Рішення № 99749387, 21.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року Справа № 160/9621/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/9621/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

15.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини А1126, у якій позивач, з урахуванням уточнень від 20.07.2021 року, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно;

- зобов`язати військову частину А1126 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 15.06.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 17.06.2021 року позовну заяву залишено без руху.

Позивачем, в строк визначений в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 26.07.2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 26.07.2021 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме:

- відомості (інформацію) щодо здійснення позивачеві виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно;

- відомості щодо проходження позивачем військової служби;

- накази про звільнення позивача зі служби;

- відомості (довідки) щодо здійснення позивачеві виплат індексації у розмірі 45448,04 грн.;

- лист відповідача за №1532 від 18.05.2020 року;

- звернення позивача до відповідача щодо здійснення спірних виплат;

- довідку про середньомісячну та середньоденну заробітну плату позивача, розраховану у відповідності до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, за два календарних місяці, що передували звільненню позивача із займаної посади, а саме червень-липень 2018 року та інші наявні докази щодо суті спору.

16.08.2021 року на електронну адресу суду та 17.08.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов разом із додатковими доказами по справі.

07.09.2021 року позивачем на електронну адресу суду подана письмова відповідь на відзив відповідача на позовну заяву.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 21.09.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 27.02.2017 року по 14.08.2018 року проходив військову службу у військовій частині А1126. Згідно наказу командира військової частини А1126 від 14.08.2018 року №167 позивача з 14 серпня 2018 року було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини А1126. Проте, при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2017 року по 14.08.2018 року та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки. У зв`язку з цим, позивач 27 квітня 2020 року звернувся до військової частини А1126 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. Військовою частиною А1126 надано відповідь та зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення немає, виплату провести неможливо, право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій заявник не набув. Тому позивач звернувся для вирішення спору до суду. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року у справі №440/3299/20 Військовою частиною А1126 26.02.2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 45448,04 грн., що також підтверджується повідомленням про надходження. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року у справі №440/3653/20 Військовою частиною А1126 26.05.2021 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 19098,60 грн., що також підтверджується повідомленням про надходження вказаних коштів. На думку позивача повідомленнями про надходження індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року, включно. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме – виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так які військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, в проходять військову службу.

Вказають, що відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 27 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2018 року з встановленням базового місяця - березень 2018 року, на отримання якої ним набуто право з моменту набрання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року законної сили, а звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку та спорів щодо визначених сум.

Також зазначено, що здійснення нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому у позовних вимогах слід відмовити.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у спірний період проходив військову службу у Збройних Силах України, наказом командира військової частини А1126 від 14.08.2018 року №167 звільнений з військової служби у запас з посади командира відділення зенітного ракетного взводу 3-го парашутно-десантного батальйону відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом «й» пункту 2 частини п`ятої та виключений зі списків особового складу з 14.08.2018 року.

22.04.2020 року позивач звернувся до командира військової частини А1126 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2017 року по 14.08.2018 року.

Листом від 18.05.2020 вих.№1532 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати йому індексації грошового забезпечення за спірний період.

Свою позицію мотивував посиланням на відсутність бюджетних асигнувань для виплати індексації, а також зазначив, що чинним законодавством не визначено механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за минулі роки.

Не погодившись з такою відповіддю суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року, яке набрало законної сили, у справі №440/3653/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А1126 про визнання дій протиправними та стягнення коштів, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 лютого 2017 року по 14 серпня 2018 року. Зобов`язано військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2018 року з встановленням базового місяця - березень 2018 року.

Судом встановлено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року у справі №440/3653/20 26.02.2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 45448,04 гривень.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року у справі №440/3653/20 військовою частиною А1126 26.05.2021 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 19098,60 гривень.

На думку позивача, відповідачем була допущена затримка розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме – виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.

Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Суд зазначає, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі №240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 останньому не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 27 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2018 року з встановленням базового місяця - березень 2018 року.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби – в день звільнення – 14.08.2018 року.

Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлене судовим рішенням права позивача на виплату індексації грошового забезпечення за період з 27 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2018 року з встановленням базового місяця - березень 2018 року, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача.

Щодо визначення судом фіксованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період, то суд вважає за необхідне вказати, що суд не вправі визначати конкретні суми грошового забезпечення, які слід виплатити, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідача, а тому суд з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірні виплати.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини А1126 та визнання протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно, а також зобов`язання Військової частинм А1126 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини А1126 та визнання протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно, а також зобов`язання Військової частини А1126 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав, отже підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно.

Зобов`язати Військову частину А1126 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по 25.05.2021 року включно.

Судові витрати не розподіляти.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина А1126 (51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, код ЄДРПОУ 22994874).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 21.09.2021 року.

Суддя В.В. Ільков