Рішення № 99782594, 21.09.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2021м. ДніпроСправа № 904/6932/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (м.Дніпро)

до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Виконавчого комітету Личківської сільської ради (с. Личкове, Магдалинівський район, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за типовим договором розподілу природного газу № 42СВ490-35614-19 від 28.12.2019 у загальному розмірі 66 115 грн. 80 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Виконавчого комітету Личківської сільської ради (далі - відповідач) заборгованість за типовим договором розподілу природного газу № 42СВ490-35614-19 від 28.12.2019 у загальному розмірі 66 115 грн. 80 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 58 333 грн. 61 коп. - основний борг;

- 3 950 грн. 70 коп. - пеня;

- 920 грн. 55 коп. - інфляційні втрати;

- 2 910 грн. 94 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за типовим договором розподілу природного газу № 42СВ490-35614-19 від 28.12.2019 в частині повної та своєчасної оплати вартості встановленого за підсумками грудня 2020 року перевищення фактичного обсягу використання потужності над обсягом замовленої річної потужності, про що було складено акт № ДГП 80023203 від 31.12.2020, який підписаний з боку відповідача без будь-яких зауважень, що призвело до нарахування вартості перевищення на суму 58 333 грн. 61 коп., яка у добровільному порядку відповідачем сплачена не була. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.01.2021 по 10.07.2021 в сумі 3 950 грн. 70 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.02.2021 по 21.07.2021 у сумі 2 910 грн. 94 коп., а також 3% річних за період прострочення з 11.01.2021 по 21.07.2021 у сумі 920 грн. 55 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 03.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.08.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51140, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Личкове, вулиця Центральна, будинок 103, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.46).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 03.08.2021 отримав 17.08.2021, що вбачається з поштового повідомлення № 4930016296009 (№5114000058177), отже завчасно (а.с.52).

Так, ухвалою суду від 03.08.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 17.08.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 01.09.2021 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 21.09.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг з розподілу природного газу, строк дії договору, умови надання послуг та їх оплати, факт надання послуг, загальна вартість наданих за договором послуг, наявність підстав для стягнення вартості перевищення фактичного обсягу використання потужності над обсягом замовленої річної потужності, правомірність заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем визначає Кодекс газорозподільних систем, затверджений Постановою Національної, комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ).

Відповідно до пункту 2, глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ, доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та оператор ГРМ (до мереж якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газ, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498 (далі - договір розподілу природного газу), в порядку визначеному цим розділом.

Згідно з пунктом 4, глави 3, розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в укованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Згідно з пунктом 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу в установленому Кодексом ГРМ порядку 28.12.2019 Відділом освіти, культури, молоді та спорту Виконавчого комітету Личківської сільської ради (далі - споживач) було підписану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №42СВ 490-35614-19 (далі - договір, а.с.9-10).

Відповідно до пункту 1.1 договору цей типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Умови договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газорозподільних систем (пункт 1.2 договору).

Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору (пункт 1.3 договору).

Згідно з пунктом 1.4 договору оператор ГРМ це оператор газорозподільної системи в особі Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", що здійснює розподіл природного газу, а споживач - фізична або юридична особа чи фізична особа-підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи оператора ГРМ. За цим договором споживачем є Відділ освіти, культури, молоді та спорту Виконавчого комітету Личківської сільської ради .

Відповідно до пункту 2.1 договору оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Цей договір укладається на невизначений строк. При цьому, розпорядник коштів бере на себе зобов`язання в межах бюджетного періоду, а саме з 01 січня до 31 грудня 2020 року (пункт 12.1 договору).

Доказів визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до заяви-приєднання до умов договору: вартість тарифу (на послуги з розподілу природного газу) з 01.01.2020 - 1,248 грн. за 1 м3 з ПДВ; з 01.07.2020 - 1,500 грн. за 1 м3 з ПДВ.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 від 10.01.2020, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до умов договору в частині ціни договору, вартості тарифу (а.с.29).

У вказаній Додаткові угоді сторони також дійшли годи щодо такого: величина річної замовленої потужності об`єкта споживача на перший газовий рік на період до завершення першого повного газового року споживання природного газу - 93 962 м3. Строк надання послуги з 01.01.2020 по 31.12.2020 (а.с.29).

Крім того, вартість послуг з розподілу природного газу була також змінена на 1,368 грн. за 1 м3 з ПДВ, шляхом укладення Додаткової угоди № 2 від 10.07.2020 (а.с.30).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.

Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 6.4 договору).

Пункт 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року.

Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об`єктах з розбивкою по кожному об`єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. У такому разі, якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність сумарно по всіх його об`єктах, величина перевищення має бути сплачена споживачем за півторакратною вартістю тарифу на розподіл природного газу на користь Оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газу.

Пунктом 6.5. Типового договору передбачає, що:

- у випадку якщо Споживач, що не є побутовим, в установленому Кодексом ГРМ порядку самостійно здійснив замовлення величини річної потужності по всіх його об`єктах (об`єкту) в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік та фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, Споживач, що не є побутовим, зобов`язаний з моменту перевищення фактичного обсягу над заявленим здійснювати оплату вартості перевищення річної замовленої потужності;

- визначення фактичного обсягу використання потужності (протягом календарного року) та замовленої Споживачем річної потужності здійснюється сумарно по всіх об`єктах Споживача, що не є побутовим, що знаходяться в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ, крім випадків, передбачених главою 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем.

Так, нормами Кодексу газорозподільних систем передбачено, що для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об`єкта, у випадку якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність (у тому числі змінену відповідно до абзацу другого цього пункту), до завершення повного календарного року величина перевищення має бути сплачена споживачем з коефіцієнтом 1,1 до тарифу на розподіл природного газу на користь Оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газу (пункт 5 глави 6 розділу VI Кодексу).

У випадку приєднання нового об`єкта споживача, що не є побутовим (за умови наявності інших об`єктів з періодом експлуатації не менше одного повного газового року), величина річної замовленої потужності та Фактичне використання такої потужності визначаються по цьому об`єкту споживача окремо. По інших об`єктах споживача величина річної замовленої потужності та фактичне використання такої потужності визначаються сумарно по всіх об`єктах.

Як вбачається з матеріалів справи, за підсумками грудня 2020 року відповідач допустив перевищення фактичного обсягу використання потужності над обсягом замовленої річної потужності, про що було складено акт № ДГП 80023203 від 31.12.2020, який підписаний з боку відповідача без будь-яких зауважень, що призвело до нарахування вартості перевищення на суму 58 333 грн. 61 коп. (а.с.31).

Суд зауважує, що послуги, визначені умовами договору, у повній мірі відповідають послугам, що були надані позивачем та передані відповідно до вказаного вище акту.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання споживачем акту наданих послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пункт 6.5. Типового договору передбачає, що споживач, що не є побутовим, зобов`язаний здійснити оплату величини вартості перевищення річної замовленої потужності протягом 10 робочих днів з дня надання Оператором ГРМ рахунку на оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, в оплату вартості перевищення на суму 58 333 грн. 61 коп. позивачем було виставлено рахунок на оплату № 60035605 від 31.12.2020 (а.с.32).

Відповідно до пункту 7.4. договору розподілу природного газу споживач зобов`язується здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 58 333 грн. 61 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.

При цьому, в матеріалах справи наявний Акт звіряння від 13.05.2021, підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача, в якому сторони підтвердили факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 58 333 грн. 61 коп. (а.с.33).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами у пункті 6.5. договору порядок розрахунків за надані послуги, приймаючи до уваги їх прийняття за відповідним актом від 31.12.2020 без зауважень, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг є таким, що настав.

Крім того, суд зазначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за договором розподілу природного газу перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, відсутність фінансування (бюджетних коштів) не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 №910/123/17 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Протягом розгляду справи судом, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов`язань на суму 58 333 грн. 61 коп.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати вартості встановленого за підсумками грудня 2020 року перевищення фактичного обсягу використання потужності над обсягом замовленої річної потужності на суму 58 333 грн. 61 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Більше того, в матеріалах справи наявний Акт звіряння від 13.05.2021, підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача, в якому сторони підтвердили факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 58 333 грн. 61 коп. (а.с.33).

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 58 333 грн. 61 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.2. договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, він суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.01.2021 по 10.07.2021 в сумі 3 950 грн. 70 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 3-4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але невірно визначено період прострочення, оскільки не було враховано, що відповідно до норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Так, граничним строком оплати наданих у грудні 2020 року послуг, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 11.01.2021.

Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.3-4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що за актом № ДГП80023203 від 31.12.2020 на суму 58 333 грн. 61 коп., граничний термін оплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 11.01.2021; заборгованість складає 58 333 грн. 61 коп., отже в період прострочення з 12.01.2021 по 10.07.2021 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 58 333 грн. 61 коп. та в цей період складає 3 656 грн. 64 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 3 656 грн. 64 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.02.2021 по 21.07.2021 у сумі 2 910 грн. 94 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 910 грн. 94 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 11.01.2021 по 21.07.2021 у сумі 920 грн. 55 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але, як і в розрахунку пені, позивачем не було враховано положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Так, граничним строком оплати наданих у грудні 2020 року послуг, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 11.01.2021.

Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві (а.с.4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що за актом №ДГП80023203 від 31.12.2020 на суму 58 333 грн. 61 коп., граничний термін оплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 11.01.2021; заборгованість складає 58 333 грн. 61 коп., отже в період прострочення з 12.01.2021 по 21.07.2021 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 58 333 грн. 61 коп. та в цей період складають 915 грн. 76 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 915 грн. 76 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 259 грн. 74 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Виконавчого комітету Личківської сільської ради про стягнення заборгованості за типовим договором розподілу природного газу № 42СВ490-35614-19 від 28.12.2019 у загальному розмірі 66 115 грн. 80 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Виконавчого комітету Личківської сільської ради (51140, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с.Личкове, вулиця Центральна, будинок 103; ідентифікаційний номер 43008500) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (49029, м. Дніпро, вулиця Олександра Кониського, будинок 5; ідентифікаційний код 20262860) 58 333 грн. 61 коп. основного боргу, 3 656 грн. 64 коп. - пені, 2 910 грн. 94 коп. інфляційних втрат, 915 грн. 76 коп. 3% річних та 2 259 грн. 74 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21.09.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко