Рішення № 99770637, 21.09.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4728/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року м.Львів

Суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати формулювання причини звільнення неправильним, змінити формулювання причини звільнення, стягнути вихідну допомогу в розмірі 7382,34 грн., стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнути сплачений судовий збір. Свої позовні вимоги мотивує тим, що позивач працювала прибиральником службових приміщень господарського відділу 563 на Державному підприємстві «Львівський державний завод «ЛОРТА». Впродовж останніх років відповідач систематично порушував законодавство про працю. Наказом від 08.12.2020 р. № 322/1 директор заборонив надання відпусток, що є незаконно, а потім наказом від 29.01.2021 р. №19 скасував наказ № 318 на вимогу профспілки підприємства та після втручання Львівської обласної ради. Внаслідок чого позивачці не було надано 5 відпусток, тобто 111 днів, за що було виплачено грошову компенсацію після звільнення з роботи. До того ж відповідач вчасно не виплачував позивачці заробітну плату, починаючи з 2018 року. У зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю заявою від 17.05.2021 р., яку ОСОБА_1 відправила поштою, вона просила звільнити її з роботи по ч.3 ст. 38 КЗпП України в день одержання заяви. Наказом відповідача від 19.05.2021 р. №127 к, позивача було звільнено 20.05.2021 р. за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, а не на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, як вона просила в своїй заяві. В день звільнення 20.05.2021 р. з нею не було проведено кінцевого розрахунку, хоча в цей день вона була на роботі. Лише 15.06.2021 р. було здійснено кінцевий розрахунок по заробітній платі, чим відповідач порушив ст. 116 КЗпП України. Вихідна допомога не була нарахована і не виплачена позивачу до цього часу. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.07.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

30.08.2021 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву. в якому зазначив, що з позовними вимогами ОСОБА_1 ДП «ЛДЗ «Лорта» погоджується частково. Відповідач визнає суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4561,33 грн.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.7 ч.4 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом частини 1 статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору визначені у ст. 36 КЗпП України, серед яких, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Статтею 38 КЗпП України визначено підстави для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ДП «ЛДЗ «Лорта» та наказом №127 від 19.05.2021 року була звільнена з роботи за власним бажанням 20 травня 2021 року згідно ст. 38 КЗпП України на підставі своєї заяви. В наказі надано розпорядження виплатити компенсацію за 111 календарних днів невикористаних щорічних відпусткок /а.с. 9-15, 21/.

З заяви ОСОБА_1 від 17.05.2021 року вбачається, що остання просила звільнити її з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиплатою їй заробітної плати /а.с. 17/. Дана заява була скерована ДП «ЛДЗ «Лорта» 17.05.2021 року, що підтверджується відповідним фіскальним чеком /а.с. 16/.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та у постановах Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц та від 1 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц.

Судом встановлено, що саме порушення ДП «ЛДЗ «Лорта» законодавства про працю спонукало позивача розірвати з ним трудовий договір та подати заяву на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Відповідачем вказані доводи позивача не спростовані та ним не оспорюються, а тому враховуючи те, що скерована позивачкою заява від 17.05.2021 року містила чітку підставу для звільнення - порушення працедавцем законодавства про працю, передбачену ч.3 ст. 38 КЗпП України, та те, що відповідач самостійно змінив правову підставу розірвання трудового договору, вказавши таку, як звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що порушує права позивачки, тому позов у цій частині є підставним і підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, як було встановлено судом, відповідачем (роботодавцем) було порушено вимоги трудового законодавства, що не оспорюється відповідачем, а саме порушувалось право позивача на відпустки та не вчасно виплачувалась заробітна плата, що змусило позивачку написати заяву на звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а тому наявна необхідність стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі трьох окладів позивача (2460,78 грн.), розмір якої відповідно становить: 2460,78 грн х 3 = 7382,34 грн., з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд зазначає наступне.

Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженоговказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено та визнається сторонами, що 15.06.2021 року позивачці було нараховано суму коштів в розмірі 12560,29 грн., в яку, згідно розрахункового листка за травень 2021 р., входить: 1159,72 грн. - посадовий оклад, 14132,44 грн. – кошти за невикористані відпустки, 66,21 грн. – індексація зарплати, 440,74 грн. – доплата до мінімальної зарплати, 3238,82 грн. – утримано податків та інших обов`язкових платежів. Вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку ОСОБА_1 по сьогодні відповідачем не виплачено.

Враховуючи наведене, беручи до уваги, що остаточний розрахунок з позивачем не проведено, так як не виплачена передбачена законодавством вихідна допомога, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2021 р. по 21.09.2021 р.

Відповідно до розрахунку норми тривалості робочого часу на 2021 рік наданого Мінпраці та соціальної політики кількість робочих днів за вказаний період становить 86 днів.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та враховуючи надані позивачем розрахункові листки за березень 2021 року та квітень 2021 року, судом встановлено, що середньоденна заробітна позивачки становить: 2727,27 грн. (заробітна плата за березень 2021 р.) + 2194,29 грн. (заробітна плата за квітень 2021 р.) / 18 робочих днів (відпрацьовані зміни за березень та квітень 2021 р.) = 273,42 грн.

Суд не бере до уваги, подану представником відповідача довідку №82 від 17.08.2021 р. в якій зазначено, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 240,07 грн. без урахування податків та зборів, оскільки така спростована матеріалами справи, а зазначена сума в розмірі 240,07 грн. визначена з врахуванням податків та зборів.

Отже, заборгованість по середньому заробітку за час затримки розрахунку перед ОСОБА_1 становить: 273,42 грн. (середньоденна заробітна плата) х 86 (кількість робочих днів за прострочений період) = 23514,12 грн.

Разом з тим, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає таку суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 23514,12 грн. без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у виді судового збору в у розмірі 1816 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 141, 263, 264, 265, 274, 275, 279 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства "Львівський державний завод "Лорта" про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити.

Визнати звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України неправильним та змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 у наказі Державного підприємства «Львівський державний завод «Лорта» № 127 к від 19.05.2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 » і вказати причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, вказавши: « ОСОБА_1 , прибиральницю службових приміщень господарського відділу (563), звільнити 20 травня 2021 р. за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Державним підприємством «Львівський державний завод «Лорта» законодавства про працю, згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнути із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 7382,34 грн. (сім тисяч триста вісімдесят дві гривні тридцять чотири копійки) вихідної допомоги при звільненні, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2021 року по 21 вересня 2021 року у розмірі 23514,12 грн. (двадцять три тисячі п`ятсот чотирнадцять гривень дванадцять копійок) без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь на користь ОСОБА_1 1816 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) судового збору.

Апеляційна скарга на рішення подається до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Львівський державний завод «Лорта», П/Р: НОМЕР_2 в АТ «Укрексімбанк», МФО: 322313, ЄДРПОУ: 30162618, ІПН: 301626113031, свідоцтво платника податку ПДВ: 17728310, адреса: 79040, м. Львів, вул.Патона, 1.

Суддя