Рішення № 99746594, 20.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2021Справа № 910/9981/21За позовом Приватного підприємства «Пультова охорона Шериф»

до фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера

про стягнення 41 992, 20 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Пультова охорона Шериф» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 41 992, 20 грн, з яких: 20 425, 00 грн основний борг, 14 139, 10 грн пеня, 1 651, 91 грн 3% річних, 3 733, 69 грн інфляційні втрати та 2 042, 50 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 6, 252, 509, 526, 530, 549, 610, 625, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст. 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018, в частині повної та своєчасної оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

06.07.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/9981/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

05.08.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та підтвердження, що станом на 04.08.2021 ціна позову залишається незмінною.

Відповідач у встановлений ухвалою суду п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву не надав.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження в справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 03083, місто Київ, проспект Науки, будинок 90, квартира 8.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 направлялась судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інших адрес позивач суду не повідомив, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.

Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у період з 13.09.2021 по 17.09.2021 у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 20.09.2021.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2018 між позивачем (надалі - кредитор) та відповідачем (надалі - боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості (надалі - договір), відповідно до п. 1. якого боржник беззаперечно підтверджує свою заборгованість перед кредитором за договором про надання послуг охорони № 1940-ОС (надалі - первісний договір), розмір якої станом на 26.06.2018 становить 20 425,00 грн.

Згідно з п. 2. договору кредитор надає боржнику свою згоду на розстрочення платежу погашення заборгованості за первісним договором без нарахування штрафних санкцій та без відстрочення сплати боргу до 30.09.2018.

Відповідно до п. 3. договору боржник зобов`язується виплатити в повному обсязі заборгованість, зазначену в п. 1. договору, шляхом здійснення щотижневих платежів на поточний рахунок кредитора в банківській установі відповідно до графіку погашення заборгованості (додаток № 1), який є його невід`ємною частиною.

Зобов`язання боржника зі сплати чергового платежу вважаються виконаними з моменту зарахування коштів у визначеному цим договором порядку на банківський рахунок кредитора (п. 5. договору).

У пункті 7. договору сторони погодили, що в випадку порушення графіку погашення заборгованості за цим договором боржник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми заборгованості до дня фактичного виконання зобов`язання, а в разі порушення строку більше як на один календарний місяць сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Сторони підтверджують, що цей договір складений на підтвердження наміру сторін мирного вирішення спору щодо наявної заборгованості в досудовому порядку, а тому його порушення свідчить про неможливість вирішення спору по первісному договору шляхом проведення переговорів (п. 11. договору).

У додатку № 1 до договору сторони погодили графік погашення заборгованості до договору про реструктуризацію заборгованості № 1940-ОС відповідно до якого боржник повинен був сплачувати:

до 08.07.2018 - 1 703, 00 грн;

до 15.07.2018 - 1 703, 00 грн;

до 22.07.2018 - 1 703, 00 грн;

до 29.07.2018 - 1 703, 00 грн;

до 05.08.2018 - 1 703, 00 грн;

до 05.08.2018 - 1 703, 00 грн;

до 12.08.2018 - 1 703, 00 грн;

до 19.08.2018 - 1 703, 00 грн;

до 26.08.2018 - 1 703, 00 грн;

до 02.09.2018 - 1 703, 00 грн;

до 09.09.2018 - 1 703, 00 грн;

до 16.09.2018 - 1 703, 00 грн;

до 30.09.2018 - 1 692, 00 грн.

А всього відповідач повинен був сплатити до 30.09.2018 - 20 425, 00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати заборгованості передбаченої договором про реструктуризацію заборгованості, в зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 20 425, 00 грн основного боргу, 14 139, 10 грн пені, 1 651, 91 грн 3% річних, 3 733, 69 грн інфляційних втрат та 2 042, 50 грн штрафу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Позивач зазначає, що договір про надання послуг охорони № 1940-ОС втрачений, враховуючи, що в матеріалах справи відсутній зазначений договір, суд позбавлений фактичної можливості дослідити його умови.

Разом з тим, як встановлено судом вище, між сторонами укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018, відповідно до п. 1. якого відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем за договором про надання послуг охорони № 1940-ОС у розмірі 20 425,00 грн та в додатку № 1 до договору про реструктуризацію заборгованості сторони погодили графік погашення такої заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів на підтвердження сплати боргу за договором про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018 матеріали справи не містять та останнім у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України таких доказів не надано.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності в відповідача заборгованості в розмірі 20 425,00 грн зі сплати боргу, що передбачений в договорі про реструктуризацію заборгованості, доказів протилежного відповідачем суду не надано та останнім не спростовано, в зв`язку з чим вимога позивача про стягнення основної заборгованості в розмірі 20 425,00 грн підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 01.10.2018 по 11.06.2021 3% річних у сумі 1 651, 91 грн та 3 733, 69 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 1 651, 91 грн за період з 01.10.2018 по 11.06.2021 судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 1 651, 91 грн підлягає задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 3 733, 69 грн за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки останнім невірно визначено сукупний індекс інфляції за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року (1,1828), тоді як вірним є 1,190.

Отже, судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за період заявлений позивачем з жовтня 2018 року по квітень 2021 року, а саме:

Сума боргу (грн)Період нарахування інфляціїСукупний індекс інфляції за періодІнфляція (грн)20 425, 00жовтень 2018 - квітень 20211,1903 880, 75За розрахунком суду розмір інфляційних втрат за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року складає 3 880, 75 грн, що є більше ніж визначено позивачем.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.

Тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем - 3 733, 69 грн.

Також за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача за загальний період з 09.07.2018 по 11.06.2021 пеню в розмірі 14 139, 10 грн та 2 042, 50 грн штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються в відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 7. договору про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018 сторони погодили, що в випадку порушення графіку погашення заборгованості відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми заборгованості до дня фактичного виконання зобов`язання, а в разі порушення строку більше як на один календарний місяць сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

У інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 09.02.18 у справі № 911/2813/17, від 17.04.18 у справі № 910/6064/16, від 25.05.18 у справі № 922/1720/17, від 08.08.18 у справі №908/1843/17).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій та строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 7. договору про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018 сторонами погоджено, що пеня за прострочення оплати за договором нараховується за кожен день прострочення платежу від несплаченої суми заборгованості до дня фактичного виконання зобов`язання.

Отже, договір про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018 містить інший строк, відмінний від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, який є більшим шести місяців, а саме зазначено "до дати фактичного виконання".

Тому умову, передбачену в п. 7. договору про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018, можливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 14 139, 10 грн за загальний період з 09.07.2018 по 11.06.2021, судом встановлено, що він виконаний невірно, оскільки останнім невірно визначено періоди нарахування пені, без врахування графіку погашення боргу погодженого в договорі про реструктуризацію заборгованості та невірно встановлено суми заборгованості.

Тому, враховуючи погоджений сторонами графік погашення заборгованості та строк нарахування пені визначений в п. 7 договору про реструктуризацію заборгованості від 26.06.2018, судом було здійснено наступний власний розрахунок пені за загальний період з 09.07.2018 по 11.06.2021, а саме наступним чином:

Сума боргу (грн)Період нарахування пеніПеня (грн)1 703, 0009.07.2018 - 11.06.20211 241, 261 703, 0016.07.2018 - 11.06.20211 230, 021 703, 0023.07.2018 - 11.06.20211 218, 591 703, 0030.07.2018 - 11.06.20211 207, 161 703, 0006.08.2018 - 11.06.20211 195, 731 703, 0013.08.2018 - 11.06.20211 184, 291 703, 0020.08.2018 - 11.06.20211 172, 861 703, 0027.08.2018 - 11.06.20211 161, 431 703, 0003.09.2018 - 11.06.20211 150, 001 703, 0010.09.2018 - 11.06.20211 138, 431 703, 0017.09.2018 - 11.06.20211 126, 671692, 0001.10.2018 - 11.06.20211 096, 03 14 122, 47За розрахунком суду розмір пені за загальний період з 09.07.2018 по 11.06.2021 становить 14 122, 47 грн, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 14 122, 47 грн.

Що стосується стягнення з відповідача 2 042, 50 грн штрафу, то судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 20 425, 00 грн основного боргу, 14 122, 47 грн пені, 1 651, 91 грн 3% річних, 3 733, 69 грн інфляційних втрат та 2 042, 50 грн штрафу.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства «Пультова охорона Шериф» (02090, місто Київ, вулиця Сосницька, будинок 1/44, ідентифікаційний код 40405420) 20 425 (двадцять тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 00 коп. основного боргу, 14 122 (чотирнадцять тисяч сто двадцять дві) грн 47 коп. пені, 1 651 (одну тисячу шістсот п`ятдесят одну) грн 91 коп. 3% річних, 3 733 (три тисячі сімсот тридцять три) грн 69 коп. інфляційних втрат, 2 042 (дві тисячі сорок дві) грн 50 коп. штрафу та 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн 10 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань