Рішення № 99712615, 08.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2021Справа № 910/5518/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Сєдової О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар`єр" (11523, обл. Житомирська, р-н Коростенський, с. Михайлівка; ідентифікаційний код: 03443749)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд-Інвест.К" (04060, м. Київ, вул. Ризька, будинок 73 Б; ідентифікаційний код: 38947041)

про стягнення 327 454, 34 грн,

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Дремлюга Ю.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Бехівський спеціалізований кар`єр" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд-Інвест.К" про стягнення заборгованості в розмірі 327 454, 34 грн, з яких: 264 248, 80 грн - основного боргу, 11 073, 99 грн - 3% річних, 20 347, 88 грн - інфляційних втрат та 31 783, 67 грн - пені, яка виникла у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором постачання щебеневої продукції № 07/08/19 від 07.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

28.04.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/5518/21 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 09.06.2021.

09.06.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.07.2021

05.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

09.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про проведення засідання в режимі відеоконференції.

13.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.07.2021.

21.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про проведення засідання в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 30.07.2021 оголошено перерву до 27.08.2021.

27.08.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 27.08.2021, суд у відповідності до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України залишив без розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з відсутністю підтвердження її направленні іншим учасникам.

У судовому засіданні 27.08.2021 оголошено перерву до 08.09.2021.

У судовому засіданні 08.09.2021, яке проходило в режимі відеоконференції за допомогою програми онлайн сервісу відеозв`язку Easycon представник відповідача заперечив щодо задоволенні позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час даного судового засідання повідомлявся належним чином.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 08.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.08.2019 між ПрАТ "Бехівський спеціалізований кар`єр" (далі - продавець) та ТОВ "Технобуд-Інвест.К" (далі - покупець) був укладений договір постачання щебеневої продукції № 07/08/19 за умовами якого продавець зобов`язується у визначений строк передати у власність покупцеві щебеневу продукції, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору постачання товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень покупця, узгоджених продавцем. Замовлення покупця може бути направлено продавцю у будь-який спосіб, у тому числі поштою, засобами електронного або факсимільного зв`язку. Замовлення повинно містити асортимент, кількість та вартість товару.

Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, кількості, асортименту та ціни товару є направлення продавцем рахунку, який виписаний на підставі замовлення покупця та здійснення покупцем на підставі цього рахунку передоплати на умовах та в строки передбачені договором. Замовлення та рахунок мають юридичну силу специфікації, в розумінні ст. 266 Господарського Кодексу України (п. 1.3. договору).

За умовами п. 2.1. та 2.2. договору ціна товару узгоджується сторонами шляхом виставлення продавцем рахунку та оплатою цього рахунку покупцем.

Згідно п. 3.1. договору покупець зобов`язаний оплатити товар в наступному порядку: протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку здійснити передоплату у розмірі 50% від вартості партії вказаної в замовлені і рахунку; протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товару, здійснити остаточний розрахунок у розмірі 50% від вартості партії вказаної в рахунку.

Поставлений товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем, якщо він по кількості відповідає даним накладних, а по якості відповідає вимогам сертифікату якості (п. 8.1. договору).

Пунктом 8.2. договору визначено, що приймання товару за кількістю відбувається на складі продавця за участю уповноваженого належним чином представника покупця. У випадку виникнення розбіжностей представник покупця може вимагати перевірки кількості товару.

Передача товару проводиться з одночасною передачею відповідних товарно-супровідних документів (видаткових накладних, рахунку-фактури, сертифікату, специфікацій, тощо). Підтвердженням факту приймання товару та отримання документів є підпис уповноваженої особи покупця на видатковій накладній.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було поставлено товар загальною вартістю 314 248, 80 грн.

Втім, позивач вказує, що 28.10.2019 в порушення строків оплати, відповідачем була проведена часткова оплата за поставлений товар на загальну суму 50 000, 00 грн, що підтверджується випискою від 28.10.2019 АТ "УкрСиббанк".

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, позивач вказує, що у зв`язку із здійсненням відповідачем повної та своєчасної оплати поставленого товару, в останнього утворилася заборгованість перед ПрАТ "Бехівський спеціалізований кар`єр" в розмірі 264 248, 80 грн. Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем обумовлених договірних зобов`язань позивачем виходячи із суми основного боргу було нараховано 11 073, 99 грн - 3% річних, 20 347, 88 грн - інфляційних втрат та 31 783, 67 грн - пені.

У поданому відповідачем відзиві останній зазначає, що починаючи з 13.01.2020 ТОВ "Технобуд-Інвест.К" не могло оплатити отриманий товар у зв`язку з відсутністю реквізитів для оплати, тому нарахування штрафних санкцій є незаконне. На момент подачі позову зміни в реквізити договору так і не вносились, у зв`язку з чим, відповідач вважає передчасним даний позов та готовий оплатити вартість поставленого товару після внесення відповідних змін до договору.

Крім того, відповідач стверджує, що не отримував товар за видатковими накладними № 1793 від 05.12.2019, № 1826 від 09.12.2019 та № 1833 від 10.12.2019 про що свідчить відсутність підпису на даних накладних, також не підписував акт звірки розрахунків за період з 01.01. 19 за станом на 10.07.20, який включає вищевказані накладні.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 07/08/2019 від 07.08.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Судом встановлено, що на виконання обумовлених сторонами договірних зобов`язань позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 268 592, 40 грн, що підтверджується видатковими накладними, зокрема: № 948 від 13.08.2019, № 952 від 14.08.2019, № 959 від 15.08.2019, № 1524 від 30.10.2019, № 1588 від 07.11.2019, № 1593 від 08.11.2019, № 1638 від 14.11.2019, № 1647 від 15.11.2019, № 1697 від 21.11.2019, № 1734 від 28.11.2019, № 1738 від 29.11.2019, № 1767 від 02.12.2019, № 1781 від 03.12.2019.

Суд відзначає, що видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін, без будь яких зауважень до кількості, якості та ціни товару, що тим самим підтверджує факт поставки позивачем товару та відповідно його прийняття відповідачем.

Відтак, суд дійшов висновку, що дані накладні є належними, допустимими та достовірними доказами при вирішенні даного спору, адже, підтверджує факт виконання умов договору з боку позивача та відповідно факт виникнення у відповідача зобов`язань щодо оплати поставленого товару на суму 268 592, 40 грн.

Як вказує позивач, відповідачем 28.10.2019 було частково здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 50 000, 00 грн, що підтверджується випискою АТ "УкрСиббанк" від 28.10.2019 по рахунку позивача.

Що стосується видаткових накладних № 1793 від 05.12.2019, № 1826 від 09.12.2019, № 1833 від 10.12.2019, то останні не приймаються судом, в якості належних та допустимих доказів, щоб підтверджували факт поставки товару за трьома означеними накладними на загальну суму 45 656, 40 грн, оскільки, на даних накладних відсутні підписи уповноваженої особи покупця.

В той час, в п. 8.3. договору сторони погодили, що передача товару проводиться з одночасною передачею відповідних товарно-супровідних документів (видаткових накладних, рахунку-фактури, сертифікату, специфікацій, тощо). Підтвердженням факту прийняття товару та отримання документів є підпис уповноваженої особи покупця на видатковій.

Суд також відхиляє доводи позивача, стосовно того, що отримання відповідачем товару за видатковою накладною № 1793 від 05.12.2019 підтверджується накладними: № 33 від 05.12.2019, № 32 від 05.12.2019, № 31 від 05.12.2019, № 28 від 05.12.2019, № 27 від 05.12.2019, № 26 від 05.12.2019, № 25 від 05.12.2019, № 24 від 05.12.2019, № 23 від 05.12.2019; за видатковою накладною № 1826 від 09.12.2019 підтверджується накладними: № 26 від 09.12.2019, № 25 від 09.12.2019, № 14 від 09.12.2019, № 13 від 09.12.2019, № 12 від 09.12.2019; за видатковою накладною № 1833 від 10.12.2019 підтверджується накладними: № 41 від 10.12.2019, № 39 від 10.12.2019, № 38 від 10.12.2019, № 35 від 10.12.2019, № 34 від 10.12.2019, № 32 від 10.12.2019, № 25 від 10.12.2019, № 24 від 10.12.2019, № 23 від 10.12.2019, оскільки, з означуваних накладних не вбачається за можливе встановити, що щебінь був поставлений: в кількості 304.840 т на суму 18 290, 40 грн саме за видатковою накладною № 1793 від 05.12.2019; в кількості 159, 040 т на суму 9 542, 40 грн саме за видатковою накладною № 1826 від 09.12.2019; в кількості 297, 060 т на суму 17 823, 60 грн саме за видатковою накладною № 1833 від 10.12.2019.

Крім того, суд вказує, що в означених накладних відсутній підписант, також в низці накладних зазначено інше підприємство.

Журнал реєстрації вихідної кореспонденції не може вважатися допустимим доказом у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, щоб свідчив би про надання товару в обсязі заявленому позивачем.

Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом у відповідача існувала заборгованість за отриманий товар (за вирахуванням часткової оплати 50 000, 00 грн) на суму 218 592, 40 грн.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, в п. 3.1. договору сторони дійшли згоди, що покупець зобов`язаний оплатити товар в наступному порядку: протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку здійснити передоплату у розмірі 50% від вартості партії вказаної в замовлені і рахунку; протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товару, здійснити остаточний розрахунок у розмірі 50% від вартості партії вказаної в рахунку.

Відтак, суд відзначає, що враховуючи п. 3.1. договору та зважаючи на дати отримання покупцем товару (відповідно до вказаних вище видаткових накладних), строк оплати поставленого покупцем товару є таким, що настав.

Разом з тим, суд вказує, що під час розгляду даної справи, зокрема, до поданих до суду заперечень на відповідь на відзив відповідачем було додане платіжне доручення № 1079 від 22.06.2021 на суму 64 248, 80 грн. з призначенням платежу: оплата за щебеневу суміш зг. дог. № 07/08/19 від 07.08.2019.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 64 248, 80 грн) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 64 248, 80 грн.

При цьому суд звертає увагу на тому, що доказів щоб слідували про виконання відповідачем зобов`язань в повному обсязі на момент вирішення спору в матеріалах справи не міститься. Доводів позивача щодо наявної заборгованості за поставлений товар згідно вказаних вище видаткових накладних, що були підписані сторонами, відповідачем спростовано не було.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не спростував доводів позивача щодо порушення строків здійснення оплати поставленого товару та відповідно не надав суду доказів здійснення такої оплати покупцем, то за таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору постачання щебеневої продукції № 07/08/19 від 07.08.2019 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, обґрунтованою та документально підтвердженою сумою заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 154 343, 60 грн. (з урахуванням закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 64 248, 80 грн).

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 31 783, 67 грн, 3% річних в розмірі 11 073, 99 грн та інфляційних втрат в розмірі 20 347, 88 грн, то суд вказує слідуюче.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 9.3. договору у випадку прострочення покупцем строків остаточної оплати товару, визначених умовами цього договору та додатків до нього, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити на користь останнього пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення.

Також в п. 9.6. договору сторони домовились що строк нарахування штрафних санкцій за договором не обмежується шістьма місяцями з моменту невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань за Договором, у зв`язку з чим, штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов`язання. Сторони домовилися встановити строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) в три роки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань інфляційних втрат, то суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що в їх нарахуванні допущено помилку.

Оскільки, вище судом було встановлено, що станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом у відповідача існувала заборгованість за отриманий товар на суму 218 592, 40 грн, то за таких обставин нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат слід здійснювати виходячи з дат визначених позивачем наступним чином: з 28.08.2019 до 28.08.2019 із суми 30 636,00 грн, з 29.08.2019 до 29.08.2019 із суми 59 835,60 грн, з 30.08.2019 до 27.10.2019 із суми 91 716,00 грн, з 28.10.2019 до 12.11.2019 із суми 41 716,00 грн, з 13.11.2019 до 20.11.2019 із суми 75 960,40 грн, з 21.11.2019 до 21.11.2019 із суми 100 517,20 грн, з 22.11.2019 до 27.11.2019 із суми 106 666,00 грн, з 28.11.2019 до 28.12.2019 із суми 132 062,80 грн, з 29.11.2019 до 04.12.2019 із суми 145 356,40 грн, з 05.12.2019 до 11.12.2019 із суми 150 332,80 грн, з 12.12.2019 до 12.12.2019 із суми 157 807,60 грн, з 13.12.2019 до 13.12.2019 із суми 163 746,40 грн, з 14.12.2019 до 16.12.2019 із суми 180 926,80 грн, з 17.12.2019 до 17.03.2021 із суми 218 592,40 грн.

Таким чином, здійснивши розрахунок пені, 3% річних, виходячи із наведених вище дат та із вказаних сум, при тому, що нарахування інфляційних втрат здійснено за повні місяці, суд дійшов висновку, що обґрунтованими сумами, що підлягають стягненню є: пеня - 27 403, 21 грн, 3% річних - 9 376, 29 грн та інфляційні втрати - 16 863, 32 грн.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на слідуюче.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому згідно положень частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У свою чергу, суд вказує, що відповідачем не надано жодних доказів та не наведено беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов`язання. Також відповідач не вказав про жодні обставини, які могли б свідчити про майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, суд не вбачає об`єктивних підстав для зменшення розміру неустойки заявленої позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленого товару.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись 74, 76-80, 129, 231, 232, 233 та 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 64 248, 80 грн.

2. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар`єр" - задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд-Інвест.К" (04060, м. Київ, вул. Ризька, будинок 73 Б; ідентифікаційний код: 38947041) на користь Приватного акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар`єр" (11523, обл. Житомирська, р-н Коростенський, с. Михайлівка; ідентифікаційний код: 03443749) основний борг в розмірі 154 343 (сто п`ятдесят чотири тисячі триста сорок три) грн 60 коп., пеню в розмірі 27 403 (двадцять сім тисяч чотириста три) грн 21 коп., інфляційні втрати в розмірі 16 863 (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 32 коп., 3% річних в розмірі 9 376 (дев`ять тисяч триста сімдесят шість) грн 29 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 083, 53 грн.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 17.09.2021

Суддя Д.О. Баранов