Рішення № 99717148, 14.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року справа №380/8985/21

провадження № П/380/9119/21

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шведа Б.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А 2615

про стягнення середнього грошового забезпечення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 2615, у якому заявлена позовна вимога: стягнути з Військової частини А 2615 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 06.06.2018 по 07.04.2021 в сумі 22737,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не провів з позивачем у повній мірі розрахунків при звільненні його з військової служби. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі № 380/1240/20 Військова частина А2615 нарахувала позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 16554,99 грн. та індексацію грошового забезпечення в сумі 6182,70 грн., що підтверджується листом від 14.04.2021 № 1954/1 та довідками-розрахунками від 12.05.2021 № 416/1 і № 418/1. Відповідно до виписки АТКБ «ПриватБанк» від 30.04.2021 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення Військова частина А 2615 перерахувала позивачу 08.04.2021. Несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби є підставою для стягнення з Військової частини А 2615 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно ст. 117 КЗпП України. Розмір середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні зі служби за період з 06.6.2018 по 07.04.2021 становить 409875,06 грн., з якого позивач просить стягнути з відповідача 22737,69 грн.

Ухвалою від 08.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій та індексації грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду не встановлює юридичного факту наявності заборгованості або несвоєчасної виплати грошового забезпечення, оскільки це компенсаційні виплати, які не входять до складу грошового забезпечення. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 31.08.2021 при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження призначено судове засідання на 14.09.2021.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Наказом командувача Сухопутних військ ЗС України (по особовому складу) від 24.04.2018 №169 ОСОБА_1 , звільнено у відставку за п. «б» (за станом здоров`я) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу.

Згідно витягу із наказу командира ВЧ А3618 (по стройовій частині) №133 від 05.06.2018 майора ОСОБА_1 , старшого викладача циклової комісії підготовки фахівців мінометних підрозділів, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення – 05.06.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі № 380/1240/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А3618 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Зобов`язано військову частину А3618 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.06.2018 року. Зобов`язано військову частину А3618 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 05.06.2018 року.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі № 380/1240/20 Військова частина А2615 нарахувала позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 16554,99 грн. та індексацію грошового забезпечення в сумі 6182,70 грн., що підтверджується листом від 14.04.2021 № 1954/1 та довідками-розрахунками від 12.05.2021 № 416/1 і № 418/1.

Відповідно до виписки АТКБ «ПриватБанк» від 30.04.2021 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення Військова частина А 2615 перерахувала позивачу 08.04.2021.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 зазначав, що аналіз статей 116-117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 було висловлено правову позицію, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд встановив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі № 380/1240/20 – 08.04.2021 Військова частина А 2615 провела остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення у сумі 22396,62 грн.

Позивач згідно витягу із наказу командира ВЧ А3618 (по стройовій частині) №133 від 05.06.2018 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення – 05.06.2018.

Таким чином остаточний розрахунок з позивачем відповідач повинен був провести у день звільнення – 05.06.2018. Однак, як встановлено судом, та не заперечується відповідачем лише 08.04.2021 останній виплатив позивачу 22396,62 грн. індексації грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні позивача становить з 06.06.2018 по 07.04.2021 - 1037 дні.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно довідки від 12.05.2021 № 417/1, виданої Військовою частиною А 2615 про нараховане грошове забезпечення майору ОСОБА_1 в період з 01.04.2018 по 31.05.2019 (б\н і дати) грошове забезпечення позивача за останніх два календарних місяця, що передували його звільненню зі служби становило у квітні 2018 р. - 12262,01 грн., а у травні 2018 р. - 11825,01 грн., разом 24087,02 грн. Середньоденне грошове забезпечення становить 394,87 грн. (12262,01+11825,01): (30+31)).

Розмір середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за період затримки розрахунку при звільненні зі служби з 06.06.2018 по 07.04.2021 становить 409480,19грн. (304,87*1037)

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України заробітку, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи задоволено позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком (розміром грошового забезпечення) та інших конкретних обставин справи.

Позивач у даній справі самостійно зменшив розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, та просить стягнути з відповідача 22737,69 грн. середнього грошового забезпечення, виходячи з невиплаченої суми індексації грошового забезпечення – 6182,70 грн., та невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки – 16554,99 грн.

Суд прийшов до думки, що заявлений позивачем розмір середнього грошового забезпечення є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевказане, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини А 2615 (81052, село Старичі, Яворівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 26606616) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 06.06.2018 по 07.04.2021 в сумі 22737,69 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А2615 (81052, село Старичі, Яворівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 26606616) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 908,00 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.09.2021.

Суддя Крутько О.В.