Рішення № 99749660, 21.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 р. Справа№200/8738/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (адреса: 87525, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 186, код ЄДРПОУ 23313948) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

У липні 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (адреса: 87525, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 186, код ЄДРПОУ 23313948), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3057 Національної гвардії України (ЄРДПОУ - 23313948) щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби за період з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року речове майно, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення).

- зобов`язати військову частину 3057 Національної гвардії України (ЄРДПОУ - 23313948), здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби в період з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року речове майно, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що під час звільнення з військової служби йому не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно.

Зазначає, що в період з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року, проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3057 Національної гвардії України. Виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини 3057 Національної гвардії України від 26.08.2020 року № 171 по стройовій частині.

За період проходження служби, в зазначений період, позивач не був в повній мірі забезпечений належним мені речовим майном. Також, в день звільнення та по теперішній час, не отримав грошову компенсацію за невикористане мною речове майно в період служби з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року. На підставі чого, 14.04.2021 року, звернувся із письмовою заявою до відповідача в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно за період служби з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року, повідомити розмір грошової компенсації.

Листом від 19.05.2021 року №40/57/27/3-1648 військова частина 3057 Національної гвардії України повідомило, що військовослужбовці які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, однак, заява задоволенню не підлягає, через відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати грошової компенсації.

Вважає, що відповідачем порушено його права, а тому звернувся до суду із цим позовом та просив його задовольнити.

Ухвалою суду від 19 липня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У встановлений судом термін через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що законні підстави для виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно відсутні, оскільки під час проходження служби позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації вартості за неотримане речове майно. До того ж зазначив, що на думку відповідача, позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду.

Розглянувши питання про порушення позивачем строку на звернення до адміністративного суду з позовною заявою суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1,2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 4 статті 122 КАС України встановлено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звертався із заявою до відповідача для вирішення питання в позасудовому порядку у квітні 2021 року та у травні 2021 року отримав відповідь на звернення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із даним позовом, оскільки позивач скористався правом позасудового вирішення спору, а відповіді у встановлений законом строк не отримав, доказів протилежного відповідачем суду не надано, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь – якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт НОМЕР_2 , дата видачі 08.04.2015.

В період з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року, проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3057 Національної гвардії України. Виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини 3057 Національної гвардії України від 26.08.2020 року № 171 по стройовій частині.

За період проходження служби, в зазначений період, позивач не був в повній мірі забезпечений належним мені речовим майном. Також, в день звільнення та по теперішній час, не отримав грошову компенсацію за невикористане мною речове майно в період служби з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року. На підставі чого, 14.04.2021 року, звернувся із письмовою заявою до відповідача в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно за період служби з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року, повідомити розмір грошової компенсації.

Листом від 19.05.2021 року №40/57/27/3-1648 військова частина 3057 Національної гвардії України повідомило, що військовослужбовці які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, однак, заява задоволенню не підлягає, через відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати грошової компенсації.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 4 розділу ІІІ якої, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а сам факт звільнення позивача зі служби не позбавляє його права як військовослужбовця на отримання такої грошової компенсації за його заявою (рапортом) після звільнення.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Висновки суду з цього приводу узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 року у справі №803/756/17.

Представник позивача та позивач зверталися із заявами щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, проте виплата такої компенсації у встановленому порядку та строки проведена не була.

При цьому, суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що позивач на момент звільнення з військової служби був у повному обсязі забезпечений речовим майном, відповідно до закріплених норм, а лише вказав на відсутність права на отримання компенсації, у зв`язку із недостатністю календарної вислуги років.

Разом з тим, суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству України, доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за неотримане речове майно, у зв`язку із відсутністю календарної вислуги більше 5-ти років, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється: під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.

Отже, Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, яка затверджена наказом Міністерства оборони України, визначено, що компенсація вартості неотриманого речового майна військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено право саме Кабінету Міністрів України визначати порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

В даному випадку, на виконання положень статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який не передбачає такої умови компенсації вартості неотриманого речового майна, як наявність вислуги більше 5 років.

Згідно частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Під час прийняття рішення, суд враховує також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №803/1135/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №803/963/17.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що гарантоване статтею 9-1 Закону №2011-XII право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (заяви №68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.

У рішенні в справі «Будченко проти України» від 24 квітня 2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі №825/3519/15-а та від 18 жовтня 2019 року в справі № 815/1053/16.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до Військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (адреса: 87525, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 186, код ЄДРПОУ 23313948) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3057 Національної гвардії України (ЄРДПОУ - 23313948) щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби за період з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року речове майно, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення).

Зобов`язати військову частину 3057 Національної гвардії України (ЄРДПОУ - 23313948), здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби в період з 16.10.2015 року по 26.08.2020 року речове майно, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року (рік звільнення).

Повний текст рішення складено та підписано 21 вересня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова