Ухвала суду № 99758950, 21.09.2021, Іллінецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/699/21

Провадження № 2/131/435/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2021м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Балтака Д.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Іллінці цивільну справу за позовом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області до ОСОБА_1 про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації, яких закінчився

встановив:

У липні 2021 р. Головне управління Національної поліції у Вінницькій області звернулось до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації, яких закінчився на суму 3 967,60 (три тисячі дев`ятсот шістдесят сім гривень 60 коп.) грн.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 12.04.2021 р. № 55 о/с капітана поліції ОСОБА_1 , який займав посаду старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції № 5 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 16 квітня 2021 р. звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

За приписами пункту 10 розділу V Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затвердженим наказом МВС України від 12.09.2017 р. № 772, зареєстрований в Мінюсті України 03 жовтня 2017 р. за № 1224/31092 відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, здійснюється з урахуванням термінів його експлуатації та у випадку втрати, пошкодження та/або звільнення поліцейського зі служби, крім іншого, за власним бажанням.

Враховуючи наведені положення, а також те, що відповідач звільнений зі служби за власним бажанням, ним повинна відшкодовуватись вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, а відтак відповідач має обов`язок відшкодувати вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких на час звільнення не закінчився в сумі 3 967,60 грн.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 липня 2021 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позов із наданням доказів, що підтверджують обставини на яких ґрунтуються заперечення.

У визначений судом строк відповідач заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не надав, тому суд здійснює згідно частини 5 статті 279 ЦПК України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, врегульовані Законом України «Про Національну поліцію», Положенням про Національну поліцію, затвердженим постановою КМУ від 28.10.2015 р. № 877, постановою КМУ від 30.09.2015 р. № 823 «Про однострій поліцейських» та Порядком забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затвердженим наказом МВС України від 12.09.2017 р. № 772, зареєстрований в Мінюсті України 03 жовтня 2017 р. за № 1224/31092.

Так, судом встановлено, що 30 березня 2021 р. капітан поліції ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області із рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.

У відповідності до довідки ГУ НП у Вінницькій області від 09.04.2021 р. № 45 за відповідачем було закріплено 5 (п`ять) предметів однострою особистого користування, строк експлуатації, яких не закінчився, вартість яких складає 3 967,60 грн. (а.с. 10).

Наказом ГУ НП у Вінницькій області від 12.04.2021 р. № 55 о/с старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції № 5 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції Сторожука О.О. із 16 квітня 2021 р. звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 9).

Наказом ГУ НП у Вінницькій області від 12.04.2021 р. № 577 затверджено суму вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації, яких не закінчився, що підлягає відшкодуванню у зв`язку із звільненням поліцейських зі служби, в тому рахунку капітана поліції ОСОБА_1 , розмір якої становить 3967,60 грн. (а.с. 8).

16 квітня 2021 р. капітан поліції ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ НП у Вінницькій області із рапортом про не надання добровільної згоди на відшкодування отриманих за час служби в поліції предметів однострою особистого користування, строк експлуатації, яких не закінчився (а.с. 6).

У відповідності до змісту розписки від 16.04.2021 р. при звільненні з Національної поліції України відповідач отримав відповідний перелік документів, в тому рахунку і довідку № 45 про отримані предмети однострою особистого користування та витяг з наказу від 12.04.2021 р. № 577 про затвердження суми вартості предметів однострою (а.с. 11).

Згідно довідки УФЗБО ГУ НП у Вінницькій області від 31.05.2021 р. № 958/29/02-2021 станом на 31 травня 2021 р. відповідач не здійснив відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації, яких не закінчився у розмірі 3967,60 (три тисячі дев`ятсот шістдесят сім гривень 60 коп.) грн. (а.с. 7).

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно до частини 1 статті 5-1 даного Закону ознаками належності до поліції є символіка поліції, однострій поліцейських, спеціальні звання, відомчі відзнаки, спеціальний жетон та службове посвідчення поліцейського.

Згідно частини 1 статті 17 вказаного Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Змістом частин 1 та 2 статті 20 даного Закону поліцейські мають єдиний однострій. Поліцейський отримує однострій безоплатно. Зразки предметів однострою поліцейських затверджує Кабінет Міністрів України. Відповідно до частини 1 статті 59 даного Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з підпунктом 59 пункту 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою КМУ від 28.10.2015 р. № 877 Національна поліція організовує і здійснює в установленому порядку матеріально-технічне та ресурсне забезпечення діяльності органів Національної поліції, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління, зокрема приміщеннями, полігонами, засобами зв`язку, транспортними засобами, озброєнням, спеціальними засобами, пально-мастильними матеріалами, одностроєм, іншими видами матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань.

Постановою КМУ від 30.09.2015 р. № 823 «Про однострій поліцейських» затверджено опис і зразки предметів однострою поліцейських.

На підставі пункту 1 розділу І Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2017 року № 772 цей Порядок визначає механізм забезпечення поліцейських одностроєм згідно з нормами належності однострою поліцейських (у мирний час), організацію його використання та обліку. Пунктом 2 розділу І Порядку встановлено, що у цьому Порядку терміни вжито в таких значеннях:

однострій – загальна назва форменого одягу поліцейського, що складається з предметів, які видаються в тимчасове користування для виконання службових завдань, тренувань, навчань, занять тощо (інвентарне майно), та предметів особистого користування, які видаються в постійне користування і не використовуються як інвентарне майно;

строк носіння (експлуатації) предметів однострою – час, установлений нормами належності, протягом якого предмет має носитися або перебувати в експлуатації.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку одностроєм згідно із цим Порядком забезпечуються поліцейські, які проходять службу на відповідних посадах у Національній поліції України.

Пунктами 1,2 та 3 розділу IV Порядку встановлено, що строк носіння (експлуатації) предметів однострою починає обчислюватися з дня фактичної видачі їх у користування (експлуатацію). Час зберігання предметів однострою на складі не зараховується до строку їх носіння (експлуатації). На кожного поліцейського для здійснення контролю за станом використання ним предметів однострою згідно з нормами належності та за строками їх носіння (експлуатації) оформлюється арматурна картка. Облік предметів однострою в арматурній картці ведеться з дати призначення поліцейського на відповідну посаду або зарахування на навчання до ЗВО згідно з наказом по особовому складу.

Згідно з пунктом 1, та 3 розділу V Порядку предмети однострою особистого користування передаються поліцейським безоплатно.

За змістом пункту 10 розділу V Порядку відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, здійснюється з урахуванням термінів його експлуатації та у випадку втрати, пошкодження та/або звільнення поліцейського зі служби з таких підстав: за власним бажанням.

Керівник відповідного органу поліції не пізніше ніж за 5 робочих днів до звільнення поліцейського зі служби видає наказ про відшкодування особою вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився. Поліцейському видається під розписку належно завірена копія наказу про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування. Відрахування з грошового забезпечення поліцейського здійснюються виключно за його письмової згоди або в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги письмові позиції сторін, наведені у змісті поданих до суду заяв по суті, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, що вбачається з наступного.

У змісті статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. При цьому у відповідності до частини 4 даної статті Основного Закону з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується, як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

У відповідності до абзацу 4 пункту 2 постанови ВССУ від 01.03.2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» цивільна юрисдикція – це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції.

В свою чергу, згідно з пунктом 1 частини 1статті 4 КАС України адміністративна справа – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір – це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення – публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Змістом пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

При цьому пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Зазначеною нормою права прямо передбачено, що служба в поліції є публічною службою.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що даний спір пов`язаний з питанням реалізації правового статусу поліцейського – старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції № 5 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_1 , як особи, що перебувала на посаді публічної служби, зокрема, й питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків позивачу, і такий спір відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 р. у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), від 10 квітня 2019 р. у справі 705/1664/17 (провадження № 14-31цс19), від 04 вересня 2019 р. у справі 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19) та від 05 грудня 2018 р. у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), зробила наступні висновки.

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби.

Аналогічні правові висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 р. у справі № 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18) та постанові від 22 січня 2020 р. у справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19), що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.

У відповідності до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, судом враховується і те, що відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2016 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У своїх оцінках суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

В свою чергу, підсудність – це сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи й у даному конкретному суді цієї ланки. Перелік цих справ визначається з одного боку, нормами права, які визначають повноваження конкретного суду, а з іншого - характером і властивостями кожної окремо взятої цивільної справи.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад цього спору, суд дійшов висновку, що даний позов не містить ознак приватно-правового спору, а тому не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За таких обставин, провадження у даній цивільній справі підлягає закриттю.

При цьому, суд з урахуванням приписів частини 1 статті 255 ЦПК України вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що даний спір є публічно-правовим спором, який належить до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами, встановленими КАС України. Крім того, згідно змісту частини 2 статті 256 ЦПК України, суд роз`яснює позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 255, 256, 259, 260, 261, 263 ЦПК України, постановою ВССУ від 01.03.2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», суд -

постановив:

Провадження у цивільній справі № 131/699/21 за позовом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області до ОСОБА_1 про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації, яких закінчився – закрити.

У відповідності до частини 1 статті 255 ЦПК України роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи належить юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду.

У відповідності до частини 2 статті 256 ЦПК України роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання даної ухвали через Іллінецький районний суд Вінницької області.

Суддя: