Рішення № 99717264, 20.09.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2021 р. № 400/1268/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,

про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; визнання протиправною та скасування вимоги від 08.02.2021 № Ф-38504-54,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач або ГУ ДПС у Миколаївській області), в якому просила суд:

визнати протиправними дії ГУ ДПС у Миколаївській області щодо визначення боргу (недоїмки) ОСОБА_1 в розмірі 15757,02 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 №Ф-38504-54 повністю;

зобов`язати ГУ ДПС у Миколаївській області здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї відомостей про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15 757,02 грн.;

стягнути з ГУ ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 44104027) за рахунок бюджетних асигнувань даного суб`єкта владних повноважень на користь позивача судовий збір та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 5000,00 грн.

зобов`язати відповідача подати протягом місяця, з дня набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення.

постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання про притягнення до відповідальності посадових осіб ГУ ДПС України у Миколаївській області за вчинення незаконних дій, перешкоджання адвокатській діяльності та невиконання рішень судів, що набрали законної сили.

Ухвалою від 02.03.2021р. справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказала в позові, що у період з 28.08.2014 р. по 06.09.2019 р. працювала за трудовим договором і за неї сплачував ЄСВ роботодавець, а за період з жовтня 2019 року по лютий 2020 року позивач самостійно сплачувала ЄСВ в розмірі мінімального страхового внеску як адвокат, що має відповідне свідоцтво. Оскаржувана вимога містить відомості, що за позивачем рахується борг з ЄСВ станом на 31.01.2021р. в розмірі 15757,02грн., що включає в себе суму недоїмки за період з 01.01.2019р. по 31.12.2020р. Рішеннями Миколаївського окружного адміністративного суду у справах № 400/2652/19, № 400973/20, № 4005445/20 вже неодноразово було скасовано відповідні вимоги за № Ф-38504-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проте відповідач продовжує порушувати права позивача, не видаляючи з інформаційної бази даних інтегрованої картки відомості про відповідний борг, що рахується за позивачем.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржувана вимога про сплату боргу зі сплати єдиного внеску була сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходу і зборів, що відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та прийнята відповідно до вимог чинного законодавства.

У відповіді на відзив позивач зазначила, що наведені у відзиві доводи відповідачем, не містять жодних доказів, та не спростовують твердження позивача викладені в позові. Позовні вимоги позивач просила задовольнити повністю.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд встановив наступне.

Позивачем 26.10.2018 р. отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК №001459 (а.с.15), видане на підставі рішення Ради адвокатів Миколаївської області від 28.09.2018 р. №392.

02.11.2018р. позивач зареєстрований платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно записів трудової книжки позивача, остання у період з 28.08.2014 р. по 06.09.2019 р. працювала, як найманий працівник в ТОВ «П і Компані», що підтверджується копією трудової книжки та довідкою від 02.12.2019 р. №ПК000000016 (а.с.39-40).

Відповідно до інформаційної системи ДФС за позивачем станом на 31.01.2021 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 15757,02 грн.

08.02.2021р. ГУ ДПС у Миколаївській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38504-54, якою позивачу визначено до сплати 15757,02 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Відповідно до підпункту 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (станом на 31.01.2021р.), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї, що підтверджується квитанцією від 09.04.2020р. № 26212783, довідкою про доходи від 22.02.201р. № 10/02 виданої ТОВ «ТРЕСТ ПІВДЕНЬСПЕЦБУДМОНТАЖ», з якої вбачається сплата роботодавцем ЄСВ за березень-грудень 2020 року в загальній сумі 30320,54грн.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.12.2019 року по справі № 260/358/19 .

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Системний аналіз ст. 9, 12, 14 Закону № 2464, розділів IV та VI "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 свідчить, що дії відповідача щодо формування вимоги базуються на даних Інтегрованої картки платника податків (далі - ІКПП). Тому, позовна вимога про зобов`язання відповідача видалити з ІКПП позивача дані про наявність боргу з ЄСВ у сумі 15757,02 грн., також, підлягає задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що :

рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.01.2020р. по справі № 400/2652/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо визначення боргу (недоїмки) ОСОБА_1 в розмірі 5508,36 грн з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; визнано протиправною та скасувано вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-38504-54;

рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.06.2020р. по справі № 400/973/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Миколаївській області ОСОБА_1 в розмірі 8261,72 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; визнано протиправною та скасувано вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 р. №Ф-38504-54; зобов`язано Головне управління ДПС у Миколаївській області видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) дані про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 8261,72 грн.;

рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.01.2021р. по справі № 400/5445/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Миколаївській області щодо визначення боргу (недоїмки) ОСОБА_1 в розмірі 12457,02 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; визнано протиправною та скасувано вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м.Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 р. №Ф-38504-54; зобов`язано Головне управління ДПС у Миколаївській області здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 12457,02 грн.

Проте, з урахуванням вказаних вище рішень суду, які набрали законної сили, відповідач продовжує виставляти ОСОБА_1 борг зі сплати єдиного внеску посилаючись на дані Інтегрованої картки платника податків, що на думку суду є неправомірним та таким, що порушує права та законні інтереси позивача як платника податків.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині вимог щодо визнання протиправними дій ГУ ДПС у Миколаївській області щодо визначення боргу (недоїмки) ОСОБА_1 в розмірі 15757,02 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; визнання протиправною та скасування в повному обсязі вимоги ГУ ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 №Ф-38504-54; зобов`язання ГУ ДПС у Миколаївській області здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом повного виключення з неї відомостей про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15 757,02 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн.

На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу (6000 грн.) позивач надала: договір про надання професійної правової (правничої) допомоги № 5/21 від 17.02.2021 року, копію квитанції про сплату 5000грн. до прибуткового ордеру №3/21, копію протоколу узгодження договірної ціни до договору про надання правової допомоги № 5/21 від 17.02.2021р. копія ордеру адвоката Ткаченко О.І.

Згідно ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловнена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Розглянувши заяву позивача та надані до заяви документи, суд встановив, що заява відповідає ч.4,5,7 ст.134 КАС України. Відповідач з приводу заявленої вимоги, заперечень до суду не надавав.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення вимоги представника позивачів щодо розподілу судових витрат в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати протягом місяця, з дня набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом встановлення для відповідача строку для подання звіту про виконання судового рішення.

Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов`язок суду зобов`язати суб`єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення.

Щодо вимоги про постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання про притягнення до відповідальності посадових осіб ГУ ДПС України в Миколаївській області за вчинення незаконних дій, перешкоджання адвокатській діяльності та невиконання рішень судів, що набрали законної сили, суд вказує таке.

Відповідно до вимог ст.249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Предметом розгляду даної справи є правомірність або неправомірність винесеної відповідачем вимоги від 16.02.2021р. № Ф-38504-54.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що така вимога є неправомірною, тому підлягає скасуванню.

Суд зауважує, що в разі невиконання суб`єктом вланих повноважень судового рішення, позивач має право звернутись до суду з заявою про визнання неправомірними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача, та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, в порядку визначеному ст.383 КАС України в межах справи, рішення по якій відповідач не виконує.

Тобто, в частині вимог про постановлення окремої ухвали в межах справи № 400/1268/21 слід відмовити.

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027) задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Миколаївській області щодо визначення боргу (недоїмки) ОСОБА_1 в розмірі 15757,02 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

3. Визнати протиправною та скасувати в повному обсязі вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 №Ф-38504-54.

4. Зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 44104027) здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом повного виключення з неї відомостей про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15 757,02 грн.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений квитанцією від 22.02.2021р.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

7. В решті позову – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов