Рішення № 9977369, 01.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/16501.06.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тіаком» доТовариства з обмеженою відповідальністю «ТКМ-Сервіс»

простягнення 34378,63 грн. Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:Зубець М.П. –представник за довіреністю від 10.03.2010 року;

від відповідача:не з’явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіаком»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКМ-Сервіс»про стягнення 34378,63 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 14/1 від 14.01.2009 року позивачем виконано на користь відповідача підрядні роботи на суму 25415,62 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач роботи прийняв, проте, в порушення умов договору зобов’язання з оплати робіт не виконав. Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 25415,62 грн., пеню у розмірі 2541,56 грн., збитки від інфляції у розмірі 5554,54 грн. та 3 % річних у розмірі 866,91 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 26.04.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 26.04.2010 року частково подав докази, витребувані ухвалою суду від 06.04.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання 26.04.2010 року не з’явився, витребувані ухвалою суду від 06.04.2010 року докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 року відкладено розгляд справи на 17.05.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 17.05.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 26.04.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання 17.05.2010 року не з’явився, вимоги ухвали суду від 26.04.2010 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

          З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13.05.2010 року судом встановлено, що відповідач знаходиться за адресою: 02092, м. Київ, вул. Волховська, 4, кв. 7.

          Згідно з статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Відповідно до частини 4 статті 89 ЦК України дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до єдиного державного реєстру.

          Таким чином, з огляду на вказане, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2010 року з метою запобігання порушенню процесуальної рівності сторін і повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання за місцем його державної реєстрації відкладено розгляд справи на 01.06.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 01.06.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 17.05.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання 01.06.2010 року не з’явився, вимоги ухвали суду від 17.05.2010 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

          За таких обставин, на підставі статті 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

          Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          14.01.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКМ-Сервіс»(надалі – відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіаком»(надалі –позивач) укладено договір № 14/1 на виконання робіт (надалі –договір).

          Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов’язався виконати роботи зі зварювання оптичних волокон на об’єкті: «Будівництво офісних приміщень за адресою Куренівський провулок, 12»згідно з проектом та технічними умовами, а відповідач зобов’язався забезпечити своєчасне фінансування виконання робіт, прийняти виконані роботи та по їх закінченню здійснити оплату відповідно до умов договору.

          Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що загальна договірна вартість робіт та матеріалів складає 25415,62 грн.

          На виконання умов договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на суму 25415,62 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 14.01.2009 року, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

          Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 договору відповідач зобов’язався оплатити виконані роботи протягом 10-ти банківських днів після приймання робіт та підписання акта здачі-приймання виконаних підрядних робіт.

          З огляду на вказане, розрахуватися за виконані роботи відповідач зобов’язаний був у термін до 28.01.2009 року.

          Обов’язок оплатити роботи відповідач не виконав.

          Враховуючи зазначене, станом на день вирішення спору у відповідача існує основна заборгованість перед позивачем у розмірі 25415,62 грн.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, за яким підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (частина 1 статті 875 ЦК України).

          Згідно з частиною 4 статті 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об’єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

          Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Належних доказів виконання зобов’язання з оплати виконаних робіт відповідач не подав.

          Отже, факт порушення відповідачем договірного зобов’язання підтверджується матеріалами справи.

          Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 25415,62 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Крім того, у зв’язку з простроченням відповідачем оплати виконаних робіт, позивач просить стягнути з останнього пеню у розмірі 2541,56 грн. за період з 25.01.2009 року по 24.07.2009 року, збитки від інфляції у розмірі 5554,54 грн. за період з 25.01.2009 року по 16.03.2010 року та 3 % річних у розмірі 866,91 грн. за період з 25.01.2009 року по 16.03.2010 року.

          Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

          Пунктом 16.4 договору сторони обумовили, що у разі затримки відповідачем оплати робіт, останній сплачує пеню за кожен день затримки у розмірі 0,5 % від простроченого платежу, але в будь-якому випадку не вище подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення.

          Судом встановлено, що розрахуватися за виконані роботи відповідач зобов’язаний був у термін до 28.01.2009 року. Таким чином, прострочення виконання зобов’язання має місце з 29.01.2009 року.

          Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

          Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Враховуючи зазначене, нарахування пені можливе по 28.07.2009 року.

          Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

          Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.

          Тому, нарахування судом пені за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт можливе виключно в межах позовних вимог, тобто, в межах періоду, заявленого позивачем (по 24.07.2009 року).

          Беручи до уваги наведене, за перерахунком суду розмір пені складає:

          25415,62 грн. * 24 % * 137 (з 29.01.2009 року по 14.06.2009 року) / 365 = 2289,49 грн.

          25415,62 грн. * 22 % * 40 (з 15.06.2009 року по 24.07.2009 року) / 365 = 612,76 грн.

          З огляду на вказане, загальний розмір пені за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт складає 2902,25 грн.

          Відповідно до пункту 13.4 загальна сума пені не повинна перевищувати 10 % від договірної вартості робіт.

          10 % від договірної вартості робіт складає:

          25415,62 грн. * 10 % = 2541,56 грн.

          Враховуючи зазначене, стягненню підлягає пеня у розмірі 2541,56 грн.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2541,56 грн. грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

          З огляду на вказане, за перерахунком суду розмір збитків від інфляції складає:

          25415,62 грн. * 114,2 % (101,5 % * 101,4 % * 100,9 % * 100,5 % * 101,1 % * 99,9 % * 99,8 % * 100,8 % * 100,9 % * 101,1 % * 100,9 % * 101,8 % * 101,9 % * 100,9 %) –25415,62 грн. = 3609,02 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягає частковому задоволенню у розмірі 3609,02 грн.

          Розмір 3 % річних за перерахунком суду складає:

          25415,62 грн. * 3 % * 412 (з 29.01.2009 року по 16.03.2010 року) / 365 = 860,65 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 860,65 грн.

          У зв’язку зі зверненням позивача за кваліфікованою юридичною допомогою та понесенням додаткових витрат, останній заявляє про стягнення з відповідача витрат, понесених у зв’язку з захистом та відновленням порушеного права на оплату адвокатських послуг у розмірі 8600,00 грн., відповідно до чого надав до матеріалів справи наступні документи:

-          належним чином засвідчену копію договору № ТК 1003 про надання послуг адвоката від 10.03.2010 року, укладеного між позивачем як замовником та Гусаком Андрієм Миколайовичем як виконавцем;

-          належним чином засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3518, виданого гр. Гусаку Андрію Миколайовичу;

-          належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 1488 від 12.03.2010 року на суму 6400,00 грн. та № 1508 від 18.03.2010 року на суму 2200,00 грн., відповідно до яких позивач сплатив грошові кошти за надані послуги адвоката.

          Положеннями статті 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

          Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

          Згідно з частино 1 статті 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

          Частина 2 статті 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року протоколом від 01-02.10.1999 року № 6/VI, передбачає, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

          При цьому, відповідно до частини 3 вказаної статті фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

          Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

          Зазначеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема в роз’ясненні від 04.03.1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

          Беручи до уваги наведене, враховуючи перелічені вище фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, суд вважає, що витрати позивача на послуги адвоката не мають необхідного характеру та є явно завищеними.

          Тому, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, суд обмежує розмір витрат, що пов’язані з оплатою послуг адвоката, до 3437,86 грн. (10 % від ціни позову).

          Відповідно до статті 49 ГПК України суд покладає вказані витрати, а також державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 875, 879 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКМ-Сервіс» (02092, м. Київ, вул. Волховська, 4, кв. 7; ідентифікаційний код 33741146) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіаком»(03127, м. Київ, вул. Володі Дубініна, 1; ідентифікаційний код 32821597) основну заборгованість у розмірі 25415 (двадцять п’ять тисяч чотириста п’ятнадцять) грн. 62 коп., пеню у розмірі 2541 (дві тисячі п’ятсот сорок одна) грн. 56 коп., збитки від інфляції у розмірі 3609 (три тисячі шістсот дев’ять) грн. 02 коп., 3 % річних у розмірі 860 (вісімсот шістдесят) грн. 65 коп., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3242 (три тисячі двісті сорок дві) грн. 69 коп., 324 (триста двадцять чотири) грн. 27 коп. державного мита та 222 (двісті двадцять дві) грн. 60 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –07.06.2010 року.