Рішення № 99779842, 20.09.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6710/21

2/357/3342/21

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 вересня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на наступні обставини.

На початку червня 2021 року ОСОБА_1 (Позивачка) отримала лист від приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. (далі - Приватний виконавець) з постановою про прийняття виконавчого провадження № 63736227 до свого провадження від 20.05.2021 року. З вказаної постанови стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бердаром М.М. було відкрито виконавче провадження на виконання виконавчого напису № 5773, виданого 27.01.2020 року (далі по тексту - Виконавчий напис) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем (далі - Нотаріус). Виконавче провадження було передано від приватного виконавця Бердара М.М. до приватного виконавця Чучкова М.О. для подальшого виконання.

Згідно з Виконавчим написом, з ОСОБА_1 стягується сума заборгованості за кредитним договором 001-28176-251213 від 25.12.2013 року, укладеним з ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за яким перейшло на підставі договору відступлення прав вимоги № 194/К від 09.02.2018 року до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а в подальшому, на підставі договору відступлення прав вимоги № 20/01/20-1/1 від 20.01.2020 року до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», та плата за вчинення Виконавчого напису в загальному розмірі 28 169,48 грн. на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (далі - Товариство/Відповідач).

Позивачка вважає дії Відповідача незаконними та необгрунтованими, а Виконавчий напис Нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Аналогічна вимога міститься і в ст. 87 Закону України «Про нотаріат», де зазначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Отже, норми зазначених законів прямо передбачають вчинення виконавчого напису нотаріусом виключно на борговому документі, який встановлює заборгованість, а не на окремому нотаріальному бланку, як було вчинено Виконавчий напис Нотаріусом.

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172 (далі Перелік), стягнення заборгованості шляхом вчинення виконавчого напису можливе на нотаріально посвідчених договорах, що передбачають сплату грошових сум (п. 1 Переліку).

З тексту Виконавчого напису вбачається, що Нотаріус при його вчиненні керувався статтями 87-91 З.У. «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172. в редакції від 10.12.2014 року.

Пунктом 2 Перелік було доповнено Постановою КМУ від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Також, судом зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Таким чином, Нотаріус в день вчинення Виконавчого напису - 27.01.2020 року, керувався пунктом, який був незаконним та нечинним. Отже, не мав вчиняти Виконавчий напис, а відмовити Товариству в його вчиненні у відповідності до норм З.У. «Про нотаріат». А Відповідач, в свою чергу, був позбавлений можливості на звернення до Нотаріуса для вчинення Виконавчого напису на підставі кредитного договору в позасудовий спосіб. Адже, Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачає можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі.

Звертає увагу, що з даного питання Міністерством юстиції України начальникам міжрегіональних управлінь був направлений лист-роз`яснення за № 5235/19.5.6/32-20 від 25.06.2020 «Щодо вчинення виконавчих написів», де, посилаючись на зазначене вище рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 зазначено, зокрема: «Враховуючи викладене, виконавчі написи можуть вчинятися на нотаріально посвідчених договорах, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, не вбачається за можливе».

Окрім цього, необхідно зазначити, що згідно ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Як вбачається із Виконавчого напису, кредитна угода підписана 25.12.2013 року, до Нотаріуса Товариство звернулось 27.01.2020 року. При цьому невідомо, коли відбулась остання оплата по кредиту та коли саме виникло право вимоги у Відповідача, і взагалі, чи існує заборгованість, адже необхідно досліджувати строки та суми погашення. За таких обставин є всі підстави вважати, що з дня виникнення права вимоги минуло більше, ніж три роки.

Заборгованості за кредитною угодою Позивачка не має, адже на протязі семи років ні банк, ні Товариство не зверталось до неї з вимогою про погашення заборгованості, не повідомляло про будь-яку суму заборгованості, не направляло розрахунок. Сума, яка зазначена у Виконавчому написі не є безспірною, та не визнається Позивачем.

Просила суд визнати виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за № 5773 від 27.01.2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованість за кредитним договором 001- 28176-251213 від 25.12.2013 року в сумі 28 019,48 грн. та плати за вчинення виконавчого напису в сумі 150,00 грн. таким, що не підлягає виконанню та стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у справі ( а. с. 1-6 ).

Ухвалою судді від 23 червня 2021 року вжито заходи по забезпеченню позову, шляхом зупинення виконання ( стягнення ) на підставі виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 27 січня 2020 року року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, зареєстрованого в реєстрі за № 5773 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості за кредитним договором № 001-28176-251213 від 25 грудня 2013 року, укладеного з ПАТ «Дельта Банк» за період з 08.02.2018 року по 24.01.2020 року в сумі 28 019,48 грн. та витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису у розмірі 150 грн. ( всього на загальну суму 28 169,48 грн. ), що здійснюється в межах виконавчого провадження № 63736227, яке прийняте до виконання приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Чучковим Михайлом Олександровичем ( а. с.30-34 ).

Ухвалою судді від 24 червня 2021 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 16 годину 00 хвилин 26 липня 2021 року ( а. с. 35-36).

У зв`язку з неявкою відповідача, підготовче судове засідання було відкладено на 10 годину 30 хвилин 20 вересня 2021 року ( а. с. 45 ).

В підготовче судове засідання позивач та його представник не з`явилися, 20.09.2021 року за вх. № 43889 судом отримано заяву, яка підписана представником позивача Федоренко В.С., в якій просив розглядати справу у відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Заперечує проти врегулювання спору за участі судді. Посилався на вимоги ч. 3 ст. 200 ЦПК України. Просив стягнути в повному обсязі судові витрати понесені позивачем.

Відповідач в підготовче судове засідання свого представника не направив, отримано судом 20.08.2021 року за вх. № 39493 клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому окрім зменшення розміру витрат просили судові засідання слухати за відсутності представника відповідача.

Крім того, від відповідача на адресу суду надійшла заява, отримана судом 20.08.2021 року за вх. № 39491, в якій відповідач в порядку вимог ст. 206 ЦПК України визнав позовні вимоги в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. У зв`язку із визнанням позову просили стягнути з них 50% від сплаченої суми за подання позову та забезпечення позову.

Також, 20.08.2021 року з боку відповідача на адресу суду надійшло клопотання за вх. № 39490 про врегулювання спору за участі судді.

Третя особа приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович в підготовче судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення у відповідності до вимог ч. 5 ст. 128 ЦПК України.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, однак на адресу суду повернувся поштовий конверт, де працівниками пошти зазначено причину повернення, як адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді.

Так, в підготовчому засіданні вирішується питання щодо проведення врегулювання спору за участю судді.

Хоча відповідач і звернувся до суду з такою заявою, але позивач заперечував, тому таке клопотання не підлягає задоволенню, так як проведення врегулювання спору за участю судді можливе лише за заявою обох сторін.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, позивач та відповідач надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, та відповідач визнав позовні вимоги, суд приходить до висновку про можливість проведення підготовчого судового засідання за відсутності сторін по справі та за результатами підготовчого провадження ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, заяви сторін, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що згідно з виконавчим написом, з ОСОБА_1 стягується сума заборгованості за кредитним договором 001-28176-251213 від 25.12.2013 року, укладеним з ПАТ «Дельта Банк» ( а. с. 14 ), право вимоги за яким перейшло на підставі договору відступлення прав вимоги № 194/К від 09.02.2018 року до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а в подальшому, на підставі договору відступлення прав вимоги № 20/01/20-1/1 від 20.01.2020 року до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», та плата за вчинення виконавчого напису на загальну суму в розмірі 28 169,48 грн. на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» ( а. с. 13 ).

20 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Чучковим Михайлом Олександровичем винесена постанова про прийняття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису № 5773, виданий 27.01.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованість в розмірі 28 169,48 грн. ( а. с. 12 ).

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позивач зазначає, що такий порушує її законне право на захист своїх законних прав та інтересів, оскільки вчинений з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів, так як нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказану норму закону.

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно п. 1.1. даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно п. 1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

У п. 10 "Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Згідно з п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові КЦС ВС від 06.05.2020 № 320/7932/16-ц (61-38989св18).

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що приватний нотаріус не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню та вчинив виконавчий напис поза напис поза межами строків встановлених ст. 88 Закону України «Про нотаріат», письмової вимоги про погашення заборгованості по кредитному договору вона не отримувала.

Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а отже виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування.

В статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених ним позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У часник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідач не надав відзиву на викладені у позовній заяві аргументи, однак надав до суду заяву, отримана судом 20.08.2021 року за вх. № 39491 в якій визнав позовні вимоги позивача стосовно визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За встановлених обставин, оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.

20 серпня 2021 року за вх. № 39493 судом отримано від відповідача ТОВ «Фінансова компанія управління активами» клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

В зазначено клопотанні відповідач зазначав про те, що зазначена справа є не складною та відноситься до категорії малозначних. Крім того, вартість адвокатських послуг є значно завищеною порівняному з іншими витратами на адвокатські послуги в аналогічних справах, зокрема: у справі № 357/5675/20 та у справі № 207/2014/20, де консультація становила 150 грн., а складання позовної заяви 750 грн., відповідно консультація 200 грн., складання позовної заяви 1000 грн. Тому, розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню з 5000 гривень до 1 025 гривень.

Отже, відповідач витрати на правову допомогу фактично визнав у розмірі 1 025 гривень.

Суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 131 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Судові витрати понесені позивачем підтверджуються наданими представником позивача до заяви наступними документами: Договором б/н про надання правничої ( правової ) допомоги від 16 червня 2021 року; квитанцією до прибуткового касового ордеру № 6 від 16 червня 2021 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 на підставі Договору про надання правничої допомоги від 16.06.2021 року сплати 5000 гривень.

З пункту 5.1 Договору б/н про надання правничої ( правової ) допомоги від 16 червня 2021 року вбачається, що вартість послуг з Договору визначається у фіксованому розмірі 5000 грн., які Клієнт сплачує після підписання даного Договору, або вносить аванс у розмірі 50% ( 2500 грн. ) від вартості послуг, а решту оплачує на протязі 25 днів. Вказана сума не змінюється в залежності від обсягу послуг та втраченого Адвокатом часу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тому, суд приходить до висновку, що понесені витрати позивача на правову допомогу підлягають задоволенню та стягненню в повному обсязі в розмірі 5000 гривень.

Суд не погоджується з доводами відповідача, що дана справа є малозначною, оскільки дана справа у відповідності до вимог ст. 273 ЦПК України не підпадає під малозначну.

Окрім цього, ухвалою судді від 24 червня 2021 року постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження ( а. с. 35-36 ).

Крім цього, не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що в інших справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивачі понесли витрати значно менше, оскільки розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.

Інших переконливих обґрунтувань щодо зменшення розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу з боку відповідача не зазначено.

Стосовно вирішення та розподіл судових витрат, понесених позивачем при зверненні до суду, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на – відповідача.

Так, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та ч. 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Звертаючись до суду вищевказаними позовними вимогами позивач сплатив судовий збір в розмірі 908 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про сплату № 56079 від 22.06.2021 року ( а. с. 7 ), а також з боку позивача було сплачено судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову в розмірі 454 грн., що також підтверджується квитанцією про сплату № 56114 від 22.06.2021 року ( а. с. 26 ).

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України “Про судовий збір”).

А отже, з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесених позивачем при звернені до суду 50 відсотків судових витрат у сумі 681 гривень ( 454 гривень – судовий збір при подачі позову та 227 гривень – судовий збір при подачі заяви про забезпечення позову ) та Білоцерківському управлінню Державної казначейської служби України Київської області повернути ОСОБА_1 50 відсотків судових витрат, а саме у сумі 681 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 82, 128, 131, 141, 197, 200, 206, 247, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати виконавчий напис № 5773 від 27 січня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь позивача ОСОБА_1 витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5000 гривень та судовий збір у розмірі 681 гривень, загалом 5 681 ( п`ять тисяч шістсот вісімдесят одна ) гривень.

Зобов`язати Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого буд. 36, код ЄДРПОУ – 38009832, повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 681 ( шістсот вісімдесят одну ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» ( адреса місцезнаходження: 08200, Київська область, м. Ірпень, вул. Стельмаха, буд. 9А, офіс 203, ЄДРПОУ: 35017877 );

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович ( адреса місцезнаходження: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 19 );

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович ( адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 5/6-В ).

Повний текст судового рішення виготовлено 20 вересня 2021 року.

Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов