Ухвала суду № 997151, 01.10.2007, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

26 вересня 2007 року

Справа № 2-23/3259-2006А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Плута В.М.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Черткової І.В.,

секретар судового засідання Наконечний О.В.

за участю представників сторін:

прокурора: не з'явився;

позивача: Зуєвої Оксани Василівни, довіреність № 425/9/10-0 від 26.02.07;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 26.07.2007 у справі № 2-23/3259-2006А

за позовом Прокурора Сімферопольського району Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 6,Сімферополь,Сімферополь, місто, Автономна Республіка Крим,95000)

в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (вул. Белова, 2,Мирне, Сімферопольський р-н,97503)

до відкритого акціонерного товариства "Широке" (вул. Октябрьська, 3, с. Широке, Сімферопольський р-н,97510); (представнику: Руденко М.Ю. п. Миколаївка, вул. Леніна, 36)

про звернення стягнення на активи в сумі 482796,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2007 у справі № 2-23/3259-2006А позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на активи відкритого акціонерного товариства “Широке” у дохід місцевого бюджету Сімферопольського району в сумі 63229,58 грн.

В частині звернення стягнення на активи в розмірі в 419566,74 грн. в позові відмовлено.

Приймаючи вказану постанову, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що акт документальної перевірки відповідача № 95/23-02/00850052 від 15.08.2005 не в повної мірі підтверджує наявність заборгованості саме у той сумі, яку вимагає прокурор та позивач. Так, суд прийняв в якості належного доказу, з посиланням на статтю 70 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок судово-економічної експертизи № 54 від 19.02.2007, в якому підтверджена заборгованість відповідача перед бюджетом в сумі 63229,58 грн.

Крім того, суд першої інстанції врахував належним чином сплачену відповідачем суму податку у розмірі 2000,00 грн., обґрунтувавши це посиланням на норму статті 22 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

Не погодившись з цим судовим актом, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати частково.

Апеляційна скарга мотивована тим, що господарський суд Автономної Республіки Крим порушив норми матеріального та процесуального права і не в повної мірі дослідив усі обставини справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Так, Державна податкова інспекція у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим посилається на той факт, що актом документальної перевірки відкритого акціонерного товариства "Широке" № 95/23-02/00850052 від 15.08.2005 була встановлена заборгованість відповідача не за період проведення перевірки, а взагалі станом на 31.12.2004. А тому позивач вважає, що стягненню підлягає повна сума боргу, яка становить 482796,32 грн.

Крім того, позивач посилається на наявність декілька помилок висновку експертизи, яку суд необґрунтовано прийняв в якості належного доказу. Так, позивач вказує розбіжності в сумах, які зазначені у розрахунку перевіряючого та у таблиці № 1 експертизи, при тому, що причини такої розбіжності експертом роз’яснені не були.

Також, Державна податкова інспекція у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим зазначає, що заборгованість у сумі 480796,32 грн. була розрахована лише на виплачену заробітну плату, тоді як заробітна плата за грудень місяць перевіряючим не враховувалась.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2007 року було відкрито апеляційне провадження.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Гоголя Ю.М.

Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує коло представників юридичних осіб при розгляді адміністративної справи, а також те, що згідно з пунктом 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності прокурора та відповідача.

Повторно розглянувши справу у порядку статей 185, 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обставини справи свідчать про те, що в період з 02.08.2005 по 15.08.2005 (з перервою на вихідні дні 6, 7, 13, 14 липня) на підставі направлення № 124/23-02 від 02.08.2005, Сімферопольською МДПІ проводилась виїзна планова комплексна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання відкритим акціонерним товариством "Широке" вимог податкового та валютного законодавства за період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004.

За результатами перевірки був складений акт комплексної виїзної планової документальної перевірки дотримання відкритим акціонерним товариством "Широке" вимог податкового та валютного законодавства № 95/23-02/00850052 від 15.08.2005 за період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004.

Відповідно до цього акту, за відповідачем склалася заборгованість з прибуткового податку в сумі 480796,32 грн., у тому числі заборгованість за виплачену заробітну плату в розмірі 67064,32 грн. та заборгованість по виплаченим земельним паям в розмірі 413732,00 грн.

Пунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачують сплату (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

На думку податкового органу, відповідачем порушені зазначені приписи, що виразилось у неперерахуванні до бюджету суми утриманого податку із виплачених доходів громадянам та знайшло відображення в акті документальної перевірки.

Згідно з пункту 16.3.2 статті 16 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням своїх підрозділів, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях державного казначейства України.

Пунктом 16.3.5 статті 16 даного Закону передбачено, що відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закони України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, у випадках, якщо платник податків згідно законам з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, яким обкладається інша особа, зокрема податки на доходи фізичних осіб, а також будь-які інші податки, утримувані з джерела виплати, сума таких податків вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді і який створюється від їх імені.

Судовою колегією не можуть бути прийняти до уваги посилання позивача на те, що розмір суми боргу є безспірним, оскільки такий розмір на його думку, підтверджується розрахунком пені на податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб, який підписаний сторонами і з цього приводу відсутні заперечення або зауваження (а. с. 32-33). Апеляційна інстанція вважає, що в силу вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору, наявність заборгованості у вигляді певної грошової суми повинна бути підтверджена чи обґрунтована первинними документами або бухгалтерськими документами.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 вказаного Закону України податковим боргом визнається податкове зобов’язання самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачено у встановлений строк.

Колегія суддів вважає, що наявність підпису відповідача на акті комплексної виїзної планової документальної перевірки не може бути єдиним доказом на підставі якого можливо встановити наявність заборгованості.

У зв’язку з цим господарський суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податковим зобов’язанням вважається зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим законом або іншими законами України.

Права податкових органів на звернення до суду з позовами про примусове стягнення активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу передбачені підпунктом 2.3.1 статті 2, підпунктом 3.1.1 статті 3 вищевказаного Закону України.

Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 „Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002 № 429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Розглянувши в якості доказу акт документальної перевірки з додатком до нього, судова колегія вбачає ряд розбіжностей та відомостей, які не підтверджені іншими доказами або взагалі ніяким чином не пояснені.

Так, на аркуші 23 вищенаведеного акту, у таблиці № 2 (а. с. 29 справи) перевіряючим зазначено, що сальдо на 01.01.2004 складає 667654,22. При цьому, дана сума зазначена без будь-якого обґрунтування цього розміру і без посилань на первинні документи. Судова колегія вважає, що неможливо стягнення суми боргу за той період, перевірка в якому контролюючим органом здійснена не була і така сума зроблена без посилання на належні документи, докази. Крім того, у додатку до пункту 2.1 акту перевірки зазначені нараховані суми у розмірі 8390,83 грн., 4266,76 грн., 7365,72 грн., 9362,64 грн. та інші, які також ніяким чином не обґрунтовані перевіряючим. Не має такого обґрунтування і в апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим.

Так, відповідно висновку судово-економічної експертизи № 54 від 19.02.2007 (том 1, а. с. 130-138), наданими для проведення експертизи документами, у тому числі первинними, викладені в акті документальної перевірки відповідача № 95/23-02/00850052 від 15.08.2005 висновки підтверджується тільки в сумі 63229,58грн.

Посилання позивача на розбіжності в сумах, які зазначені у розрахунку перевіряючого та у таблиці № 1 експертизи судовою колегією не можуть бути прийняти до уваги. Позивачем не наведений привод, який має бути прийнятий судом в якості належного доказу вірності розрахунку боргу саме перевіряючим. Апеляційна інстанція, не має можливості та обов’язку проводити власну перевірку бухгалтерських первинних документів відповідача. Для встановлення дійсного розміру заборгованості відкритого акціонерного товариства "Широке" місцевим судом призначалася судова експертиза, яка і мала право та обов’язок встановити, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, наявність певної грошової суми. Право визначення – чи є така сума саме боргом підприємства належить виключно суду.

Таким чином, колегія суддів із сумнівом підходить до правомірності нарахування Державною податковою інспекцією у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим відповідачу боргу в тій частині, яка не підтверджена експертизою. Таки обставини, в силу норми статті 71 кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, свідчать про необґрунтованість певними доказами позовних вимог.

Так, суд першої інстанції зазначив, що присутній в судовому засіданні 29.05.2007 експерт товариства з обмеженою відповідальністю “Інститут обліку та аудиту” Мішур Г.Г. пояснив, що за період, який перевірявся (з 01.01.2004 по 31.12.2004, заборгованість з податку з доходів фізичних осіб склала 63229,58грн., а висновки, зафіксовані в акті перевірки документально не підтверджуються.

З огляду на це, апеляційна інстанція погоджується з тим, що висновок експертизи № 54 від 19.02.2007 повинен бути прийнятий в якості належного доказу у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що результати, які зафіксовані в акті перевірки № 95/23-02/00850052 від 15.08.2005 документально не підтверджуються, що тягне відмову у задоволенні позову в частині звернення стягнення на активи товариства в розмірі 417566,74 грн.

Крім того, судом першої інстанції правомірно не прийняти до уваги зауваження прокурора та позивача про те, що сума у розмірі 2000,00грн., згідно даних особового рахунку відповідача, до бюджету не поступала, оскільки, як свідчать матеріали справи, відкритим акціонерним товариством “Широке” податкові зобов'язання перед бюджетом з прибуткового податку в сумі 2000,00 грн. виконані шляхом перерахування грошових коштів через Безбалансове відділення “Кримське” філії “Іллічевське головне відділення Промінвестбанку в м. Маріуполь Донецької області платіжним дорученням № 122 від 25.02.2004 з відміткою банку про прийняття розрахункових документів до виконання, (том 1, а. с. 90).

Згідно статті 12 Закону України “Про систему оподаткування” фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів у встановлений законом термін. Отже, за невиконання належним чином своїх обов'язків по перерахуванню податків до бюджету відповідальність перед бюджетом несуть банки, а не платники податків.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 05.04.2001року № 2346, ініціювання переказу грошей вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банки повинні забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Здійснення платником будь-яких додаткових дій, окрім подачі платіжних документів, законодавством не передбачено, що тягне відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення 2000,00 грн.

За таких обставин справи, вимоги прокурора про звернення стягнення на активи відкритого акціонерного товариства “Широке” в розмірі заборгованості в сумі 482796,32 грн. обґрунтовано задоволені частково у розмірі 63229,58грн.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Автономної Республіки Крим є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1. ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2007 у справі № 2-23/3259-2006А залишити без змін.

Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.М. Плут

Судді Ю.М. Гоголь

І.В. Черткова