Рішення № 99760980, 20.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1451

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2021 року м. Київ № 640/29735/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Київської міської ради

про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Київської міської ради (надалі - відповідач) адреса: 01044, місто Київ, вул. Хрещатик, 36 в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради м. Києва щодо неприйняття рішення за клопотанням К-39206, реєстраційний номер: 300198027, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 26 червня 2019 року;

- зобов`язати Київську міську раду м. Києва розглянути, подане клопотання К- 39206, реєстраційний номер: 300198027, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 26 червня 2019 року та прийняти відповідне рішення.

Підставами позову вказано протиправні дії суб`єкта владних повноважень щодо не розгляду клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останнім у відповідності до приписів законодавства України було подано до Київської міської ради клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення садівництва площею 0,1 га., однак у наслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у невнесенні протягом місяця (від дати реєстрації клопотання) на пленарне засідання сесії Київської міської ради питання стосовно надання позивачу дозволу на розробку проекту землевідводу, або відмови щодо земельної ділянки, внаслідок чого, як громадянин України, позивач не може реалізувати своє право набути право власності на земельну ділянку на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності, яке гарантується Конституцією України та Земельним кодексом України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог адміністративного позову, представником відповідача було подано до суду відзив, в якому останній зазначає, що відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України клопотання позивача було розглянуто в місячний термін Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради та було підготовлено проект рішення Київської міської ради «Про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_2 », який 19 вересня 2019 року відповідно до Регламенту Київської міської ради від 07 липня 2016 року № 579/579, який був переданий на розгляд до Київської міської ради.

Згідно з Регламентом Київської міської ради даний проект рішення був направлений до Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

Отже, проект рішення Київської міської ради «Про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_2 » наразі перебуває на розгляді Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

Остаточне рішення про передачу земельних ділянок тій чи іншій фізичній особі приймається на пленарному засідання сесії Київської міської ради відповідно до Регламенту Київської міської ради та відповідно до статті З Земельного кодексу України.

Тому, на переконання представника відповідача, в даній ситуації сумнівним видається порушення прав позивача діями чи бездіяльністю Київської міської ради, а тому на підставі викладеного, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 , 21 червня 2019 року було подано клопотання до Київської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення садівництва площею 0,1 га., за адресою: АДРЕСА_3 (справа - клопотання К-39206, реєстраційний номер: 300198027).

Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв`язку з тривалим не отриманням відповіді від Київської міської ради, останнім було направлено 09 листопада 2020 року інформаційний запит до департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, якому останній просив уповноважений орган надати інформацію на якій стадії розгляду знаходиться вищевказане клопотання.

На виконання вказаного вище інформаційного запиту, департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради листом від 12 листопада 2020 року за № 0570202/1-21352 було надано відповідь, в якій останнім було зазначено, що департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за результатами розгляду поданого клопотання К-39206 (300198027) підготовлено проект рішення Київської міської ради «Про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на АДРЕСА_3 », який 19 вересня 2019 року відповідно до Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року № 579/579, передано на розгляд Київської міської ради.

Тож зазначений проект рішення буде розглянуто на одному із засідань постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

Вважаючи поведінку міської ради при вирішенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною бездіяльністю, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом «в» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Відповідно до вимог частин 3, 4 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

При цьому, суд звертає увагу, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , у відповідності до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, з метою одержання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення садівництва площею 0,1 га., за адресою: АДРЕСА_3 21 червня 2019 року звернувся з відповідними клопотаннями до уповноваженого органу місцевого самоврядування - Київської міської ради.

Водночас, на час подання позивачем даної позовної заяви, відповідачем так і не було прийнято відповідного рішення щодо клопотання позивача відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення садівництва, що дає підстави суду для висновку, що Київською міською радою, у встановлений частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України строк, клопотання позивача не було розглянуто відповідним органом місцевого самоврядування на сесії міської ради.

Крім того, судом достеменно встановлено і сторони не заперечують, що міською радою не було прийнято жодного рішення по суті клопотання: ні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ні про відмову у його наданні, з наведенням мотивів такої відмови.

При цьому, суд зауважує, що з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що суб`єктом владних повноважень на протязі довгого часу не було виконано приписи вимог Земельного кодексу України щодо розгляду клопотання позивача, а саме починаючи з 21 червня 2019 року та по момент винесення судом даного рішення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що на сьогоднішній день Київською міською радою було виконано приписи законодавства та розглянуто клопотання позивача та в результаті прийнято відповідне рішення.

Слід зазначити, що відповідно до закону, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, з викладених вище приписів чинного законодавства, можна прийти до висновку, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Зазначений правовий висновок Верховний Суд висловлював у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 814/741/16, постанові від 14 березня 2018 року у справі № 804/3703/16, постанові від 29 серпня 2019 року по справі № 420/5288/18.

Щодо дискреційності повноважень міської ради у спірних правовідносинах, які зумовлені свободою депутатів міської ради при виборі своєї позиції при голосуванні за те чи інше рішення порядку денного сесії сільської ради або утриматись від підтримки того чи іншого проекту рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами 1, 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, вирішення питань, які є предметом судового розгляду в даній справі, відносяться до повноважень місцевої ради, а за результатами їх розгляду відповідач повинен був прийняти рішення.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо дискреційних повноважень від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18.

Таким чином, беручи до уваги викладені вище обставини та враховуючи встановлене судом вище, суд приходить до висновку, що в даній ситуації розгляд Київською міською радою клопотання позивача не мав наслідком жодного визначеного законом результату правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити) у встановлений чинним законодавством строк, що вказує, на обґрунтованість та правомірність доводів позивача про протиправну бездіяльність суб`єкту владних повноважень щодо прийняття відповідного рішення.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання Київську міську раду м. Києва розглянути, подане клопотання К- 39206, реєстраційний номер: 300198027, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 26 червня 2019 року та прийняти відповідне рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, з урахуванням встановлення судом протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду поданого позивачем клопотання, враховуючи викладені вище приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, для належного та об`єктивного захисту прав позивача зобов`язання Київську міську раду м. Києва розглянути, подане клопотання К- 39206, реєстраційний номер: 300198027, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 26 червня 2019 року та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо неприйняття рішення за поданим ОСОБА_1 клопотанням К-39206, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 26 червня 2019 року.

3. Зобов`язати Київську міську раду (адреса: 01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141) розглянути подане ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) клопотання К- 39206, реєстраційний номер: 300198027, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 26 червня 2019 року та прийняти відповідне рішення.

4. Судові витрати в частині стягнення судового збору розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова