Рішення № 99748944, 21.09.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року ЛуцькСправа № 140/727/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Прокуратури Волинської області (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною в частині невиплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 24 605,46 грн. та зобов`язання здійснити цю виплату; зобов`язання виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги починаючи з 04.12.2019 по день фактичного розрахунку із компенсацією втрати частини доходів (індексацією) у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні остаточного розрахунку при звільненні Прокуратурою Волинської області не нараховувалась та не виплачувалась позивачу вихідна допомога, передбачена статтею 44 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивач вважає, що невиплата відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку є протиправною, порушує її права, гарантовані Конституцією України та чинним законодавством.

У відзиві на позовну заяву від 28.02.2020 відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що наказом прокурора Волинської області від 27.11.2019 № 372к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачено виплату вихідної допомоги. Крім того, стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відтак, при звільненні позивач не набула права на отримання вихідної допомоги. Просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив від 05.03.2020 позивач зазначила, що Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Частиною другою статті 85 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що питання матеріально-побутового забезпечення та соціального захисту працівників органів прокуратури, не врегульовані цим Законом, визначаються Законом України «Про державну службу» та іншими законодавчими актами. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Отже, враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2020 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09.07.2021 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2020 року скасовано, а дану справу направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

19.07.2021 вказана справа надійшла до Волинського окружного адміністративного суду та за результатами повторного автоматизованого розподілу справи визначено головуючого суддю для її розгляду Андрусенко О. О.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 прийнято до провадження дану адміністративну справу та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У письмових поясненнях від 11.08.2021 позивач зазначила, що у день фактичного звільнення із займаної посади їй належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги. Щодо обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги у розмірі 24605,46 грн., то вказує, що розмір цієї суми обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, та довідки відповідача від 16.12.2019 №18-36вих-19 відповідно до якої середньомісячна заробітна плата за 2 останні місяці перед звільненням, а саме жовтень-листопад 2019, становила 24605,46 грн, відповідно середньоденна заробітна плата - 1144, 44 грн. При цьому зауважує, що ні вона, ні відповідач, будь-яких зауважень чи спорів щодо суми нарахованої середньомісячної заробітної плати в ході розгляду даної справи не висловлювали, виплату вихідної допомоги відповідачем не здійснено по даний час. З урахуванням наведеного, позивач просить визнати бездіяльність відповідача протиправною в частині невиплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 24 605,46 грн. та зобов`язати здійснити цю виплату, а також зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги починаючи з 04.12.2019 по день фактичного розрахунку з урахуванням принципів співмірності та справедливості.

Від відповідача інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, суд встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом прокурора Волинської області від 27.11.2019 № 372к позивача ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) з 03.12.2019 та зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплату усіх належних позивачу виплат при звільненні.

12.12.2019 позивач звернулася до відповідача із запитом про надання інформації чи нараховувалась їй вихідна допомога при проведенні остаточного розрахунку та здійсненні належних виплат при звільненні.

Листом від 16.12.2019 № 19-260вих19 Прокуратура Волинської області повідомила позивача, що вихідна допомога не нараховувалась і не виплачувалась у зв`язку з тим, що у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII не передбачена виплата вихідної допомоги, а стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку працівникові у разі припинення з працівником трудового договору на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, позивач звернулася із даним позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

У свою чергу, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19 та від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20.

Як зазначалось вище, наказом прокурора Волинської області від 27.11.2019 № 372к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 03.12.2019.

На день звільнення Прокуратурою Волинської області позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 заявила вимоги щодо стягнення вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, при цьому в конкретно визначеній сумі - 24605,46 грн.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях,

оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні

виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів,

що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних

засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями

трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно

підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Прокуратури Волинської області від 17.09.2019 №21-376вих21 заробітна плата позивача за 2 останні місяці перед звільненням, а саме жовтень-листопад 2019, становила 49210,92 грн. (24795,41 грн. + 24415,51 грн.).

Відтак середньоденна заробітна плата становить 1144,44 грн (заробітна плата за останні 2 місяці 49210,92 грн. /43 робочих днів за останні два повні місяці жовтень-листопад 2019), у свою чергу середньомісячна заробітна плата позивача становить 24605,46 грн. (середньоденна заробітна плата - 1144,44 грн. х 21,5 робочих дні).

Судом також враховано, що згідно наказу генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 Прокуратуру Волинської області перейменовано у Волинську обласну прокуратуру без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, розмір вихідної допомоги, який підлягає до стягнення саме з Волинської обласної прокуратури на користь позивача становить 24605,46 грн.

Щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 04.12.2019 по день фактичного розрахунку із компенсацією втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 04.12.2019 по день фактичного розрахунку, є передчасною, оскільки правопорушення (невиплата вихідної допомоги при звільненні) є триваючим, а позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким буде день фактичного розрахунку.

Враховуючи факт непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, відтак суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, а тому вказані вимоги до задоволення не підлягають.

Суд зауважує, що позивач не позбавлена можливості захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з нею остаточного розрахунку, а саме виплати вихідної допомоги при звільненні.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, виходячи з наданих статтею 245 КАС України повноважень, з метою належного та ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності Прокуратури Волинської області щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку та стягнення з Волинської обласної прокуратури на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 24605,46 грн., у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Волинської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Стягнути з Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 24605,46 грн. (двадцять чотири тисячі шістсот п`ять гривень 46 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко