Рішення № 9976357, 03.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

03 червня 2010 р.           Справа 8/200-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" (юрид. адреса: 01013 м. Київ, вул. Баренбойма, 1)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група" (юридична адреса 21029 м. Віниця, вул. Толстого, 10)

про стягнення 3 792 240,35 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

позивача: Мерзлякова О.О. - довіреність № 1851/2 від 01.04.2010 року, паспорт МЕ № 645910, виданий 20.12.2004 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов про стягнення з відповідача 3 792 240,35 грн., з яких 3 350 481,64 грн. боргу, 83 762,04 грн. інфляційних втрат , 41 307,31 грн. - 3% річних та 316 689,36 грн. пені в зв’язку з неналежним виконанням останнім умов договору поставки від 24.07.2008 року № 24/07-01 в частині своєчасності та повноти оплати.

Ухвалою суду від 09.09.2009 року дану позовну заяву суддею Мельником І.Ю. прийнято до розгляду та призначено до слухання в засіданні суду на 15.10.2009 року.

Ухвалою від 15.10.2009 року розгляд справи було відкладено до 19.11.2009 року.

Не погоджуючись з винесеною судом ухвалою від 15.10.2009 року відповідач подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу, яку разом з справою № 8/200-09 надіслано до Житомирського апеляційного господарського суду .

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 01.12.2009 року відповідачу відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу суду від 15.10.2009 року. Справу повернено до господарського суду для продовження розгляду.

Після надходження справи 16.12.2009 року до господарського суду Вінницької області її разом з касаційною скаргою відповідача надіслано до Вищого господарського суду України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.02.2010 року відповідачу відмовлено в прийнятті касаційної скарги.

Справу 17.03.2010 року повернуто до господарського суду Вінницької області.

З огляду на викладене, справу № 8/200-09 судом призначено до розгляду в засіданні на 27.04.2010 року.

22.04.2010 року до суду надійшла касаційна скарга відповідача на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 01.12.2009 року та ухвалу Вищого господарського суду України від 26.02.2010 року у справі № 8/200-09 у зв'язку з чим супровідним листом від 27.04.2010 року вказану скаргу, а також копії оскаржуваних ухвал вищих судових інстанцій було направлено до Вищого господарського суду України.

При цьому матеріали справи не направлялись до Вищого господарського суду України, що вбачається із відповідного супровідного листа від 27.04.2010 року № 4459-4461 який надсилався сторонам.

Враховуючи, що Постановою Верховної ради України за № 2137-VI від 15.04.2010 року відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, ст. ст. 15, 43 Закону України "Про статус суддів" суддя господарського суду Вінницької області Мельник І.Ю. звільнений з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку, відповідно до розпорядження голови суду від 21.04.2010 року справу № 8/200-09 передано для подальшого розгляду судді Банасько О.О..

Ухвалою від 23.04.2010 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.06.2010 року.

При цьому відповідач в судове засідання 03.06.2010 року не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки.

При цьому суд зауважує, що ухвала про призначення засідання відповідачу надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул. Л. Толстого, 10, м. Вінниця, 21029).

Слід вказати, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 1321 та свідоцтва про державну реєстрацію № 142087 серія А 00 місцезнаходженням ТОВ "Вінницька промислова група" є наступне: вул. Л. Толстого, 10, м. Вінниця, 21029, що є ідентичною тій адресі, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилалась ухвала від 23.04.2010 року відповідачу у справі (а.с.125-126, т.1).

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 23.04.2010 року яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги приписи ч.ч. 1, 3 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

Також суд вказує, що про поінформованість відповідача щодо наявності в провадженні суду справи № 8/200-09 свідчить неодноразове оскарження останнім процесуальних документів у даній справі, взяття участі його представником у судовому засіданні 15.10.2009 року, повідомленнями про вручення поштового відправлення № 395646, № 2014364 які підтверджують отримання відповідачем ухвал надісланих за адресою - вул.Л.Толстого, 10, м.Вінниця, 21029 (а.с.106, 151, т.1).

Справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами оскільки від сторін не надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації.

03.06.2010 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог в якій вказано, що за час розгляду справи в суді відповідачем частково погашено заборгованість на суму 1260171,71 грн. та станом на 02.06.2010 року борг відповідача складає 2090309,93 грн. у зв'язку з чим позивач просить стягнути вказану суму боргу з урахуванням інфляції у розмірі 2174071,97 грн., 3% річних у розмірі 41307,31 грн., пеню у розмірі 316689,36 грн., а загалом 2532068,64 грн..

Разом з тим в судовому засіданні 03.06.2010 року позивачем подано клопотання відповідно до якого позивач просить суд не враховувати подані ним раніше заяви про зменшення розміру позовних вимог при винесені рішення та просить припинити провадження у справі в частині суми боргу погашеної після порушення провадження у справі.

Також в судовому засіданні позивачем подано заяву про відмову від стягнення пені у розмірі 316689, 36 грн. та збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції та 3% річних.

Відповідно до вказаної заяви просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у розмірі 257257,76 грн. та 3 % річних у сумі 88554,04 грн. (з 01.04.2009 року по 28.08.2009 року на заборгованість 3350481,64 грн. та з 01.09.2009 року по 02.06.2010 року на заборгованість 2090309,93 грн.).

Розглянувши подані позивачем заяви суд дійшов висновку про прийняття їх до розгляду, оскільки останні не суперечать ст.22.ГПК України, відповідно до приписів якої позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, збільшити розмір позовних вимог та відмовитись від позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.07.2008 року між ВАТ "Українська гірничо-металургійна компанія" (Постачальник) та ТОВ "Вінницька промислова група" (Покупець) укладено договір поставки № 24/07-01 (а.с.27-30, т.1).

Відповідно до п.1.1 даного договору Постачальник зобов'язується поставляти у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору певний товар - металопродукцію, загальна кількість, асортимент, ціна за одиницю виміру та загальна вартість якого визначена сторонами у специфікаціях, які є додатками до цього договору і становлять його невід'ємну частину.

Ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в специфікаціях до даного договору та видаткових накладних, які є його невід'ємною частиною (п. 2.1 Договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника здійснюється в безготівковому порядку протягом 15 календарних днів з моменту фактичного отримання товару покупцем, якщо інше не передбачено специфікаціями до даного договору (п. 3.1 Договору).

На виконання укладеного договору позивач поставив у період з 30.08.2008 року по 14.10.2008 року обумовлений договором товар на загальну суму 3800171,04 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с.32-60, т.1) та довіреностями на отримання продукції (а.с.61-65, т.1) оригінали яких оглядались судом в судовому засіданні 03.06.2010 року.

Однак відповідач не у повному обсязі виконав умови укладеного договору та не у повному обсязі розраховувався за отриманий товар у відповідності до умов договору.

18.02.2009 року між сторонами було підписано угоду про погашення заборгованості по договору від 24.07.2008 року № 24/07-01 в п.1 якої сторони обумовили, що відповідач зобов'язується оплатити позивачу в строк до 31.03.2009 року грошові кошти по зобов'язанням, які виникли із договору від 24.07.2008 року № 24/07-01. В п.2 вказаної угоди сторони, крім іншого, зафіксували розмір основного боргу відповідача станом на 15.02.2009 року в розмірі 3350481,64 грн..

За твердженням позивача в зв'язку з недотриманням відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору від 18.02.2009 року ним 30.07.2009 року на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу № 3896 про сплату боргу (а.с.101-102, т.1).

Факт отримання вказаної вимоги відповідачем підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення наявним в матеріалах справи (а.с.103, т.1).

Як вказує позивач в позовній заяві відповідачем на момент подачі позовної заяви було сплачено частково продукцію на суму 449689,40 грн..

Вказане твердження підтверджується наявними у справі виписками банківських установ та обопільно підписаним між сторонами актом звірки від 18.11.2008 року (а.с.94-100, т.1).

Відсутність відповіді на вимогу та непроведення відповідачем розрахунку за отриманий товар спонукали позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеним вище накладним відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

Беручи до уваги характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про поставку регулювання яких здійснюється параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, сторони в договорі від 18.02.2009 року обумовили кінцевий строк проведення розрахунку –до 31.03.2009 року. Крім того позивач 30.07.2009 року звертався з вимогою про стягнення боргу до відповідача.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

При цьому суд вважає необхідним зазначити наступне.

Як було встановлено судом за період з 24.07.2008 року по 02.06.2010 року відповідачем погашено заборгованість перед позивачем за отриману в останнього продукцію на загальну суму 1709861,11 грн., з яких 1260171,71 грн. після порушення провадження у справі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, виписками банківських установ. Крім того, позивачем в підтвердження проведення відповідачем розрахунків на суму 1709861,11 грн. надано довідку № 3006 від 02.06.2010 року за підписом генерального директора та головного бухгалтера.

З урахування встановлених обставин суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 1260171,71 грн., який було погашено відповідачем після звернення позивача з позовом до суду.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 1260171,71 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Оскільки відповідачем було проведено розрахунок на загальну суму 1709861,11 грн. сума боргу станом на 03.06.2010 року становитиме 2090309,93 грн. (3800171,04-1709861,11).

Вказана сума основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені суд враховує те, що вона підписана представником позивача Мерзляковою О.О. у якої наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 01.04.2010 року № 1851/2.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 257257,76 грн. та 3 % річних у сумі 88554,04 грн. (за період з 01.04.2009 року по 28.08.2009 року на заборгованість 3350481,64 грн. та з 01.09.2009 року по 02.06.2010 року на заборгованість 2090309,93 грн.) в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

При проведенні перевірки наданого позивачем розрахунку 3 % річних із врахуванням вказаних позивачем періодів та сум заборгованості, які взяті для обрахунку судом не виявлено помилок в зв’язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі (88554,04 грн.).

Перевіркою правильності розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилки допущені позивачем в періоді обрахунку з 01.04.2009 року по 28.08.2009 року. Помилка позивача полягає в тому, що визначивши період нарахування інфляційних втрат з 01.04.2009 року по 28.08.2009 року останній взяв для нарахування значення індексу інфляції лише за квітень –червень 2009 року. При цьому позивачем не було взято для визначення середнього значення індекси інфляції за липень-серпень 2009 року в яких була дефляція. Вказане призвело до отримання більшого значення середнього індексу інфляції.

Провівши перерахунок інфляційних втрат за вказаний період із врахуванням виявлених помилок судом отримано 73710,60 грн..

В іншому періоді розрахунку інфляційних втрат (з 01.09.2009 року по 02.06.2010 року) судом не виявлено помилок.

Виходячи з того, що судом отримано менше значення інфляційних втрат ніж заявлено позивачем в стягненні 10051,44 грн. інфляційних втрат суд відмовляє. При цьому підлягають задоволенню інфляційні втрати в розмірі 247206,32 грн..

При проведені перевірки правильності нарахування інфляційних та 3% річних судом не виявлено помилок у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача на позовну заяву викладені у його відзиві № 80 від 15.10.2009 року в яких вказується на важкий фінансовий стан підприємства спричинений непроведенням з ним розрахунків його контрагентами, фінансовою кризою в Україні, зміною обмінного курсу гривні до валюти тощо не є переконливими. До того ж вказані обставини не звільняють відповідача від виконання зобов’язання перед позивачем виходячи із наступних приписів законодавства.

Стаття 610 Цивільного Кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У ч.ч. 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від нього, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів, тощо.

Крім того, в ч.2 ст.218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням часткової відмови в стягненні інфляційних втрат, припинення провадження в частині стягнення основного боргу в зв’язку з відсутністю предмету спору в цій частині та припинення провадження у справі в частині вимоги про стягнення пені в зв’язку з відмовою позивача від цієї вимоги.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При цьому судові витрати покладаються на відповідача в частині вимог по яким провадження у справі було припинено згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України так, як спір було доведено до суду внаслідок його неправильних дій.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Розподіляючи судові витрати суд виходив з нової ціни позову, яка становила 3696293,44 грн. (2090309,93 грн. –основний борг, 88554,04 грн. –3 % річних, 257257,76 грн. –інфляційні втрати, 1260171,71 грн. –основний борг по якому припинено провадження відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України) з врахуванням поданих позивачем заяв про відмову від позову в частині позовних вимог щодо пені та збільшення розміру позовних вимог щодо 3 % річних та інфляційних втрат.

За письмовим клопотанням позивача 03.06.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст. п.п. 11, 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька промислова група", вул. Л.Толстого, 10, м. Вінниця, 21029 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31041602) на користь Відкритого акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія", вул. Баренбойма, 1 м. Київ, 01013 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 25412086) - 2090309 грн. 93 коп. –основного боргу, 247206 грн. 32 коп. інфляційних втрат, 88554 грн. 04 коп. 3% річних, 25430 грн. 67 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 36 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 1260171 грн. 71 коп. припинити відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

4. Прийняти відмову позивача від позову в частині позовної вимоги щодо стягнення пені.

5. Припинити провадження в частині позовної вимоги щодо стягнення пені відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. В решті позову відмовити.

7. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 08 червня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу (вул. Баренбойма, 1, м. Київ, 01013).

3 - відповідачу (вул. Л. Толстого, 10, м. Вінниця, 21029).