Рішення № 99746703, 07.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2021Справа № 910/6459/21

За позовом Приватного підприємства "АРТ-СВІТ"

до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватний нотаріус Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчук Олег Миколайович

про визнання іпотеки такою, що припинена та зобов`язання вчинити дії

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Бочарова Г.О. (адвокат);

від відповідача Гайдамащук О.В. (адвокат);

від третьої особи не з`явилися.

В судовому засіданні 07.09.2021 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 21.09.2021 року.

СУТЬ СПОРУ:

21 квітня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства «АРТ-СВІТ» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 20.04.2021 року до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчуком Олегом Миколайовичем за реєстровим номером 3981 такою, що припинена;

- зняти заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження №6246320).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок припинення зобов`язань за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року шляхом повного його виконання, зобов`язання за іпотечним договором від 17.12.2007 року, укладеним з метою забезпечення виконання боржником грошового зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року, припинилося, отже іпотека є такою, що припинена, відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив. Заперечення мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року та договорами про видачу траншів, тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того відповідач зазначив, що висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 04.09.2019 року у справі № 202/32532/13-ц не повинні сприйматися як обов`язкові у межах даної справи, оскільки надані сторонами докази повинні бути оцінені судом у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України.

У запереченнях на відзив позивач проти доводів відповідача заперечив, посилаючись на те, що зобов`язання позивача за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою, припинені у зв`язку з погашенням Лічутіним Є.Ю. суми боргу за кредитним договором, а тому зобов`язання позивача за договором іпотеки від 17.12.2007 року підлягають припиненню. Крім того позивач вказав, що передане в іпотеку майно є власністю ПП "АРТ-СВІТ", а не Лічутіна Є.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 року позовну заяву б/н від 20.04.2021 року Приватного підприємства «АРТ-СВІТ» до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк про визнання іпотеки такою, що припинена та зобов`язання вчинити дії залишено без руху, надано Приватному підприємству «АРТ-СВІТ» строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, ухвалу суду від 26.04.2021 року у даній справі було направлено Приватному підприємству «АРТ-СВІТ» за адресою: 04074, м. Київ, пр-т Правди, 3, кв. 67, яка відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта» за поштовим ідентифікатором № 0105480201155 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 26.04.2021 року у справі № 910/6459/21 за юридичною адресою не було вручене під час доставки з підстав: «інші причини».

Також, ухвала суду від 26.04.2021 року була направлена на адресу для листування Приватного підприємства «АРТ-СВІТ», яка вказана у позовній заяві.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта» за поштовим ідентифікатором № 0105480201147 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 26.04.2021 року у справі № 910/6459/21 було вручене уповноваженому представнику позивача - 30.04.2021 року.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 05.05.2021 року (включно).

07.05.2021 року через відділ діловодства суду від Приватного підприємства «АРТ-СВІТ» надійшла заява б/н від 05.05.2021 року «Про усунення недоліків». Вказана заява направлена відправленням «Укрпошта Експрес» 05.05.2021 року, за штриховим кодовим ідентифікатором 0407410004901, що підтверджується датою оформлення на конверті, тобто подана у встановлений судом строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6459/21, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.06.2021 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватного нотаріуса Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчука Олега Миколайовича.

В підготовчому засіданні 08.06.2021 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 01.07.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/6459/21 до судового розгляду по суті на 27.07.2021 року.

В судових засіданнях 27.07.2021 року та 10.08.2021 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 07.09.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 202/32532/13-ц касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року скасовано в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, в іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року в нескасованій частині та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року залишено без змін.

В постанові від 04.09.2019 року Великою Палатою Верховного Суду встановлено:

«Суди установили, що 17 грудня 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» укладено із ОСОБА_1 кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року (пункти 1.1, 1.2 договору).

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки № МА-36-07, а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» - договір поруки № 167.

17 січня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № МА-36/2-07, згідно з пунктом 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитного договору № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року. Сума траншу - 100 000,00 доларів США.

18 січня 2008 року ОСОБА_1 достроково виконав зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 (т. 1, а. с. 172).».

«З матеріалів справи убачається, що 17 та 18 січня 2008 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредиту та відсотків по кредиту саме згідно з кредитним договором, а не згідно з договором про видачу траншу № МА-36/2-07.

Доказів того, що кредит було видано в іншому, більшому розмірі і він залишився не погашеним, матеріали справи не містять, про що правильно зробили висновок суди на підставі принципу змагальності.

Враховуючи, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № МА-36-07, яка погашена позичальником достроково, Велика Плата Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Тому суди обґрунтовано задовольнили зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.».

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

При вирішенні даного спору судом прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 202/32532/13-ц не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, встановленими є факти дострокового погашення позичальником заборгованості перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № МА-36-07.

В даному випадку посилання відповідача, що висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 04.09.2019 року у справі № 202/32532/13-ц не повинні сприйматися як обов`язкові у межах даної справи як такі, якими встановлено преюдицію, не заслуговують на увагу як необгрунтовані, оскільки ніяким чином не впливають на те, які обставини встановлено в судовому акті, адже преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Відтак, встановлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 202/32532/13-ц обставини мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

За положеннями частини першої статті 593 Цивільного кодексу України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 Цивільного кодексу України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 року у справі № 6-243цс14 та у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 695/3790/15-ц.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року є припиненим у зв`язку з погашенням ОСОБА_1 заборгованості за вказаним правочином, то додаткове зобов`язання за іпотечним договором також слід вважати припиненим, отже іпотека є такою, що припинена відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку". Натомість у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек записів про обтяження містяться відомості про заборону відчуження майна за договором іпотеки від 17.12.2007 року. На твердження позивача, вказані обтяження обмежують його право власності на належне йому майно.

Судом встановлено, що 17.12.2007 року між позивачем, як іпотекодавцем, та відповідачем, як іпотекодержателем, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчуком Олегом Миколайовичем, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця, що випливають з кредитного договору від 17.12.2007 року № MA-36-07 (п. 1 договору іпотеки).

Відповідно до п. 7 договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: нежитлові будівлі: гараж, загальною площею 665,9 кв.м., будівлю агромайстерні, загальною площею 1217,5 кв.м., котельню, загальною площею 115,3 кв.м., склад ПММ, загальною площею 15,0 кв.м., артсвердловину, загальною площею 8,2 кв.м., водонапірну башту, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення предмету іпотеки: нежилі будівлі.

Як вже зазначалося судом вище, у постанові від 04.09.2019 року Великою Палатою Верховного Суду встановлено факт дострокового погашення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року.

За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється, зокрема, в разі припинення основного зобов`язання на підставі виконання. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов`язання.

За положеннями ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 598, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, враховуючи, що зобов`язання, забезпечене іпотекою за договором іпотеки 17.12.2007 року припинилося, то зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору№ МА-36-07 від 17.12.2007 року, також припинилися.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено судом, у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявна інформація про заборону відчуження майна за договором іпотеки від 17.12.2007 року (реєстраційний номер обтяження №6246320).

Наявність у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивача за договором іпотеки від 17.12.2007 року, зобов`язання за яким є припиненими, обмежує право власності позивача на розпорядження або (та) користування належним йому майном.

З огляду на викладене, оскільки наявність обтяження належного позивачу на праві власності майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, суд вважає, що позовні вимоги про зняття заборони відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обгрунтованим, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права спрямований на усунення перешкод йому, як власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним майном.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач заявив про застосування строків позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Разом з цим, у ст. 268 Цивільного кодексу України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним.

Так, ч. 2 ст. 268 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосування положення ст. 391 Цивільного кодексу України, а відтак, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.08.2021 року у справі № 910/20607/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 4540,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчуком Олегом Миколайовичем за реєстровим номером 3981 такою, що припинена.

3. Зняти заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження №6246320).

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (ідентифікаційний код 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь Приватного підприємства "АРТ-СВІТ" (ідентифікаційний код 30632193, адреса: 04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 7, кв. 20) судовий збір - 4540,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень).

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.09.2021р.

Суддя О.В. Котков