Рішення № 99749613, 07.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 р. Справа№200/6865/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді –Христофорова А.Б., при секретарі судового засідання Нікіфорової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № 4176 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини № 4176 Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Військової частини № 4176 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.05.2016 року по 17.05.2019 року протиправною;

- зобов`язати Військову частину № 4176 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 17.05.2016 року по 17.05.2019 року з урахуванням базового місяця для обчислення індексації – січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину № 4176 Міністерства оборони України виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації (індексу інфляції) з травня 2016 року по момент винесення рішення суду;

- визнати бездіяльність Військової частини № 4176 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.05.2019 року протиправною;

- зобов`язати Військову частину № 4176 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.05.2019 року.

Позов обґрунтований тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А 4176 з 17 травня 2016 року 17 травня 2019 року.

Проте, зазначає позивач, під час проходження ним військової служби відповідач не нараховував та не сплачував йому індексацію грошового забезпечення.

Також позивач відзначив, що при його звільненні з військової служби відповідач не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2019 року.

З приводу зазначеного позивач 12 квітня 2021 року звернувся до відповідача із заявою в якій просив виплатити йому інденксацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, проте отримав письмову відповідь, в якій відповідач фактично відмовив позивачеві у зазначених виплатах до окремого роз`яснення та через зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів» у 2016 році на виконання вимог Міністра оборони України та роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони.

Поряд з цим позивач вважає, що у зв`язку із порушенням строків виплати йому суми індексації відповідач повинен виплатити йому компенсацію втрати частини доходів з травня 2016 року по момент ухвалення рішення судом у цій справі.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, а тому вимушений звернутись до суду із даним позовом.

У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач – Військова частина 1472 зазначила, у зв`язку із тим, що у 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, на виконання вимог телеграми Міністерства оборони України від 31.12.2015 №248/3/9/1/1150 Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин роз`яснення від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно яких, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Також вказала, що військова частинна не визнає позов в частині протиправного не нарахування не виплати (бездіяльності) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 травня 2019 року, тому що на момент звільнення позивач не виявив своє бажання на компенсацію, а написав заяву про виплату грошової компенсації вже після звільнення, в чому йому було відмовлено в зв`язку з тим, що нарахування та виплата коштів військовослужбовцю надається в рік звільнення військовослужбовця зі служби, для виплати їй усіх компенсацій за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток, на підставі рапорту (заяви) звільненого, в межах фонду грошового забезпечення для військової частини, що визначається кошторисними призначеннями, які в установленому порядку затверджуються Міністерством оборони України, про що командирам військових частин було роз`яснено телеграмою Директора Департаменту фінансів №248/7096 від 04 жовтня 2019 року та листом Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03 жовтня 2019 року №298/5/2867. Обґрунтовуючи твердження щодо будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини А4176 стосовно позивача за фактом безпідставного не нарахування та не виплати допущено не було, в зв`язку з відсутністю у 2019 році документальних підстав з боку позивача, а в 2021 році відсутністю грошового забезпечення на виплату компенсації (за 2016 - 2019 роки), звільненого у 2019 році.

Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.05.2016 по 17.05.2019 з урахуванням базового місяця для обчислення індексації – січень 2008 року відповідач зазначив, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Вказаний Порядок, на думку відповідача, не передбачає механізм виплати суми індексації у поточному році за минулі періоди. Тому, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.

Відповідно роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 № 248/3/9/2 індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення.

Крім того, відповідач вважає, що індексація грошового забезпечення військовослужбовця не може вважатись складовою грошового забезпечення у розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідач не спростовує факт не нарахування та невиплати сум індексації грошового забезпечення у період з 2016 року по 31 жовтня 2018 року, однак наголошує на відсутності наявних фінансових ресурсів.

Проте, зазначає, що з листопада 2018 року по 17 травня 2019 року індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась.

Також відповідач зазначив, що з урахуванням специфіки фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських рішень, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовець може реалізувати виключно через судове рішення.

Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації з травня 2016 року по момент винесення судом рішення відповідач зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у складі Збройних Сил України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальним нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність, а тому відповідач рахує, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, оскільки спірна сума позивачу ще не належить, а вина у її не виплаті судом не встановлена.

Поряд з цим відповідач, при прийняті рішення щодо негайного виконання рішення у межах стягнення за один місяць, просить суд врахувати обов`язковий алгоритм дій командира військової частини А 4176 щодо виплат за фондом грошового забезпечення в межах бюджетних коштів на рік, згідно з якими командування військової частини здійснює виплати тільки після їх погодження з юридичною службою та департаментом фінансів Міністерства оборони України, як відповідальними за бюджетну програму.

У зв`язку із наведеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від від 08 червня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою від 09 серпня 2021 року суд перейшов зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання, строк якого продовжив на 30 днів, на 25 серпня 2021 року о 08 год. 00 хвил. Одночасно суд цією ж ухвалою зобов`язав Військову частину № 4176 Міністерства оборони України надати суду в строк до 20 серпня 2021 року належним чином засвідчені копії: витягу з наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби; довідки про проходження служби ОСОБА_1 ; витягу з наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та витяг з наказу про здачу справ та посади та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу; розрахунку належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17 травня 2016 року по 17 травня 2019 року з зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін; довідки щодо розрахунку суми невиплаченої та виплаченої ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення за період з 17 травня 2016 року по 17 травня 2019 року із зазначенням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення; довідки щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням усіх складових за період служби останнього з 17 травня 2016 року по 17 травня 2019 року.

25 серпня 2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07 вересня 2021 року о 09 год. 30 хвил.

У судове засідання, що призначене на 07 вересня 2021 року сторони не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Заяв або клопотань до суду учасники справи не надіслали, про причини не явки у судове засідання суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи позивача, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 , що виданий 14 квітня 2009 року Артемівським МВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 5-6).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 02 грудня 2016 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а. с. 19).

Відповідно до довідки від 23 травня 2018 року № 1098 позивач в період з 25 червня 2016 року по 30 квітня 2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 20).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач у період з 17 травня 2016 року по 17 травня 2019 року проходив військову службу у військовій частині А 4176 на підставі контракту (а.с. 14-15), що також підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 виданим 14 травня 2012 року (а.с. 8-13).

Період проходження позивачем військової служби у Військовій частині А 4176 з 26.06.2016 року по 17.05.2019 року підтверджується довідкою від 18 серпня 2021 року № 1920 (а.с. 57).

Згідно витягу із наказу командира військової частини А 4176 (по стройовій частині) від 25 червня 2016 року № 177, позивача, який прибув з військової частини А 0665, з 25 червня 2016 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення (а.с. 61).

17 травня 2019 року наказом начальника 2572 Центральної артилерійської бази озброєння (І розряду) озброєння Збройних Сил України № 10РС ОСОБА_1 звільнено у запас у зв`язку із закінченням строку дії контракту (а.с. 16).

Також 17 травня 2019 року наказом командира військової частини А 4176 (по стройовій частині) № 114, позивача, звільненого наказом начальника 2572 Центральної артилерійської бази озброєння (І розряду) озброєння Збройних Сил України № 10РС, вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Бахмутського об`єднаного міського військового комісаріату (а.с. 60).

У відповідь на заяву позивача від 12 квітня 2021 року щодо виплати грошової індексації грошового забезпечення за 2016-2019 роки, відповідач своїм листом від 14 травня 2021 року за вих. № 1173, повідомив позивача про те, що виплату індексації грошового забезпечення з 2016 року по жовтень 2018 року військова частина може здійснити лише на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили, в межах фонду грошового забезпечення для військової частини, що визначається кошторисними призначеннями, які в установленому порядку затверджуються Міністерством оборони України. Також у листі було повідомлено про те, що з листопада 2018 року по 17 травня 2019 року позивачу індексація грошового забезпечення була виплачена в межах фонду грошового забезпечення військової частини (а.с. 18)

У відповідь на заяву позивача від 12 квітня 2021 року щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, відповідач своїм листом від 14 травня 2021 року за вих. № 1174, повідомив позивача про те, що виплата компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, можлива лише на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили, в межах фонду грошового забезпечення для військової частини, що визначається кошторисним призначенням, які в установленому порядку затверджуються Міністерством оборони України (а.с. 17).

Відповідачем до матеріалів справи долучено розрахунки індексації грошового забезпечення позивача за період з 25 червня 2016 року по 28 лютого 2018 року, які розраховані виходячи з базового місяця – червень 2014 року, з 01 березня 2018 року по 17 травня 2019 року розраховані виходячи з базового місяця – березень 2018 року (а.с. 62-63).

Крім того до матеріалів справи відповідачем долучено розрахунок складових грошового забезпечення позивача за період з 25 червня 2016 року по 17 травня 2019 року, відповідно до якого судом встановлено, що з червня 2016 року по 31 жовтня 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, з 01 листопада 2018 року індексація грошового забезпечення у листопаді 2018 року склала – 71,08 грн., у грудні 2018 року склала – 71,08 грн., у січні 2019 року склала – 71,08 грн., у лютому 2019 року склала – 71,08 грн., у березні 2019 року склала 134,47 грн., в квітні 2019 року склала – 134,47 грн., в травні 2019 року склала – 73,74 грн. (а.с. 64-65).

Судом встановлено, що 16 травня 2019 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянуто провадження у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом особи до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та прийнято рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року; зобов`язано Військову частину А1815 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 за наслідками розгляду апеляційної скарги Військової частини, апеляцій скаргу залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року - залишено без змін.

Таким чином, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянуто провадження від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 набрало законної сили 21 серпня 2019 року та в силу положень частини 5, 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховним Судом визначені такі ознаки типової справи:

позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки , статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , стаття 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ;

предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ;

відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки , Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію ;

позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

При цьому, у зазначеному рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Дослідивши наявні матеріали справи суд доходить висновку, що дана справа відповідає ознакам типової справи.

Згідно вимог частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки встановлені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до положень статті 16-2 зазначеного додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час .

Учасникам бойових дій відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Нормами частини 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки . Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (частина 14 статті 101 Закону 2011-ХІІ).

При цьому, нормами частини 17 зазначеної норми Закону № 2011-ХІІ установлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно норм Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки . Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей . Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за період з 2016 року по 2019 рік.

Зазначене спростовує доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що на момент звільнення позивач не виявив свого бажання на компенсацію, а написав заяву про виплату грошової компенсації вже після звільнення 12 квітня 2021 року, тому позивачу не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду в зразковій справі № 620/4218/18.

Щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 17 травня 2016 року по 17 травня 2019 року.

Статтею 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частинами 1 і 6 ст. 5 указаного Закону встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Також ч. 1 ст. 9 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

При цьому, п.п. 4, 5, і 6 Порядку № 1078 установлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Пунктом 10-2 Порядку № 1078, який застосовується з 01.10.2015, установлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

При цьому, суд звертає увагу на те, що приписами п. 10-1 Порядку № 1078, у редакції, чинній до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 (який застосовувався до 01.12.2015), було передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

З наведеного висновується, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18 зазначив, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд дійшов висновку, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17.

Як встановлено судом, під час розгляду справи, відповідачем була нарахована індексація грошового забезпечення у період з 01 листопада 2018 року по травень 2019 року (включно).

Доказів виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 17 травня 2016 року по травень 2019 року (включно) матеріали справи не містять.

Отже суд робить висновок щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки у період з 01 листопада 2018 року по травень 2019 року (включно) відповідачем індексація грошового забезпечення нараховувалась.

Крім того суд зазначає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Додатком 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 затверджена Схема посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, з якої випливає, що з січня 2008 року не відбувалася зміна посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Указана постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 втратила чинність з 01.03.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).

Пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі Постанови № 1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року, у зв`язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України». Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року не відбувалося, що є підставою для встановлення базового місяця для проведення індексації січень 2008 року.

Наведене узгоджується із висновками Першого апеляційного адміністративного суду у постанові від 04 лютого 2021 року у справі № 200/7344/20-а, згідно яких саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення, що виплачене у період з 21.07.2016 по 28.02.2018.

Відповідачем долучено до матеріалів справи розрахунок індексації грошового забезпечення у період з 25 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивача, відповідно до якого відповідач розрахував суму індексації грошового забезпечення за цей період з базовим місяцем червень 2014 року.

У зв`язку із чим суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період проходження ним військової служби з 17 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Поряд з цим, у подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

У березні 2018 року підвищення грошового доходу позивача у зв`язку зі зміною посадових окладів не перевищило суму індексації, що склалась у лютому 2018 року (4 258,75 грн.), розмір якої підтверджується листом Мінсоцполітики від 29.12.2017 № 122/0/66-17: «якщо посадові оклади в останнє підвищувалися в січні 2008 року, то сума індексації у грудні 2017 року становить 4 258,75 грн (1762 х 241,7 /100)» (абзац 9), серед яких: 1762,00 грн - це прожитковий мінімум (змінився у грудні 2017 року); 241,7 % - це величина приросту індексу споживчих цін.

Така сума індексації в розмірі 4 258,75 грн з величиною приросту індексу споживчих цін 241,7 % становила з грудня 2017 року аж по лютий 2018 року, оскільки в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів. Тому, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, до визначеної (згідно абзаців 4,5, пункту 5 Порядку № 1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).

Тобто, відповідач зобов`язаний був з березня 2018 року виплачувати фіксовану суму індексацію грошового забезпечення, а в разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить фіксовану суму індексації.

Наведене відповідає практиці Першого апеляційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 4 лютого 2021 року у справі № 360/3307/20.

У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 620/3282/18 Верховний Суд зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що відсутність бюджетного фінансування відповідача не позбавляє позивача права на отримання належних йому сум індексації грошового забезпечення і не звільняє відповідача від обов`язку ці суми виплачувати.

Крім того Верховний Суд зазначив, що місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Також з аналізу положень пункту 5 Порядку №1078 випливає, що від розміру підвищення оплати праці у місяці, в якому воно відбулося, залежить можливість виплати особі індексації та порядок розрахунку її суми.

Позивач помилково дійшов висновку, що за період з 01 березня 2018 року по 17 травня 2019 року базовим місяцем для обчислення індексації є січень 2008 року.

Поряд з цим суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем долучено розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по 17 травня 2019 року з базовим місяцем – березень 2018 року.

Проте складових такого розрахунку індексації грошового забезпечення позивача суду відповідачем не надано, а тому суд позбавлений можливості перевірити правомірність та правильність такого нарахування.

Крім того за період з березня 2018 року по жовтень 2018 року індексація відповідачем взагалі не розрахована.

У зв`язку із чим суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період проходження ним військової служби з 01 березня 2018 року по 17 травня 2019 року включно відповідно до абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації (індексу інфляції) з травня 2016 року по момент винесення рішення суду, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" 19.10.2000р. №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159.

Згідно з ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з ст. 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Приписи вказаного Закону кореспондують приписам Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа № 521/940/17), від 05.10.2018 року (справа № 162/787/16-а).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд зазначає, що з огляду на наведені норми законодавства, компенсації належать нараховані доходи громадян.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17 травня 2016 року по 17 травня 2020 року.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації (індексу інфляції) з травня 2016 року по момент винесення рішення суду підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України та статтю 13 Конвенції суд вважає за можливим вийти за межі позовних вимог та обрати інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача, а саме, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 17 травня 2016 року по 07 вересня 2021 року (дата ухвалення судового рішення в цій справі).

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до норм пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо клопотання позивача допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми за один місяць, суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що предметом спору є визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання відповідача вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми індексації грошового забезпечення та компенсації невикористаних днів додаткової відпустки, а лише вирішувалось питання щодо зобов`язання вчинити відповідача дії по нарахуванню та виплаті індексації грошового забезпечення та компенсації невикористаних днів додаткової відпустки, така вимога позивача не підлягає задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», є звільненим від сплати судового збору, то питання про розподіл судових витрат в цій частині судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,241-247,255,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини № 4176 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 84536, Донецька область, Бахмутський район, с. Парасковіївка, вул. Світла, буд. 5; ЄДРПОУ: 08200342) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № 4176 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 84536, Донецька область, Бахмутський район, с. Парасковіївка, вул. Світла, буд. 5; ЄДРПОУ: 08200342) щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.05.2019 року.

Зобов`язати Військову частину № 4176 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 84536, Донецька область, Бахмутський район, с. Парасковіївка, вул. Світла, буд. 5; ЄДРПОУ: 08200342) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.09.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № 4176 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 84536, Донецька область, Бахмутський район, с. Парасковіївка, вул. Світла, буд. 5; ЄДРПОУ: 08200342) щодо не нарахування в повному обсязі та не виплати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період з 17 травня 2016 року по 17 травня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину № 4176 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 84536, Донецька область, Бахмутський район, с. Парасковіївка, вул. Світла, буд. 5; ЄДРПОУ: 08200342) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення у період проходження ним військової служби з 17 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину № 4176 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 84536, Донецька область, Бахмутський район, с. Парасковіївка, вул. Світла, буд. 5; ЄДРПОУ: 08200342) нарахувати в повному обсязі та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення у період проходження ним військової служби з 01 березня 2018 року по 17 травня 2019 року включно відповідно до абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Зобов`язати Військову частину № 4176 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 84536, Донецька область, Бахмутський район, с. Парасковіївка, вул. Світла, буд. 5; ЄДРПОУ: 08200342) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації з 17 травня 2016 року по 07 вересня 2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 17 вересня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров