Рішення № 9977461, 07.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/315-46/10507.05.10

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Холдингова компанія “Системні інвестиції”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Плюс”

Простягнення заборгованості

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаЧубай В.В.—представник за довіреністю від 10.04.2010 р.

Від відповідача не з’явився 07.05.2010 р. у судовому засіданні за згодою представника позивача судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2009 р. у справі № 6/315, залишеним без змін постановлю Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 р. було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Холдингова компанія “Системні інвестиції” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Плюс” про стягнення 10789910,64 грн. заборгованості за договором підряду від 31.07.2007 р. з врахуванням курсової різниці, пені, 3 % річних та збитків, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 10789910,64 грн. боргу, 190219,34 грн. 3 % річних з простроченої суми, 231975,22 грн. пені, 1022840,01 грн. збитків, 5662032,32 грн. курсової різниці, 25500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 р. у справі № 6/315 скасовано в частині стягнення пені та збитків та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

За резолюцією голови Господарського суду міста Києва Саранюка В.І. справу № 6/315 передано на новий розгляд судді Омельченку Л.В.

Ухвалою від 15.03.2010 р. справу № 6/315 було прийнято до свого провадження суддею Омельченком Л.В., присвоєно № 6/315-46/105, призначено до розгляду на 02.04.2010 р. та зобов’язано сторін надати суду документи та докази по справі.

02.04.2010 р. розгляд справи було відкладено на 19.04.2010 р. за клопотанням представника відповідача, мотивованим неналежною підготовкою до судового засідання.

У судове засідання, що відбулося 19.04.2010 р., з’явилися представники сторін. Представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, яку підтримав у судовому засідання. Згідно з поданою заявою при новому розгляді справи позивач просить суд стягнути з відповідача 1022840,01 грн. збитків (процентів за отриманим позивачем кредитом) та 197484,02 грн. пені, нарахованої на прострочені суми оплати відповідно до ч. 6 ст. 236 Господарського кодексу України за ставкою 0,01 % від суми заборгованості як передбачено умовами договору.

Відповідно до позовної заяви, вимоги якої передані суду на новий розгляд, заяви про уточнення позовних вимог та усних пояснень представника позивача заявлені вимоги про стягнення пені та збитків мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов’язань за угодою сторін від 31.07.2007 р. Оскільки факт прострочення відповідачем розрахунків за договором встановлений судовим рішення, враховуючи вказівки Вищого господарського суду міста України, позивач перерахував розмір пені згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та змінив її розмір з 231975,22 грн. на 197484,02 грн.

Представник відповідача навів заперечення проти задоволення вимог позивача згідно з відзивом від 02.04.2010 р. Відповідно до поданого відзиву відповідач вважає недоведеними вимоги позивача про стягнення збитків через відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення. Щодо вимог про стягнення договірної неустойки відповідач посилається на необхідність застосування судом приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

В ході судового засідання представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки заперечень на пояснення позивача. У зв’язку з вимогою представника відповідача 19.04.2010 р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 07.05.2010 р.

29.04.2010 р. від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відпусткою представника.

07.05.2010 р. відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, заперечення на пояснення позивача не подав, хоча мав достатньо часу для реалізації своїх прав сторони процесу згідно з усним клопотанням представника відповідача, заявленим 19.04.2010 р. в судовому засіданні.

Розглянувши заявлене клопотання та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності представника відповідача, оскільки його пояснення по суті спору та заперечення заявлених позивачем вимог вже заслуховувалися судом в ході розгляду спору, а також зважаючи на те, що відповідач не обмежений законодавством кількістю осіб, які можуть представляти його інтереси в судах чи інших органах, підприємствах, установах.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.07.2007 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Альфа-Плюс” в якості замовника та Товариство з обмеженою відповідальністю “Холдингова компанія “Системні інвестиції” в якості підрядника було укладено договір підряду, за умовами якого, підрядник (позивач) зобов’язався своїми та залученими силами організувати і виконати визначений у п. 1.2 договору комплекс робіт, а саме: розчищення акваторії для інженерної підготовки території забудови шляхом гідронамиву, з розміщенням ґрунту на об’єкті, а також з розрівненням його до проектної відмітки і природним ущільненням даного ґрунту, а відповідач зобов’язався прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість згідно з умовами договору.

На виконання умов договору позивач виконав на користь відповідача роботи з намиву ґрунту, а саме: у червні 2008 року вартістю 5637062,64 грн., у липні 2008 року вартістю 5739583 грн., у серпні 2008 року вартістю 2037266 грн., що підтверджується відповідними довідками про вартість виконаних підрядних робіт за формою № КБ-3 та актами виконаних підрядних робіт за формою № КБ-2в, підписаними сторонами договору.

Згідно з п. 2 додаткової угоди №4 від 11.06.2008р. до договору розрахунки за виконані роботи повинні здійснюватися протягом 45 днів після завершення звітного періоду, а саме: за червень 2008року - до 15.08.2008р., за липень 2008року - до 15.09.2008р., за серпень 2008року –до 15.10.2008р.

За твердженнями позивача відповідач провів часткову оплату виконаних робіт, перерахувавши 2624001,00 грн. за червень 2008р.

Загальна сума заборгованості відповідача з оплати виконаних за договором робіт за розрахунком позивача складає 10789910,64 грн.

23.01.2009р. та 28.01.2009р. позивач направив відповідачу претензії з вимогою сплатити заборгованість. Відповідей на вказані претензії суду не надано.

У зв’язку з наведеними обставинами позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу за договором з урахуванням індексації курсу гривні по відношенню до долара США, 3 % річних та збитків у вигляді сплачених відсотків за користування кредитом.

Вказані вимоги позивача були задоволені Господарським судом міста Києва 28.05.2009 р. при розгляді справи № 6/315. Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. рішення місцевого суду у справі № 6/315 було скасовано в частині стягнення пені та збитків.

Зважаючи на викладене, вирішення спору відбувається в частині, що передана на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням поданого позивачем уточненого розрахунку вищевказаної спірної суми пені.

Розглянувши передані на новий розгляд позовні вимоги, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не спростував наведені вище фактичні обставини справи.

Таким чином, відповідач порушив договірні зобов’язання та вищевказані норми законодавства, оскільки не оплатив виконані позивачем роботи у передбачений угодою сторін строк —до 15 числа кожного наступного місяця за складанням акту.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання згідно з приписами ч. 3 ст. 549 є пеню.

У п. 9.2 договору сторони встановили, що за порушення строків оплати виконаних робіт замовник, що мав здійснити оплату, сплачує підряднику пеню в розмірі 0,01 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Приймаючи до уваги положення договору, а також норми діючого законодавства, передані на новий розгляд позовні вимоги в частині стягнення 197484,02 грн. пені є такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню відповідно до уточненого розрахунку, проведеного позивачем, що перевірений судом та приймається як належний. При цьому, суд враховує, що правомірність визначення позивачем строків оплати вартості спірних робіт підтверджена постановою Вищого господарського суду України.

Поряд з викладеним, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача за про стягнення з відповідача 1022840,01 грн. збитків.

Мотивуючи такі вимоги в позовній заяві позивач за первісним позовом вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідача та неотримання виручки за виконані на його користь роботи, позивач відчув дефіцит обігових коштів, у зв’язку чим був змушений використовувати кредитні ресурси. За твердженнями позивача, на підставі договору відновлювальної кредитної лінії від 29.01.2008р. №2008-3/DC ним було використано для поповнення обігових коштів кредитні ресурси на загальну суму 8975000,00 грн., які були надані Товариством з обмеженою відповідальністю “БМ Банк” під 18% річних, а з 27.02.2009р. - під 22% річних та сплачено 1022840,01 грн. відсотки за користування позивачем банківським кредитом. Позивач зазначає, що витрат на оплату відсотків по кредиту можна було уникнути, якщо б відповідач своєчасно виконав грошові зобов’язання за договором підряду від 31.07.2007р.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту прав та інтересів, згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, є, зокрема, відшкодування збитків та майнової шкоди.

У ст. 22 Цивільного кодексу України вказується, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками визнаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір.

Сума збитків, яку просить стягнути позивач, не обґрунтовується жодними доказами, оскільки матеріали справи не містять доказів про беззастережність вимог позивача про стягнення збитків, розмір якої становив би розмір відсотків за користування банківським кредитом. Крім того, позивачем не підтверджено отримання такого кредиту саме у зв’язку з простроченням відповідача, адже прострочення відповідача мало місце у другій половині 2008 року, а договір відновлювальної кредитної лінії був укладений у січні 2008 року, не підтверджено також факт і фактичний строк отримання кредитних коштів, а також сплату відсотків у заявленій до стягнення сумі.

Також, позивач не обґрунтував, у чому саме полягала вина відповідача у прийнятті позивачем рішення отримати кредит, не вказав як саме інший господарюючий суб’єкт міг вплинути та вплинув на підприємницьку діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю “Холдингова компанія “Системні інвестиції”, яка відповідно до чинного законодавства здійснюється на власний ризик.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1022840,01 грн. збитків задоволенню не підлягають у зв’язку з недоведеністю їх розміру та причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві.

Згідно з вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Плюс” (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 16, ідентифікаційний код 32309759) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Холдингова компанія “Системні інвестиції” (01054, м. Київ, вул. Павлівська, 9, ідентифікаційний код 32596714) 197484 (сто дев’яносто сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 02 коп. пені, 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. державного мита та 294 (двісті дев’яносто чотири) грн. 04 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко

Дата підписання: 07.06.2010 р.