Рішення № 99779848, 16.09.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1060/21

2/357/1827/21

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

16 вересня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі – Тодосієнко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгова ності, -

В С Т А Н О В И В :

30 грудня 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулося до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, що зареєстрований 04.02.2021 року, мотивуючи тим, що 02.03.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL-118231. Відповідно до п.1, 2 кредитного договору, банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 10000,00 грн. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, зі строком користування кредитом до 01.03.2022 року. Позичальник зобов`язався сплачувати платежі за кредитом щомісячно в термін з 25 по 01 числа кожного місяця включно, згідно графіку платежів (додаток № 1 до кредитного договору). Погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється у черговості визначеній п. 5.6 договору. Банк у повному обсязі виконав зобов`язання за кредитним договором надавши кредитні кошти, а відповідач не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначений ПАТ «Кредобанк» станом на 20.06.2019 року у розмірі 31067,25 грн. (24573,38 грн. – сума залишку за кредитом та 6493,87 грн. – сума нарахованих процентів). 20.06.2019 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами №06/19-2, відповідного до якого право грошової вимоги за кредитним договором №CL-118231 від 02.03.2017 року укладеним між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК Довіра та гарантія». Сума заборгованості відповідача за кредитним договором №CL-118231 від 02.03.2017 року зазначена у додатку до договору відступлення прав вимоги становить 31067,25 грн. Враховуючи, що відповідач не виконує зобов`язання належним чином та у встановлені кредитним договором строки, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за кредитним договором №CL-118231 від 02.03.2017 року - 31067,25 грн., неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 9167,36 грн., за порушення грошового зобов`язання за період з 20.06.2019 року по 07.12.2020 року інфляційні збитки – 1649,66 грн. та 3% річних – 1292,21 грн., всього 43176,48 грн. та судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

29 квітня 2021 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05 липня 2021 року судом постановлено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача, за довіреністю, ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, подав письмове клопотання про розгляд справи у відсутності представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», позовні вимоги позивач підтримує, просить позов задовольнити та проти ухвалення заочного рішення позивач не заперечує.

Відповідач - ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не подала.

На підставі ст. 280 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Судом встановлено, що 02.03.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL2-45018 (а.с.5-6).

Відповідно до п.1 Банк зобов`язався надати у власність позивальника грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, позичальник зобов`язався використати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором. Кредит видається виключно на цілі визначені в цьому кредитному договорі.

Згідно п.п. 2.1-2.3, 2.5, 2.6. кредитного договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі 10000,00 грн. на термін до 01.03.2022 року, шляхом переказу кредитних коштів на наступні цілі та за наступними реквізитами: на поточні потреби в сумі 10000,00 грн. – на поточний рахунок позивальника відкритий у відділенні ПАТ «Кредобанк» у м Біла Церква та для оплати комісії Банку за видачу кредиту в сумі 0,00 грн. на рахунок банку, розмір щомісячного платежу складає 532 грн.

Згідно п.п. 2.7-2.9 кредитного договору, банк відкрив позичковий рахунок № НОМЕР_1 (для обліку виданих кредитних коштів), поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_2 (відкритий у відділенні ПАТ «Кредобанк» для видачі та обслуговування кредиту) та транзитний рахунок № НОМЕР_3 (для повернення кредитних коштів при достроковому погашені кредиту або його частини).

Згідно п.п. 2.10 кредитного договору – дата, в яку Банк здійснює договірне списання щомісячного платежу в порядку, передбаченому п.5.2.3 кредитного договору, та яка зазначається в Графіку платежів за кредитним договором та розрахунку сукупної вартості кредиту, який є Додатком № 1 до кредитного договору та є його невід`ємною частиною (графік платежів).

Згідно п. 2.11 кредитного договору для запобігання прострочення погашення заборгованості за кредитним договором Банк рекомендує позичальнику перераховувати кошти на свій поточний рахунок для обслуговування кредиту з 25 по 01 число кожного місяця включно. Перший щомісячний платіж має бути сплачений не пізніше 01.04.2017 року.

Згідно п. 2.4 договору – за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за в розмірі 3,5 % річних.

Згідно п.п 5.2 кредитного договору - позичальник щомісячно здійснює повернення суми заборгованості за кредитом, сплачує проценти за користування кредитом, у вигляді рівних сум – ануїтетного платежу (розмір якого визначається п.2.6 кредитного договору), повернення кредиту здійснюється у порядку, передбаченому п.п. 5.2.1-5.2.5 кредитного договору.

Згідно п.п. 5.2.1 кредитного договору - для здійснення належного погашення кредиту позичальник зобов`язаний щомісячно не пізніше дати погашення щомісячного платежу, встановленої Графіком платежів, забезпечити наявність на поточному рахунку для обслуговування кредиту суми коштів, що відповідає розміру щомісячного платежу, з врахуванням рекомендацій Банку, передбачених п. 2.11 кредитного договору.

Згідно Додатку № 1 до кредитного договору №CL2-45018 від 02.03.2017 року «Графік платежів за кредитним договором та розрахунок сукупної вартості кредиту», позивальник зобов`язався щомісяця перераховувати суму платежу у розмірі 532,00 грн., яка складається з: суми погашення основної суми кредиту та суми відсотків за користування кредитом).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Кредобанк» у повному обсязі виконав зобов`язання за кредитним договором надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, а відповідач не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначений Банком станом на 20.06.2019 року у розмірі 31067,25 грн., яка складається з: суми залишку за кредитом - 24573,38 грн. та суми нарахованих процентів - 6493,87 грн.

Також, встановлено, що 20.06.2019 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами за №06/19-2 (а.с.15-20).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч.1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Ст. 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Ст. 1082 ЦК України зобов`язує боржника здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Згідно Витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № 06/19-2 із відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами від 20.20.06.2019 року (а.с.21), відповідно до умов договору факторингу, зокрема п.3.1,3.2, Клієнт відступив (передав у власність) Фактору, а Фактор набув (прийняв у власність) від Клієнта у повному обсязі права вимоги, зокрема, за кредитним договором №CL-118231 від 18.06.2018 року, який укладений між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 , за яким сума основного боргу 24573,38 грн., сума процентів за користування кредитом - 6493,87 грн., всього загальна сума заборгованості станом на 19.06.2019 року становить 31067,25 грн.

Тому, враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що відповідно до умов договору факторингу про відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами за № 06/19-2 ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» право вимоги саме за кредитним договором №CL-118231 від 18.06.2018 року, а тому новий кредитор не набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №CL2-45018 від 02.03.2017 року, оскільки, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» належних та достатніх доказів, що первісний кредитор передав новому кредитору документи, що засвідчують права та інформацію, зокрема, щодо права вимоги за кредитним договором №CL2-45018 від 02.03.2017 року укладеним із ОСОБА_1 , так само як і кредитного договору №CL-118231 від 18.06.2018 року, укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , за яким перейшло право вимоги, до суду не надав.

Ухвалою суду від 05.07.2021 року було зобов`язано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» надати до суду оригінали документів доданих до позову (Договір № CL-118231 від 02.03.2017 року та Договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами № 06/19-2 від 20.06.2019 року із додатком № 1 до Договору № 06/19-2 від 20.06.2019 року щодо передачі права вимоги за Договором № CL-118231 від 02.03.2017 року) для підтвердження обставин викладених у позовній заяві, однак дані вимоги залишилися не виконаними позивачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не надано докази, які б у своїй сукупності дали змогу дійти висновку про наявність обставини, які входять до предмету доказування.

Також, з матеріалів позову вбачається, що позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача на кого користь пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 20.06.2019 року по 07.12.2020 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Так, відповідно до ч.1. ч.2 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

Однак, п. 6.1 Кредитного договору №CL2-45018 від 02.03.2017 року передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим кредитним договором позичальник відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі та сплачує пеню в розмірі подвійної діючої по кредитному договору процентної ставки, вказаної в п. 2.4 Кредитного договору, але не менше 2 грн. за кожен день прострочення, а тому, розрахунок розміру пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за кредитним договором за період з 20.06.2019 року по 07.12.2020 року, що становить 9167,36 грн. не відповідає п.6.1 кредитного договору (а.с.1 зворотній бік).

При вирішенні спору щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів згідно ст.625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати) суд виходить з наступного.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, дана норма передбачає отримання кредитором гарантій належного виконання зобов`язань боржником у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, однак вже після закінчення строку виконання основного зобов`язання.

Як встановлено судом строк дії кредитного договору №CL2-45018 від 02.03.2017 року встановлений до 01.03.2022 року, договором передбачено розмір процентів за користування кредитними коштами та пеня за порушення боржником зобов`язання у розмірі подвійної діючої по кредитному договору процентної ставки, вказаної в п. 2.4 Кредитного договору.

При вирішенні питання про стягнення коштів, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 06.02.2019 року у справі № 175/4753/15-ц, яким роз`яснено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, умовами кредитного договору №CL2-45018 від 02.03.2017 року передбачена сплата позичальником процентів 3,5 % річних та узгоджена відповідальність за несвоєчасне виконання або невиконання зобов`язань за договору у вигляді сплати пені у розмірі подвійної діючої по кредитному договору процентної ставки, вказаної в п. 2.4 Кредитного договору, а тому, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків – 1649,663 грн. та 3% річних – 1292,21 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 11, 512, 514, 516-518, 526, 550, 617, 625, 627, 1050, 1077, 1080, 1082 ЦК України, ст. 4, 12, 76 – 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ: 38750239, адреса: 04112, м. Київ. Вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6, офіс 34) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 21.09.2021 року

СуддяО. В. Бондаренко