Рішення № 9976342, 07.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

07 червня 2010 р. Справа 2/72-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК - Транс" вул. Мечникова, 2, м. Київ, 01601; вул. Виборзька, 103, м. Київ, 03680

до:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, 21019

про стягнення 6070,27 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Сидорова Ю.В. - за довіреністю;

відповідача : ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_3 - адвокат.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК - Транс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 6070,27 грн. заборгованості, в тому рахунку 5000,00 грн. - основного боргу, 880,00 грн. - інфляційних втрат та 190,27 грн. - 3% річних, за поставлений товар згідно договору поставки №2101/08-11В від 24.03.2008 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.04.2010 р. порушено провадження у справі та призначено засідання на 12.05.2010 р.

За клопотанням позивача ухвалою суду від 12.05.2010 року розгляд справи відкладено на 07.06.2010 року.

07.06.2010 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач згідно поданого відзиву № б/н від 03.06.2010 року позовні вимоги визнав частково на суму 5000,00 грн. - основного боргу, а в решті позову просив суд відмовити.

Зокрема, відповідач зазначив, що позивач здійснював поставку в порушення умов договору, оскільки поставляв товар без попередньої заявки, за відсутності рахунка та оплати за товар. Таким чином, позивач умисно здійснював поставку товару, свідомо утворюючи та збільшуючи заборгованість відповідача в умовах світової економічної кризи.

Крім того, позивач рахунків не виставляв, а тому у відповідача не виникало обов"язку оплачувати такі рахунки, так як строк оплати за товар не був встановлений.

Також посилання позивача на претензію від 24.12.2008 року є безпідставним, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 222 ГК України та й на час її виставлення був відсутній рахунок на оплату товару № 1251, який був виписаний лише 14.01.2009 року та частково оплачувався відповідачем лише після 14.01.2009 року.

Враховуючи вказане, відповідач вважає, що підстави для стягнення з нього 880,00 грн. - інфляційних втрат та 190,27 грн. - 3% річних відсутні.

В судовому засіданні розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК - Транс" (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір поставки № 2101/08-11В, за умовами якого продавець протягом строку дії цього договору зобов"язується за замовленням покупця поставляти та передавати через мережу АЗС у власність покупця нафтопродукти в асортименті, кількості, визначеній відповідно до накладних, які є невід"ємними частинами цього договору, надавати послуги (мийки, СТО, Шиномонтаж), визначені у Актах виконаних робіт, які є невід"ємними частинами цього договору, а покупець зобов"язується приймати товар та/або послуги на АЗС та оплачувати його/їх на умовах цього договору.

Згідно п. 5.4 договору поставка товару здійснюється уповноваженими представниками покупця (пред"явниками смарт-карток) на умовах ЕХW (Інкотермс в редакції 2000 року), АЗС (пункти поставки), перелік яких визначено в Додатку № 1, за цінами, що діють на момент поставки на АЗС.

На виконання взятих на себе зобов'язань за укладеним договором позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 164348,69 грн., підтвердженням чого є видаткові накладні, підписані та скріплені печатками представників обох сторін та виписані відповідачем відповідні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 14-30).

У відповідності до п. 7.1 договору покупець зобов"язаний сплатити продавцю вартість товару в строк, зазначений в рахунку-фактурі, на умовах 100% попередньої оплати. Оплата товару отриманого понад оплачену кількість товару має бути здійснена протягом 5-ти банківських днів з моменту поставки за цінами, що встановлені на АЗС на момент поставки, на умовах товарного (комерційного) кредиту на суму, що не може перевищувати 10000,00 грн.

В порушення умов укладеного договору відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повного розрахунку із позивачем за поставлений товар виконував не належним чином.

Станом на 01.12.2008 року, після останньої поставки нафтопродуктів згідно накладної № 16766 від 30.11.2008 року, заборгованість відповідача складала 21823,17 грн.

Гарантійним листом № б/н від 02.12.2008 року ФОП ОСОБА_1 гарантував оплату вказаної суми боргу протягом двох наступних місяців, однак у зазначені строки розрахунку з позивачем так і не було проведено.

24 грудня 2009 року позивач надіслав відповідачу претензію № 126, в якій вимагав в 7-ми денний термін сплатити заборгованість в сумі 21823,17 грн. за поставлені нафтопродукти.

Вимоги зазначеної претензії відповідач виконав частково, сплативши позивачу грошові кошті в сумі 16823,17 грн.

Всього відповідачем було здійснено оплату за отримані нафтопродукти на суму 159348,69 грн.

В зв'язку з наведеним, за відповідачем утворився борг у розмірі 5000,00 грн., який в добровільному порядку останній не повертає позивачу.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №2101/08-11В від 24.03.2008 року є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є видаткові накладні, підписані та скріплені печатками представників обох сторін та виписані відповідачем відповідні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, згідно яких відповідач отримав зазначений у накладній товар (а.с. 14-30).

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 5000,00 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи на момент її розгляду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на вказану суму.

Твердження відповідача про те, що позивач здійснював поставку в порушення умов договору, оскільки поставляв товар без попередньої заявки, за відсутності рахунка та оплати за товар, й таким чином, позивач умисно здійснював поставку товару, свідомо утворюючи та збільшуючи заборгованість відповідача в умовах світової економічної кризи, судом не беруться до уваги, оскільки відповідач прийняв без будь-яких заперечень таке виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару, доказом чого є підписані та скріплені печатками представників обох сторін видаткові накладні та довіреності, а це, в свою чергу, не звільняє відповідача (який до речі виконав неналежним чином взяті на себе зобов'язання щодо попередньої оплати) від обов'язку розрахуватись із позивачем за отриманий товар.

Також посилання відповідача на той факт, що позивач рахунків не виставляв, а тому у відповідача не виникало обов"язку оплачувати такі рахунки, так як строк оплати за товар не був встановлений, судом не беруться до уваги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, між сторонами не було належним чином погоджено та встановлено термінів розрахунку за поставлений товар на умовах попередньої оплати.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 ЦК України, тобто положення стосовно виконання зустрічних зобов'язань.

Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що положення ст. 538 ЦК України повинні застосовуватись лише при встановлені у договорі строку здійснення попередньої оплати, а при відсутності такого строку у договорі, він повинен визначатись відповідно до приписів, закріплених у ст. 530 ЦК України.

З огляду на вказане, у зв"язку із відсутністю домовленості між сторонами щодо строку здійснення попередньої оплати, термін виникнення у відповідача обов"язку оплатити товар необхідно обраховувати з дати отримання заявленої позивачем претензії № 126 від 24.12.2008 року.

Поряд з цим, у п. 7.2 договору сторони чітко передбачили, що оплата товару отриманого понад оплачену кількість товару має бути здійснена протягом 5-ти банківських днів з моменту поставки за цінами, що встановлені на АЗС на момент поставки, на умовах товарного (комерційного) кредиту на суму, що не може перевищувати 10000,00 грн.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 5000,00 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Судом також розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 880,00 грн. - інфляційних втрат та 190,27 грн. - 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 880,00 грн. - інфляційних втрат та 190,27 грн. - 3% річних заявлено правомірно. Проте суд не погоджується із розрахунками позивача в частині нарахування інфляційних втрат.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат згідно Бази даних "Законодавство" за період з 05.01.2009 року по 12.04.2010 року судом отримано 877,61 грн.- інфляційних втрат, які й підлягають стягненню з відповідача.

Що стосується стягнення з відповідача 190,27 грн. - 3% річних, то дані позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки нараховані згідно вимог чинного законодавства.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму заборгованості за поставлений товар.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 610, 611, 612, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 21019 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК - Транс" вул. Мечникова, 2, м. Київ, 01601; поштова адреса: вул. Виборзька, 103, м. Київ, 03680 (ідентифікаційний код - 32489155) 5000,00 грн. - основного боргу, 877,61 грн. - інфляційних втрат, 190,27 грн. - 3% річних, 101,96 грн. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 235,91 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 08 червня 2010 р.

віддрук. прим.:1 - до справи; 2 - позивачу вул. Мечникова, 2, м. Київ, 01601; вул. Виборзька, 103, м. Київ, 03680; 3 - відповідачу АДРЕСА_1, 21019