні місяці перед звільненням (січень - лютий 2021 року), яка становить 863,82 грн. (14993,50 грн. + 18695,48 грн. / 19,5 (половина від кількості робочих днів за останні два місяці перед звільненням згідно з п.8 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 100, а саме 19 днів - у січні + 20 днів - у лютому 2021 року). Такий показник середньоденної заробітної плати у розмірі 863,82 грн./день.) було використано й позивачем при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Саме цей показник - 863,82 грн. слід враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. А тому за весь період затримки, який становить 92 робочих дні - з 03.03.2021 (наступний день після звільнення) по 16.07.2021 (дата здійснення розрахунку позивачем), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 79471,44 грн. (863,82 грн. х 92 дні).

Водночас, суд враховує судову практику, що склалася при розгляді судами України справ відповідної категорії, та з огляду на надані Відповідачем докази вважає, що затримка у виплаті нарахованої Позивачу заробітної плати відбувається переважно у зв`язку із існуванням об`єктивних обставин, зокрема скрутним матеріальним становищем підприємства, арештом коштів на рахунках підприємства.

При цьому, керуючись висновком ВСУ, який був закріплений в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 23.12.2015; від 13.03.2017 у справі № 205/4041/14-ц; Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду ВСУ від 08.08.2018 у справі № 202/1799/16-ц, і оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, встановлена судом, є в 9 разів більшою, ніж сума невиплаченого позивачу заробітку, приходить до висновку про часткове задоволення вимог Позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за можливе вважає за можливе зменшити розмір відшкодувань, визначений статтю 117 КЗпП України, до двох розмірів невиплаченої заробітної плати - 16788,50 грн. (8394,25 грн. х 2).

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноваженим ним органом відшкодовує моральну шкоду працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено , що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Свої моральні страждання, пов`язані з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заробітної плати, позивач оцінює у розмірі 90000,00 гривень.

Суд погоджується з позивачем, що присутня вина відповідача в порушенні її звичайного життєвого ритму, способу життя, оскільки через несвоєчасну виплату зароблених коштів, позивач змушена була звільнитися та шукати нову роботу з гідною, своєчасною заробітною платою. За таких обставин суд вважає, що необхідно стягнути з відповідача кошти на користь позивача в рахунок компенсації понесених моральних страждань.

До заперечень Відповідача щодо відсутності підстав відшкодування Позивачу моральної шкоди суд ставиться критично, оскільки суд вважає, що несвоєчасна виплата позивачу заробітної плати впливає на її відчуття гідності, що безумовно спричинило їй моральну шкоду.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Так, рішенням від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Разом з тим, суд не приймає в якості доказу заподіяння позивачу моральної шкоди надану ним виписку з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 , згідно з якої хворому рекомендовано медичне лікування. Незважаючи на обов`язок дітей допомагати батькам, суд вважає, що немає доказів, що позивач є донькою цієї особи, та крім того, згідно з цією ж випискою, стан здоров`я хворого на момент виписки із лікарні - задовільний, за професією - працездатний /а.с.21-21/.

Оскільки інших доказів заподіяння моральної шкоди позивачем суду не надано, суд вважає, що розмір моральної шкоди у 90 000 грн. є значно завищеним.

Однак, під час розгляду даної справи встановлено порушення відповідачем трудового законодавства, а саме: непроведення фактичного розрахунку з позивачем у встановлені законодавством строки, наявність заборгованості по заробітній платі за березень 2021 року у розмірі 8394,25 грн. Водночас встановлено, що позивач пропрацювала на підприємстві відповідача нетривалий час, звільнилася 02.03.2021 року, а тому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», і вважає, що сума 90000,00 грн. належним чином не вмотивована, не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачу моральної шкоди, а тому, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, суд вважає, що буде справедливим пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 гривень.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, яка відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має бути врахована судом, що розглядає справу.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що доказів понесення позивачем інших витрат, крім сплати судового збору, суду не надано.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже, враховуючи, що Позивачем за вимогу про стягнення заробітної плати судовий збір не сплачувався, він підлягає стягненню з Відповідача в дохід держави в розмірі 908,00 грн., оскільки такий розмір судового збору був мінімальним у справах майнового характеру на час звернення позивача до суду. Також підлягає частковому стягненню з відповідача на користь позивача - 189,66 грн. судового збору, сплаченого ним за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на положення п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд вважає за необхідне рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 8394,25 грн. допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст.97, 116, 117 КЗпП України, ст.2 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.81, 141, 228-229, 265, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник - адвокат Єгоров Святослав Олександрович, до Акціонерного товариства «Київметробуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд», код ЄДРПОУ 01387432, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 8394 (вісім тисяч триста дев`яносто чотири) гривні 25 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 березня 2021 року по 16 липня 2021 року у сумі 16 788 (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 50 копійок; та на відшкодування моральної шкоди 2 000 (дві тисячі) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд», код ЄДРПОУ 01387432, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на повернення сплаченого судового збору 189,66 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Київметробуд», код ЄДРПОУ 01387432, на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 гривень.

Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 8394 грн. 25 коп. допустити до негайного виконання в межах платежів за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано, або якщо апеляційну скаргу подано, то після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Інформація щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат Єгоров Святослав Олександрович - 04207, м. Київ, проспект Оболонський, 35 офіс 41/2;

Відповідач: Акціонерне Товариство «Київметробуд» - 03065, м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25.

Повне рішення складено 22.09.2021.

Суддя О.М. Нестеренко