Рішення № 99717086, 17.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7716/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1108 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини А1108 (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексації грошового забезпечення за період проходження з військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;

- зобов`язати військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 жовтня 2018 року;

- зобов`язати військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини А1108 від 22 жовтня 2018 року № 232 (по стройовій частині) його виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 22 жовтня 2018 року. Проте станом на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2018 рік. Таку бездіяльність відповідача позивач уважає протиправною з огляду на таке.

Щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік позивач вказує, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на думку позивача, звільнення особи з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту не може бути підставою для невиплати їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2018 року позивач вказує, що індексація є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Вважає, що доводи відповідача про відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення є безпідставними, оскільки індексація є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від узятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на ці цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Крім того, позивач зауважує, що визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулася у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв`язку із прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України». Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення, не відбувалося. Тому, на думку позивача, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з таких підстав.

Щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2018 року відповідач вказує, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Для виплати індексації в січні 2016 року – лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Також зазначає, що пунктом 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення визначено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України. Відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком індексації грошових доходів населення не передбачений.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця відповідач зазначає, що у межах спірних правовідносин військова частина А1108 ще не нараховувала позивачу індексацію його грошового забезпечення та не визначала базовий місяць, а тому суд не може надавати оцінку правомірності дії, яка ще не вчинена (в тому числі і щодо визначення базового місяця) та давати вказівку на вчинення її у певний спосіб (визначати базовий місяць). На думку відповідача, питання про те, який базовий місяць буде використаний військовою частиною А1108 при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення є передчасним, оскільки його права у цій частині ще не порушені.

Щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік відповідач вказує, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткових відпусток. Стверджує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачена, а тому відповідно до пункту 8 статті 10-1 цього Закону стосовно такої відпустки необхідно керуватися положеннями Закону України «Про відпустки». У статті 24 Закону України «Про відпустки» наведено вичерпний перелік випадків, коли виплачується компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, зокрема, така компенсація виплачується під час звільнення працівника – за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена. Крім того, відповідач зауважує, що позивач набув статусу учасника бойових дій з 2016 року, відтак саме з 2016 року він має право на пільги, які передбачені для учасників бойових дій статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 10 червня 2016 року Управлінням особового складу штабу Командування Сухопутних військ, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.6).

Згідно Витягу із наказу командира військової частини А1108 від 22 жовтня 2018 року № 232 (по стройовій частині) (а.с.5) старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , музиканта оркестру, звільненого наказом командира військової частини А1108 (по особовому складу) від 18 жовтня 2018 року № 33-РС з військової служби у запас відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ у зв`язку із закінченням строку контракту, з 22 жовтня 2018 року виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

Відомостей про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік зазначений вище наказ не містить.

Відповідно до довідки від 07 квітня 2021 року № 93 про грошове забезпечення ОСОБА_1 (а.с.8-9), виданої військовою частиною А1108, позивачу з 01 січня 2016 року по 22 жовтня 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Листом командира військової частини А1108 від 27 квітня 2021 року № 1107 (а.с.7) позивача на його звернення від 15 квітня 2021 року щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року повідомлено, зокрема, про те, що (…) при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям – учасникам бойових дій) не виплачується (…). (…) Індексація грошових доходів населення провадиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон України) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі – Порядок). Відповідно до статті 5 Закону України і пункту 6 Порядку індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Для виплати індексації в січні 2016 року – лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Пунктом 14 Порядку визначено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України (далі – Мінсоцполітики). Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачений. Зазначене підтверджено роз`ясненнями Мінсоцполітики від 16 липня 2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року № 252/10/136-16, від 08 серпня 2017 року № 15966/0/2-17/16 та від 08 серпня 2017 року № 78/0/66-17.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексації грошового забезпечення за період проходження з військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка: правомірності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; наявності правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року, а також індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та зобов`язання військової частини А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 жовтня 2018 року суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та Законі України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно із абзацом п`ятим статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, то суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі за № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Як уже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 10 червня 2016 року Управлінням особового складу штабу Командування Сухопутних військ.

З огляду на наведене, суд уважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій саме за 2015 рік, виходячи з наступного.

Як слідує зі змісту посвідчення учасника бойових дій, виданого ОСОБА_1 Управлінням особового складу штабу Командування Сухопутних військ, позивач набув статусу учасника бойових дій з 10 червня 2016 року. Таким чином, на думку суду, саме з цієї дати у позивача виникло право на отримання ним пільг, перелік який передбачений нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За змістом норм пункту 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР учасникам бойових дій передбачена така пільга, зокрема, як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що у 2015 році позивач не мав статусу учасника бойових дій, відтак у відповідача відсутні правові підстави для виплати йому компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ саме за 2015 рік.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2016 року по 2018 рік календарні дні додаткової відпустки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому очевидною є протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої, відтак позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково.

У той же час, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд також бере до уваги те, що відповідно до абзацу першого частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно Витягу із наказу командира військової частини А1108 від 22 жовтня 2018 року № 232 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 22 жовтня 2018 року.

За таких обставин, суд уважає, що в цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Таким чином, розглядувані вище позовні вимоги належить задовольнити частково.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження з військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язання військової частини А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 суд зазначає.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут – і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут – і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим – шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що відповідач у спірний період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення. Указана обставина сторонами не заперечується.

Оцінюючи наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву доводи щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення за вказаний вище період суд зазначає таке.

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року є безпідставними та до уваги судом не беруться.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є безпідставними, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та підпункт 2 пункту 6 Порядку № 1078, на які посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулі періоди суд оцінює критично, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вищенаведене, суд відхиляє доводи відповідача щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач протиправно, всупереч вимогам положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 не нараховував та не виплачував йому індексацію його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження з військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо обрання способу захисту порушеного права позивача суд враховує таке.

У позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Стосовно визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначає про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У цій правовій ситуації, як уже було зазначено вище, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Тому на переконання суду питання про те, який саме базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, адже індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не нарахована.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 покладаються на відповідача, а тому підстави для його зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, відсутні.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Тож, оскільки суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Таким чином, розглядувані вище позовні вимоги належить задовольнити частково.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А1108 (вул. Трускавецька, 64, м. Дрогобич, Львівська область, 82100) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Зобов`язати військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

В решті позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 17 вересня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.