Рішення № 99746701, 07.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2021Справа № 910/7177/21

За позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення

до Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Шевцов С.О. (представник за довіреністю);

від відповідача Яковюк Л.Ю. (адвокат), Новак А.А. (адвокат).

В судовому засіданні 07.09.2021 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 21.09.2021 року.

СУТЬ СПОРУ:

05 травня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (позивач) надійшла позовна заява № 1169/9-03 від 29.04.2021 року до Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (відповідач) про стягнення майнової шкоди (понесених витрат) за послуги надані у період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року у розмірі 23 086 844,66 грн. (двадцять три мільйони вісімдесят шість тисяч вісімсот сорок чотири гривні 66 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року були надані, а відповідачем спожиті телекомунікаційні послуги з трансляції, проте відповідач ухиляється від їх оплати, у зв`язку з чим позивачу було завдано майнову шкоду за надані у період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року послуги у розмірі 23 086 844,66 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив. Заперечення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів споживання послуг за спірний період, розрахунків обсягу спожитих послуг та тарифів Концерну РРТ, посилання позивача на акти та рахунки не можуть підтверджувати вартість послуг та факт їх отримання відповідачем. Позивачем не доведено завдання йому шкоди, не доведено розмір здійснених ним витрат на електроенергію, амортизацію технічних засобів, фонду оплати праці, витрат на охорону об`єктів, податки і збори, інші адміністративні та операційні витрати, а також не доведено наявність в діях відповідача складу правопорушення. Крім того, відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності за позовними вимогами за квітень та червень 2018 року. Разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позовна заява підписана директором Концерну РРТ Даниловим К.Ф. із застосуванням факсиміле чи інших технічних засобів (роздруківка на кольоровому принтері тощо).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 року у справі № 910/7177/21 позовну заяву 1169/9-03 від 29.04.2021 року Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення до Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105480080552 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 13.05.2021 року у справі № 910/7177/21 знаходиться у точці видачі/доставки - 19.05.2021 року.

18 травня 2021 року через відділ діловодства суду від Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення надійшла заява № 1270/9-03 від 18.05.2021 року "Про усунення недоліків".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7177/21, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.06.2021 року.

В підготовчих засіданнях 15.06.2021 року, 13.07.2021 року та 20.07.2021 року судом оголошувалася перерва.

При цьому, 30.06.2021 року через відділ діловодства суду від Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення надійшла заява № 1383/9-03 від 28.05.2021 року «Про збільшення розміру позовних вимог», в якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 84 937 455,61 грн. (вісімдесят чотири мільйони дев`ятсот тридцять сім тисяч чотириста п`ятдесят п`ять гривень 61 копійка) за надані у період з 01.04.2018 року по 31.12.2018 року послуги, враховуючи первісно заявлений період заборгованості.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Вказана заява, приймаючи до уваги дотримання позивачем вимог ст. 46, 182 Господарського процесуального кодексу України, в підготовчому засіданні 20.07.2021 року прийнята судом до розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 20.07.2021 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

Також, в підготовчому засіданні 20.07.2021 року судом було розглянуте клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Вказане клопотання судом було відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 12.07.2021 року, з огляду на те, що підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Відхиляючи вказане клопотання суд виходив з того, що у поданому до суду 12.07.2021 року підтвердженні № 1948/9-03 від 13.07.2021 року директор Концерну РРТ Данилов К.Ф. підтвердив, що усі документи, які створені та оформлені в Концерні РРТ за його підписом, підписані ним особисто.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 03.08.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/7177/21 до судового розгляду по суті на 31.08.2021 року.

В судовому засіданні 31.08.2021 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 07.09.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення є державним господарським об`єднанням підприємств, створеним наказом Державного комітету України по зв`язку № 102 від 04.10.1991 року "Про створення Концерну РТТ", заснованим на державній власності, яке належить до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно з п. 2.2 Статуту Концерну в редакції, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 756 від 26.11.2020 року, предметом діяльності Концерну, зокрема, є надання послуг із технічного обслуговування й експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж супутникового, ефірного теле- та радіомовлення, багатоканальних мереж; трансляція та ретрансляція програм телерадіомовлення; надання телекомунікаційних послуг споживачам, операторам цифрових телекомунікаційних мереж; провадження діяльності оператора і провайдера телекомунікацій багатоканальних телемереж та у сфері цифрових мультимедійних послуг.

Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення включений до Реєстру операторів та провайдерів телекомунікацій згідно рішення НКРЗІ від 07.12.2007 року № 1019 "Про введення реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій", реєстраційний № 898.

Як зазначає позивач у позовній заяві, між ним та відповідачем було укладено договір №72-48/4 від 30.03.2018 року, предметом якого було надання та оплата телекомунікаційних послуг за кодом ДК 021-2015:64210000-1 - послуги телефонного зв`язку та передачі даних (послуги передачі даних телемовлення у цифровому форматі (багатоканальне телебачення) у аналоговому форматі та передачі даних радіомовлення) у період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року.

У зв`язку із закінченням строку дії договору, листом № 3868/4-06 від 25.10.2018 року (вх. № 3045/3 від 25.10.2018 року) позивач направив відповідачу проект договору про закупівлю послуг з трансляції телепрограм АТ «НСТУ» з 01.04.2018 року по 31.12.2018 року загальною вартістю 56 929 834,00 грн. з ПДВ та обсягом 67 542,62 год.

Відповідач ухилився від укладання договору, проте продовжив замовляти та споживати телекомунікаційні послуги безперервно з 01.04.2018 року по 31.12.2018 року за відсутності договірних підстав.

За викладених обставин, Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про визнання договору про надання телекомунікаційних послуг з трансляції телепрограм укладеним у викладений позивачем редакції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 року у справі № 910/6972/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В межах розгляду справи № 910/6972/19 Господарський суд міста Києва встановив:

«Судом було встановлено, що відповідачем упродовж квітня-грудня 2018 року споживались надані позивачем послуги, проте Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" ухиляється від укладення договору, який врегульовував би правовідносини щодо одержання таких послуг та їх оплати.

При цьому, з наявного в матеріалах справи листування між сторонами вбачається, що відповідач неодноразово обіцяв сплатити наявну в нього заборгованість та просив відповідача продовжувати надання послуг, проте фактично ухиляється від укладення відповідного договору.».

«З огляду на наведене, суд відзначає, що ефективним способом поновлення порушених прав позивача буде стягнення з відповідача відшкодування вартості послуг, які були надані Концерном радіомовлення, радіозв`язку Публічному акціонерному товариству "Національна суспільна телерадіокомпанія України" у період з 01.04.2018 по 31.12.2018.».

Позивач у позовній заяві також зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір № 58-48/4 від 20.03.2018 року зі строком надання послуг з трансляції радіопрограм з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року. Предметом вказаного договору є надання телекомунікаційних послуг з трансляції радіопрограм, а саме: УР-1 в УКХ, FM та СХ діапазонах, УР-2 в УКX, FM діапазоні, УР-3 в УКX, FM та CX діапазонах, Всесвітня служба радіомовлення України в СХ-діапазоні, «Голос Донбасу» в FM діапазоні, «Пульс» FM в FM діапазоні. Найменування послуг: Лот №1: Код ДК 021:2015:64220000-4 - телекомунікаційні послуги, крім послуг телефонного зв`язку і передачі даних.

31 березня 2018 року строк дії договору № 58-48/4 від 20.03.2018 року закінчився.

З квітня по грудень 2018 року Концерном PPT систематично велося листування з приводу існуючої заборгованості та неврегульованості договірних відносин, Концерн PPT неодноразово звертався до Адміністрації Держспецзв`язку (Органу управління), до Міністерства інформаційної політики України, до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики, до Державного комітету телебачення та радіомовлення України, що є органом управління АТ "НСТУ" та розпорядником бюджетних коштів та безпосередньо до АТ «НСТУ».

Листом № 4614/4-06 від 14.12.2018 року (вх. від 14.12.2018 року) позивач направив відповідачу проект договору про надання послуг з трансляції радіопрограм (доставка радіопрограм) у квітні-грудні 2018 року загальною вартістю 27 340 566,34 грн. з ПДВ.

Втім відповідач ухилився від укладення договору.

Вказані обставини стали підставою для звернення Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про визнання укладеним з 14.12.2018 року договору про надання телекомунікаційних послуг з трансляції радіопрограм з додатком №1, в редакції викладеній позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року у справі № 910/7507/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В межах розгляду справи № 910/7507/19 Господарський суд міста Києва встановив:

«Судом було встановлено, що відповідачем упродовж квітня-грудня 2018 року споживались надані позивачем послуги, однак Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" ухиляється від укладення договору, який врегульовував би правовідносини щодо одержання таких послуг та їх оплати.

При цьому, з наявного в матеріалах справи листування між сторонами вбачається, що відповідач неодноразово обіцяв сплатити наявну в нього заборгованість та просив відповідача продовжувати надання послуг, проте фактично ухиляється від укладення відповідного договору.

З огляду на наведене, суд відзначає, що ефективним способом поновлення порушених прав позивача буде стягнення з відповідача відшкодування вартості послуг, які були надані Концерном радіомовлення, радіозв`язку Публічному акціонерному товариству "Національна суспільна телерадіокомпанія України" у період з 01.04.2018 по 31.12.2018.».

Крім того позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір № 206-5/4 від 02.07.2018 року зі строком надання послуг з трансляції радіопрограм з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року. Предметом вказаного договору є надання замовнику послуг за кодом ДК 021:2015:64210000-1 - «Послуги телефонного зв`язку та передачі даних», а саме: «послуги передачі даних з кодованими сигналами центрального і регіонального радіомовлення з радіобудинків на передавачі в регіонах мережею оператора з декодуванням у аналоговий формат.»

31 березня 2018 року строк дії договору № 206-5/4 від 02.07.2018 року закінчився в частині періоду надання послуг, проте замовник продовжував замовляти послуги, а виконавець забезпечував виконання державного замовлення та продовжував безперервно надавати послуги.

19.09.2019 року листом № 2.4-16/2711 АТ «НСТУ» запросило Концерн PPT на переговори з приводу проведення переговорної процедури закупівлі ДК 021-2015:64210000-1 послуги телефонного зв`язку та передачі даних (послуги передачі даних телемовлення у цифровому форматі (багатоканальне телебачення), у аналоговому форматі та передачі даних радіомовлення), які мали відбутися 26 вересня 2018 року.

14.12.2018 року листом № 4614/4-06 Концерн PPT направив на адресу АТ «НСТУ» проект договору про надання послуг з передачі даних. Вказаний лист отримано представником AT «НСТУ» Коробка І. 14.12.2018 року, про що є відповідна відмітка про отримання та штамп АТ «НСТУ».

Концерн PPT не отримав в передбачений законодавством термін ані відповіді на пропозицію щодо укладення договору на умовах Концерну PPT, ані протоколу зауважень/заперечень до запропонованої угоди, ані підписаного та оформленого належним чином.

З огляду на викладене, Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про визнання укладеним з 14.12.2018 року договору про надання телекомунікаційних послуг з доставки радіосигналу за цінами, визначеними в додатку №1 до договору, в редакції Концерну.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 року у справі № 910/8817/19 відмовлено у задоволенні позову.

В межах розгляду справи № 910/8817/19 Господарський суд міста Києва встановив:

«Листом від 19.09.2018 вих. №2.4-16/2711 Товариство повідомило Концерн, що відповідач планує провести переговорну процедуру закупівлі ДК 021-2015:64210000-1 послуги телефонного зв`язку та передачі даних (послуги передачі даних телемовлення у цифровому форматі (багатоканальне телебачення) у аналоговому форматі та передачі даних радіомовлення), які мали відбутися 26.09.2018.

З матеріалів справи вбачається, що переговорна процедура не відбулася.

Листом від 14.12.2018 №4614/4-06 Концерн надіслав Товариству проекти договору про надання послуг з трансляції радіопрограм (загальна ціна договору становить 27 340 566,34 грн., у тому числі ПДВ 4 556 761,06 грн.; за кодом ДК 021:2015:64220000-4) та договору на послуги передачі даних з кодовими сигналами центрального і регіонального радіомовлення (ціна договору становить 987 601,95 грн., крім того ПДВ 197 520,39 грн.; загальна сума становить 1 185 122,34 грн.; за кодом ДК 021:2015:64210000-1).

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем в період з квітня по грудень 2018 року було надано відповідачу послуги за кодом ДК 021:2015:64220000-1, проте відповідач ухилявся від укладення договору, предметом якого є надання таких послуг, та у наведений період продовжував замовляти послуги з доставки радіосигналу.».

Вказані вище судові рішення в апеляційному та касаційному порядку не переглядалися, рішення набрали законної сили.

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

При вирішенні даного спору судом прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судові рішення у справах № 910/6972/19, № 910/7507/19, № 910/8817/19, які набрали законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, встановленими є факти, що AT «НСТУ» упродовж квітня-грудня 2018 року споживались надані позивачем послуги та у наведений період продовжував замовляти послуги, проте AT «НСТУ» фактично ухилялося від укладення відповідного договору.

В даному випадку посилання відповідача на безпідставність застосування вказаних вище судових рішень як таких, якими встановлено преюдицію, не заслуговують на увагу як необгрунтовані, оскільки ніяким чином не впливають на те, які обставини встановлено в судовому акті, адже преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Відтак, встановлені судовими рішеннями у справах № 910/6972/19, № 910/7507/19, № 910/8817/19 обставини мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що у період з квітня по грудень 2018 року надав відповідачу послуги з трансляції телепрограм, радіопрограм та доставки радіосигналу, які відповідачем були спожиті, проте не оплачені.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті.

Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовими рішеннями у справах № 910/6972/19, № 910/7507/19, № 910/8817/19, упродовж квітня-грудня 2018 року позивачем були надані, а відповідачем спожиті послуги з трансляції телепрограм, радіопрограм та доставки радіосигналу, які відповідачем не оплачені.

За розрахунками позивача, розмір наданих відповідачу послуг упродовж квітня-грудня 2018 року становить 84 937 455,61 грн.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав листи: від 07.05.2018 року № 1675/4-06, від 05.06.2018 року № 2055/4-06, від 06.06.2018 року № 2069/4-06, від 09.07.2018 року № 2466/4-06, від 09.07.2018 року № 2480/4-06, від 06.08.2018 року № 2861/4-06, від 11.09.2018 року № 3294/4-06, від 09.10.2018 року № 3667/4-06, від 06.11.2018 року № 4014/4-06, від 04.12.2018 року № 4354/4-06, від 09.01.2019 року № 83/4-06, від 03.07.2018 року № 2338/4-06, від 20.08.2018 року № 2992/4-06, від 04.09.2018 року № 3130/4-06, від 02.10.2018 року № 3573/4-06, від 02.11.2018 року № 3994/4-06, від 05.12.2018 року № 440314-06, від 26.12.2018 року № 4926/4-06, від 09.07.2018 року № 2466/4-06, від 20.08.2018 року № 2991/4-06, від 04.09.2018 року № 3131/4-06, від 02.10.2018 року № 3574/4-06, 02.11.2018 року № 3993/4-06, від 05.12.2018 року № 4402/4-06, від 26.12.2018 року № 4925/4-06, якими відповідачу направлялися акти виконання робіт (надання послуг) для підписання за надані у спірний період послуги та рахунки для оплати таких послуг. Разом з вказаними листами відповідачу також були надані розрахунки вартості послуг.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказані листи разом з додатками (актами виконання робіт (надання послуг), рахунками та розрахунками вартості послуг) були отримані відповідачем, про що свідчать вхідні номери та дати, які містяться у правому нижньому кінці цих листів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись "правом власності", а відтак і "майном" (рішення Європейського суду з прав людини "Іатрідіс проти Греції").

При з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, суд повинен з`ясувати чи обставини справи в цілому надають заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею (рішення "Бейєлєр проти Італії").

Отже, позивачем було надано відповідачу певне благо (послугу), яке має вартісну (грошову) оцінку, а відтак в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є майном.

Відтак, відповідачем було одержано від позивача майно без відповідної правової підстави - договору, проте у зв`язку із специфікою такого майна як послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії, останнє не може бути повернуте позивачу в натурі.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

У зв`язку з тим, що відповідач не може повернути спожиті упродовж квітня-грудня 2018 року послуги, тому на підставі частини 2 статті 1213 Цивільного кодекс України, зобов`язаний відшкодувати їх вартість.

В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів споживання послуг за спірний період, розрахунків обсягу спожитих послуг та тарифів Концерну РРТ, надані позивачем акти та рахунки не можуть підтверджувати вартість послуг та факт їх отримання відповідачем. Крім того, позивачем не доведено розмір здійснених ним витрат на електроенергію, амортизацію технічних засобів, фонду оплати праці, витрат на охорону об`єктів, податки і збори, інші адміністративні та операційні витрати.

Як вже зазначалося судом вище, факт споживання відповідачем упродовж квітня-грудня 2018 року наданих позивачем послуг встановлений судовими рішеннями у справах № 910/6972/19, № 910/7507/19, № 910/8817/19, тому повторного доведення не потребує.

Водночас суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів для співставлення їх судом з доказами, які надані позивачем.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, суд наголошує, що 17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази у підтвердження заявлених позовних вимог є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем у їх спростовання, відтак позовні вимоги є обґрунтованими.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за квітень та червень 2018 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Однак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", 22.10.1996, заяви № 22083/93, № 22095/93; пункт 570 рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", 20.09.2011).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права.

Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за надані упродовж квітня-грудня 2018 року за відсутності укладеного між сторонами договору (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за надані упродовж квітня-травня 2018 року послуги, який 29.04.2021 року був направлений відправленням "Укрпошта Стандарт" за штриховим кодовим ідентифікатором 0411202787720, що підтверджується датою оформлення на конверті, в якому позивачем була надіслана позовна заява.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості за надані у період з 01.04.2018 року по 28.04.2018 року послуги сплив.

Крім того, 30.06.2021 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані упродовж червня-грудня 2018 року послуги.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості за надані у період з 01.06.2018 року по 29.06.2018 року послуги сплив.

Доказів поважності причин пропуску указаного строку суду не надано.

Враховуючи, що позивач не довів поважність причин пропуску позовної давності до заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані у період з 01.04.2018 року по 28.04.2018 року та з 01.06.2018 року по 29.06.2018 року послуги, а відповідач заявив про її застосування, тому у позові про стягнення заборгованості за надані у період з 01.04.2018 року по 28.04.2018 року та з 01.06.2018 року по 29.06.2018 року послуги відповідно до вимог 267 Цивільного кодексу України слід відмовити.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 63 682 146,04 грн. (шістдесят три мільйони шістсот вісімдесят дві тисячі сто сорок шість гривень 04 копійки).

Щодо витрат по сплаті судового збору, у зв`язку зі збільшенням розміру позовних вимог суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Загальна сума ціни позову, з урахування поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог, становить - 84 937 455,61 грн.

Як визначено нормами Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2270,00 грн.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх збільшенням становить 794 500,00 грн.

Загальна сума сплаченого позивачем судового збору становить 1 140 802,67 грн.

За таких обставин, позивачу підлягає поверненню судовий збір в сумі 346 302,67 грн.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи відповідного клопотання, питання про повернення позивачу з державного бюджету судового збору у розмірі 346 302,67 грн., сплаченого при поданні позову може бути вирішено у випадку подання ним відповідного клопотання згідно з приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 595 679,07 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (ідентифікаційний код 23152907, адреса: 04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 42) на користь Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (ідентифікаційний код 01190043, адреса: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10) грошові кошти: заборгованість за послуги надані у період з 01.04.2018 року по 31.12.2018 року - 63 682 146,04 грн. (шістдесят три мільйони шістсот вісімдесят дві тисячі сто сорок шість гривень 04 копійки) та судовий збір - 595 679,07 грн. (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч шістсот сімдесят дев`ять гривень 07 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.09.2021р.

Суддя О.В. Котков