Рішення № 99760961, 16.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року м. Київ № 640/967/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_2 , позивач) з позовом до Міністерства оборони України (надалі також - МОУ, відповідач), в якому просить:

визнати бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2018 по 16.12.2020 в розмірі 1310095,50 грн.;

зобов`язати відповідача відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, здійснити позивачу компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він проходив службу у Збройних Силах України, якому на час звільнення зі служби не було виплачено індексацію грошового забезпечення, тому позивач був змушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2020 у справі №640/1819/20, яким зобов`язано провести індексацію грошового забезпечення за період з 2013 по 2018, з врахуванням проведеної виплати та січня 2008 року, як базового місяця для індексації. Оскільки індексацію грошового забезпечення не виплачено у день звільнення зі служби, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1310095,50 грн.

Ухвалою суду від 21.01.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом та 16.03.2021 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу в лавах Збройних Сил України. При цьому порядок проходження служби у Збройних Силах України урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, а положення Закону України «Про оплату праці» та іншого законодавства у сфері трудових відносин, в тому числі Кодексу законів про працю України, не поширюються. Також відповідач зазначив про не співмірність суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та сумою індексації грошового забезпечення.

22.02.2021 Позивач надав відповідь на відзив, яка залучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З 1994 року по січень 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

Полковника юстиції ОСОБА_1, заступника начальника юридичної служби Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, 21.12.2017 наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №940 звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту «а» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із закінченням строку контракту та направлено на військовий облік до Рівненського ОМВК Рівненської області.

31.01.2018 згідно наказу начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України №25 позивач був виключений зі списків особового складу.

Після звільнення зі служби позивачу не нарахували та не виплатили індексацію грошового забезпечення, тому ОСОБА_2 звернувся до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2020, залишеним в силі Шостим апеляційним адміністративним судом від 15.10.2020, у справі 640/1819/20, позовні вимоги задоволені та вирішено:

« 2.Визнати протиправними дії Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 ЄДРПОУ: 00034022) щодо встановлення січня 2013 року та січня 2014 року базовими місяцями при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

3.Визнати протиправними дії Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 ЄДРПОУ: 00034022) щодо неправильного нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

4.Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 ЄДРПОУ: 00034022) донарахувати й виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, з врахуванням проведеної виплати та січня 2008 року, як базового місяця для індексації.

5.Визнати протиправними дії Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 ЄДРПОУ: 00034022) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року.

6.Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 ЄДРПОУ: 00034022) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового.

7.Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6 ЄДРПОУ: 00034022) відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2013 по 31.01.2018 з урахуванням висновків наведених у рішенні.».

Так як добровільно рішення суду виконане не було, позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з 3 заявами на підставі яких були відкриті виконавчі провадження №63683960, №63684065, №63684014. За результатами виконавчих проваджень на рахунок позивача була зарахована сума у розмірі 149794,12 грн.

05.11.2020 ОСОБА_2 звернувся із заявою до МОУ у якій просив нарахувати та виплатити середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 01.02.2018 по день фактичного розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 та на виконання рішення суду. Також просив здійснити при виплаті одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

При цьому, як вказує позивач відповідачем відповідь надана не була, хоча заява від 05.11.2020 була отримана уповноваженим представником Міністерства оборони України 09.11.2020 про що свідчить інформація з сайту Укрпошти за трек-кодом поштового відправлення №3302302697997.

Позивач вважає таку бездіяльність щодо не виплати йому середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні, протиправною, відтак звернувся до суду з позовом на захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, ч.1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, ч.2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування ст.117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2020 у справі №640/1819/19 визнано протиправними дії Міністерства оброни України щодо неправильного нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.12.2018, зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.01.2018 з урахуванням січня 2008 року, як базового.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 01.02.2018-16.12.2020, суд зазначає наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначено Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 №2232-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.

Суд зазначає, що наведені нормативно - правові акти не містять в собі положень, які б врегульовували порядок обчислення грошового забезпечення військовослужбовцям за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону, відтак, застосовувати до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі також - Порядок № 100) при визначенні середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п.7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідками Департаменту фінансів МОУ від 13.02.2018 №248/3/8/793д та від 23.07.2019 №248/3/8/1174д про розмір грошового забезпечення позивача, протягом 2 місяців, що передували місяцю звільнення зі служби, позивач отримав за листопад 2017 року 30599,34 грн. та за грудень 2017 року - 45511,20 грн., разом 76110,54 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день. Таким чином середньоденне грошове забезпечення повивача складає 1247,71 грн. (76110,54:61 календарний день).

Затримка розрахунку при звільненні становить 1050 календарних днів (334 - в 2018 році, 365 - в 2019 році, 351 - в 2020 році).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 1310095,50 грн. (середньоденне грошове забезпечення 1247,71 грн.*1050 календарних днів).

При цьому судом не береться до уваги посилання відповідача, щодо обчислення часу за який необхідно виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки при звільненні, а саме з моменту винесення постанови Шостим апеляційним адміністративним судом 25.06.2020. Зокрема, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду винесено 15.10.2020, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва - 25.06.2020.

Враховуючи вищевикладене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача повинен бути розрахований починаючи з 01.02.2018 та закінчуючи днем припинення правопорушення, а саме 16.12.2020 - дата коли на рахунок позивача була зарахована сума у розмірі 149794,12 грн. за виконання рішення суду (платіжне доручення №248/1/4069 від 08.12.2020, одержано та проведено банком - 16.12.2020).

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У п.92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

Враховуючи розмір невиплаченої компенсації при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Зокрема, істотність частки невиплаченої індексації грошового забезпечення при звільненні в розмірі 149794,12 грн. в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 1310095,50 грн. становить 11,43% (149794,12 грн/1310095,50 грн*100).

Сума , яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 11,43% становить 149743,91 грн. (1247,71 середньоденний заробіток позивача*11,43%*1050 календарних днів)

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 149743,91 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку необхідно задовольнити та стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 149743,91 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суд зазначає, що дана виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, необхідно відмовити.

Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 78, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2018 по 16.12.2020 в розмірі 149743,91 грн. з урахуванням висновків суду.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022)

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Смолій