Рішення № 99765196, 09.09.2021, Вишгородський районний суд Київської області

09.09.2021 Справа № 363/3864/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря - Миколаєнко В.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Директор ТОВ «МЕТАЛ–ПЛАСТ» Талай С.В. звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що між ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ», як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем укладено договір купівлі-продажу за умовами п.1. якого, у власність покупця передано ангар з металу, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 533,1 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язувався сплатити за нього грошову суму. Згідно п. 5 договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року зазначено, що цей продаж вчинено за 318 126 грн., які покупець зобов`язується сплатити повністю на рахунок продавця до 01 липня 2009 року. За приписами п. 7 договору сторони погодили, що передача ангару від продавця до покупця здійснюється в день укладення даного поговору шляхом звільнення приміщення. У визначений договором строк ОСОБА_3 свого обов`язку щодо оплати не виконав, проте на письмові вимоги позивача просив відтермінувати строк оплати спочатку до 31 грудня 2014 року, а потім до 31 грудня 2018 року. Позивач погоджувався та приймав прохання відповідача щодо розстрочення платежу, проте станом на 31 грудня 2018 року ОСОБА_3 оплату за договором купівлі-продажу все одно не здійснив. Зазначив, що на момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 був засновником позивача ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ», з огляду на, що саме ним фактично приймались рішення щодо погодження відтермінування оплати. На початку 2019 року ОСОБА_3 вийшов зі складу засновників, а відтак новий засновник провівши перевірку активів виявив факт несплати по договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року, після чого 15.03.2019 позивач звернувся з позовом до суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав того, що ОСОБА_3 ввів позивача в оману. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03.03.2020 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено та зазначено про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту. Зважаючи на те, що між позивачем та ОСОБА_3 існувало зобов`язання, а відтак неналежне виконання зобов`язання дає позивачу право на судовий захист та відновлення порушеного майнового права шляхом розірвання договору купівлі-продажу, з підстав того, що позивач не отримав того, на що сподівався при укладенні договору - грошових коштів, які виражають вартість товару. Позивач наголошував на тому, що укладаючи договір купівлі-продажу, ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» не мало на меті безоплатну передачу майна у власність покупця, інакше мало можливість укласти договір дарування, а відтак позивач позбавлений того на, що розраховував при укладенні цього договору, що свідчить про істотне порушення прав позивача, як продавця, а відтак належним способом захисту права позивача є розірвання договору купівлі-продажу з підстав істотного порушення умов договору. Крім того, зазначив, що право власності на спірний ангар зареєстровано за ОСОБА_3 , який прийняв ангар у користування ще в день укладення договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року, проте протягом тривалого часу ухиляється від оплати товару та повернення ангару, а тому такі дії свідчать про оспорювання останнім права власності позивача, з огляду на, що належним способом захисту прав позивача є визнання права власності та зобов`язання повернення майна. Враховуючи зміст відповіді ОСОБА_3 , на претензії позивача щодо оплати, то кінцевий погоджений термін розрахунку становив 31.12.2018 року, а відтак звернення до суду з даним позовом здійснюється в межах трирічного строку позовної давності. Фактично позивач дізнався про порушення своїх прав після зміни засновника, що відбулось в лютому 2019 року, так як до цього ОСОБА_3 будучи засновником позивача розрахунку за придбаний ангар не проводив, а погоджував лише розстрочку щодо оплати. Той факт, що ОСОБА_3 був засновником позивача не може бути підставою для того, щоб майно вибуло з власності товариства безоплатно, адже в розумінні ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» в редакції чинній станом на день виникнення спірних правовідносин встановлено, що саме товариство є власником іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Представник позивача також наголошував на тому, що поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними. Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. Посилаючись на вимоги ст. ст. 655, 632, 692, 525, 526, 530, 651, 391, 392, 598, 599 ЦК України та на порушення ОСОБА_3 істотних умов договору купівлі-продажу звернувся до суду та просив розірвати договір купівлі-продажу, укладений 01 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. та зареєстрований за № 1211; визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» право власності на ангар з металу, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 533, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_3 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» ангар з металу, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 533, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.11.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11.02.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив про їх задоволення із викладених у позові підстав.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, згідно якої зазначив, що позовні вимоги визнає, так як розрахунок за придбане майно дійсно з його сторони, як покупця проведено не було. Розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про місце, день та час розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити у їх задоволенні. Крім того, представником відповідача ОСОБА_4 до суду було подано відзив, згідно якого зазначила, що у позовній заяві позивач зазначає, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03.03.2020 року по справі № 363/744/19 у задоволенні позовних вимог ТОВ «Метал-Пласт» до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено та зазначено, що позивач обрав невірний спосіб захисту. Разом з тим, позивач по суті звернувся з аналогічною позовною заявою і обсягом доказів, тільки змінив позовні вимоги, а ОСОБА_4 стала співвідповідачем, але підстави подання позову аналогічні. При розгляді справи № 363/744/19 представник третьої особи (відповідача 2) в суді наполягала на відмові в задоволенні позову, посилаючись на обставини викладені у письмових поясненнях. Наголошувала на тому, що позивачем неналежно обрано спосіб захисту, оскільки замість стягнення існуючої заборгованості по договору, всупереч вимог закону позивач ініціював визнання такого договору недійсним. Вважала, що таким чином відповідач намагається штучно зменшити обсяг спільної сумісної власності подружжя, справа про поділ якого на даний час розглядається в суді. Позиція відповідача ОСОБА_4 не змінилася, ОСОБА_3 намагається штучно зменшити обсяг спільної сумісної власності подружжя, справа про поділ якого на даний час розглядається в суді. Позивач посилається на те, що якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо сплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець має право розірвати договір з підстав, передбачених ст. 561 ЦК України. При цьому позивач додає до позовної заяви виключно листування між позивачем та ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що дізнався про порушення своїх прав після зміни засновника, що відбулося в лютому 2019 року, так як до цього ОСОБА_3 будучи засновником позивача розрахунку за придбаний ангар не проводив, а погоджував лише розстрочку щодо оплати. Проте, зі змісту листів не зрозуміло, чи давав позивач погодження на відстрочку ОСОБА_3 чи оформлювалося це окремим рішенням учасників товариства. Позивачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_3 був засновником ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ», який період, адже, ОСОБА_3 придбав ангар як фізична особа. Просила звернути увагу суду на той факт, що в договорі купівлі-продажу ангару від 01.06.2009 року чітко зазначено, що покупець зобов`язується сплатити на рахунок позивача до 01 липня 2009 року грошові кошти за ангар, однак між сторонами не вносилися зміни та доповнення до цього договору. Пунктом 13 договору передбачено, що усі зміни та доповнення до договору, що вчиненні за узгодженням сторін, повинні бути нотаріально посвідчені, а тому відсутні встановлені законом підстави для розірвання договору купівлі-продажу ангару від 01.06.2009 року. ОСОБА_4 вважає спір у цивільній справі № 363/744/19 спором, який має очевидно штучний характер, таким, що направлений виключно на зменшення її прав у частині поділу спільної сумісної власності подружжя. Позивач та ОСОБА_3 діяли спільно для досягнення інтересів у межах штучно ініційованого спору для виведення спільної сумісної власності із переліку майна, що підлягає поділу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що випливає із отримання ОСОБА_4 інформації про існуюче судове провадження не від суду, а від третіх осіб, зокрема позивача. ОСОБА_3 не мав дійсного наміру брати участь у межах цивільної справи № 363/744/19 та сприяв прийняттю рішення у межах наведеної справи на користь позивача, що підтверджується висновками суду у рішенні від 03.03.2020 року. Позовна заява ТОВ «Метал-Пласт» до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу ангару, позовна заява про розірвання договору купівлі-продажу мають очевидно штучний характер, направлений на зменшення обсягу спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу у межах цивільної справи № 758/7844/18, а відтак є зловживанням процесуальними правами у розумінні ст. 44 ЦПК України. Представник відповідача наголошувала на тому, що перебіг позовної давності у межах існуючого правочину почався зі спливом строку виконання, тобто з 02.07.2009 року, а строк позовної давності сплив 02.07.2012 року відповідно до ст. 257 ЦК України. Досягнення домовленостей щодо строку виконання умов договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року до 31.12.2018 року не може братися до уваги, оскільки такі домовленості не були вчинені у формі, передбаченій законом, а тому підлягають застосуванню строки позовної давності та наслідки їх спливу відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України. У зв`язку із чим, просила суд застосувати строки позовної давності та наслідки їх спливу, визнати подання заяви позивачем зловживанням процесуальними права, застосувати до позивача заходи процесуального примусу у вигляді штрафу та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В свою чергу представником позивача до суду подано відповідь на відзив, в якому зазначив, що правова позиція відповідача ОСОБА_4 , зводиться до того, що даний позов про розірвання договору купівлі-продажу пред`явлено лише з метою виключення майна зі спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте жодного доказу правомірності набуття ОСОБА_3 у власність ангару не надає, тобто фактично ОСОБА_4 має намір штучно збільшити обсяг її спільного сумісного майна за рахунок ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ». Як наголошувалось в позовних вимогах, Предметом спору є відновлення порушених майнових прав позивача, як власника майна, яке здійснило відчуження майна на підставі двостороннього оплатного правочину, і яке в свою чергу в повному обсязі виконало своє зобов`язання за договором купівлі-продажу, проте покупець свого обов`язку за договором не виконав, оплату не здійснив. Тобто набуття права власності на ангар не є таким, що набуто правомірно у спосіб визначений законом, оскільки зобов`язання за правочином при набутті майна ним не виконано, а відтак його право власності є оспорюваним. В тому ж числі і державна реєстрація, не породжує виникнення права власності на ангар. Наголошував, що правомірність набуття у власність ОСОБА_3 ангару, як об`єкту нерухомого майна, ОСОБА_4 взагалі не спростовано, хоча позовні вимоги вона не визнає. ОСОБА_4 просить визнати за нею право власності на 1/2 частину ангару, як майно набуте в шлюбі, проте за відсутності витрачання спільних сумісних коштів подружжя для придбання цього майна. ОСОБА_4 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності та посилається на положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, однак ця норма містить чітке визначення, щодо того, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. В той же час, договір купівлі-продажу укладено між ТОВ “МЕТАЛ-ПЛАСТ”, як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, тобто сторонами спору є саме покупець та продавець, а ОСОБА_4 є стороною у справі в розумінні ст. 48 ЦПК України. Позивач не отримав оплати за договором, а відтак не отримав виконання зобов`язання, тобто того результату на який сподівався при укладенні договору, що є істотним порушенням прав позивача. Предметом захисту в даній справі є не абстрактні майнові права, отримання яких залежало від настання/ненастайня певних подій, а конкретне благо - грошові кошти, розмір яких є оціненим та вказаним в договорі, як безпосередній обов`язок контрагента. Тобто посилання відповідача ОСОБА_4 на безпідставність позовних вимог не підтверджено жодними доказами, а відтак обмеження у праві на звернення до суду є протиправним. ОСОБА_4 не наведено жодного обґрунтованого доказу відсутності спору, крім її особистого ставлення, яке зводиться до наміру заволодіти майном, без реального виконання договору купівлі-продажу, що є неприпустимими. ОСОБА_4 вважає себе та ОСОБА_3 співвласниками майна, тому право позивача оспорюється, відтак позивач має право на звернення до суду з позовними вимогами в силу положення ст.392 ЦК України про визнання права власності. ОСОБА_3 будучи співзасновником товариства протягом тривалого часу мав можливість впливати на управління майном позивача, завдяки чому питання проведення розрахунку відстрочувалось та було остаточно виявлено вже при зміні засновника з ОСОБА_3 на ОСОБА_5 , що відбулось 28.12.2018 року, тобто тривалому зверненню позивача з відповідним позовом перебувала та перешкоджала діяльність засновника ОСОБА_6 , а тому просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Крім того, представником відповідача ОСОБА_4 до суду подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій, як на підставу їх застосування наведені аналогічні доводи викладені у відзиві.

Представником позивача до суду подано заперечення на заяву представника відповідача ОСОБА_4 щодо застосування строку позовної давності та зазначено, що договір купівлі-продажу укладено між ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ», як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, тобто сторонами спору є саме покупець та продавець. ОСОБА_4 є стороною у справі в розумінні ст. 48 ЦПК України, а не строною у спорі. Поняття сторона спору та сторона справи є дещо відмінним, а відтак відповідач ОСОБА_4 не наділена повноваженями згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України правом на звернення до суду з відповідною заявою. Заява ОСОБА_4 щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності не може бути задоволена судом, та й загалом розгляду не підлягає.

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

01.06.2009 року між ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» в особі директора Довганича Геннадія Борисовича (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1211.

За цим договором продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти ангар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Цей продаж вчинено за 318 126 грн., які покупець зобов`язується сплатити повністю на рахунок продавця з дня підписання цього договору до 01 липня 2009 року.

06 липня 2009 року директором ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» Довганичем Г.Б. за вих. № 06-07/2009 направлено ОСОБА_3 лист про проведення повного розрахунку за придбаний ангар.

17 серпня 2009 року ОСОБА_3 направив лист ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ», у якому просив відстрочити розрахунок за ангар до 31 грудня 2014 року.

19 січня 2015 року директором ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» Довганичем Г.Б. за вих. № 19-01/2015 повторно направлено ОСОБА_3 лист про проведення повного розрахунку за придбаний ангар.

26 січня 2015 року ОСОБА_3 знову ж таки направив лист ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» у якому просив відстрочити розрахунок за ангар до 31 грудня 2018 року.

01 лютого 2019 року на загальних зборах учасників ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» прийнято рішення про звільнення з посади директора товариства ОСОБА_7 та призначення на цю посаду ОСОБА_8 , що підтверджується долученою до матеріалів справи копією протоколу № 1 загальних зборів учасників товариства.

Відомості про зміну керівника ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» 04.02.2019 року внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що в повній мірі узгоджується з даними витягу № 1006600261 сформованим станом на 04.05.2020 року.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03.03.2020 року, яке набрало законної сили 22.09.2020 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ» до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності відмовлено.

Вказаним рішенням суду, зокрема було встановлено, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23288281 від 14.07.2009 року ангар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 202,203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України)

Відповідно до ст.ст. 655,657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Нормами ст.ст. 691,692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

За змістом ст.ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ст. 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч.2 ст. 651 ЦК України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що відповідач не виконав взяті на себе обов`язки, передбачені умовами укладеного договору купівлі-продажу, щодо оплати за ангар, а тому позивач виявив бажання розірвати укладений з ОСОБА_3 спірний договір купівлі-продажу від 01.06.2009 року, з підстав істотного порушення умов договору.

Представник відповідача ОСОБА_4 заперчуючи щодо вказаних доводів, заначила, що даний спір має очевидно штучний характер, таким, що направлений виключно на зменшення прав ОСОБА_4 у частині поділу спільної сумісної власності подружжя. Позивач та ОСОБА_3 діяли спільно для досягнення інтересів у межах штучно ініційованого спору для виведення спільної сумісної власності із переліку майна, що підлягає поділу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Разом з тим, вказані доводи представника відповідача ОСОБА_4 суд відхиляє, оскільки вони не підтверджені будь-якими належними та допустими доказами. Відповідач, будучи строною спірного договору не заперчує факту не сплати ним, у обумовленому стронами договору розмірі коштів на передний йому у вланість ангар. Натомість представник відповідача ОСОБА_4 наголошує на тому, що даний ангар придбаний ОСОБА_3 в період перебування його із нею у шлюбі, а відтак є спільною сумісною власнітю подружжя, однак на підтвердження виконання умов спірного договору будь-які докази не дає, у тому числі, докази витрачання спільних сумісних коштів подружжя для придбання цього майна або докази, які б підтверджували, що ОСОБА_3 сплачено на користь позивача кошти, за переданий йому у вланість ангар та в свою чергу набуто його правомірно увідповідності до вимог закону.

Отже, допустимі та належні докази щодо розрахунку за договором у розумінні ст.ст. 76,77 ЦПК України та вимог законодавства відповідачами не надані.

Сам факт реєстрації за ОСОБА_3 права власності на ангар, не може свідчити про те, що його набуто правомірно у спосіб визначений законом, оскільки зобов`язання за правочином при набутті майна ним не виконано, а відтак його право власності є оспорюваним.

Також представник ОСОБА_4 просила звернути увагу суду на той факт, що в договорі купівлі-продажу ангару від 01.06.2009 року чітко зазначено, що покупець зобов`язується сплатити на рахунок позивача до 01 липня 2009 року грошові кошти за ангар, однак між сторонами не вносилися зміни та доповнення до цього договору.

Пунктом 13 договору передбачено, що усі зміни та доповнення до договору, що вчиненні за узгодженням сторін, повинні бути нотаріально посвідчені, а тому відсутні встановлені законом підстави для розірвання договору купівлі-продажу ангару від 01.06.2009 року.

Однак, вказані доводи судом також відхиляються, оскільки сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За загальним правилом ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передані покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Сторонами спірного договору є виключно позивач та відповідач ОСОБА_3 , якими і було погоджено, щодо відтермінування виконання умов договору купівлі-продажу, щодо сплати коштів, шляхом направлення відповідних листів, а відтак стверджувати, що ними не дотримано п. 13 спірного договору підстави відсутні, оскільки зазначені обставини здійснювалися за погодженням обох сторін, а не одноособово. Крім того, відповідач ОСОБА_3 , щодо позовних вимог, які заявлені виключно до нього не заперчує та визнає, так як розрахунок за придбане майно дійсно з його сторони, як покупця проведено не було.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Суд визнає такими, що заслуговують на увагу, доводи позивача про те, що невиконання відповідачем договору купівлі-продажу щодо своєчасності проведення розрахунку є істотним порушенням стороною умов договору.

Позивачем виконані всі зобов`язання, взяті ним за договором купівлі-продажу. Невиконання ОСОБА_3 умов договору купівлі-продажу ангару у встановлений строк та несплата грошових коштів за придбання ангару по своїй правовій природі носить характер істотного порушення умов договору, що спричинило значну шкоду другій стороні та виражається у неотриманні відповідних грошових коштів за придбане майно у розмірі 318 126 грн. Вказане порушення ОСОБА_3 договору купівлі - продажу є істотним порушенням, оскільки позивач під час укладення договору розраховував на отримання вартості відчужуваного ангару у повному розмірі й не мав наміру передавати у власність покупця ангар безоплатно, чи за частину її вартості. Тобто, позивач позбавився як майна так і коштів за майно, на отримання яких розраховував при укладанні договору від 01.06.2009 року, що є істотним порушення договору та є підставою для його розірвання.

Таким чином, суд повно, всесторонньо та об`єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що договір купівлі-продажу слід розірвати у зв`язку з істотним порушення відповідачем умов договору.

Позовні вимоги позивача про визнання за ним права власності на ангар та зобов`язання ОСОБА_3 про повернення ангару товариству підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже захисту в судовому порядку підлягає лише порушене право.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23288281 від 14.07.2009 року ангар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .

Отже, у зв`язку з розірванням договору купівлі-продажу спірного ангару, наявна правова підстава, передбачена ст. 346 ЦК України, для припинення права власності ОСОБА_3 на ангар, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими та таками, що також підлягають задоволенню.

Законодавством передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд. Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності гарантується Конституцією України і захищається способами, встановленими законодавством.

Щодо поданої представником відповідача ОСОБА_4 заяви про застосування строків позовної давності, судом зазначається наступне.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

ТОВ «МЕТАЛ–ПЛАСТ» звернувшись до суду просив, розірвати договір купівлі-продажу, укладений 01 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. та зареєстрований за № 1211; визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» право власності на ангар з металу, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 533, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_3 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» ангар з металу, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 533, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак, вимоги ТОВ «МЕТАЛ–ПЛАСТ» пред`явлено виключно до ОСОБА_3 .

Представник відповідача наголошувала на тому, що перебіг позовної давності у межах існуючого правочину почався зі спливом строку виконання, тобто з 02.07.2009 року, а строк позовної давності сплив 02.07.2012 року відповідно до ст. 257 ЦК України. Досягнення домовленостей щодо строку виконання умов договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року до 31.12.2018 року не може братися до уваги, оскільки такі домовленості не були вчинені у формі, передбаченій законом, а тому підлягають застосуванню строки позовної давності та наслідки їх спливу відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України. У зв`язку із чим, просила суд застосувати строки позовної давності та наслідки їх спливу, визнати подання заяви позивачем зловживанням процесуальними права, застосувати до позивача заходи процесуального примусу у вигляді штрафу та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в свою чергу наголошував на тому, що договір купівлі-продажу укладено між ТОВ «МЕТАЛ-ПЛАСТ», як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, тобто сторонами спору є саме покупець та продавець, а ОСОБА_4 є стороною у справі в розумінні ст. 48 ЦПК України.

Представник відповідача ОСОБА_4 подала заяву про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог, тоді як відповідач ОСОБА_3 не заявляв про сплив позовної давності щодо пред`явлених до нього вимог, а навпаки їх визнав. Отже, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для застосування приписів про позовну давністю до вимог, заявлених до ОСОБА_3 , а тому доводи представникп відповідача ОСОБА_4 про сплив позовної давності до цих вимог є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 6 874 гривень 00 копійок, тобто по 3 437 (три тисячі чотириста тридцять сім) гривень 00 копійок з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,11,12,13,76-81,258,259,263-265,268,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно– задовольнити.

Розірвати договір купівлі-продажу, укладений 01 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. та зареєстрований за № 1211.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» право власності на ангар з металу, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 533, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_3 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» ангар з металу, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 533, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути пропорційно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ» судовий збір у розмірі 6 874 гривень 00 копійок, тобто по 3 437 (три тисячі чотириста тридцять сім) гривень 00 копійок з кожного.

Повний текст рішення суду виготовлений 20 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ–ПЛАСТ»(ідентифікаційний код 33191552, місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 7 кім. 401, адреса для листування: м. Київ, вул. Богатирська, 2-А).

Відповідачі: ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , адреса для листування: АДРЕСА_5 ).

Суддя І.Ю. Котлярова