Рішення № 99746532, 20.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2021Справа № 910/9451/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА" (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32 літ.А) до приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" (01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 5/13) про стягнення 24 942,33 грн

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.06.2021 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА" до приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" про стягнення 24 942,33 грн та 14.06.2021 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" на користь приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА" суму страхового відшкодування у розмірі 24 942,33 грн. з яких: 22 238,40 грн. - страхове відшкодування, 1 337,40 грн - пеня, 1 063,15 грн. інфляційні втрати, 303,38 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою суду від 15.06.2021 позовну заяву приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 15.06.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/9451/21 від 07.07.2021 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та вручена їх представникам, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.

Крім того, примірник даної ухвали надіслано на адресу Моторного (транспортного) страхового бюро України, витребувано інформацію щодо полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № АО 001637181.

21.07.2021 через відділ діловодства суду від МТСБУ надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 07.07.2021, тож двомісячний строк для винесення рішення припадає на 06.09.2021 з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте, враховуючи що суддя Демидов В.О. у період з 06.09.2021-17.09.2021 перебував у відпустці, рішення у даній справі винесено 20.09.2021.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

27.08.2013 між приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА" (страховик) та ТОВ АФ «НАСТ - АКТИВ» (страхувальник, ТОВ Порше Мобіліті - вигодонабувач) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 28-0199-13-00762 від 27.08.2013 (далі - договір добровільного страхування), предметом якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску.

Додатковим договором № 1 до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 19.02.2015 р. внесено зміни до договору страхування, яким змінено строк дії Договору до 28.08.2020.

30.07.2020 р. об 11:03 в м. Києві по вул. Генерала Жмаченка, 28Б, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Audi», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв наїзд на транспортний засіб «Volkswagen» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.

Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.10.2020 у справі №755/11517/20, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

Згідно з рахунком ТОВ «АВТОСОЮЗ» №123043939 від 02.08.2020 р., вартість відновлювального ремонту, автомобіля «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при спірному ДТП, склала 24 938,22 грн.

На підставі страхового акту №СТОКА-13095 від 06.08.2020 та розрахунку суми страхового відшкодування позивач, виконуючи свої зобов`язання за Договором, здійснив відшкодування завданої страхувальнику шкоди у розмірі 23 238,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №19612 від 07.08.2020.

Матеріали справи свідчать, що позивач направив на адресу відповідача заяву на виплату (страхового) відшкодування № 43266 від 15.09.2020, в якій просив відшкодувати сплачену позивачем страхову виплату в розмірі 23 238,40 грн. Відповідач вказану заяву отримав 23.09.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303800217957, проте відшкодування здійсненої позивачем страхової виплати не здійснив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Із постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 01.10.2020 у справі №755/11517/20 вбачається, що транспортний засіб - «Audi А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходився під керуванням ОСОБА_1 .

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем «Audi А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , встановлена у судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи (з наданого позивачем витягу з бази Моторного (транспортного) страхового бюро України) цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Audi А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату настання спірної ДТП була застрахована у відповідача на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО 1637181.

Наведеним договором (поліс № АО 1637181) передбачено, що франшиза становить 1000,00 грн., а ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 100 000,00 грн.

Суд відзначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції, чинній на момент страхового випадку (ДТП).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

На підтвердження розміру витрат, завданих спірною ДТП автомобілю страхувальника за Договором, позивачем було надано суду страховий акт №СТОКА-13095 від 06.08.2020, розрахунок суми страхового відшкодування від 06.08.2020, виставлений ТОВ «АВТОСОЮЗ» (СТО) рахунок №123043939 від 02.08.2020 на суму 24 938,22 грн, платіжне доручення №19612 від 07.08.2020 на суму 23328,40 грн. (з призначенням платежу страхове відшкодування 28-0199-13-00762 від 01.08.19, страховий акт СТОКА-13095 від 06.08.2020, «НАСТ-АКТИВ», ТОВ ЄДРПОУ 36134020, рахунок 123043939 від 02.08.2020, без ПДВ)

З аналізу ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України та ст.ст. 25, 26 Закону України "Про страхування" вбачається, що сама по собі відсутність звіту про оцінку витрат, пов`язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими доказами по справі.

Пунктом 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, передбачено, що значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Відповідно до Свідоцтва серії НОМЕР_3 про державну реєстрацію транспортного засобу - «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік його випуску - 2013, проте позивачем не надано значення коефіцієнту фізичного зносу, натомість відповідачем не спростовано вимоги позовної заяви, відзиву не надано.

У суду відсутні будь-які підстави вважати, що ТОВ «АВТОСОЮЗ» не було виконано відновлювального ремонту застрахованого за Договором автомобіля після одержання від позивача суми коштів, необхідної для такого ремонту.

Натомість, частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що позивачем заявлено до стягнення суму матеріального збитку з урахуванням податку на додану вартість (хоча в платіжному дорученні №19612 від 07.08.2020 і зазначається, що оплата коштів здійснена без ПДВ). Такі висновки суду базуються на тому, що в рахунку №123043939 від 02.08.2020 вказано вартість робіт з ремонту автомобіля «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням ПДВ.

Пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (надалі - "ПДВ"). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/171/17.

ТОВ «АВТОСОЮЗ» (індивідуальний податковий номер 302238426544) є платником податку на додану вартість з 18.02.1999, що підтверджується даними реєстру платників ПДВ, які міститься на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України за посиланням https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.

Відтак, керуючись п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд приходить до висновку про правомірність включення до виплаченого страхувальнику за Договором страхового відшкодування сум податку на додану вартість.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу у розмірі 23238,40 грн.

Пунктом 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Частиною 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Таким чином, враховуючи визначені полісом №АО1637181 розмір франшизи - 1000,00 грн. та ліміт відповідальності за шкоду майну - 100 000,00 грн., розмір вартості відновлювального ремонту, право на відшкодування якого перейшло до позивача, - 23 238,40 грн., з урахування франшизи у відповідача наявний обов`язок із відшкодування позивачу витрат в розмірі 22 238,40 грн.

З метою отримання страхового відшкодування позивач на підставі ст.ст. 11, 509, 530 Цивільного кодексу України та ст.ст. 35, 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" звернувся до відповідача із заявою на виплату (страхового) відшкодування (вих. №43266 від 15.09.2020), в якій просив здійснити відшкодування у розмірі 23238,40 грн. на рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" за вказаними у даному листі реквізитами. У відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0303800217957 дана заява була одержана відповідачем 23.09.2020.

У п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на дату одержання відповідачем заяви позивача про виплату страхового відшкодування вих. №43266 від 15.09.2020 - 23.09.2020, та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів прийняття відповідачем вмотивованого рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування, Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" повинне було виплати Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова група" страхове відшкодування у розмірі 22238,40 грн. до 24.12.2020 включно.

Однак, відповідачем не надано суду доказів на спростування твердження позивача, що Приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" не здійснило відшкодування шкоди (в тому числі, після звернення позивача до суду із даним позовом).

За таких обставин, зобов`язання відповідача перед позивачем у розмірі 22 238,40 грн. підтверджується матеріалами справи. Доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем не надано, а відтак Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" є таким, що прострочило з 25.12.2020 своє зобов`язання із сплати страхового відшкодування у розмірі 22 238,40 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" та наявність правових підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" страхового відшкодування у розмірі 22 238,40 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1337,40 грн.

Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

При цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

З огляду на приписи п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та зважаючи на те, що заяву на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) відповідач отримав 23.09.2020, останнім днем строку виплати відповідачем страхового відшкодування позивачу було 24.12.2020, а порушення виконання вказаного грошового зобов`язання почалось з 25.12.2020.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що останній здійснено вірно та підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1063,15 грн та 3% річних в розмірі 303,38 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, згідно з якою грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав передбачених цивільним законодавством, зокрема із факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що останній здійснено вірно та підлягає задоволенню.

Стосовно інфляційної складової боргу суд встановив, що позивач починає здійснювати їх нарахування з 25.12.2020, що є неправомірним.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Стосовно нарахування інфляційних нарахувань позивачем у період з 25.12.2020 у розмірі 1063,15 грн, суд вважає його не вірним, відповідно до Методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки позивачем датою початку розрахунку визначено 25.12.2020 число. Проте за розрахунками суду сума інфляційних нарахувань становить більше ніж було заявлено позивачем у розрахунках, враховуючи право позивача заявити менше, суд приходить до висновку, що загальна сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1063,15 грн.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмір 3 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що представник позивача - Гедз Ю.В. є адвокатом (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю КВ № 6153 від 09.08.2018).

Судом також встановлено, що між позивачем та Адвокатським бюро «Гедз» адвокатом був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги № 1 від 05.11.2018.

За змістом додатку № 4 від 09.09.2020 до вищевказаного договору № 1 від 05.11.2018 за надання правової (правничої) допомоги адвокатським бюро у справах де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 3 000,00 грн за кожну справу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підтвердження понесених ним судових витрат на правову допомогу позивач, окрім вищевказаного договору про надання правової допомоги, долучив до матеріалів справи:

- акт виконаних робіт від 09.06.2021 з зазначенням переліку виконаних робіт (наданих послуг) по 10-ти окремих справах (у тому числі, по справі страхувальника ОСОБА_1) на загальну суму 30 000,00 грн (по 3 000,00 грн за кожну справу);

- платіжне доручення № 3647 від 09.06.2021 на суму 30 000,00 грн, на підтвердження оплати позивачем послуг адвоката.

Отже, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання адвокатом Гедз Ю.В. професійної правничої допомоги позивачу в межах даної справи на суму 3 000,00 грн.

Відповідачем будь-яких заперечень або заяв про неспіврозмірність розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу чи зменшення їх розміру до суду подано не було.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми в розмірі 3 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, а також про обгрунтованість вимоги щодо відшкодування такої суми за рахунок відповідача.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" підлягають задоволенню в повному обсязі, а з Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 22238,40 грн., пеня у розмірі 1337,40 грн., 3% річних у розмірі 303,38 грн. та інфляційна складова боргу в розмірі 1063,15 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, у зв`язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "Ю.БІ.АЙ-КООП" (01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 5/13; ідентифікаційний код 31113488) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А; ідентифікаційний код 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 22238 (двадцять дві тисячі двісті тридцять вісім) грн. 40 коп., пеню у розмірі 1337 (одна тисяча триста тридцять сім) грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 303 (триста три) грн. 38 коп., інфляційну складову боргу в розмірі 1063 (одна тисяча шістдесят три) грн. 15 коп. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 20.09.2021.

Суддя В.О. Демидов