Рішення № 99774471, 13.09.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4354/21

(2/199/2608/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

13.09.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Божко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Придніпровської товарної біржі про визнання договору дійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 07 серпня 1998 року вона придбала домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , про що підписано біржовий договір купівлі-продажу нерухомого майна №325-НД/325-Н.

Договір був укладений на Придніпровській Товарній біржі «Українська», з подальшою реєстрацією в КП «ДМБТІ» ДОР, про що зроблено запис в реєстрову книгу № 591 за реєстровим № 82 у відповідності до відповіді з КГІ «ДМБТІ» ДОР від 09.06.2021 р.

Як зазначає позивач, вона має обмеження в здійсненні розпорядчих дій стосовно вказаного домоволодіння, оскільки державним реєстратором прав на нерухоме майно не визнається біржовий договір та ставиться під сумнів як маючий силу правовстановлюючого документа. Позивач не може реалізувати свої майнові права, оскільки у діючих на час укладання біржового контракту в 1998 році та діючих правових нормах на теперішній час, є протиріччя щодо необхідності нотаріального посвідчення вказаного договору.

У зв`язку з викладеним позивач просила суд визнати дійсним договір №325-НД/325-Н від 07.08.1998 р. купівлі - продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений на Придніпровській Товарній біржі між ОСОБА_2 та позивачем, а також визнати право власності за нею на вказане домоволодіння.

У судовому засідання позивач не з`явилась, надала заява про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом встановлено що 07 серпня 1998 року між ОСОБА_2 та позивачем по справі було укладено договір купівлі продажу № 325-НД/325-Н домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений Придніпровською товарною біржею. Право власності позивача на вказане нерухоме майно, набуте на підставі зазначеного договору, було зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР, про що зроблено запис в реєстрову книгу № 591 за реєстровим № 82.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

З огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Проте позивач не надала суду доказів що її право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , не визнається чи оспорюється будь-якою особою, зокрема відповідачем по справі.

Щодо позовних вимог про визнання договору купівлі продажу дійсним, суд приходить до наступного висновку.

На момент переходу права власності позивача на домоволодіння АДРЕСА_1 правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.

Згідно зі ст. 153 ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час укладення договору купівлі-продажу від 07.08.1998 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 47 УРСР (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Зі змісту договору №325-НД/325-Н від 07.08.1998 року вбачається, що даний договір укладений у відповідності до вимог ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстрований на Придніпровській товарній біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає. У відповідності до вимог ст. 227 ЦК України підлягає реєстрації в БТІ за місцем знаходження нерухомості.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Відповідно до реєстраційного посвідчення КП «ДМБТІ» право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем по справі, на підставі договору купівлі-продажу №325-НД/325-Н від 07.08.1998.

На теперішній час позивачу стало відомо про недійсність біржової угоди і необхідності підтвердження її дійсності у судовому порядку, оскільки при оформленні сторонами договору купівлі-продажу не були виконані вимоги ст. 227 ЦК України, в частині нотаріального оформлення зазначеної угоди.

Отримавши державну реєстрацію в КП «ДМБТІ» право власності на вказане домоволодіння, яку позивач придбала за договором купівлі-продажу №325-НД/325-Н від 07.08.1998року, що зареєстрований на Придніпровській товарній біржі держава цим самим визнала її право власності на спірне домоволодіння, як таке, що виникло на незаборонених законом підставах.

Закон України «Про товарну біржу» в редакції, діючий на час укладення договору купівлі-продажу, дозволяв членам біржі проводити біржову операцію з купівлі-продажу товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасниками є члени біржи та якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. В такому випадку біржовий договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягав, проте набувача нерухомості це не звільняло від здійснення реєстрації договору, за яким набуто право власності на нерухоме майно в органах БТІ, що на той час виконували функції органу державної реєстрації об`єктів нерухомості.

При цьому чіткої регламентації механізму допуску товарів до обігу на товарній біржі на той час не існувало. Необхідні зміни до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», що дозволяли відмежувати об`єкти нерухомості від біржових операцій були внесені лише у 2003 році.

У редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу спірного долмоволодінняу 1998 році, в самому Законі України «Про товарну біржу» не передбачалися правові наслідки у вигляді недійсності договору, укладеного та зареєстрованого на біржі, у разі порушення вимог, встановлених ст. 15 цього Закону до біржової операції, як щодо допуску товарів до обігу на біржі, так і щодо прийняття у члени біржи.

Тому в цьому контексті немає підстав для визнання нікчемним договору купівлі-продажу №325-НД/325-Н від 07.08.1998року, що зареєстрований на Придніпровській товарній біржі , за яким позивач купила спірне домоволодіння.

Водночас зазначений договір купівлі-продажу у встановленому законом порядку недійсним, як оспорюваний, в частині невідповідності вимогам Закону України «Про товарну біржу», не визнавався.

З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», є підстави для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна – домоволодіння АДРЕСА_1 , оформленого на Придніпровській товарній біржі, дійсним.

Проте, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

З огляду на рекомендації, викладені у п. Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 Про судове рішення у цивільній справі , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд приходить до висновку,що Придніпровська товарна біржа, не є неналежним відповідачем по справі, оскільки нею не були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, а вимога про визнання правочину дійсним може бути пред`явлена лише до сторони правочину,а не до особи, що його посвідчила, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у позові, на підставі ст. 141 ЦПК України суд залишає судові витрати позивача за нею.

Керуючись ст.ст.391,392 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до Придніпровської товарної біржі про визнання договору дійсним та визнання права власності,- відмовити.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя