Ухвала суду № 99750577, 20.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

20 вересня 2021 рокуСправа № 280/8555/21 м. Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мелітопольського відділу державної виконавчої служби у Мелітопольському районі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Вакуленчука, буд. 99, м. Мелітополь, Запорізька область, 72311) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

15.09.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Мелітопольського відділу державної виконавчої служби у Мелітопольському районі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі – відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №66601835 від 26.08.2021, винесену державним виконавцем відповідача Гнідаш Юлією Павлівною в частині стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 24000 гривень.

Відповідно ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “судом, встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися “судом, встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття “суд, встановлений законом” зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

За приписами ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В даному випадку позивач оскаржує постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, яке здійснюється не підставі виконавчого листа №20/7615/17, виданого 14.06.2021 Мелітопольським міськрайонним судом по цивільній справі.

Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Тобто, в силу приписів ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 447 ЦПК України даний позов повинен вирішуватися Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області в порядку цивільного судочинства.

При цьому суддя зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору є окремими документами. В даному випадку відсутні підстави для застосування норми ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки позивачем оскаржується саме постанова про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За приписами ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

За вказаних обставин суддя дійшов висновку, що провадження у справі не підлягає відкриттю.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 241, 248, 256 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/8555/21 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мелітопольського відділу державної виконавчої служби у Мелітопольському районі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Вакуленчука, буд. 99, м. Мелітополь, Запорізька область, 72311) про визнання протиправною та скасування постанови.

Роз`яснити позивачу його право на звернення з цим позовом до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати на адресу позивача разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя Р.В. Кисіль