Рішення № 99748646, 20.09.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року ЛуцькСправа № 140/6746/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі – ГУ ПФУ у Тернопільській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, третя особа) про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції від 26.07.2001), зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції від 26.07.2001) в розмірі 90% суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру з урахуванням довідки прокуратури Волинської області №21-256 вих.21 від 08.04.2021 про складові заробітної плати прокуратури Волинської області з дня звернення (19.04.2021).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.09.1994 по 17.09.2002 працював в органах Міністерства внутрішніх справ України і згідно довідки Головного управління Національної Поліції у Волинській області №19312/12/01/3-2016 від 17.09.2016 має вислугу 8 років 16 днів. З 18.09.2002 по 08.06.2016 працював на посадах слідчого, прокурора та старшого прокурора Любомльської міжрайонної прокуратури Волинської області і має стаж 13 років 8 місяців та 20 днів. 08.06.2016 позивач був звільнений з органів прокуратури у зв`язку з скороченням штату на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту першого частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпПУ). Вказує, що стаж вислуги років в органах МВС та прокуратури з 01.09.1994 по 08.06.2016 становить 21 рік 9 місяців 6 днів, що дає йому право на призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001).

У зв`язку з цим, 19.04.2021 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №1 (сервісного центру) ГУ ПФУ у Волинській області із заявою за призначення пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001). Однак, рішенням ГУ ПФУ у Тернопільській області від 02.11.2018 №38 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VІІ відмовлено, оскільки страховий стаж позивача, який дає право на пенсію за вислугу років складає 25 років 0 місяців, з них 21 рік 0 місяців стажу, що дає право на пенсію за вислугу років згідно із статтею 86 Закону № 1697-VІІ, в тому числі 7 років 07 місяців - на посадах прокурорів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.

Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років протиправними, оскільки звертаючись з заявою до органів Пенсійного фонду України ОСОБА_1 просив призначити мені пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (в редакції від 12.07.2001), яка діяла на час початку його роботи в органах прокуратури, тобто з 18.09.2002. Однак, у відповіді на заяву позивача про призначення пенсії ГУ ПФУ у Волинській області за №0300-0202- 8/22248 від 20.05.2021, зазначено посилання на Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), що вступив в дію з 15.07.2015. Також звертає увагу, що відповідачем неправильно обраховано стаж його роботи, який складає 21 рік 9 місяців 6 днів, який, на думку позивача, є достатнім для призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001).

З врахуванням викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У письмових поясненнях щодо позову, поданих ГУ ПФУ у Волинській області від 19.07.2021 вих. №0300-0802-7/29670 третя особа заперечує позовні вимоги ОСОБА_1 та вказує, що частиною першою статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 (далі — Закон №1697) визначено, що право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 1 жовтня 2020 року і пізніше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Зазначена норма Закону №1697 набрала чинності 15.07.2015 та є обов`язковою до застосування при призначенні пенсій працівникам прокуратури. Щодо Закону №1789, за нормами якого, на думку позивача, він має право на пенсію, зазначає, що відповідно до статті 50-1 Закону України №1789, в редакції чинній до 01.10.2011, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мали право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначалась в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. З 01.10.2011 Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-Vl від 08.07.2011 частину першу статті 50-1 Закону Україну «Про прокуратуру» замінено двома новими частинами, зокрема встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по ЗО вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців.

У зв`язку з набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 (15.07.2015 набрання чинності) втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» №1789, крім деяких норм, зокрема частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, яка стосувалася пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих.

Відтак, з 15.07.2015 умови, норми і порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 (далі — Закон №1697).

Позивач ОСОБА_1 19.04.2021 звернувся через Любомльський відділ обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789 від 05.11.1991.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, рішенням якого від 27.04.2021 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону №1789 у зв`язку з відсутністю необхідного для призначення даного виду пенсії 15-річного стажу роботи на посадах прокурорів (такий стаж роботи позивача становить 13 років 8 місяців 22 дні).

Крім того, зазначає, що Верховний Суд у справі №415/2185/17 (постанова від 27.02.2019), у справі № 554/5582/17 (постанова від 10.10.2019) сформулював такий висновок: «У період дії статті 50 Закону України №1789 у редакції від 26.07.2011 (діяла до 01.10.2011) пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Разом з тим, станом на 30.09.2011 у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років. Відтак, у період дії статті 50-1 Закону України № 1789 у редакції, яка діяла до 01.10.2011, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим при прийнятті Закону України №1697 не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача».

Оскільки стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України №1697, а в період дії статті 50-1 Закону України №1789 позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, тому позов ОСОБА_1 є безпідставним та необгрунтованим.

Позивачем подано відповідь на пояснення третьої особи у якій наведено аргументи, аналогічні обґрунтуванню адміністративного позову, викладеному у позовній заяві.

У відзиві на позовну заяву від 09.08.2021 №1900-0802-7/23408, відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, згідно яких прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років. Однак, за поданими позивачем документами стаж роботи ОСОБА_1 на прокурорських посадах становить 13 років 8 місяців 22 дні при необхідному не менше 15 року, тому права на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №1697-VІІ позивач немає. З урахуванням наведеного відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Позивачем подано відповідь на відзив у які наведено аргументи, аналогічні обґрунтуванню адміністративного позову, викладеному у позовній заяві.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 01.09.1994 по 17.09.2002 працював в органах Міністерства внутрішніх справ України та згідно довідки Головного управління Національної Поліції у Волинській області №19312/12/01/3-2016 від 17.09.2016 вислуга на день звільнення становить 8 років 16 днів (а. с. 47).

З 18.09.2002 по 08.06.2016 ОСОБА_1 працював на посадах слідчого, прокурора та старшого прокурора Любомльської міжрайонної прокуратури Волинської області.

08.06.2016 позивач звільнений з органів прокуратури у зв`язку з скороченням штату на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту першого частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпПУ).

Вислуга років в органах МВС та прокуратури з 01.09.1994 по 08.06.2016 становить 21 рік 9 місяців 6 днів, що, на думку ОСОБА_1 дає йому право на призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001).

У зв`язку з цим, 19.04.2021 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №1 (сервісного центру) ГУ ПФУ у Волинській області із заявою за призначення пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001).

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області

Рішенням ГУ ПФУ у Тернопільській області від 27.04.2021 у призначенні пенсії за вислугу років відмовлено, оскільки стаж роботи позивача на посадах прокурорів, який дає право на пенсію за вислугу років складає 13 років 08 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 7 Закону №1788-ХІІ, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту1.6 Порядку №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

За пунктом 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (абзац другий пункту 4.7 Порядку №22-1).

Отже, одним із видів трудової пенсії є пенсія за вислугу років, яка встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

У цьому контексті, суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії у рішенні від 27.04.2021 та у відзиві на позовну заяву зазначило про те, що у позивача недостатньо вислуги років, передбаченої статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII для призначення пенсії.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що він має право на призначення пенсій, оскільки він отримав необхідну вислугу років ще під час дії Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), який був чинний до 15.07.2015, тобто до набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Судом встановлено, що на початок проходження позивачем служби в органах прокуратури – 18.09.2002, умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначався відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (далі по тексту - Закон №1789), який був чинним до 14.07.2015.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону №1789-XII (в редакції станом на початок проходження позивачем служби в органах прокуратури), працівники прокуратури, яким присвоєно класні чини, із стажем роботи в органах прокуратури 20 років і більше, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років.

Згідно частини першої статті 50-1 Закону №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Частиною другою статті 50-1 Закону №1789 (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) встановлювалось, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються у заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день звільнення з роботи, що дає право на даний вид пенсії (частина третя статті 50-1 Закону №1789 в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Верховною Радою України 08.07.2011 прийнято Закон України №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011.

Підпунктом 4 пункту 6 розділу IІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України №3668-VI внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», а саме частину першу статті 50-1 замінено двома частинами наступного змісту: «Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років (частина перша статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» із змінами, внесеними Законом України №3668-VI).

Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії» (частина друга статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» із змінами, внесеними Законом України №3668-VI).

Отже, з 01.10.2011 до 01.10.2020 державою запроваджено поступове збільшення вислуги років, яка дає право на пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури незалежно від віку.

В подальшому Верховною Радою України прийнято 14.10.2010 Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697), який набрав чинності з 15.07.2015.

Відповідно до частини першої статті 86 Закону №1697, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Згідно частини другої статті 86 Закону №1697, пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Частиною третьою статті 86 Закону №1697 встановлено, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60. Коригування зазначених виплат проводиться із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Посадовий оклад, надбавки за вислугу років під час призначення пенсії враховуються в розмірах за останньою займаною посадою прокурора, встановлених на момент виникнення права на перерахунок пенсії за вислугу років (частина четверта статті 86 Закону №1697).

Підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону №1697 визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, відповідно до положень статті 50-1 Закону №1789, право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми, мали прокурори та слідчі прокуратури зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Водночас, відповідно до статті 86 Закону №1697, право на пенсійне забезпечення за вислугу років виникло у позивача за умови наявності на день звернення (19.04.2021) вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 27.04.2021 убачається, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки вислуга років ОСОБА_1 відповідно до частини шостої статті 86 Закону №1697 становить 27 років 00 місяців 18 днів, стаж роботи на посадах прокурорів - 13 років 08 місяців 22 дні.

Як убачається з наявної у матеріалах справи трудової книжки, позивач з 18.09.2002 по 08.06.2016 проходив службу в органах прокуратури.

Відтак, оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 19.04.2021, тому пенсія за вислугу років відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VІІ могла бути йому призначена за умови наявності на день звернення вислуги років не менше 25 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. При цьому, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно із частиною першою статті 86 Закону № 1697-VІІ, зараховується лише стаж, визначений частиною шостою статті 86 Закону № 1697-VII.

При вирішенні даного спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.08.2018 (справа № 554/10423/16-а), відповідно до яких оскільки на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії спірні правовідносини було врегульовано нормами Закону № 1697-VII в редакції від 14.10.2014, тому питання щодо наявності у позивача права на пенсійне забезпечення як працівника прокуратури має вирішуватись у відповідності до приписів статті 86 зазначеного Закону.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №а 1-7/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин є чинним Закон України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, слід зазначити наступне, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні від 03.06.2014 «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Так, Верховний Суд у справі №415/2185/17 (постанова від 27.02.2019), у справі №554/5582/17 (постанова від 10.10.2019) дійшов висновку, що «у період дії статті 50 Закону України №1789 у редакції від 26.07.2011 (діяла до 01.10.2011) пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Разом з тим, станом на 30.09.2011 у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років. Відтак, у період дії статті 50-1 Закону України №1789 у редакції, яка діяла до 01.10.2011, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим при прийнятті Закону України №1697 не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача».

За висновком Конституційного Суду України (рішення від 06.07.1999 38-рп/2002, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, викладеним у вказаному вище Рішенні, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сьорінґ проти Сполученого Королівства» (Soering v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) “спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини”. У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» (Rees v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, “належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини”.

Таким чином, працівники прокуратури за наявності на день звернення до органів Пенсійного фонду відповідної вислуги років та відповідного стажу роботи на посадах прокурорів мають право на пенсійне забезпечення у відповідності до чинної редакції статті 86 Закону України №1697.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів Палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2018 у справі №686/17309/17.

Отже, оскільки обрахований відповідно до частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII стаж роботи позивача на посадах прокурора становить менше 15 років, тому відсутні правові підстави для призначення йому пенсії за вислугу років на підставі частини першої статті 86 вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що оскільки станом на 19.04.2021 (день звернення позивача із заявою про призначення пенсії) вислуга років позивача на посадах прокурорів складала менше 15 років та відповідно була недостатньою для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону № 1697-VII, тому відповідач правомірно відмовив у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, відтак, у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (46001, місто Тернопіль, вулиця Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ 14035769), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський