Рішення № 99721569, 17.09.2021, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/1449/21

Провадження № 2-а/419/13/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року смт Новоайдар

Новоайдарський районний суд Луганської області в складі:

головуючого судді Глазкової Ю.О.,

за участю секретаря судових засідань Шапки О.О.,

представника позивача Іщенка Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора капрала поліції Щастинського відділу поліції ГУНП в Луганській області Скоробагатька Євгена Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання незаконними дій інспектора капрала поліції Щастинського відділу поліції ГУНП в Луганській області та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Іщенко Д.М., звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з зазначеним позовом до інспектора капрала поліції Щастинського відділу поліції ГУНП в Луганській області Скоробагатька Є.С., Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання незаконними дій інспектора капрала поліції Щастинського відділу поліції ГУНП в Луганській області та скасування постанови.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача посилався на те, що 18 червня 2021 року інспектором капралом поліції Щастинського відділу поліції ГУНП в Луганській області Скоробагатьком Євгеном Сергійовичем було розглянуто справу та винесено постанову серії ЕАН №4365597, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу 340 грн.

Відповідно до змісту постанови, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом 17.06.2020 року о 23 год. 53 хв., рухаючись по смт Новоайдар по вулиці Великий Шлях, не пропустив пішоходів, що наближалися до пішохідного переходу, чим порушив п.18.1 ПДР - Водій ТЗ не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Не погодившись з зазначеною постановою ОСОБА_1 звернувся до суду та просив визнати незаконною та скасувати постанову про притягнення його до відповідальності, а провадження по справі – закрити.

Звертаючись до суду з позовом представник позивача зазначив, що вважає, що постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що ОСОБА_1 жодного правопорушення не вчиняв, оскільки зупинився на блокпосту, де не може бути пішохідних переходів, крім того на блокпосту обмежено рух транспорту, який здійснюється лише з дозволу чергових поліцейських та на його вимогу, також обмежено рух пішоходів. Крім того, на зазначеному блокпосту відсутні пішохідні переходи, на під`їзді до блокпосту також відсутні дорожні знаки 5.35.2 та дорожня розмітка 1.14.1. Вимоги позивача надати докази правопорушення, також були проігноровані працівниками поліції. Зазначив, що жодних доказів порушення позивачем п. 18.1 ПДР відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не було надано. Також вказав, що співробітниками поліції не було роз`яснено позивачу його права, зокрема, право користуватися юридичною допомогою адвоката чи іншого фахівця у галузі права.

Ухвалою Новоайдарського районного суду від 15.07.2021 року відкрито провадження у справі. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

07.09.2021 року до суду надійшло клопотання представника позивача про стягнення судових витрат, понесених у результаті розгляду справи, в якому останній просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір у сумі 454 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 5000 грн.

10.09.2021 року від відповідача - Головного управління Національної поліції в Луганській області надійшов відзив до позовну заяву та відзив на клопотання про стягнення судових витрат. У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі за необґрунтованістю, вказав, що поліцейський СРПП Щастинського РВП ГУНП в Луганській області Скоробагатько Є.С. діяв на підставі чинного законодавства та у спосіб встановлений нормативно – правовими актами.

У відзиві на клопотання про стягнення судових витрат представник відповідача просив відмовити у задоволенні відповідного клопотання повністю у зв`язку з необґрунтованістю, оскільки матеріали справи не містять документів, які підтверджують виконання послуг та підтверджують фактичність понесення зазначених витрат та їх розміру. Також вказав, що в провадженні суду перебуває п`ять аналогічних справ за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Іщенко Д.М., які є аналогічними за своїм змістом та предметом, у зв`язку з чим гонорар адвоката є завищеним з урахуванням нескладності справи та витраченого часу.

13.09.2021 року в судовому засіданні представник позивача Іщенко Д.М. надав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів, що підтверджують витрати на правову допомогу.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник відповідача - ГУНП в Луганській області в поданому відзиві просив розглянути справу без участі представника ГУНП в Луганській області.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно копії постанови серії ЕАН №4365597 від 18.06.2021 року, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом 17.06.2020 року о 23 год. 53 хв., рухаючись по смт Новоайдар по вулиці Великий Шлях, не пропустив пішоходів, що наближалися до пішохідного переходу, чим порушив п.18.1 ПДР - Водій ТЗ не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП (а.с.17).

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому, положеннями ст. 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №15 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки наданими до матеріалів справи про адміністративне правопорушення доказами не підтверджується та обставина, що позивач порушив вимоги п. 18.1 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Судом, під час перевірки обставин справи та дослідження доказів встановлено, що графа оскаржуваної постанови «До постанови надається» не заповнена. Зокрема, не вбачається, що інспектором патрульної поліції відбирались пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків вказаного правопорушення чи вживались інші заходи щодо з`ясування обставин вчинення позивачем дій, вказаних в оскаржуваній постанові.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується жодним доказом, а відповідачем, в порушенням вимог ст. 280 КУпАП, додатково не було встановлено чи було вчинено правопорушення, чи винен позивач в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі, підлягає скасуванню.

Слід зауважити, що вимоги ч.3 ст. 286 КАС України передбачають, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому позовні вимоги в частині визнання незаконною відповідної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, на підтвердження якого суду надано копію договору про надання правової допомоги, договір на оплату адвокатських послуг у розмірі 5000 грн, акт виконаних робіт.

Перевіривши дане клопотання на дотримання вимогам ст.134 КАС України, суд вважає, що воно підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1, 2, 5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

Встановивши, що згідно акту виконаних робіт позивачу було надано адвокатом правові консультації, складання позову, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн є необгрунтований, з урахуванням складності справи та вважає, що у даному випадку представником позивача не доведено, що такі витрати були фактичними, а тому наявні підстави для задоволення клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 256, 268 КпАП України ст.ст. 9, 14, 77, 90, 194, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення серії ЕАН №4365597 від 18.06.2021 року винесену капралом поліції Щастинського відділу поліції ГУНП в Луганській області Скоробагатько Євгеном Сергійовичем стосовно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладання на нього штрафу у розмірі 340 гривень.

Провадження по справі відносно ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у сумі 454 гривні.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (однієї тисячі) грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду у десятиденний строк з дня його проголошення, шляхом направлення скарги через Новоайдарський районний суд Луганської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом пятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 17 вересня 2021 року.

Суддя Ю.О. Глазкова