Рішення № 99712766, 15.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2021Справа № 910/9367/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛИН ЕНЕРГОІНВЕСТ" (11601, Житомирська обл., м. Малин, вул. Українських повстанців, 25А)

до Акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

про визнання відсутнім права визначати ціну природного газу.

за участю представників

від позивача: Корнійчук О.М.

від відповідача: Білик І.М.

У судовому засіданні 15.09.2021, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЛИН ЕНЕРГОІНВЕСТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" про визнання відсутнім права визначати ціну природного газу в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року за договором №5279/18-ТЕ-10 про постачання природного газу від 04.10.2018 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЛИН ЕНЕРГОІНВЕСТ" та Акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" було укладено договір №5279/18-ТЕ-10 про постачання природного газу від 04.10.2018. Проте, позивачем було встановлено невідповідність ціни на природній газ у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року, яка була неправомірно завищена відповідачем, в порівнянні з дійсною ціною. Тому позивач звернувся до суду про визнання відсутнім права визначити ціну природного газу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛИН ЕНЕРГОІНВЕСТ" було залишено без руху.

25.06.2021 до відділу діловодства господарського суду надійшло клопотання/заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 15.06.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9367/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.07.2021.

02.07.2021 до канцелярії суду надійшла заява позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 суд задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛИН ЕНЕРГОІНВЕСТ" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

20.07.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що постачання природного газу Компанією виробникам теплової енергії здійснюється за цінами, визначеними відповідно до п. 13 Постанови. Компанія не наділена повноваженнями щодо формування цін на природній газ для забезпечення потреб споживачів, на яких поширюється дія постанови, а лише виконує покладені Кабінетом Міністрів України спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.

У судовому засіданні 28.07.2021 суд на місці ухвалив задовольнити усне клопотання позивача про продовження строку для подання відповіді на відзив та відклав підготовче засідання на 11.08.2021.

02.08.2021 на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач, не погоджуючись з доводами відповідача, зазначає, що п. 13 Положення №867 жодним чином не стосується спірних взаємовідносин, оскільки спірним періодом є листопад 2018 - квітень 2019 року. Позивач вважає, що у даній справі мають значення такі ключові обставини як порушення відповідачем механізму ціноутворення, який визначений у договорі від 04.10.2018, порушення пов`язані з неправомірним визначенням завищеної ціни природного газу та нікчемності в момент укладення додаткових угод до договору на завищені ціни природного газу. У поданій відповіді на відзив позивач також заявив клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб - Кабінет Міністрів України та Антимонопольний комітет України.

10.08.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у який відповідач зауважує, що укладеним між сторонами договором було визначено формування ціни відповідно до Постанови КМ України №187 від 22.03.2017, а в подальшому відповідно до постанови КМ України №867 від 19.10.2018. У наданих запереченнях відповідач також зазначив про неефективно обраний позивачем спосіб захисту.

11.08.2021 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити участь уповноваженого представника в судове засідання 11.08.2021.

У судовому засідання 11.08.2021 суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про залучення третіх осіб та на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.09.2021.

У судовому засіданні, призначеному на 15.09.2021, суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору, та представника відповідача, який проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

04 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЛИН ЕНЕРГОІНВЕСТ" (надалі - споживач, позивач) та Публічним акціонерний товариством "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (надалі - постачальник, відповідач, Акціонерне товариство "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ") був укладений договір №5279/18-ТЕ-10 постачання природного газу (надалі- договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018 постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018).

Згідно з п. 2.1. договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018 постачальник передає споживачу в період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 1735,906 тис. куб.метрів.

Додатковою угодою №8 від 17.04.2019 сторони виклали п.2.1. в новій редакції щодо обсягу природного газу за квітень 2019 року (18,223 тис. куб.м.) та домовились, що загальний обсяг (об`єм) природного газу, який постачальник передає споживачу в період з 01 жовтня 2018 року по квітень 2019 року (включно) визначається з врахуванням вищезазначених змін.

Пунктом 4.1. договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018 встановлено, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням.

У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Ціна за 1 000 куб.м. газу становить 6 235,51 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього разом з податком на додану вартість - 7 482,61 грн (п. 4.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018)

Відповідно до п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018 оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природній газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 10.3. цього договору підписання будь-яких договорів (або інших документів) про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах відповідно до механізму, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України (до 01.01.2019 - відповідно до постанови КМУ від 14.02.2018 №110), а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахування (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з використання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018).

На виконання умов договору між сторони були підписані акти приймання-передачі природного газу за листопад-грудень 2018 року, січень-квітень 2019 року без жодних зауважень та заперечень щодо обсягу та вартості.

Позивач звертаючись з позовом до суду зазначає, що відповідачем при визначенні вартості ціни природного газу було здійснено її неправомірне завищення, внаслідок чого обсяг зобов`язань позивача перед АТ "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" є значно меншим, ніж визначено у вищевказаних актах приймання-передачі. Таким чином, позивач просить суд визнати відсутнім право відповідача визначати ціну на природній газ в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року за договором, на основі середньої арифметичної ціни продажу/постачання природного газу для промислових споживачів, за умови попередньої оплати до періоду поставки газу, що діяла з 01 липня 2018 року по 30 вересня 2018 року у розмірі 8 981,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язанні у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Зі змісту статті 632 Цивільного кодексу України вбачається, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, тобто є вільною, за виключенням випадків визначених законом, у яких ціни (тарифи, ставки тощо) встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що у пункті 4.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018 сторони передбачили ціну за 1 000 куб.м. газу у розмірі 6 235,51 грн. Всього разом з податком на додану вартість (ПДВ - 20%) - 7 482,61 грн.

Крім того, позивач укладаючи договір № 5279/18-ТЕ- 10 від 04.10.2018 з відповідачем погодився з його умовами, якими було визначено формування ціни відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №187 від 22.03.2017, а в подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018.

Як встановлено судом, починаючи з 01.11.2018 розпочала дію постанова Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - постанова КМУ № 867 від 19.10.2018).

Вищевказане Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації (п. 1.Положення)

Відповідно до п. 8 Положення купівля-продаж природного газу між НАК "Нафтогаз України" та постачальником природного газу відповідно до пункту 7 цього Положення здійснюється за ціною, визначеною згідно з пунктами 12 і 13 цього Положення, відповідно до договору, який укладається на підставі примірного договору купівлі-продажу природного газу між НАК "Нафтогаз України" та постачальником природного газу із спеціальними обов`язками, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №867 від 19.10.2018 було визначено підходи щодо порядку розрахунку та визначення ціни продажу/постачання природного газу для споживачів, на яких поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018.

Згідно з п. 12 постанови КМУ № 867 від 19.10.2018 з 1 листопада 2018 р. по 31 грудня 2019 р. (включно) НАК "Нафтогаз України" здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за ціною (без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, які підлягають обов`язковій оплаті відповідно до умов договорів транспортування та розподілу природного газу), що розраховується за такою формулою:

Ц = (Цбаз х Кд),

де Ц - ціна продажу/постачання природного газу;

Цбаз - середня арифметична ціна продажу/постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" для промислових споживачів, за умови попередньої оплати до періоду поставки газу, що діяла з 1 липня 2018 р. по 30 вересня 2018 р. (8981 гривня за 1000 куб. метрів згідно з прейскурантом на природний газ із ресурсів НАК "Нафтогаз України");

Кд - коефіцієнт дисконту, що дорівнює:

0,6943 - для розрахунку ціни природного газу з 1 листопада 2018 року;

0,8 - для розрахунку ціни природного газу з 1 травня 2019 року.

Таким чином, пунктом 12 постанови КМУ № 867 від 19.10.2018 було передбачено умови здійснення продажу/постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" у рамках виконання спеціальних обов`язків, у тому числі ціну на природний газ, формулу визначення ціни продажу/постачання природного газу Компанією на основі середньої арифметичної ціни продажу/постачання природного газу Компанією для промислових споживачів за умови попередньої оплати за період липень-вересень 2018 року та коефіцієнту дисконту, розмір якого різнився на періоди з 1 листопада 2018 року та з 1 травня 2019 року.

Відповідно до умов постанови КМУ № 867 від 19.10.2018 з 1 листопада 2018 року до 1 травня 2019 року діяла ціна продажу/постачання природного газу споживачам, на яких поширюється дія постанови КМУ № 867 від 19.10.2018 - 6 235,51 грн. за 1000 куб. метрів без ПДВ, тарифів на транспортування та розподіл природного газу (середня арифметична ціна продажу/постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" для промислових споживачів, за умови попередньої оплати до періоду поставки газу, що діяла з 1 липня 2018 р. по 30 вересня 2018 р. (8 981,0 грн за 1000 куб. метрів згідно з прейскурантом на природний газ із ресурсів НАК "Нафтогаз України" та коефіцієнт дисконту для розрахунку ціни природного газу з 1 листопада 2018 року, що дорівнює 0,6943, який визначено пунктом 12 постанови КМУ № 867 від 19.10.2018). Коефіцієнт дисконту для розрахунку ціни природного газу з 1 травня 2019 року було встановлено постанови КМУ № 867 від 19.10.2018 нарівні - 0,8.

Таким чином, з 1 жовтня 2018 року ціна природного газу для споживачів, на яких поширюється дія постанови КМУ № 867 від 19.10.2018, становила 4 942,00 грн. за 1000 куб. м без ПДВ, з 1 листопада до 1 травня 2019 року - 6 235,51 грн. за 1000 куб. м без ПДВ, тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу.

Отже, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідача, який виконує покладені Кабінетом Міністрів України спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.

При цьому судом також враховано, що позивач уклавши з Акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" договір №5279/18-ТЕ-10 від 04.10.2018, який не оскаржувався споживачем, погодився з його умовами щодо визначення ціни на природній газ та підписав за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року акти приймання-передачі без жодних зауважень та заперечень щодо обсягу та вартості наданого природного газу.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналізуючи положення частини 2 статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статті 4 ГПК України, можна зробити висновок про те, що відповідно до спеціальних норм права, якими є положення статті 20 ГК України, способами захисту цивільних прав визначено не тільки "визнання права", але й "визнання відсутності права". Разом з тим, за приписами частини 2 статті 4 ГПК України, такі способи захисту є допустимими, якщо позивач доведе, що "визнання права" чи "визнання відсутності права" порушує саме майнові права та інтереси позивача.

Отже, вирішуючи спір про "визнання права", господарський суд повинен диференціювати такі позовні вимоги від вимог про встановлення юридичних фактів, які не підвідомчі судам господарської юрисдикції, а підвідомчі цивільним судам. При цьому, судам належить встановити чи існує між сторонами "спір про право", якими правовими механізмами таке право може бути захищене з огляду на договірні зобов`язання сторін, чи є достатнім для його захисту саме "визнання права", чи потрібне застосування інших механізмів для захисту існуючого права, виходячи з умов укладеного господарського договору.

У правовому висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові N 910/14144/17 від 21.08.2018 (провадження N 12-88гс18) вказала, що вимоги про визнання відсутнім права та про визнання права не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.

Проте, позивач у позові не розкриває змісту порушеного права, та чим наявність чи відсутність у відповідача права визначати ціну на природний газ порушує права чи інтереси позивача та яким чином його права чи інтереси будуть поновлені.

Судом також прийнято до уваги, що викладені позивачем у позові аргументи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право, зокрема під час розгляду справи про стягнення боргу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає заявлені позивачем вимоги про визнання відсутнім у відповідача права визначати ціну на природній газ в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року такими, що не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених у позові та порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог, у зв`язку із чим відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛИН ЕНЕРГОІНВЕСТ".

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.09.2021

Суддя Л. Г. Пукшин