Рішення № 99743131, 20.09.2021, Турківський районний суд Львівської області

Справа № 458/258/21

2/458/193/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2021 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Коліщук З.М.,

секретар судового засідання Матківська Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за участю позивача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Миньо М.М.,

представників відповідача ОСОБА_2 та адвоката Стрепка В.Л.,

встановив:

ОСОБА_1 31 березня 2021 року пред`явила до комунального некомерційного підприємства «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради (далі КНП«Боринська районна лікарня») позов про поновлення на роботі на посаді сестри медичної стаціонару з 01.03.2021.

У обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що з 12.12.2018 вона працювала у відповідача на посаді сестри медичної стаціонару інфекційного відділу і 01.03.2021 на підставі наказу від 01.03.2021 № 8-к звільнена з роботи у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України, витяг із цього наказу їй було вручено 24.03.2021 засобами поштового зв`язку, а трудову книжку вона отримала 29.03.2021.

Звільнення з роботи вважає несправедливим та незаконним, виходячи з наступного.

Вона, позивач, сумлінно пропрацювала на роботі 30 років, належним чином виконувала свої обов`язки, вважає недоречне скорочування працівників інфекційного відділення у період коронавірусної інфекції. Із 10.02.2021 по 28.02.2021 вона не працювала у зв`язку з простоєм і 01.03.2021 вийшла на роботу згідно з табелем робочого часу інфекційного відділу за березень 2021 року, але директором лікарні її було повідомлено про звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України. 24.03.2021, отримавши засобами поштового зв`язку витяг із наказу від 01.03.2021 № 8-к, побачила, що підставою для звільнення були накази №74 –к від 30.10.2020 та № 8-В від 01.03.2021, із якими її, Вовк, не було ознайомлено, а також не було вручено письмове попередження про вивільнення (акт від 03.11.2020), як це зазначено у підставах з витягу із наказу від 01.03.2021 № 8-к, а також їй ніхто не пропонував перевестись на іншу посаду.

До початку розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, а саме, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Відповідач – КНП «Боринська районна лікарня» подав відзив, у якому посилався на те, що підставою для звільнення позивача було скорочення штатів працівників КНП «Боринська районна лікарня», яке є вимушеним заходом, зумовленим погіршення фінансового становища лікарні, так як витрати на оплату праці працівників інфекційного відділілення істотно перевищують витрати надання медичних послуг цим відділенням і це зумовило проведення оптимізації чисельності – скорочення штату працівників інфекційного відділення лікарні, тому відповідно наказу № 74-к від 30 жовтня 2020 року «Про скорочення штату працівників» передбачалось внесення змін до структури та чисельності працівників КНП «Боринська районна лікарня», зокрема й скорочення посади позивача. Цим же Наказом передбачалось письмово попередити вивільнюваних працівників, у тому й числі й сестру медичного стаціонару ОСОБА_1 . Таке попередження про скорочення штатів від 3 листопада 2020 року було надане позивачу для ознайомлення. У попередженні роботодавцем зазначено, що посада ОСОБА_1 із 12.01.2021 підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, з яким вона ознайомилась, однак відмовилась підписувати, про що складено акт від 3 листопада 2020 року. Крім того, позивачці запропоноване інше місце праці. 30.12.2020 позивачці ще раз було запропоновано інше місце праці, однак вона відмовилась і про це було складено відповідний акт та скеровано лист з пропозицією перевестися, за її згодою, з посади сестри медичної стаціонару інфекційного відділу на посаду сестри медичної стаціонару до 12.01.2021 (загально-стаціонарного відділу), який ОСОБА_1 08.01.2021 отримала.

Наказом від 11 січня 2021 року № 3-к відтерміновано введення в дію п. 1 наказу №74-к від 30 жовтня 2020 року, що було пов`язано зі сподіванням відповідача одержати від держави у 2021 році фінансування інфекційного відділення лікарні, однак із постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2021 № 133 інфекційне відділення не включене до переліку закладів охорони здоров`я, які фінансуватимуться державою, тож продовжувати зберігати наявний персонал стало неможливим.

Під час розгляду справи по суті позивач та її представник у підтримання позовних вимог посилалися на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача позов не визнали, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Вислухавши пояснення учасників справи, показання свідків, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 з таких підстав.

Із трудової книжки відомо, що ОСОБА_1 працювала на посаді сестри медичної стаціонару інфекційного відділу КНП «Боринська районна лікарня» і 01.03.2021 звільнена з роботи у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу від 01.03.2021 № 8-к (арк. справи 7-10).

Із витягу з вказаного наказу убачається, що підставою для видання цього наказу зазначені: наказ № 74-к від 30 жовтня 2020 року, наказ № 8-В від 01 березня 2021 року; письмове попередження про вивільнення (акт від 03 листопада 2020 року); відсутність письмової згоди на переведення на іншу посаду (арк. справи 38).

Із наказу від 30 жовтня 2020 року 74 к «Про скорочення штату працівників» видно, що з метою оптимізації штату працівників Комунального некомерційного підприємства «Боринська районна лікарня» Турківської районної ради директор ОСОБА_3 видав наказ про внесення змін до структури та штатної чисельності КНП «Боринська районна лікарня» з 12 січня 2021 року, а саме: вилучити зі структури та штатної чисельності посади 4 посади сестра медична стаціонару та 4 посади молодша медична сестра інфекційного відділу; попередити письмово про наступне вивільнення з 12 січня 2021 року, зокрема ОСОБА_1 . Копія даного наказу надіслана позивачу за місцем проживання через ПАТ «Укрпошта» (арк. справи 39-39а).

Із попередження про скорочення штату працівників від 3 листопада 2020 року видно, що ОСОБА_1 попереджено про те, що посада, яку вона займає, підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України і їй запропоновано переведення на посаду сестри медичної (загального стаціонарного відділу) (арк. справи 40).

Із акту, складеного 3 листопада 2020 року в присутності директора ОСОБА_2 , головної медичної сестри ОСОБА_4 , інспектора з кадрів ОСОБА_5 , відомо, що ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом від 30 жовтня 2020 року № 74 к та письмово попереджена про наступне вивільнення з 12 січня 2021 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, але вона відмовилася засвідчити особистим підписом попередження про вивільнення (арк. справи 41).

Із повідомлення від 30.12.2020 видно, що директор КНП «Боринська районна лікарня» ОСОБА_2 пропонував ОСОБА_1 подати заяву про згоду на перевід з посади сестри медичної стаціонару інфекційного відділу на посаду сестри медичної стаціонару (загально- стаціонарного відділу) до 12.01.2021 та разом з тим надати інформацію про переважне право залишення на роботі (арк. справи 43).

Із акту, складеного 30 грудня 2020 року в присутності директора ОСОБА_2 , головної медичної сестри ОСОБА_4 , секретаря - діловода ОСОБА_6 , інспектора з кадрів ОСОБА_5 убачається, що ОСОБА_1 було зачитано повідомлення про надання згоди на перевід з посади сестри медичної стаціонару інфекційного відділу на посаду сестри медичної стаціонару (загально-стаціонарного відділу) та надання письмово про переважне право залишення на роботі, однак ОСОБА_1 від підпису, від повідомлення відмовилась та письмової інформації про переважне право залишення на роботі не надала (арк. справи 44).

Із наказу від 30 грудня 2020 року № 88 к відомо, що у зв`язку з змінами структури та штатної чисельності Комунального некомерційного підприємства «Боринська районна лікарня» з 12 січня 2021 року та можливим вивільненням працівників видано наказ надіслати сестрам медичним стаціонару інфекційного відділу, зокрема ОСОБА_1 письмове повідомлення з пропозицією надати письмову згоду з посади сестри медичної стаціонару інфекційного відділу на посаду сестри медичної процедурної загального стаціонарного відділу (арк. справи 120).

Із наказу від 11 січня 2021 року № 3-к «Про відтермінування дії п. 1 наказу № 74-к від 30 жовтня 2020 р.» відомо, що з метою забезпечення стабільної роботи інфекційного відділу Комунального некомерційного підприємства «Боринська районна лікарня» Турківської районної ради видано наказ про відтермінування введеня в дію пункту 1 наказу № 74-к від 30 жовтня 2020 року до 1 березня 2021 року (арк. справи 42).

Згідно доповідної інспектора з кадрів Шишки М. на ім`я директора КНП «Боринська районна лікарня» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом № 3-к від 11 січня 2021 року «Про відтермінування дії п. 1 наказу № 74-к від 30 жовтня 2020р.», однак від підпису відмовилася (арк. справи 42).

Із повідомлення від 02.03.2021 № 13 та акту КНП «Боринська районна лікарня», складеного 1 березня 2021 року, які суду надала позивач, відомо, що ОСОБА_1 було зачитано наказ № 8-к від 01.03.2021 про її звільнення, однак відмовилась одержувати витяг з даного наказу, трудову книжку та письмове повідомлення про нараховані суми при вивільненні, а також запропоновано отримати вищеперечислені документи в будь-які робочі дні з 09.00 по 11.00 год (арк. справи 130, 128, ).

Так, свідок ОСОБА_5 показала, що працює інспектором з кадрів КНП «Боринська районна лікарня» і 30.10.2020 директором ОСОБА_2 було видано наказ 74 к «Про скорочення штату працівників». Так як це була п`ятниця, то позивача на роботі не було, а тому 03.11.2020 її було викликано на роботу і в кабінеті директора зачитано даний наказ, запропоновано надати згоду на переведення з посади сестри медичної стаціонару інфекційного відділу на посаду сестри медичної стаціонару (загального стаціонарного відділу) та письмово попереджено про наступне вивільнення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Однак, ОСОБА_1 відмовилась засвідчити особистим підписом попередження про вивільнення, а також надати згоду на переведення, про що було складено відповідний акт. Також, 30.12.2020 позивачу в кабінеті директора було зачитано повідомлення про надання згоди на перевід та про надання письмово про переважне право залишення на роботі, однак ОСОБА_1 від підпису, відмовилась і їй таке повідомлення було направлено за місцем проживання. 11.01.2021 позивача було викликано на роботу та ознайомлено з наказом від 11 січня 2021 року про відтермінування дії п. 1 наказу № 74-к від 30 жовтня 2020 р. до 1 березня 2021 року. Однак, ОСОБА_1 відмовилася підписувати про ознайомлення з даним наказом, про що, нею, Шишкою, з цього приводу було написано доповідну.

Свідок ОСОБА_4 дала такі самі показання щодо обставин ознайомлення ОСОБА_1 із наказами про скорочення штату працівників, пропозиції переведення на посаду сестри медичної стаціонару та відмови позивача від підпису про ознайомлення.

Із листа КНП «Боринська районна лікарня» за підписом директора адресованого ОСОБА_1 17.03.2021 № 20 видно, що позивачу було надіслано витяг з наказу № 8-к від 01.03.2021 і письмове повідомлення про нарахування зарплати, трудову книжку запропоновано одержати особисто (арк. справи 129 ).

Витяг з наказу № 8-к від 01.03.2021 було вручено ОСОБА_1 24.03.2021 засобами поштового зв`язку (арк. справи 13-15).

Із довідки КНП «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради від 12 серпня 2021 року № 54 відомо, що за період вересень 2020 – лютий 2021 дефіцит по інфекційному відділенні складав 553 496,52 грн., що в середньому на місяць становить 92 249,42 грн., витрати на оплату праці працівників інфекційного відділення в середньому на місяць становили 146 676,82 грн. (арк. справи 188).

Із структури та штатної чисельності КНП «Боринська районна лікарня» Турківської районної ради від 01 вересня 2020 року видно, що в інфекційному відділі є 4 штатні посади сестри медичного стаціонару (арк. справи 189-190).

Згідно структури та штатної чисельності КНП «Боринська районна лікарня» Турківської районної ради від 01 березня 2021 року інфекційний відділ не значиться у немає та в багатопрофільному стаціонарному відділі є 4,5 штатні посади сестри медичного стаціонару та 5,75 посади сестри медичної процедурної (арк. справи 191-192).

Із довідки КНП «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради від 9 вересня 2021 року № 69 відомо, що станом на 30 жовтня 2020 року були наявні вакантні посади, зокрема: сестра медична – 1,0 ставки, сестра медична процедурна – 0,75 ставки. Станом на 1 березня 2021 року нових вакантних посад не було (арк. справи 195).

Із акту Головного управління Держпраці у Львівської області від 31.03.2021 №ЛВ7150/439/АВ відомо, що проводилась позапланова перевірка в КНП «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради щодо додержання вимог законодавства у сфері праці з приводу вакантних посад станом на 30 жовтня 2020 року, з якого відомо, що при вивченні штатного розпису від 01.09.2020 та пояснення інспектора відділу кадрів виявлено, зокрема порушення вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, так як ОСОБА_1 одночасно з попередженням про звільнення не запропоновано іншу роботу та не повідомлено про відсутність роботи за відповідною професією чи спеціальністю (арк. справи 100-102).

З цього приводу Головне управління Держпраці у Львівської області винесло припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЛВ7150/439/АВ/П від 31 березня 2021 року та складено протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ7150/439/АВ/П/ПТ від 31 березня 2021 року (арк. справи 103-106, 107-109).

Згідно постанови Турківського районного суду Львівської області від 26 травня ОСОБА_2 визнано винним за ч. 1 ст. 41 КУпАП та закрито у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення (арк. справи 205-206).

Надаючи оцінку наведеним обставинам суд керується таким.

Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я заклад охорони здоров`я - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Статтею 16 цих Основ встановлено, що порядок створення, припинення закладів охорони здоров`я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом.

Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

Залежно від форми власності заклади охорони здоров`я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.

Згідно з ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Отже, право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату та саме в рамках розгляду спору про поновлення на роботі й вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі № 755/3495/16-ц, від 22.01.2020 у справі № 451/706/18.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зазначені подібні висновки, зокрема, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Урахувавши наведені вимоги законодавства та дослідивши зазначені докази, суд дійшов такого висновку.

Боринська районна лікарня є комунальним некомерційним підприємством і головний лікар самостійно формує штати цього закладу.

Також доведено, що у відповідача відбулося скорочення штатної чисельності працівників КНП «Боринська районна лікарня», унаслідок чого з роботи була звільнена ОСОБА_1 , яка працювала на посаді сестри медичної стаціонару інфекційного відділу, тобто сталася не ліквідація чи реорганізація юридичної особи, а лише зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи, і такі зміни призвели до скорочення чисельності та штату працівників, що стало підставою для звільнення з роботи позивача відповідно до п. 1) ч.1 ст.40 КЗпП України.

Позивача було 3 листопада 2020 року та 30 грудня 2021 року повідомлено про скорочення та запропоновано подати заяву про згоду на перевід з посади сестри медичної стаціонару інфекційного відділу на посаду сестри медичної стаціонару (загального стаціонарного відділу).

Однак, ОСОБА_1 не скористалась свої правом та не надала згоди на її переведення, а тому суд відхиляє посилання позивача та її представника на те, що їй не було вручено письмове попередження про вивільнення (акт від 03.11.2020), а також їй ніхто не пропонував перевестись на іншу посаду, оскільки це не відповідає дійсності.

Суд звертає увагу, що сама позивач надала суду копії актів та попереджень про те, що їй повідомлялось більш як за 2 місяці про звільнення у зв`язку з скороченням за п.1ст.40 КЗпП України, а також двічі пропонувалось подати письму згоду на переведення, однак вона відмовилась їх підписувати і наказ 74 к від 30 жовтня 2020 року «Про скорочення штату працівників» та витяг з наказу № 8-к від 01.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » відправлено їй засобами поштового зв`язку за місцем проживання.

Також суд бере до уваги показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які вони дали безпосередньо в суді, під присягою та попередженні про кримінальному відповідальність.

Посилання позивача та її представника на акт Головного управління Держпраці у Львівської області від 31.03.2021 №ЛВ7150/439/АВ, припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЛВ7150/439/АВ/П від 31 березня 2021 року та протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ7150/439/АВ/П/ПТ від 31 березня 2021 року, суд відхиляє, так як у ньому зазначено порушення, які мали місце 30 жовтня 2020 року і перевіркою не охоплювався період з 30.10.2020 по 02.03.2021, тобто по день звільнення позивача.

Європейський суд з прав людини (Справа "Проніна проти України" N 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

ОСОБА_1 належним чином попереджена про звільнення, отже, роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці і їй було запропоновано надати згоду на переведення на посаду сестри медичної стаціонару (загального стаціонарного відділу), однак згоди на зайняття цієї посади ОСОБА_1 не надала.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади сестри медичної стаціонару відповідно до порядку та з підстав, передбачених КЗпП України.

Інших підстав для визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи позивачем та її представником не наведено.

Враховуючи те, що в задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовляється, не підлягають задоволенню інші позовні вимоги, а саме про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від неї (похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (абзац другий частини першої статті 188 Цивільного процесуального кодексу України).

Також, частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу при винесенні рішення про поновлення на роботі.

Крім того, згідно з правилами ч. 1 ст. 237-1 цього Кодексу відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушено його законні права.

Відповідно до п. 6) ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в позові ОСОБА_1 , судові витрати, понесені позивачем, слід віднести на її рахунок.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити за недоведеністю позовних вимог у позові ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Представник позивача: адвокат Миньо Микола Миколайович, адреса робочого місця:АДРЕСА_2 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради, юридична адреса: 82547, Львівська область, Самбірський район, смт Бориня, вул. Миколайчука, 90, ЄДРПОУ 20763160.

Представники відповідача:

директор комунального некомерційного підприємства «Боринська районна лікарня» Боринської селищної ради Маркін Ігор Ілліч, адреса робочого місця: 82547, Львівська область, Самбірський район, смт Бориня, вул. Миколайчука, 90.

адвокат Стрепко Володимир Любомирович, адреса робочого місця: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено та підписано 21 вересня 2021 року.

Суддя З.М. Коліщук